Головуючий у 1 інстанції – Скрипник К.О.
Справа № 22ц-3730/2010р. Доповідач – Черненкова Л.А.
Категорія -42
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 травня 2010 року м. Дніпропетровськ
Судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Дерев`янка О.Г.
суддів - Черненкової Л.А., Красвітної Т.П.
при секретарі - Горобець К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 березня 2010 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до об’єднаного загону 26 Державної спеціальної служби транспорту, окремого мостового загону 19-ть 26-ого об’єднаного загону Державної спеціальної служби транспорту, треті особи: ОСОБА_2, орган опіки та піклування Ленінського району м. Дніпропетровська про визнання незаконним протоколу, поновлення на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, визнання дій незаконними, визнання права на користування житловим приміщенням та за позовом 26-ого об’єднаного загону Державної спеціальної служби транспорту до ОСОБА_1, ОСОБА_2, до них же в інтересах неповнолітніх: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про виселення без надання іншого житлового приміщення, -
В С Т А Н О В И Л А:
01 квітня 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що він проходив військову службу протягом 13 років і двох місяців та 01 листопада 2007 року був звільнений у запас Збройних Сил України після закінчення строку контракту. З 23.07.1999 року він перебував на квартирному обліку в/ч Т0120 Державної спеціальної служби транспорту в загальній черзі під № 39, як безквартирний зі складом сім`ї чотири особи: він, дружина ОСОБА_2 та двоє неповнолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження. З 23.10.2000 року він постійно зареєстрований та проживає у гуртожитку АДРЕСА_1, а 30.07.2004 року зареєстровані та проживають з ним його дружина і двоє вказаних дітей за адресою: АДРЕСА_1. У вересні 2008 року позивач отримав від командира в/ч Т0120 вимогу про звільнення житла у службовому приміщенні будівлі АДРЕСА_1 у термін до 29.09.2008 року. А 21 січня 2009 року він отримав лист з в/ч Т0120 з повідомленням про те, що згідно протоколу № 14 від 13.12.2007 року він разом з родиною знятий з квартирного обліку на отримання постійного житла у зв’язку звільненням з військової служби за власним бажанням. Позивач вважає вказані дії відповідача незаконними та такими, що не відповідають нормам діючого законодавства України. Просив суд визнати незаконним протокол Об’єднаного загону 26 Державної спеціальної служби транспорту № 14 від 13.12.2007 року, яким прийнято рішення про зняття його та членів його сім`ї з обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов; поновити його та членів його сім`ї на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов Об’єднаного загону 26 Державної спеціальної служби транспорту з 23.07.1999 року; визнати незаконними дії відповідача Об’єднаного загону 26 Державної спеціальної служби транспорту по виселенню без надання іншого жилого приміщення, яке відповідає встановленим технічним та санітарним нормам, - його і членів його сім`ї з приміщення, в якому вони постійно проживають та зареєстровані; визнати за ним та членами його сім`ї право користування житловим приміщенням, загальною площею 32 кв.м у гуртожитку, будівля АДРЕСА_1 Окремого мостового загону 19 26-ої Державної спеціальної служби транспорту за адресою: АДРЕСА_2, до надання іншого приміщення, яке відповідає технічним та санітарним нормам.
03 червня 2009 року Об’єднаний загон 26 Державної спеціальної служби транспорту звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, до них же в інтересах двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження про виселення без надання іншого жилого приміщення, посилаючись на те, що згідно рапорту ОСОБА_1 від 18.07.2007 року він просив про своє звільнення в запас за власним бажанням у зв’язку із закінченням строку дії контракту та вказав на те, що претензій до Держспецтрансслужби щодо забезпечення його житлом не має. При проходженні військової служби відповідачу та членам його сім`ї було надано спеціалізоване переобладнане приміщення для тимчасового проживання в спеціальній адміністративній будівлі, якою є колишній штаб давно існуючому в минулому в/ч А-4015, на даний час в/ч Т0310. На даний час вказана будівля є аварійною і не є житловим фондом позивача та не має статусу ні службового житла, ні гуртожитку, а ні житлового будинку. Крім того, ордер на вселення у вказане приміщення відповідачу не надавався. Відповідач, не дивлячись на неодноразові попередження позивача, займане житлове приміщення не звільнив. Просили суд виселити ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з адміністративної підвідомчої будівлі за адресою: АДРЕСА_1, які втратили право на користування та проживання в ній, без надання іншого жилого приміщення.
Ухвалою суду від 09 листопада 2009 року позов ОСОБА_1 та позов 26-ого Об’єднаного загону Державної спеціальної служби транспорту ( військова частина Т 0120) об’єднані в одне провадження.
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 березня 2010 року ухвалено: в задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити; в задоволенні позову 26-ого Об’єднаного загону Державної спеціальної служби транспорту - відмовити.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2 просять рішення суду в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 скасувати, як незаконне, винесене з порушенням норм матеріального права та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позов; рішення суду в частині відмови у задоволенні позову 26 Об’єднаного загону Державної спеціальної служби транспорту – змінити, як винесене по суті законно, але з неправильним застосуванням норм матеріального права, відмовивши в задоволенні позовних вимог про виселення у повному обсязі.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з’явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що військова частина Т0310 19-ого окремого мостового загону підпорядкована та підзвітна 26-ому Об’єднаному загону Державної спеціальної служби транспорту Міністерства транспорту та зв’язку України, управлінням яких є військова частина Т0120 як головний штаб об’єднаного загону. ОСОБА_1 проходив службу з 01.09.1994 року по 19.06.1999 року курсантом кафедри військової підготовки Дніпропетровського державного технічного університету залізничного транспорту; з 19.06.1999 року по 01.11.2007 року на офіцерських посадах проходив військову службу за контрактами. ОСОБА_1 має склад сім`ї: дружина ОСОБА_2, донька дружини – ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження, донька – ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження. ОСОБА_1 зі своєю сім`єю зареєстрований за адресою: м. Дніпропетровськ, військове містечко військової частини Т0310 гуртожиток, постійно проживає за цією адресою та займає житлову площу двох кімнат,32 кв.м на 1-ому поверсі 2-ох поверхового будинку, оснащеного водопроводом, каналізацією, опаленням, який належить в/ч Т0310 та особистий рахунок відкритий на ОСОБА_1 Ордер на право вселення у вказане приміщення не видавався. Статус вказаного будинку не встановлений, бо відсутні докази належності до службового житла або гуртожитку або що вказана будівля здана в експлуатацію і відноситься до житлового фонду. Згідно довідки командира в/ч Т0310 будівля АДРЕСА_1 знаходиться у них на балансі та має статус адміністративної будівлі, яка переобладнана в службове приміщення для тимчасового проживання військовослужбовців та членів їх сімей. Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 17.06.2004 року № 389-р – майновий комплекс № 86 м. Дніпропетровська переданий до сфери управління Міністерства транспорту. 18 липня 2007 року майор ОСОБА_1 особисто подав рапорт про звільнення з військової служби в запас після закінчення строку контракту 01.11.2007 року. У зв’язку з чим, наказом Голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту № 109 від 18.10.2007 року ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України за пунктом 63, підпункт «А» (після закінчення строку контракту). З 23.07.1999 року він перебував на квартирному обліку в/ч Т0120 Державної спеціальної служби транспорту в загальній черзі під № 39, як безквартирний зі складом сім`ї чотири особи: він, дружина ОСОБА_2 та двоє неповнолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 року народження. Згідно протоколу № 14 засідання об’єднаної житлової комісії військової частини Т0120 від 13 грудня 2007 року, затвердженого командиром в/ч Т0120 14.12.2007 року, - майора ОСОБА_1 знято з квартирного обліку зі складом сім`ї – чотири особи, відповідно до п.30 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.2006 року № 1081.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції посилався на те, що оскільки ОСОБА_1 не має відповідної вислуги років (20 років і більше) для того, щоб отримати житло для постійного проживання у разі звільнення з військової служби за закінченням строку дії контракту, він правомірно був знятий з обліку осіб, що потребують поліпшення житлових умов та не має законних підстав визнавати протокол № 14 від 13.12.2007 року незаконним, поновлювати ОСОБА_1 з членами його сім`ї на квартирному обліку, а також жодних підстав для визнання його права на користування спірним приміщенням. Позовні вимоги в частині визнання незаконними дії відповідача 26 Об’єднаного загону Державної спеціальної служби транспорту по його виселенню є необґрунтованими та факт примусового виселення в судовому засіданні не встановлений. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог 26-ого Об’єднаного загону Державної спеціальної служби транспорту, суд першої інстанції посилався на те, що ОСОБА_1 разом зі своєю сім`єю не може бути виселений без надання іншого житлового приміщення, оскільки має вислугу років на військовій службі 13 років і 2 місяця, тобто понад 10 років, це приміщення не відноситься до житлового фонду і тому норми ЖК України щодо виселення не можуть бути застосовані до даних спірних відносин. Позовні вимоги про виселення є необґрунтованими і не ґрунтуються на будь-яких нормах матеріального права.
Згідно статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року в редакції на час виникнення спірних правовідносин, - держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим Кодексом Української РСР та іншими нормативно-правовими актами. Військовослужбовці та члени їх сімей забезпечуються службовими житловими приміщеннями, що відповідають вимогам житлового законодавства. З цією метою у кожній військовій частині формується фонд службового житла. Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей жилими приміщеннями, а також розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.30 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 року за № 1081 «Про затвердження порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями», військовослужбовці знімаються з обліку, зокрема, в інших випадках, передбачених законодавством.
Таким чином, суд дійшов висновку, що військовослужбовці, які звільненні з військової служби за власним бажанням, у зв’язку з закінченням строку контракту або іншими умовами звільнення, які не мають відповідної вислуги років, повинні разом з членами своєї родини звільнити будь-яке службове чи інше приміщення, яке надавалося йому та членам його сім`ї для проживання у зв’язку з службовими відносинами з військовою частиною, воєнізованим підрозділом.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Доводи апеляційної скарги про те, що сім`я ОСОБА_1 проживала у службовому житловому приміщенні, - судова колегія вважає недоведеними бо вони спростовуються матеріалами справи у яких відсутні докази статусу спірного приміщення, як службового жилого приміщення.
Відповідно до вимог статті 118 ЖК України, - жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної у місті Ради народних депутатів.
Таке рішення органом самоврядування не приймалось та спеціальний ордер на службове жиле приміщення, який є єдиною підставою для вселення у надане жиле приміщення у відповідності до вимог статті 122 ЖК України, позивачу ОСОБА_1 не видавався.
«7. Військовослужбовці та члени їх сімей, які проживають разом з ними, за відсутності у них за місцем проходження служби житла для постійного проживання забезпечуються службовими житловими приміщеннями.
8. Житлове приміщення включається до числа службового згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини, погодженого з квартирно-експлуатаційним органом.
12. Службові житлові приміщення надаються військовослужбовцям згідно з рішенням командира військової частини, яке погоджується з квартирно-експлуатаційним органом, за місцем проходження ними військової служби.
Військовослужбовцям Держспецтрансслужби, внутрішніх військ МВС, Держприкордонслужби службові житлові приміщення надаються згідно з рішеннями командирів військових частин, які погоджуються відповідно з Адміністрацією Держспецтрансслужби, Головним управлінням внутрішніх військ МВС, Адміністрацією Держприкордонслужби.
На підставі рішення про надання службового житлового приміщення виконавчий орган районної, міської, районної у місті ради видає спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення.
15. Службове житлове приміщення надається незалежно від перебування військовослужбовця на квартирному обліку, без урахування пільг, передбачених для забезпечення громадян житлом.
20. Військовослужбовець та члени його сім'ї зобов'язані вивільнити займане ними службове житлове приміщення у разі одержання або придбання житла для постійного проживання.
21. При звільненні з військової служби військовослужбовець підлягає виселенню із службового житлового приміщення з усіма членами сім'ї, якщо інше не передбачено законодавством.»
(Постанова КМ, КМ України, від 03.08.2006, № 1081 "Про затвердження Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями")
Доводи апеляційної скарги про те, що висновок суду в частині відмови у позові про визнання незаконними дій відповідача спростовується висновком суду в частині відмови у задоволенні позову про виселення; про те, що суд застосував закон, який не діяв на час виникнення спірних відносин та неправильно його витлумачив, - судова колегія вважає неспроможними, тому, що вони є переоцінкою доказів у зв’язку з незгодою з висновками суду по їх оцінці.
Вимоги щодо звільнення приміщення, викладені у листі, не тягнуть за собою правових наслідків, а тому не порушують права, свободи чи інтереси особи та відповідно до вимог статті 16 ЦК України не відносяться до способу захисту, які застосовуються судом (стаття 4 ЦПК України), тому суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні позову, зокрема про визнання незаконними дій відповідача.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду постановлено у відповідності з вимогами закону та не має підстав для його скасування, і доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст.303,304, п.1 ч.1 ст.307, ст. 308, ч.1 п.1 ст.314, 317,319, ч.1 ст.218 ЦПК України судова колегія, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 березня 2010 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців до Верховного Суду України.
Судді колегії: