Головуючий у 1 інстанції – Маймур Ф.Ф.
Справа № 22ц-6905/2010р. Доповідач – Черненкова Л.А.
Категорія -37
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 серпня 2010 року м. Дніпропетровськ
Судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Черненкової Л.А
суддів - Чубукова О.П., Красвітної Т.П.
при секретарі - Грало О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 – ОСОБА_3 на оскарження рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 квітня 2010 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права власності на частку майна в порядку спадкування за заповітом та про вселення, -
В С Т А Н О В И Л А:
03 серпня 2009 року ОСОБА_4 звернувся до суду із вказаною позовною заявою. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його бабуся ОСОБА_7, після смерті якої відкрилася спадщина у вигляді частини домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та спадкодавець залишила заповіт відповідно до умов якого частину домоволодіння та приватизовану земельну ділянку заповідала в рівних частках позивачу і відповідачам. Після смерті ОСОБА_7, мати позивача – відповідачка ОСОБА_1 та його брат – відповідач ОСОБА_2 вселилися у спадкове домоволодіння, змінили замки на вхідних дверях та відмовились вселяти позивача до зазначеної оселі, внаслідок чого останнім було пропущено строк на прийняття спадщини у зв’язку з чим він змушений був звернутися до суду за захистом своїх порушених прав. Просив визнати за ним право власності в порядку спадкування за заповітом на 25/300 частки нерухомого майна в домоволодінні, вселити його в квартиру № 2 житлового будинку А-1 у вищевказаному домоволодінні.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 квітня 2010 року ухвалено: визнати за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за заповітом на 25/300 частки нерухомого майна в домоволодінні по АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі мирової угоди, затвердженою ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17.02.1989 року та зареєстрованої в КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» 08.06.2006 року за реєстровим № 14668769 у розмірі 25/100 частки цього домоволодіння, яке розташоване на земельній ділянці площею 1200 кв.м та складається з житлового будинку А-1, жилою площею 140,3 кв.м, загальною площею 212,6 кв.м, сараїв Б,Е, навісу З, гаражів В,Г,Д, споруд № 1-4, I,II,III; вселити ОСОБА_4 в квартиру № 2 житлового будинку А-1 в домоволодінні по АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1.
В апеляційній скарзі представник відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 – ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати, і направити справу на новий судовий розгляд, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з’явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Суд першої інстанції встановив, що 25/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 належить ОСОБА_7 на підставі мирової угоди, затвердженою ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17.02.1989 року та зареєстрованої в КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» 08.06.2006 року за реєстровим № 14668769. ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1. Згідно заповіту ОСОБА_7 від 17 липня 2003 року на випадок своєї смерті вона зробила розпорядження, за яким належну їй частину домоволодіння за №1 та приватизовану земельну ділянку, що знаходиться в АДРЕСА_1 заповідає ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 в рівних частинах кожному, що посвідчено державним нотаріусом Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори і зареєстровано за реєстром за № 5-1195. Відповідачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 отримали свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 05 серпня 2006 року, посвідчені державним нотаріусом Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори і зареєстровані за реєстрами за № 7-2093 і за № 7-2095 кожен на свою частку, яка становить 25/300 частин домоволодіння № 1, яке знаходиться в АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується спадковою справою № 884-06. Відповідачі зареєстровані у спірному домоволодінні на час розгляду судової справи, мешкають в ньому та чинять позивачу перешкоди у користуванні домоволодінням, не допускаючи останнього до помешкання.
Задовольняючи позов ОСОБА_4 суд першої інстанції виходив з того, що позивач є спадкоємцем частки нерухомого майна в домоволодінні по АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно заповіту, складеного ОСОБА_7 та якій це майно належало на підставі мирової угоди, затвердженою ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17.02.1989 року та зареєстрованої в КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» 08.06.2006 року за реєстровим № 14668769 у розмірі 25/100 частки цього домоволодіння, яке розташоване на земельній ділянці площею 1200 кв.м та складається з житлового будинку А-1, жилою площею 140,3 кв.м, загальною площею 212,6 кв.м, сараїв Б,Е, навісу З, гаражів В,Г,Д, споруд № 1-4, I,II,III. Відповідачі дійсно чинять перешкоди у користуванні зазначеним майном позивачу у зв’язку з чим він підлягає вселенню у спірне домоволодіння.
У відповідності до ч.1 ст. 1223 ЦК України, - право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Згідно ч.1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до норм статті 155 ЖК України, - власника не може бути позбавлено право користування жилим будинком (квартирою), крім випадків установлених законодавством.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Посилання в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції не застосовано за розглядом справи норму ч. 5 статті 1224 ЦК України з порушенням норми ст.60 ЦПК України; порушення судом норм матеріального права щодо строку прийняття спадщини та процесуальних норм права, а саме: ст.ст. 10,11,27,31,50,57,58,59,63,64 ЦПК України, недоведеність права позивача на реєстрацію місця проживання в м. Дніпропетровську; судова колегія вважає неспроможними тому, що вони спростовуються матеріалами справи.
Відповідачі не звертались до суду з вимогою про усунення позивача від права на спадкування (ч.5 статті 1224 ЦК України) і тому це не було предметом судового розгляду.
Відповідачі отримали свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 05 серпня 2006 року, посвідчених державним нотаріусом Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори і зареєстровані за реєстрами за № 7-2093 і за № 7-2095 кожен на свою частку, яка становить 25/300 частин домоволодіння № 1, яке знаходиться в АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_7, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1.
В цих свідоцтвах про право на спадщину зазначено, що 25/300 частин домоволодіння залишаються відкритими для іншого спадкоємця.
Відповідачі не оскаржували вказані правовстановлюючі документи.
Позивач не відмовлявся від належної йому за заповітом спадщини.
Перешкоди у користуванні спадковим домоволодінням, які чинили позивачу відповідачі, що встановлено у судовому засіданні, полягали у відсутності доступу позивача до необхідних документів для реалізації свого права на власність у порядку спадкування за заповітом.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду постановлено у відповідності з вимогами закону та не має підстав для його скасування та направлення справи на новий розгляд, і доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст.303,304, п.1 ч.1 ст.307, ст. 308, ч.1 п.1 ст.314, 317,319, ч.1 ст.218 ЦПК України, судова колегія, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу представника відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 – ОСОБА_3 - відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 квітня 2010 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя
Судді колегії