У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 серпня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого, судді Ісаєва Г.А.
Суддів Пономаренко А.В.,
Белинчук Т.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Сакському районі Автономної Республіки Крим про зобов’язання вчинити дії, пов’язані з виплатою підвищеної пенсії як дитини війни , за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Сакському районі Автономної Республіки Крим на постанову Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 19 січня 2010 року,
В С Т А Н О В И Л А :
У листопаді 2009 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Сакському районі Автономної Республіки Крим (далі – Управління) про зобов’язання вчинити дії, пов’язані з нарахуванням та виплатою недоплаченої щомісячної державної соціальної надбавки як дитині війни з 01 січня 2007 року по 01 вересня 2009 року.
В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила , що вона відноситься до категорії « діти війни » і відповідно до вимог статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Однак такі виплати позивачці Управлінням не проводяться, унаслідок чого з 01 січня 2007 року до 1 вересня 2009 року виникла заборгованість у сумі 4226,40 грн., яку ОСОБА_4 просила зобов’язати відповідача їй нарахувати і забезпечити виплату з січня 2009 року, а також поновити пропущений строк звернення до суду з 1 січня 2007 року по 1 вересня 2009 року.
Постановою Сакського міськрайонного суду АР Крим від 19 січня 2010 року позов ОСОБА_4 задоволено частково : зобов’язано Управління провести донарахування та виплатити пенсію ОСОБА_4 з розрахунку її підвищення на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» за період з 04 листопада 2008 року по 19 січня 2010 року з урахуванням проведених раніше виплат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Судом також вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі Управління просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на порушення судом норм матеріального права з питань пільг дітям війни .
Відповідач вказує на неправильне застосування судом статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», а також на суб’єктивний підхід суду до розгляду справи та ігнорування встановлених законом повноважень Управління , оскільки виконання оскаржуваного рішення суду приведе до нецільового використання коштів Державного бюджету України.
Крім того , на думку відповідача, судом при вирішенні справи не враховано відсутність механізму реалізації і застосування статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги і дослідивши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу (далі-ЦПК) України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з невиконання Управлінням зобов’язань щодо нарахування та виплати позивачці підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та керувався тим, що права позивачки повинні бути захищені у встановлений законом (стаття 99 Кодексу адміністративного судочинства України) строк звернення до суду.
З такими висновками суду колегія суддів погоджується , оскільки вони відповідають обставинам справи та вимогам закону .
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу дітей війни, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про соціальний захист дітей війни» .
Зокрема, статтею 6 вказаного Закону передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.
Наявність у позивачки права на призначення підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком є визначальною для вирішення даного спору, крім того, це право гарантується Конституцією України.
Судом першої інстанції встановлено і не заперечується Управлінням , що ОСОБА_4 є дитиною війни і в розумінні статті 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" і має право відповідно до статті 6 цього Закону на державну соціальну підтримку у вигляді підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до вимог статті 7 вказаного Закону України фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а частина 2 статті 3 цього закону визначає, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені чи скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 17 статті 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" зупинено на 2006 рік дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", а Законом України від 19 січня 2006 року N 3367-IV внесені зміни до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік", відповідно до яких виключено пункт 17 статті 77, а стаття 110 викладена в іншій редакції.
Зокрема установлено, що пільги дітям війни, передбачені статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджуються у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Вказане положення не визнавалось не конституційним.
Пунктом 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням статті 111 цього Закону.
Проте, Конституційний Суд України у рішенні від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) сформулював правову позицію, згідно з якою законом про Державний бюджет України, який має особливий предмет регулювання, не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України.
Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Бюджетному кодексі України, Конституційний Суд України зауважив, що цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України.
З урахуванням зазначеного, пункт 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням статті 111 цього Закону, визнано Конституційним Судом України таким, що не відповідає Конституції України.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2007 року були внесені зміни до статті 6 Закону « Про соціальний захист дітей війни», відповідно до яких було встановлено, що дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення в розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Проте, рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року положення пункту 28 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» щодо внесення змін до Закону № 2195-ІУ визнані неконституційними.
Статтею 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» Кабінету Міністрів України надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, тобто, її дія не поширюється на спірні правовідносини, оскільки розмір соціальних виплат згідно Закону України «Про соціальний захист дітей війни» залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.
Ураховуючи положення Конституції України щодо дії нормативно-правових актів у часі, у 2007 році з 09 липня по 31 грудня , а також з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року та протягом 2009 року спірні відносини регулюються відповідно до положень статті 6 Закону України « Про соціальний захист дітей війни» в редакції цього Закону від 18 листопада 2004 року.
Згідно статті 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» мінімальний розмір пенсії за віком є однією з основних державних соціальних гарантій, які не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
При цьому, статтею 19 вказаного закону встановлено , що виключно законами України визначається мінімальний розмір пенсії за віком.
Відповідно до вимог частини 1 статті 2 Закону України від 15 липня 1999 року «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Таким чином, при визначенні розміру підвищення відповідно до статті 6 Закону України « Про соціальний захист дітей ві йни » застосовується розмір мінімальної пенсії за віком , який визначений статтею 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Оскільки будь-яким іншим законом, крім Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії не встановлений, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для застосування будь-якої іншої величини, ніж встановлена названим законом, для розрахунку підвищення пенсії позивачці як дитини війни.
За таких обставин при вирішенні справи суд першої інстанції правомірно керувався положеннями Закону України « Про соціальний захист дітей війни», дійшовши правильного висновку про неправомірність дій відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті щомісячної доплати до пенсії позивачці як дитині війни у визначеному статтею 6 цього Закону розмірі, оскільки Управління, як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинно було діяти у відповідності із вимогами зазначеного Закону і здійснити ОСОБА_4 відповідні нарахування , виходячи із визначеного частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» розміру мінімальної пенсії за віком, що встановлюється у визначеному законом розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
При цьому , на думку судової колегії, суд обґрунтовано керувався визначеним законом річним строком звернення до суду з вимогами про захист порушеного права та відсутністю підстав для поновлення пропущеного позивачкою процесуального строку подання позову про нарахування та виплату доплати до пенсії як дитині війни протягом з 01 січня 2007 року до 3 листопада 2008 року .
Виходячи з викладеного, посилання Управління на неправильне застосування положень закону і неврегульованість механізму реалізації статті 6 Закону України « Про соціальній захист дітей війни» , а також відсутність бюджетного фінансування передбачених цією нормою Закону доплат до пенсії не заслуговує на увагу, крім того, реалізація особою права, пов’язаного з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань .
Безпідставними є також і посилання відповідача в апеляційній скарзі на можливість нецільового використання коштів Пенсійного фонду України, оскільки суд не ухвалював рішення про стягнення виплат з власних джерел фінансування Управління.
Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлені фактичні обставини справи, характер спірних правовідносин , висновки суду відповідають обставинам справи, а оскаржуване рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування апеляційна скарга не містить.
Відповідно до статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтею 303, пунктом 1 частини 1 статті 307, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1 статті 314, статтею 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів ,-
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Сакському районі Автономної Республіки Крим відхилити.
Постанову Сакського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 19 січня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді :