Головуючий  у 1 інстанції – Зосименко С.Г.        

Справа № 22ц-618/2010р.                                                                          Доповідач – Черненкова Л.А.                                                

Категорія -23

                                        У Х В А Л А

                                ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

28 січня 2010 року                                                                                             м. Дніпропетровськ

Судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого  судді               -  Дерев`янка  О.Г.

суддів                                     -  Черненкової Л.А., Красвітної Т.П.

при секретарі                         -  Горобець К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу  представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2   на оскарження ухвали  Індустріального районного суду  м. Дніпропетровська  від 02 вересня 2009 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1  до ОСОБА_3 про стягнення суми, -                    

                                                         В С Т А Н О В И Л А:

          09.06.2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеною позовною заявою та просила постановити рішення, яким стягнути з відповідачки на її користь заборгованість по орендній платі в розмірі 32000 грн., інфляційні в розмірі 3 840 грн., 3% річних у сумі 631,20 грн. та судові витрати, посилаючись на те, що між ними укладено договір оренди транспортного засобу від 05.11.2008 року, який посвідчено Першою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою, відповідно до п.4 якого щомісячна орендна плата становить 4000 грн. та здійснюється щомісячно до 20 числа, але відповідачка свої зобов’язання  не виконує. У додатковій позовній заяві від 19 серпня 2009 року позивачка просить додатково стягнути з відповідачки борг в сумі 8000грн., інфляційні в розмірі 609,76 грн., 3% річних у сумі 157,81 грн., матеріальну шкоду в розмірі 5 795 грн., моральну шкоду в розмірі 5000 грн., а всього стягнути з відповідача 56 033,77 грн.

01.09.2009 року  представник позивачки ОСОБА_2  звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просив   накласти арешт на  Ѕ частину автомобіля «Фольксваген» LТ 35 ПЕ 1999 року випуску, д/н НОМЕР_1, білого кольору, який належить відповідачці на праві власності.

Ухвалою судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 вересня 2009 року постановлено: повернути заяву представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 про забезпечення позову заявникові без розгляду.

В апеляційній скарзі представник позивачки ОСОБА_1 – ОСОБА_2  ставить питання про скасування ухвали суду та постановлення ухвали по суті питання – накласти арешт на Ѕ частину автомобіля«Фольксваген» LТ 35 ПЕ 1999 року випуску, д/н НОМЕР_1, білого кольору, який належить відповідачу на праві власності, посилаючись на порушення судом норм  процесуального права.

        Вислухавши учасників процесу, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали судді, колегія суддів вважає, що  апеляційну скаргу слід відхилити за наступними підставами.

    Відповідно  до вимог ст.151 ЦПК України  суд  за заявою осіб, які беруть участь  у справі, може вжити заходи забезпечення позову. Таке забезпечення допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити  неможливим виконання рішення суду і ці обставини та докази їм  повинні бути викладені в заяві про забезпечення позову.

Прийшовши до висновку про повернення заявникові заяви про забезпечення позову, суд 1-ї інстанції виходив з того, що вона подана без додержання вимог ст. 151 ЦПК України.

Апеляційний суд вважає правильним висновок судді суду першої інстанції.

Так, відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: причини, у звґязку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову; забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

    У відповідності до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

    Керуючись наведеними нормами процесуального законодавства та враховуючи роз’яснення Верховного Суду України, при вирішенні питання про забезпечення позову суди мають здійснити оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв’язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв’язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

    Як вбачається з поданої заяви про забезпечення позову від 01 вересня 2009 року (а.с.41), заявник просить накласти арешт на Ѕ частину автомобіля, а відтак апеляційний суд вважає вірним висновок суду 1-ї інстанції щодо неможливості вжиття такого заходу забезпечення позову та невідповідності зазначеної заяви вимогам норм процесуального права.

            Згідно ч.8 ст. 153 ЦПК України суд встановивши, що заява про забезпечення позову подана без додержання вимог ст.151 цього Кодексу, повертає її заявникові.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не мають юридичного обґрунтування, а тому не можуть бути прийняті до уваги.

В той же час ухвала судді суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, а тому відсутні підстави для її скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 312 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

    Ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 02 вересня 2009 року про повернення заяви про забезпечення позову залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.  

Судді