Справа  № 2-28/10

                                                 Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

                                              ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

1.   березня  2010 р.  Путильський  районний  суд  Чернівецької  області  у  складі:

                                    головуючого  судді  Маковійчук  Л.Р.

                                     при   секретарі          Ялов»як  О.І.

          з  участю  представників  сторін:  ОСОБА_1  та  ОСОБА_2,  

розглянувши  у  відкритому  судовому  засіданні   в  смт.  Путила  справу   за   позовом   ОСОБА_3  до  ОСОБА_4   про  визнання  договору  дарування  недійсним  і  поновлення  права  власності  на  житловий  будинок,

                                         В С Т А Н О В И В  :

  Позивач  ОСОБА_3  звернувся  до  суду  з  позовом  до  ОСОБА_4  про  визнання  договору  дарування  недійсним  і  поновлення  права  власності  на  житловий  будинок,  посилаючись  на  те,  що  10  серпня  2007  року   було  укладено  договір  дарування  житлового  будинку  з  господарськими  будівлями   між  ним  та  його  внуком   ОСОБА_4,  посвідчений   нотаріусом  Путильського  районного  нотаріального  округу  за  реєстром  №  802,  та  зареєстрований  у  Путильському  КРБТІ   в  реєстровій  книзі  № 16,  стор.69  під  реєстровим № 69.

     Під   договором  дарування  фактично  мав  на  увазі   договір  довічного  утримання,  оскільки  являється  людиною  похилого  віку,  потребує сторонньої  допомоги  та  догляду.   Після  укладення  договору  дарування   позивач  з  дружиною  проживали  окремо  в  літній  кухні,  а  відповідач  їм  допомоги  не  надавав.  У  2009  році  він    дізнався,  що   було  укладено  договір  дарування  і  відповідач  не  зобов»язаний  надавати  йому   допомогу.

   Таким  чином,  позивач  вважає,  що  відповідач  ввів     в  оману  його  та  дружину,  яка  дала  згоду   на  дарування,  підписавши  в  сільській  раді   відповідну  заяву     для  нотаріальної  контори.   Позивач  вважає,  що  відповідач  сам  написав  заяву  від  імені  дружини,  щоб  чоловік  уклав  договір  дарування,  і  що  вона  не  розуміла  змісту  своїх  дій,  оскільки  хворіла  на    церебральний  атеросклероз.

   З  2008  року  відповідач  в  будинку  не  проживає,  ніякої  допомоги    не  надає,  а  дружина   часто  хворіє.

   Позивач  просить   суд  винести  рішення,  яким  визнати  договір  дарування  житлового  будинку  з  належним  до  нього  господарськими  будівлями,  розташованого  в  АДРЕСА_1,  недійсним.

  В  судовому  засіданні  позивач  та  його  представник   позов  підтримали  повністю.

Так,   представник  позивача     ОСОБА_1.  пояснила,  що    відповідач  по  справі  ОСОБА_4  примушував   свого  діда   ОСОБА_3 дати доручення,  щоб  будинок  переоформити  на  себе   і  ввів  в  оману    позивача  відносно    фактичних   намірів. Позивач  ОСОБА_3  пояснив,  що  з  дружиною   проживав  разом  у  літній  кухні,  а  внук  -    у  хаті.

   Дружина  на  час  підписання  заяви   не  хворіла,  повністю  все  розуміла,  підписала   заяву   сама,   хоча  освіту  мала  4  класи.   Батько  ОСОБА_4  -  його   син   попросив,  щоб  він  прийняв  ОСОБА_4  в  хату  і  він  погодився.   ОСОБА_4   їх  з  дружиною  не  доглядав  і  казав,  що  не  хоче  його  доглядати.

  Біля  будинку  ОСОБА_4  побудував  стайню  і  вів  своє  господарство,  а  у  нього  ніякого  господарства  немає.

   В  даний  час  ОСОБА_4   вибрався  від  нього  і  він  поміняв  замок  у  хаті.  З  приводу  договору  дарування  виник  конфлікт  між  ОСОБА_4  та  дочкою  ОСОБА_7,  яка, дізнавшись  про  договір,  сильно  розсердилась.  ОСОБА_4  прожив  у  його  будинку   2,5  роки ,  дружина   сама  варила  їсти,  а  коли  померла -  то  їсти  варила  дружина  ОСОБА_4.    Він  неодноразово  казав  ОСОБА_4,  що  їх  з  дружиною  необхідно  доглядати,  але   ніяких  конфліктів  не  було.

   Не  заперечує,  що  підписував  договір  дарування  особисто   у  нотаріуса,  однак   думав,  що   підписує  договір  довічного  утримання.

Про  те,  що   підписав  договір  дарування,  ніхто  з  його  дітей  не  знав.

  Наполягає  на   визнанні  договору  дарування  недійсним.

   Відповідач  ОСОБА_4  позов  не  визнав  і  пояснив,  що   дід  добре  розумів,  що  він  підписує.   Баба  у  сільській  раді    підписала   заяву   про   згоду   на    дарування,  текст   їй  було  прочитано  і  вона    з  ним  погодилась.    Померла  від  інсульту, який  стався  у  2009 році.   Відносини  з  дідом  і  бабою  були  нормальні,  він  з  своєю  сім»єю  там  прожив  2,5  роки,  побудував  сарай   і  вів  своє   господарство,  ніяких  претензій  з  боку   синів    діда  не  було,  хоча  вони  знали,  що  він  там  живе,   поки  не  приїхала  дочка  ОСОБА_7  і  зчинила  скандал   з  приводу  хати,  яка  хотіла,  щоб  він  прописав  її до  хати,  а  коли  він  відмовився,  вона  намовила  діда   розірвати  договір  дарування.

    Після  конфлікту   він   перебрався  до  свого  батька,  вирішивши,  що  йому   все  одно  там  жити  не  дадуть.

   При  укладенні  договору  в  нотаріальній  конторі    дід  підписував  його  особисто,  нотаріус   йому    роз»яснила   всі  наслідки  укладення  договору  і  дід    добре  розумів   суть    договору,  тому    просить  відмовити   в  задоволенні  позову.

   Заслухавши   пояснення  сторін  та  їх  представників,  дослідивши  матеріали  справи,  суд  прийшов  до  висновку,  що  позов  задоволенню  не  підлягає.

   Встановлено,  що   10.08.2007 р.   за  р.№ 802  приватним  нотаріусом   Путильського  районного  нотаріального  округу  було  посвідчено  договір  дарування  житлового  будинку  з  господарськими  будівлями,  розташованого  в  АДРЕСА_1,  між  ОСОБА_3  та  ОСОБА_4,  зареєстрований  в  Путильському  КРБТІ  в  реєстровій  книзі  16   стор.  69  під №  69.

  В   тексті  договору   зазначено,  що   сторони,  діючи  добровільно  і  перебуваючи   при  здоровому  розумі  та  ясній  пам»яті,  розуміючи  значення  своїх  дій,  попередньо  ознайомлені  нотаріусом  з  приписами  цивільного  законодавства,  що  регулюють  укладений  ними  правочин,  зокрема з  вимогами  його  недійсності,  уклали  даний  договір.

    Як   вбачається  з  показів   позивача  ОСОБА_3,  він  власноручно  підписував  даний  договір   і  ніякого  тиску  на  нього  не  чинилось.

  Свідок  ОСОБА_7.  пояснила,  що  вона  проживає  в  м.Чернівцях  і   там  працює, однак  часто -  приїжджає   до  батька.   Знала,  що  ОСОБА_4  проживає  в  батьковому  будинку,  але   не  бачила,  щоб  він  щось  біля  хати  робив.    Вона  чула,  що  ОСОБА_4  хоче  здати  батька  в  будинок  для  пристарілих,  а  вона  проти  цього   і   бажає  сама  доглядати  батька,  а  тому    наполягає,  щоб  батько  розірвав  договір  дарування.

  Неприязні  стосунки  виникли  після  смерті  матері.     Про  те,  що  батько  мав  на  увазі   укладення  договору  довічного  утримання,  він   їй  не  говорив.

   Вважає,  що    відповідач  ОСОБА_4   обманним  шляхом  заволодів  будинком  батька,  оскільки  батько   -  людина  похилого  віку,  не  чує,  і  при  підписанні  договору   внаслідок  вікових  змін   та  хвороби   не   розумів  значення  своїх  дій.

  Із  показів   синів    позивача  -  ОСОБА_9  та  ОСОБА_10,  вони  знали ,  що  в  будинку   батька   проживає   син  їх   брата   Івана  -  ОСОБА_4,  бачили,  що  він  там  веде  власне  господарство,  однак   батько  жодного  разу  не  скаржився   на  поведінку   внука,  ніяких  претензій  не   висловлював.

    Конфлікт  виник   між   дочкою   ОСОБА_7.  та   ОСОБА_4,  яка,  погрожуючи  йому  фізичною  розправою,  вимагала   повернення  будинку,  про  що  свідчить    постанова  про  відмову  в  порушенні    кримінальної  справи  Путильського  РВ  УМВС  від  2.10.2009 року  /  відмовний   матеріал   № 785  оглянуто   в  судовому  засіданні/.

   Відповідно  до  ст. 728      ЦК  України,  договір  дарування  може  бути  розірваним  протягом  1  року  з  часу  його  підписання.    Як  встановлено  в  судовому  засіданні,  відповідач   ОСОБА_4  проживав  у  будинку  діда  2,5  роки  і  жодна  із  сторін  не  мала  ніяких  претензій   з   приводу  його    укладення.

     Відповідно  до  вимог  п.19  Постанови  Пленуму  Верховного  Суду  України  від  6.11.2009 р. № 9,   правочин,  вчинений  під  впливом  помилки,  обману,  насильства,  є  оспорюваним.  

  Обставини,  щодо  яких  помилилась  сторона  правочину, ст.  229 ЦК  України,  мають  існувати  саме  на  момент  вчинення  правочину.   Особа  на  підтвердження  своїх  вимог  про  визнання  правочину  недійсним  повинна  довести,  що  така  помилка  дійсно   мала  місце,  а  також, що  вона  мала  істотне  значення.  

   Правочин  визнається  вчиненим  під  впливом  обману  у  випадку  навмисного  введення  іншої  сторони  в  оману  щодо  обставин,  які  впливають  на  вчинення  правочину.

   Наявність  умислу  в  діях  відповідача,  істотні  значення  обставин, щодо  яких  особу  введено  в  оману,  і  сам  факт  обману  повинна  довести  особа,  яка  діяла  під  впливом  обману.

      Як  вбачається  з  показів   позивача,   він  не  заперечив   свого   добровільного  підписання  договору,   жодних  доказів   обману  та  насильства   з  боку  відповідача     на  позивача   не  подано.

   На  підставі  вищенаведеного,  керуючись  ст..  ст..  203,  215,  230,  728  ЦК  України,  57-60  ЦПК  України,  суд

                                                   В И Р І Ш И В  :

 Відмовити  в  задоволенні  позову  ОСОБА_3  до  ОСОБА_4   про  визнання  договору  дарування  житлового  будинку    та  поновлення  права  власності  на  будинок    за  безпідставністю   позовних  вимог.

    Заяву  на  апеляційне   оскарження  рішення  суду  може  бути  подано  в   Апеляційний  суд  Чернівецької  області  протягом  десяти  днів  з  дня  проголошення  рішення.

Апеляційна  скарга   на  рішення  суду  подається  в  Апеляційний  суд  Чернівецької  області  через  районний  суд  протягом  20  днів  після  подання  заяви  на  апеляційне  оскарження.

             С У Д Д Я                                                Л.Р.МАКОВІЙЧУК