Головуючий  у 1 інстанції - Залімська Н.В.        

Справа № 22ц-745/2010р.                                                                            Доповідач – Черненкова Л.А.                                                

Категорія -37

                                  Р І Ш Е Н Н Я

                              ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

28 січня 2010 року                                                                                            м. Дніпропетровськ

Судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого  судді               -  Дерев`янка  О.Г.

суддів                                     -  Черненкової Л.А., Красвітної Т.П.

при секретарі                          -  Горобець К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу  ОСОБА_1 на  рішення  Ленінського районного суду  м. Дніпропетровська    від 26 листопада 2009 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Другої Дніпропетровської державної нотаріальної контори  про визнання спадкоємцем, визнання свідоцтв про право на спадщину за заповітом недійсними, визнання спадкоємцем за законом, визначення додаткового строку для прийняття спадщини, відшкодування моральної та матеріальної шкоди, -  

                                                         В С Т А Н О В И Л А:

          12 березня 2008 року ОСОБА_2  звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про визнання його спадкоємцем першої черги за законом і про встановлення додаткового строку для прийняття ним спадщини за законом, посилаючись на те, що жилий будинок НОМЕР_6 з господарськими будівлями та спорудами, розташований  по АДРЕСА_1 належить його матері ОСОБА_4. За своє життя мати заповідала все своє майно йому та відповідачці в рівних частках. ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1. У вказаному будинку мати проживала одна. У зв’язку із домовленістю позивача зі своєю сестрою – відповідачкою у справі про те, що вона буде здійснювати догляд за батьківським будинком, позивач 26 березня 2002 року надав у Другу Дніпропетровську державну нотаріальну контору заяву про відмову в прийнятті своєї частини спадщини після смерті матері та віддав ОСОБА_1 оригінали документів на домоволодіння, домову книгу, а пізніше ощадну книжку на ім’я матері та свідоцтво про її смерть.  Але відповідачка не виконала свої обіцянки, будинок почав руйнуватися. Вважає, що вона спадщину у встановлений строк не прийняла, а позивач відмовився лише від своєї частки спадщини за заповітом, то він фактично прийняв спадщину за законом у зв’язку з тим, що доглядав за спадковим будинком та в ньому залишилися його речі.    Просив  визнати його спадкоємцем першої черги за законом після смерті матері ОСОБА_4; встановити йому додатковий строк для прийняття спадщини за законом  - три місяця домоволодіння АДРЕСА_1 після смерті матері.  

        У судовому засіданні суду першої інстанції позивач неодноразово змінював та доповнював свої позовні вимоги, та просить суд визнати його спадкоємцем першої черги за законом після смерті матері ОСОБА_4; визначити йому додатковий строк для звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини в три місяця  після смерті матері; визнати недійсними два свідоцтва про право на спадщину за заповітом, видані 14.05.2008 року Другою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою на ім’я ОСОБА_1 на  вказане домоволодіння за реєстром № 2-503 та грошові внески за реєстром № 2-505; стягнути із ОСОБА_1 на його користь судові витрати у розмірі 1213,79 грн.; визнати ОСОБА_1 спадкоємцем, що не прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4;  визнати право прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 за законом; стягнути із ОСОБА_1 на його користь моральну шкоду  за знищене його майна та у зв’язку застосування нею обману у розмірі 20000 грн.; стягнути з Другої ДДНК на його користь моральну шкоду у розмірі 10000 грн. за видачу двох свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 14.05.2008 року на ім’я ОСОБА_1; стягнути з відповідача - Другої ДДНК на його користь судові витрати у розмірі 500 грн.; зобов’язати ОСОБА_1 забезпечити йому вільний доступ до його  та спадкового майна, яке знаходиться у домоволодінні АДРЕСА_1, посилаючись на те, що як до смерті матері так і до квітня 2002 року він підтримував спірне домоволодіння, провадив у ньому ремонти, сплачував комунальні послуги та земельний податок. Відповідачка без його попередження змінила замки у спірному домоволодінні та позбавила його можливості користуватися належним йому майном.  

         Рішенням  Ленінського районного суду   м. Дніпропетровська   від 26 листопада 2009 року ухвалено позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково, визнати ОСОБА_2 спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1; визначити ОСОБА_2 додатковий строк для звернення до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, в три місяці, строк перебігу трьох місяців обчислювати з дня набрання рішенням законної сили; визнати недійсними два свідоцтва про право на спадщину за заповітом, видані 14.05.2008 року Другою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою на ім’я ОСОБА_1 на домоволодіння АДРЕСА_1 по реєстру № 2-503 та грошові внески ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстр № 2-505; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 1213,79 грн.; в іншій частині позову відмовити.

        В апеляційній скарзі представник за довіреністю ОСОБА_5, поданою в інтересах відповідачки ОСОБА_1, просить рішення суду скасувати, та постановити нове рішення, відмовивши ОСОБА_2 в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

        В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить відхилити апеляційну скаргу, рішення Ленінського районного суду від 26.11.2009 року залишити без змін.

        Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з’явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає за необхідне її  задовольнити   з наступних підстав.

        Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

          Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача, ОСОБА_4, залишивши  заповіт від 03 листопада 1999 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу, зареєстрованого за реєстром за № 5337 згідно якого усе своє майно заповідала сину ОСОБА_2 та дочці ОСОБА_1, у рівних частках кожному. ОСОБА_4 проживала у домоволодінні АДРЕСА_1 одна.  Позивач, як до смерті матері так і до квітня 2002 року  підтримував спірне домоволодіння, провадив у ньому ремонти, сплачував комунальні послуги та земельний податок, зберігав оригінали правовстановлюючих документів на домоволодіння та по теперішній час у домоволодінні знаходиться його майно (книги, одяг, меблі, будматеріали, гараж). Позивач в останній день для прийняття спадщини після смерті матері, 26 березня 2002 року подав до Другої ДДНК заяву про відмову від прийняття своєї частки спадщини за заповітом.  

         Суд першої інстанції ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, виходив з того,  що оскільки ОСОБА_1 не зверталась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини у передбачений законом шестимісячний строк, не проживала зі спадкодавцем на день її смерті, фактично не вступила в управління та володіння спадковим майном, не здійснила державну реєстрацію права власності на спадкове нерухоме майно, районний суд вважає, що ОСОБА_1 спадщини не приймала ні за законом ні за заповітом, з чого слідує, що свідоцтва про право на спадщину за заповітом, видані 14 травня 2008 року Другою ДДНК на домоволодіння АДРЕСА_1 по реєстру № 2-503, та грошові внески ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстр № 2-505, - є недійсними. ОСОБА_2 є сином ОСОБА_4, то суд вважає за необхідне визнати його спадкоємцем першої черги за законом після смерті матері ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_2 у передбачений законом строк не звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак пропустив даний строк з поважної причини, оскільки в продовж встановленого законом строку не знав про порушення свого права на спадкування за законом. Районний суд прийшов до висновку про те, що ні ОСОБА_2, ні ОСОБА_1 фактично не вступили в управління та володіння спадковим майном після смерті матері. Відмовляючи у частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та зобов’язання забезпечити вільний доступ до  майна, суд першої інстанції посилається на недоведеність цих вимог.  

         Але  з висновками суду  погодитись не можна, оскільки вони не відповідають обставинам справи; недоведені обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; суд неправильно застосував норми матеріального права; неповно суд з’ясував обставини, що мають значення для справи, а саме: суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивач у встановлений законом строк та у встановленому порядку відмовився від своєї частки у спадщині на користь відповідачки ОСОБА_1 та суд не дав вказаним обставинам оцінку і дійшов суперечливого висновку про те, що позивач відмовився від спадщини, але разом з тим фактично прийняв її; суд першої інстанції не звернув увагу на те, що свідоцтво про право на спадщину за заповітом видано нотаріусом при наявності на руках у спадкоємця ощадної книжки на ім`я спадкодавця та за умови заведеної спадкової справи за № 364/2002 від 26 березня 2002 року (а.с.17),  але цим доказам в судовому рішенні не надано оцінки. Суд першої інстанції неправильно визначив спірні правовідносини та помилково застосував норми закону Цивільного Кодексу України в редакції 2003 року, тоді як на час відкриття спадщини (2001 рік) діяв ЦК УРСР (1963 року).

.      Судова колегія вважає, що вказані порушення призвели до неправильного вирішення справи, тому суд апеляційної інстанції на підставі п.п.1-4 ч.1 ст.309 ЦПК України рішення суду першої інстанції скасовує, ухвалює нове рішення із наступних підстав.

        Судом апеляційної інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилася спадщина після смерті ОСОБА_4 у вигляді домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, який їй належав на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Другою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою 15.02.2000 року за реєстром за № 2-538 і зареєстрованого в МБТІ м. Дніпропетровська 26.02.2001 року за реєстровим № 83-68, а також грошових внесків з належними відсотками та компенсаційними виплатами в ТВБВ № 6719/0120 м. Дніпропетровська по рахунку № НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5 (а.с.6-13, 15-18, 84).

     Згідно заповіту, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 03 листопада 1999 року за реєстром за № 5337, - ОСОБА_4 на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, заповідає ОСОБА_2, ОСОБА_1 в рівних частках кожному (а.с.14).  

     ОСОБА_2 26.03.2002 року подав заяву у Другу Дніпропетровську державну нотаріальну контору (далі Друга ДДНК) наступного змісту: ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_4, що мешкала в АДРЕСА_1; він, ОСОБА_2, відмовляється від належної йому долі спадщини на користь ОСОБА_1 (а.с.78).

 Позивач підтвердив у судовому засіданні апеляційної інстанції справжність вказаної своєї заяви про відмову у спадщині.

   На підставі цієї заяви зареєстрованої за № 466  була заведена спадкова справа за № 364/2002 у Другій ДДНК (а.с.17-78).

    Відповідно вказаної спадкової справи (а.с. 76-95) відповідачка ОСОБА_1 звернулася до Другої ДДНК із заявою про прийняття спадщини 14 травня 2008 року, де вказано, що приймає спадкове майно після смерті ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1, яке складається з грошових внесків та просить видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом на вищевказане майно. Факт прийняття спадщини – ощадна книжка на руках спадкоємця (а.с.77). У спадковій справі, окрім інших необхідних документів, є свідоцтва про народження та про шлюб відповідачки, які підтверджують що вона є дочкою спадкодавця (а.с.80,81).

   Державний нотаріус Другої ДДНК 14 травня 2008 року видав два свідоцтва про право на спадщину за заповітом: одне зареєстроване за реєстром за № 2-503 на право спадкоємця ОСОБА_1 на спадкове майно у вигляді домоволодіння НОМЕР_6, що знаходиться в АДРЕСА_1, оцінка якого складає 38 521 грн. (а.с.88); друге зареєстроване за реєстром за № 2-505 на право спадкоємця ОСОБА_1 на спадкове майно у вигляді грошових внесків з належними відсотками та компенсаційними виплатами в ТВБВ № 6719/0120 м. Дніпропетровська по рахунку № НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_5, оцінка якого складає 4 236,62 грн.(а.с.89).

   Комунальним підприємством «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради 20.05.2008 року зареєстровано право власності ОСОБА_1 на нерухоме майно: домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 14.05.2008 року виданого Другою ДДНК за реєстраційним номером 22120755 (а.с.63).

       Відповідно до пунктів 4,5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК 2003 року цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто з 01 січня 2004 року Правила книги шостої цього Кодексу застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким зі спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

      У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз’яснено, що відносини спадкування регулюються за правилами ЦК 2003 року, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР в редакції 1963 року, у тому числі щодо прийняття спадщини, коло спадкоємців за законом, відмова від спадщини.

         З огляду на зазначене до спірних відносин спадкування необхідно застосовувати законодавство, що діяло на час відкриття спадщини – 26.09.2001 рік, - Цивільний Кодекс УРСР в редакції 1963 року, тому, що доказом фактичного прийняття спадщини відповідачкою ОСОБА_1 після смерті матері ОСОБА_4 свідчить наявність у спадкоємця ощадної книжки на ім’я померлої та обставина заведення спадкової справи Другою ДДНК  у 2002 році.

          Статею 549 ЦК УРСР (1963 р.) визнавалося, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо протягом шести місяців з дня відкриття спадщини, він фактично вступив  в управління або володіння спадковим майном чи подав нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

            Наступні зміни в цивільному законодавстві щодо питання прийняття спадщини, які вступили в силу з 1 січня 2004 року, зворотної сили не мають.

           Крім того, відповідно до законодавства, яке було чинним на час відкриття та прийняття спадщини, відмова від спадщини за будь-якої умови або частково була неприпустимою. Неможливо було частково прийняти спадщину або частково відмовитись від неї (як спадкоємець) за заповітом з тим, аби у подальшому прийняти спадщину за законом.

            Згідно до вимог статті 553 ЦК УРСР (1963 р.) спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається.

             Відповідно до ст. 524 ЦК УРСР (1963 р.) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, якщо воно не змінено заповітом.

       Таким чином, позивач ОСОБА_2, який відмовився 26.03.2002 року від своєї частки у спадщині, що посвідчено нотаріально, на користь відповідачки ОСОБА_1 та не заявляв вимоги про визнання відмови від спадщини недійсною, про визнання недійсним заповіту - не має право на спадкування після смерті матері ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1.

      Аналізуючи докази у справі, судова колегія відповідно до вимог ст.ст. 64, 57-59 ЦПК України дійшла висновку про те, що позовні вимоги є безпідставними, незаконними та неспроможними, тому що: вимоги про визнання позивача спадкоємцем першої черги за законом після смерті матері ОСОБА_4 є незаконними та безпідставними у зв’язку з тим, що позивач відмовився від спадщини у встановленому порядку та у встановлений законом строк, доказів підстави вказаного спору суду не надав; вимоги позивача про визначення йому додаткового строку для звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини в три місяця  після смерті матері є неспроможними бо суперечать діючому законодавству з вище приведених мотивів на підставі відсутності права на спадкування у зв’язку з відмовою від спадщини.

      Вимоги про визнання недійсними двох свідоцтв про право на спадщину за заповітом, видані 14.05.2008 року Другою ДДНК на ім’я ОСОБА_1 на  спірне домоволодіння за реєстром № 2-503 та грошові внески за реєстром № 2-505 - є незаконними та безпідставними у зв’язку з тим, що доказами у справі не встановлено підстав для визнання вказаних свідоцтв недійсними, так як вони видані відповідно до вимог діючого на час відкриття спадщини норм закону, а саме: ст.ст.560,561 ЦК УРСР в редакції 1963 року, розділу 22 «видача свідоцтва про право на спадщину» Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, відповідно до яких видача свідоцтв про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, ніяким строком не обмежена.

     У зв’язку з тим, що відповідно до статті 1301 ЦК України, діючої на час видачі свідоцтва про право сторони, то свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видано, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв’язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

    Вказаних підстав визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину судом не встановлено.

     Позовні вимоги про  визнання ОСОБА_1 спадкоємцем, що не прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4;  про визнання право прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 за законом є неспроможними бо суперечать матеріалам справи за встановленими обставинами.

    Вимоги позивача про стягнення із ОСОБА_1 на  користь позивача  моральної шкоди  за знищене його майна та у зв’язку застосування нею обману у розмірі 20 000 грн.; про стягнення з Другої ДДНК на його користь моральної шкоди у розмірі 10 000 грн. за видачу двох свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 14.05.2008 року на ім’я ОСОБА_1;. є незаконними і безпідставними, бо вказані підстави відшкодування не підтверджуються матеріалами справи та не встановлено факту заподіяння шкоди позивачу і вини відповідачів в цьому.  

         Позовні вимоги про зобов’язання ОСОБА_1 забезпечити позивачу вільний доступ до його  та спадкового майна, яке знаходиться у домоволодінні АДРЕСА_1 – є неспроможними та безпідставними, тому що не встановлено доказами у справі порушення прав, свобод чи інтересів позивача відносно цих вимог.

       Судова колегія вважає, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 необхідно відмовити.

        Вимоги про стягнення із ОСОБА_1 на  користь позивача судових витрат у розмірі 1213,79 грн. і про стягнення з відповідача - Другої ДДНК на його користь судових витрат у розмірі 500 грн. не підлягають задоволенню у зв’язку із відмовою у задоволенні його позову у відповідності до статті 88 ЦПК України.

        Зважаючи на те, що судові витрати за майновим спором становлять за ціною позову 42 757,62 грн. ( 38 521 грн. + 4 236,62 грн. = 42 757,62 грн.)  судовий збір у розмірі 427,58 грн. та за немайновим спором - 8,50 грн.,  і по інформаційно-технічному забезпеченню розгляду цивільної справи  встановлено у розмірі 30 грн. на час звернення із позовом до суду, позивач, він же і апелянт, сплатив судові витрати відповідно до ціни позову, та розподілу ці витрати не підлягають у зв’язку з відмовою у позові.

    Керуючись ст.ст.303,307, п.п.1-4 ч.1 ст.309, ст.316, ч.1 ст.218 ЦПК України, судова колегія, -

                                                            В И Р І Ш И Л А:

        Апеляційну скаргу   ОСОБА_1 задовольнити.

        Рішення Ленінського районного суду  м. Дніпропетровська    від 26 листопада 2009 року – скасувати.

        Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Другої Дніпропетровської державної нотаріальної контори  про визнання спадкоємцем, визнання свідоцтв про право на спадщину за заповітом недійсними, визнання спадкоємцем за законом, визначення додаткового строку для прийняття спадщини, відшкодування моральної та матеріальної шкоди.

       Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення,  однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців  до Верховного Суду України.

Головуючий суддя

Судді колегії