Головуючий у 1 інстанції – Горбенко Н.В.
Справа № 22ц-6397/2010р. Доповідач – Черненкова Л.А.
Категорія -54
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 липня 2010 року м. Дніпропетровськ
Судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Черненкової Л.А.
суддів - Красвітної Т.П., Дерев`янка О.Г.
при секретарі - Грало О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат» на оскарження рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 02 березня 2010 року у цивільній справі за позовом відкритого акціонерного товариства «Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат» до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, -
В С Т А Н О В И Л А:
15 червня 2009 року ВАТ «Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат» звернулися до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що відповідач знаходився у трудових відносинах з позивачем на підставі наказу прийому на роботу № 217/к від 01.09.1997 року, в якості начальника відділу технічного контролю працював з 29.06.1999 року по 31.10.2008 року - день звільнення з підприємства у зв’язку з виходом на пенсію. На підставі наказу № АХД-131 від 07.05.2008 року у відділі технічного контролю проводилася інвентаризація товарно-матеріальних цінностей. Згідно результатів технічної інвентаризації товарно-матеріальних цінностей була виявлена недостача основних засобів та інших ТМЦ та відповідно до цього були видані накази № АХД-268 від 23.08.2008 року, № АХД-338 від 15.10.2008 року, та № АХД-365 від 03.11.2008 року, які були змінені на підставі службового розслідування наказом № АХД-13 від 06.02.2009 року згідно яких на матеріально-відповідальну особу ОСОБА_1 (договір про повну матеріальну відповідальність від 06.10.1998 року) покладено стягнення матеріальної шкоди у розмірі 5079,76 грн., що складається з фактичної матеріальної шкоди за недостачу ТМЦ, а саме: 108,76 грн. – лом ст. негабаритний 0,1155 тн; 2901 грн. – дробилка, інв. № 17305; 2070 грн. – 4 шт. ваги поштові, 2 шт. подрібнювач ДРМ-75. Наявна недостача товарно-матеріальних цінностей, яка призвела до нанесенню підприємству матеріальної шкоди, виникла внаслідок невиконання відповідачем своїх трудових обов’язків. Просили суд стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду у розмірі 5079, 76 грн. та судові витрати.
Рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 02 березня 2010 року ухвалено: в задоволенні позову відмовити.
В апеляційній скарзі ВАТ «Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат» просить рішення суду скасувати, і постановити нове рішення по суті позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального права та на неповне з’ясування обставин, які мають значення для вирішення законного та об’єктивного розгляду справи.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з’явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами існували трудові відносини. Відповідач в якості начальника відділу технічного контролю працював з 29.06.1999 року по 31.10.2008 року - день звільнення з підприємства у зв’язку з виходом на пенсію. З ним був укладений договір про повну матеріальну відповідальність, але Переліком посад і робіт працівників, з якими можливо укладати договори про повну матеріальну відповідальність, затвердженого Постановою Держкомітету Ради Міністрів СРСР по праці і соціальним питанням № 447/24 від 28.12.1977 року, - не передбачена посада відповідача як матеріально відповідальної особи. Відповідач за 10 місяців до звільнення знаходився у відпустці та на лікарняному, останній фактичний його день роботи є 07.01.2008 року, протоколи засідання постійно діючої центральної інвентаризаційної комісії за результатами інвентаризації від 08.08.2008 року, від 06.10.2008 року, від 28.10.2008 року з’явилися у відсутність відповідача на роботі.
Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд обґрунтовано виходив з того, що позивачем було порушено порядок проведення інвентаризації матеріальних цінностей, що були підвідомчі відповідачу, тому, що актів проведення інвентаризації та наказів про їх проведення позивач в підтвердження своїх позовних вимог суду не надав. Не встановлено куди зникло майно. Інвентаризація була проведена у відсутність відповідача. Відповідно до наказу № АХД-131 від 07.05.2008 року акт прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей не затверджений головним бухгалтером до 14.05.2008 року. Суду не надано доказів про ступінь вини відповідача в заподіянні матеріальної шкоди підприємству.
Відповідно до ст. 130 КЗпП України, - працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського риску, а також за не одержані підприємством, установою, організацією прибутки і за шкоду, заподіяну працівником, що перебував в стані крайньої необхідності.
Згідно ст. 134 КЗпП України, - відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: 1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 1351 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; 2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами; 3) шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку; 4) шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані; 5) шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їх виготовленні, а також інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівникові в користування; 6) відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків; 7) шкоди завдано не при виконанні трудових обов'язків.
Згідно до вимог статті 1351 цього Кодексу - письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.
Пленум Верховного Суду України в п. 8 постанови "Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками" від 29 грудня 1992 р. N 14 роз'яснив, що розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (п. 1 ст. 134 КЗпП), суд зобов'язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно зі ст. 1351 КЗпП може бути укладено такий договір та чи був він укладений.
Відповідно до Переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються працівниками, з якими підприємство, установа, організація можуть укладати письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення схоронності цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування у процесі виробництва, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріатом ВЦРПС від 28 грудня 1977 р. N 447/24, відповідач не належить до категорії працівників (за займаною посадою і виконаною роботою), з якими підприємство повинно укладати письмовий договір про повну матеріальну відповідальність. Перелік посад і робіт, що заміщаються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування у процесі виробництва, затверджений Держкомпраці СРСР і Секретаріатом ВЦРПС. Цей Перелік продовжує діяти в Україні і по цей час. Відповідно до ст. 1351 Кодексу законів про працю договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність може укладатися при наявності одночасно двох умов: 1) наявність посади, яку працівник займає, або роботи, яку він виконує, у зазначеному Переліку; 2) виконання обов'язків за посадою, виконання роботи відповідно до професії має бути безпосередньо зв'язане із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва довірених працівникам цінностей. Тому один формальний момент (наявність посади або роботи в Переліку) не дає підстави для укладення договору про повну матеріальну відповідальність, якщо у змісті трудової функції працівника відсутні перелічені обов'язки.
Стаття 1353 цього Кодексу зазначає, що розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами. У разі розкрадання, недостачі, умисного знищення або умисного зіпсуття матеріальних цінностей розмір шкоди визначається за цінами, що діють у даній місцевості на день відшкодування шкоди. Законодавством може бути встановлено окремий порядок визначення розміру шкоди, що підлягає покриттю, в тому числі у кратному обчисленні, заподіяної підприємству, установі, організації розкраданням, умисним зіпсуттям, недостачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний розмір.
Відповідно до вимог статті 137 Кодексу Законів про працю України, - суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно. Коли шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, але й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття повинен бути відповідно зменшений. Суд може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану, за винятком випадків, коли шкода заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою.
Стаття 138 КЗпП України регулює обов'язок доказування наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника, а саме: для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.
Таким чином, відповідно до ст. 138 КЗпП на власника покладається тягар доказування в суді наявності умов, передбачених ст. 130 КЗпП, а саме: як умови притягнення до матеріальної відповідальності прямо чи побічно названа наявність не тільки прямої дійсної шкоди, порушення працівником трудових обов'язків, причинного зв'язку між порушенням і шкодою, але й вини працівника.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом не було детально досліджено докази у справі, у зв’язку з чим судом безпідставно та не обґрунтовано надано перевагу усним поясненням свідка письмовим доказам, - судова колегія вважає неспроможними тому, що вони не відповідають матеріалам справи, бо позивачем не доведено наявність не тільки прямої дійсної шкоди, порушення працівником трудових обов'язків, причинного зв'язку між порушенням і шкодою, але й вини працівника – відповідача у справі. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки висновків суду що не є підставою для скасування судового рішення.
. Відповідно до вимог ст.11 ЦПК України, - суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду постановлено у відповідності з вимогами закону та не має підстав для його скасування, і доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст.303,304, п.1 ч.1 ст.307, ст. 308, ч.1 п.1 ст.314, 317,319, ч.1 ст.218 ЦПК України, судова колегія, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Орджонікідзевський гірничо-збагачувальний комбінат» - відхилити.
Рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 02 березня 2010 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців до Верховного Суду України.
Головуючий суддя
Судді колегії