Головуючий у 1 інстанції – Кір`як А.В.
Справа № 22ц-5814/2010р. Доповідач – Черненкова Л.А.
Категорія -5
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 червня 2010 року м. Дніпропетровськ
Судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Черненкової Л.А.
суддів - Красвітної Т.П., Дерев`янка О.Г.
при секретарі - Горобець К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 31 березня 2010 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна, Президента України ОСОБА_2, відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банку України» та Державного казначейства України про визнання права власності, захист власності та усунення причин, які перешкоджають користуватись власністю, відшкодування моральної шкоди, -
В С Т А Н О В И Л А:
08 січня 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом. В ході розгляду справи позовні вимоги були уточнені, змінені і доповнені. В обґрунтування позову посилався на те, що він має власність в Дніпродзержинському філіалі № 3293/020 Ощадбанку України, де його власність без його відома проіндексували в гривні на позабалансові рахунки: № НОМЕР_1 – у сумі 1859,92 грн.; № НОМЕР_2 – 1249,75 грн. Відповідач зобов’язаний виконувати свої зобов’язання по гарантії збереження його власності в реальній її величині. Коли він став відчувати гостру потребу в своїх заощадженнях, він звернувся до банку з вимогою закрити рахунки та видати йому грошові кошти, але йому було відмовлено. Впевнений, що йому перешкоджають в користуванні його власністю і порушують його права, які захищаються Конституцією України. Держава та Президент України відповідають перед громадянами за свою діяльність, і тому є відповідачами за його позовом про порушення його прав. Всі ці порушення прав людини спричинили йому моральні страждання, які він оцінює на суму 10 000 гривень, крім того, неправомірними діями йому спричинено моральні страждання, які полягають у тому, що значно погіршився його стан здоров`я, потрібно купувати ліки, а грошові кошти по вкладам йому не видають. Просить суд визнати його право власності на грошові кошти, забезпечені золотом, на рахунках у Дніпродзержинському філіалі № 3293/051 Ощадбанку України в сумі 56 987,78 грн.; зобов’язати державу Україна виконати взяті на себе гарантійні зобов’язання по збереженню власності в реальній величині її купівельної здатності та повернути з незаконного володіння державою Україна його власність в сумі 52 634,25 грн.(без врахування компенсації); зобов’язати державу Україна виплатити йому 10 000 грн. грошового вираження заподіяної моральної шкоди.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 31 березня 2010 року ухвалено: у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та направити справу на новий розгляд в той же суд в новому складі.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з’явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що грошові вклади позивача, внесені в Ощадбанк СРСР, в результаті інфляції були знецінені, стали незначними на момент проведення грошової реформи 1996 року і право позивача на ці кошти не оспорюється. Але кошти, які держава добровільно виділяє з бюджету для компенсації громадянам-вкладникам їх втрат, пов’язаних зі знеціненням вкладів, є власністю держави, а не вкладника. Тому претензії позивача про виплату йому негайно в гривнях України всіх сум, вкладених ним в рублях в Ощадбанк СРСР, - не мають під собою ніяких підстав. Законами України «Про державний бюджет України» з 1997 року по 2009 рік щорічно передбачались суми на виплату компенсацій громадянам грошових заощаджень, які були внесені в Ощадний банк СРСР до 02 січня 1992 року, постановами Кабінету Міністрів України також щорічно визначалися розміри сум, які у поточному році повинні бути виплачені згідно із Законом України «Про державний бюджет України» на поточний рік. Але ці суми за своїми розмірами значно менші, ніж сума позову ОСОБА_1 Крім того, позивач не надав суду доказів про те, чи отримував він суми, які вказані у постановах КМУ щорічно. Тому суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання його права власності на грошові кошти, які знаходяться на компенсаційних рахунках ВАТ «Державний ощадний банк України» та вимоги про разове повернення цих коштів не можуть бути задоволені. Згідно до статті 13 Конституції України, - власність зобов’язує і не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству, а Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки; усі суб’єкти права власності рівні перед Законом. Згідно до статей 13 і 23 Конституції України, - кожен має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей. Згідно статті 41 Конституції України, - використання права власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства. Позовні вимоги ОСОБА_1 суперечать вказаним вимогам Закону у зв’язку з чим задоволенню не підлягають. За встановленими спірними правовідносинами у відповідності з нормами Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадянам України» від 21.11.1996 року та роз’ясненнями Пленуму Верховного Суду України у постанові «Про судову практику по справам про стягнення моральної шкоди» від 31.03.1995 року № 4 п.2, де зазначено, що спори про стягнення моральної шкоди розглядаються у випадках, коли право на її стягнення передбачено спеціальним Законом, та згідно вимог статті 1167 Цивільного Кодексу України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній чи юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала (саме на цю норму посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог про відшкодування моральної шкоди) – суд вважає безпідставними, тому, що є недоведеними у суді та такого права на стягнення моральної шкоди за встановленими спірними правовідносинами не передбачено Законом.
Відповідно до ст.19 Конституції України, - правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до ст.95 Конституції України, - бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.
Виключно Законом України «Про Державний бюджет України» визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Згідно ч.2 ст.7 Бюджетного Кодексу України – повноваження на здійснення витрат бюджету повинні відповідати об’єму надходжень в бюджет на відповідний бюджетний період.
На підставі статей 6,7 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадянам України» від 21.11.1996 року зі змінами згідно рішення Конституційного Суду України від 10.10.2001 року, компенсація громадянам України втрати від знецінення грошових збережень, внесених в Ощадбанк СРСР до 02 січня 1992 року, провадиться виключно в грошовій формі за рахунок Державного бюджету України, починаючи з 1997 року. Кошти для цієї компенсації визначаються в Державному бюджеті України окремою статтею.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Доводи апелянта стосовно того, що суд першої інстанції не застосував при розгляді справи ч.1 статті 174 ЦК України, статтю 13 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини, статтю 56 Конституції України та порушив його права на правовий захист, на власність, на охорону здоров`я, на життя; звузив, скасував всі його права; порушив статті 2,6,7 Закону України «Про судоустрій України», ст.ст. 3,316,317,319,321,386,387,392,400,525,526,533,560-564,566-569,1166,1167 ЦК України, ст.ст. 3,8,13,19,21,22,24,41,42,48,49,55,56,64,68,116,129 Конституції України, ст.ст.6,1 Протоколу № 1 Європейської конвенції про захист прав і основних свобод людини, ст.57 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст.ст.2.4,8,50 Закону України «Про власність», - судова колегія вважає неспроможними, тому, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, а порушення прав, інтересів та свобод позивача зі сторони відповідачів на підставі наданих доказів є недоведеним.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено у відповідності з вимогами закону та не має підстав для його скасування і направлення справи на новий розгляд згідно вимог статті 311 ЦПК України, і доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст.303,304, п.1 ч.1 ст.307, ст. 308, ч.1 п.1 ст.314, 317,319, ч.1 ст.218 ЦПК України судова колегія, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 31 березня 2010 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців до Верховного Суду України.
Головуючий суддя
Судді колегії