Головуючий  у 1 інстанції - Городецький Д.І.        

Справа № 22ц-1044/2010р.                                                                            Доповідач – Черненкова Л.А.                                                

Категорія -20

                                  У Х В А Л А

                              ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

18 лютого 2010 року                                                                                            м. Дніпропетровськ

Судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого  судді               -  Дерев`янка  О.Г.

суддів                                     -  Черненкової Л.А., Красвітної Т.П.

при секретарі                          -  Горобець К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу  ОСОБА_1 на  рішення  Новомосковського міськрайонного суду  Дніпропетровської області  від 10 квітня 2009 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, виконавчого комітету Орлівщинської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, Орлівщинської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області, третя особа: приватний нотаріус ОСОБА_4  про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним, визнання недійсними рішення сільської ради, державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, відшкодування  матеріальної та моральної шкоди, -  

                                                         В С Т А Н О В И Л А:

          18 вересня 2004 року ОСОБА_5  звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку № АДРЕСА_1, укладеного 28 квітня 2004 року між ним, від його імені за дорученням діяв ОСОБА_3, та ОСОБА_1, посилаючись на те, що навесні 2004 року до нього звернувся ОСОБА_3 з пропозицією продати будинок. Він погодився продати будинок за 8 тис. доларів США, але оскільки правовстановлюючі документи на будинок не були оформлені та в нього був відсутній паспорт громадянина України нового зразка, 15 квітня 2004 року він видав ОСОБА_3 доручення для виконання дій щодо оформлення документів і продажу спірного будинку. 28 квітня 2004 року ОСОБА_3, діючи від його імені на підставі доручення, уклав указаний договір зі своєю дружиною – ОСОБА_1 Вважаючи, що ОСОБА_3 були порушені вимоги ч.3 ст.248 ЦК України – він продав будинок своїй дружині тільки у своїх інтересах і хотів мати власну вигоду, ОСОБА_5 просив позов задовольнити.

       08 лютого 2007 року ОСОБА_6 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_1, виконавчого комітету Орлівщинської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області (далі виконком Орлівщинської сільської ради), Орлівщинської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області про визнання незаконним рішення виконкому Орлівщинської сільської ради від 01 квітня 2004 року № 35, визнання недійсним свідоцтва про право власності на спірний будинок від 22 квітня 2004 року на ім’я ОСОБА_5, визнання незаконним рішення Орлівщинської сільської ради від 11 червня 2004 року, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку на ім’я ОСОБА_1, визнання права власності на Ѕ частину спірного будинку, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, посилаючсь на те, що вона перебувала з ОСОБА_5 у фактичних шлюбних відносинах з 1972 року та за спільні кошти та спільною працею вони побудували спірний будинок. Під час домовленості з ОСОБА_3 про продаж будинку мова йшла про придбання останнім іншого будинку для її та ОСОБА_5 проживання, але меншого розміру, з доплатою різниці в ціні. Оглянувши знайдений відповідачем будинок № АДРЕСА_2, вона та ОСОБА_5 дали згоду на його придбання, а згодом за допомогою ОСОБА_3 вони переїхали до цього будинку й перевезли майно. 25 травня 2004 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу будинку № АДРЕСА_2. Згодом вона дізналась, що 01 квітня 2004 року виконкомом  Орлівщинської сільської ради було прийнято рішення про оформлення права власності на будинок № АДРЕСА_1 на ім’я ОСОБА_5 та одержання ним свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Згідно з рішенням Орлівщинської сільської ради від 11 червня 2004 року ОСОБА_1 було передано у власність земельну ділянку площею 0,29 га, що розташована на вул. Береговій, 25 у с. Орлівщина, і видано державний акт на право власності на земельну ділянку.  ОСОБА_5 звернувся до суду з указаним позовом, оскільки відповідачі ухилялися від зустрічей, відмовлялися віддавати документи на будинок № АДРЕСА_2 та гроші, а в жовтні 2004 року ОСОБА_1 зруйнували спірний будинок з метою продати земельну ділянку.

        ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_6

        ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер ОСОБА_5

         Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2008 року справи за позовом ОСОБА_5 і за позовом  ОСОБА_6 об’єднані  в одне провадження й залучено до участі у справі правонаступника померлих позивачів – ОСОБА_2

        02 грудня 2008 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_1, виконкому Орлівщинської сільської ради, Орлівщинської сільської ради про визнання договору купівлі-продажу будинку недійсним, визнання незаконним рішення сільської ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, посилаючись на обставини, які вказані у позовах ОСОБА_5 та ОСОБА_8

         Рішенням  Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської  області  від 10 квітня 2009 року ухвалено: позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково, визнати недійсним договір купівлі-продажу будинку № АДРЕСА_1 Новомосковського району Дніпропетровської області, укладений 25 квітня 2004 року між ОСОБА_5, від імені якого діяв за дорученням ОСОБА_3, та ОСОБА_1; визнати незаконним і скасувати рішення  12 сесії 24 скликання Орлівщинської сільської ради Новомосковського району Дніпропетровської області від 11 червня 2004 року в частині передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,29 га, що розташована на АДРЕСА_1; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2914 га, що розташована на АДРЕСА_1, виданий на ім’я ОСОБА_1; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 30 800 грн. на відшкодування вартості будинку № АДРЕСА_1 та судові витрати в розмірі 81 грн.; стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 судовий збір в сумі 615,49 грн. на користь держави.

        В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1, просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

        В запереченнях на апеляційну скаргу позивачка ОСОБА_2 просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення Новомосковського міськрайонного суду  Дніпропетровської області  від 10 квітня 2009 року - залишити без змін.

         Ухвалою Верховного Суду України від 16 грудня 2009 року касаційна скарга ОСОБА_2 задоволена частково; рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 червня 2009 року скасоване, справа передана на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

        Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з’явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, вважає за необхідне її  задовольнити частково  з наступних підстав.

        Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

        Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_5 був власником нерухомого майна – житлового будинку по АДРЕСА_1 згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданим Орлівщинською сільською радою 01.04.2004 року. Відповідно довідки Орлівщинської сільської ради станом на 01.06.2004 року згідно земельно-шнуровим книгам, землекористувачем земельної ділянки площею 0,28 га по АДРЕСА_1 був ОСОБА_5 Зазначена земельна ділянка надана колгоспом ім. Куйбишева, архівні дані не збереглися. 15 квітня 2004 року ОСОБА_5 надав довіреність, яка посвідчена Орлівщинською сільською радою, відповідно до якої уповноважив ОСОБА_3 продати за ціну і на умовах по своєму розсуду житловий будинок з надвірними побудовами по АДРЕСА_1, одержувати необхідні довідки і документи та інше. 28 квітня 2004 року ОСОБА_3, який діяв на підставі доручення від імені ОСОБА_5, уклав в нотаріальному порядку договір купівлі-продажу відповідно до якого продав ОСОБА_1 житловий будинок по АДРЕСА_1. ОСОБА_3 з 26.09.1993 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_1 При оформлені договору купівлі-продажу ОСОБА_3 надав заяву про надання згоди своїй дружині ОСОБА_1 на купівлю нею спірного будинку. Незважаючи на те, що договір купівлі-продажу був укладений нотаріально, судом першої інстанції встановлено, що сторони фактично мали волевиявлення на укладення не договору купівлі-продажу, а договору міни з доплатою за товар більшої вартості у зв’язку з тим, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 була досягнута домовленість про те, що ОСОБА_5 передає у власність ОСОБА_3 житловий будинок по АДРЕСА_1, а ОСОБА_3 зобов’язався купити ОСОБА_5 будинок меншого розміру і доплатити різницю вартості будинку, який йому належав. На виконання вказаної домовленості ОСОБА_5 погодився переїхати в будинок № АДРЕСА_2, перевіз в нього свої речі, але цей будинок був придбаний 25 травня 2004 року  не на ім’я ОСОБА_5, а на  ім’я  відповідачки ОСОБА_1  На підставі рішення 12 сесії 24 скликання Орлівщинської сільської ради від 11.06.2004 року у приватну власність ОСОБА_1 була передана земельна ділянка площею 0,29 га, розташованої по АДРЕСА_1 Новомосковського району Дніпропетровської області та виданий Державний акт на право приватної власності на землю серія ДП № 030531 (дата видачі не зазначена) на земельну ділянку площею 0,2914 га. Згідно свідоцтв про смерть ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, а ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Спадкоємцем вказаних померлих осіб за заповітом є позивачка ОСОБА_2, яка звернулася до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини. Житловий будинок по АДРЕСА_1 був знесений, що підтверджується відповідним актом і сторонами у справі. Згідно розписки ОСОБА_5 10.08.2004 року отримав від ОСОБА_1 8 000 доларів США, борг за будинок погашений повністю. Відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи № 1338 від 10.10.2005 року, - розписка виконана і підписана ОСОБА_5  Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні підтвердив, що ОСОБА_5 було передано 4 000 доларів США, а за іншу частину коштів – 4 000 доларів США був придбаний будинок по АДРЕСА_2 на ім’я ОСОБА_1    

        Частково задовольняючи позов ОСОБА_2,  міськрайонний суд виходив з того, що при укладанні договору купівлі-продажу житлового будинку, АДРЕСА_1 ОСОБА_3, порушивши вимоги ст.ст.215,ч.1ст.203,ч.3ст.238 ЦК України,  діючи від імені ОСОБА_5, продав спірний будинок своїй дружині ОСОБА_1 і це майно, у відповідності до ст. 61 СК України є об’єктом спільної сумісної власності подружжя; незважаючи на те, що судом встановлено, що сторони мали намір вчинити договір міни, суд не може застосувати правила ст. 235 ЦК України і визнати, що між сторонами укладений договір міни, відповідно до якого ОСОБА_5 передав у власність ОСОБА_1 житловий будинок по АДРЕСА_1, а ОСОБА_1 в свою чергу  передає у власність ОСОБА_5 житловий будинок по АДРЕСА_2 та проводить доплату в сумі 4000 доларів США тому, що ОСОБА_1 не передала і не могла передати у власність ОСОБА_5 будинок по вул. Осипенка, 14, т.я. вона на цей момент не була власником зазначеного житлового будинку; крім того, при укладанні договору купівлі-продажу житлового будинку, АДРЕСА_1 ОСОБА_3 ввів в оману ОСОБА_5 щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін з урахуванням того, що ОСОБА_5 був особою похилого віку, на момент укладення спірного договору йому виповнилося 64 роки, а відповідач ОСОБА_3 провів дії, направлені на введення ОСОБА_5 в оману, шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, запевнив його, що будинок по вул. Осипенка належить йому, при цьому оформив право власності на будинок на свою дружину ОСОБА_1, що є підставою для суду для визнання спірного договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається недійсним. Оскільки право власності на домоволодіння по вул. Берегова, 25 перейшло до ОСОБА_1 з порушенням законів України, в зв’язку  з визнанням договору купівлі-продажу недійсним, суд вважає, що право користування і право на безоплатну приватизацію зазначеної земельної  ділянки ОСОБА_1 не набула. Відповідно до ч.1 ст.21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він порушує цивільні права або інтереси. На підставі ст. 1225 ЦК України до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд, переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. В зв’язку з визнанням недійсним договору купівлі-продажу, до спадкоємця ОСОБА_5 повинно перейти і право користування земельною ділянкою, тому позовні вимоги ОСОБА_2 в частині визнання незаконним рішення Орлівщинської сільської ради є обґрунтованими. З зазначених підстав підлягає визнанню недійсним і Державний акт на право приватної власності на землю ОСОБА_1 При застосуванні правових наслідків недійсного правочину, суд враховує те, що між ОСОБА_3 і ОСОБА_5 була досягнута домовленість про вартість домоволодіння  - 8 000 доларів США та дійшовши висновку про те, що ОСОБА_5 з цих коштів отримав 4 000 доларів США, а за інші 4 000 доларів США був придбаний будинок № АДРЕСА_2 на ім’я  ОСОБА_1 Таким чином, ОСОБА_1 повинна повернути позивачці ОСОБА_2 4000 доларів США, що еквівалентно до курсу НБУ 30 800 грн., частково задовольняючи її позов про стягнення на її користь з відповідачів матеріальної шкоди в сумі 54 800 грн. у зв’язку зі знесенням відповідачами спірного будинку. Не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_2 в частині стягнення моральної шкоди оскільки відповідно до ст. 1229 ЦК України, до спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджене судом спадкодавцеві за його життя, оскільки на користь ОСОБА_5 за його життя не було присуджено рішенням суду відшкодування моральної шкоди, позивачка ОСОБА_2 не має право на її відшкодування. ОСОБА_6 і ОСОБА_5 в шлюбі не перебували і позивачкою не надано суду доказів того, що ОСОБА_6 приймала участь в будівництві домоволодіння, що між вказаними особами був укладений договір про створення спільного майна, тому посилання позивачки на те, що спірний договір купівлі-продажу спірного домоволодіння був укладений без згоди на те ОСОБА_6 є безпідставним.        

      Проте  погодитись із такими висновками суду першої інстанції не можна, оскільки суд неповно з’ясував обставини, що мають значення у справі;  недоведені обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; порушив та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

        Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, і відповідно до частин 1,3,5 зазначеної статті зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

        Згідно до вимог ст.215 ЦК України, п.1 – підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1,3,5 та 6 статті 203 цього Кодексу; ч.3 Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

        Вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, суд у порушення статей 212-214 ЦПК України не з’ясував які правовідносини сторін випливають з установлених обставин, не визначився щодо характеру виниклих правовідносин та між якими особами.

       Згідно роз’ясненням, діючих на час ухвалення рішення суду у справі, у постанові Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.78 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», п.2 – угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

       Статтею 230 ЦК України врегульовано правовідносини сторін, що виникають внаслідок укладення договору під впливом обману. Виходячи зі змісту цієї статті, право вимагати визнання договору недійсним надано лише стороні договору, яка діяла під впливом обману.

        Суд першої інстанції не враховував вказані вимоги закону, не звернув увагу на те, що оспорюваний правочин не заявлявся ОСОБА_5 недійсним на підставах, передбачених ст. 230 ЦК України (а.с.2 том 1).

         Вказуючи про порушення вимог щодо представництва ОСОБА_5 відповідачем ОСОБА_3 на вчинення спірного правочину, а саме: ч.3 ст. 238 ЦК України, суд не обґрунтував свої висновки (в чому полягає порушення), не дав оцінки довіреності ОСОБА_5 на підставі якої здійснювалося вказане представництво, не дав оцінки нотаріальній справі за угодою купівлі-продажу житлового будинку (а.с.135-148 том 2).

         Згідно до вимог ст. 216 ЦК України, - ч.2 п.1 – у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування; п.2 – якщо у зв’язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною особою.

         Суд першої інстанції застосовуючи правові наслідки визнаного недійсним  правочину з урахуванням того, що предмет правочину – житловий будинок знесений відповідачами, не врахував вимоги вищезазначеного закону, та стягнув з відповідачки ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму, яку встановив як недосплачену за спірним договором купівлі-продажу житлового будинку, що не може визнаватися вартістю цього будинку.

         Судом не встановлювалася вартість спірного жилого будинку; не з’ясовувалася   вина відповідачів та докази, якими вона підтверджується.

        Суд першої інстанції не перевірив право позивачки ОСОБА_2 відповідно до вимог ст. 216 ЦК України на відшкодування шкоди та не дав цим позовним вимогам належної оцінки, не з’ясував коло спадкоємців після смерті померлих позивачів, із вказаним запитом до нотаріальної контори не звертався.  

        Суд першої інстанції прийняв в якості доказу виконання спірного правочину – розписку ОСОБА_5, але повно не з’ясував: від кого він отримував кошти за продаж будинку ( якщо як написано у розписці – від ОСОБА_1, то які між ними були правовідносини; якщо від ОСОБА_3, за його твердженням у судовому засіданні, то чому про це не вказано у розписці); суд приймаючи вказаний доказ частково,  спираючись на визнання відповідачем часткову сплату суми, обумовлену договором купівлі-продажу, -  не дав належної оцінки цим обставинам.        

        Визнаючи незаконним та скасовуючи рішення Орлівщинської сільської ради від 11.06.2004 року, суд першої інстанції не вказав: який закон порушено цим рішенням.      

       Згідно до положень ст.213 ЦПК України, - суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства постановляє рішення на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються  як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.      

       Рішення суду першої інстанції ухвалено у порушення вказаних вимог закону що є підставою для його скасування відповідно до вимог статті 309 ЦПК України.  

     Відповідно до ст. 11 ЦПК України, - суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

     Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2008 року справи за позовом ОСОБА_5 і за позовом  ОСОБА_6 об’єднані  в одне провадження й залучено до участі у справі правонаступника померлих позивачів – ОСОБА_2      

     Позивачка ОСОБА_6 звернулася до суду, зокрема, з позовом про визнання за нею право власності на Ѕ частину домоволодіння № АДРЕСА_1 (а.с.3-6 том 2).

      Міськрайонний суд не звернув на це уваги, не розглядував ці вимоги, щодо вказаних вимог судового рішення не приймав (а.с.72-73, 81-82,86-90,98,99).

      Таким чином, судом також допущене порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, суд  розглянув не всі вимоги і цей недолік не був і не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення судом першої інстанції і відповідно до п.5 ч.1 ст.311 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та передачі справи на новий розгляд.

    Відповідно до ст. 303 ЦПК України апеляційний суд під час розгляду в апеляційному порядку перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо встановлено неправильне застосування  матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення.

         При новому розгляді справи суду слід усунути зазначені вище порушення і вирішити спір у відповідності з вимогами закону.

        Суду першої інстанції необхідно звернути увагу на те, що чинним законодавством не передбачено стягнення судових витрат у солідарному порядку.

        Керуючись ст.ст.303,304, п.5 ч.1 ст.307, ч.1 п. 5 ст. 311, ч.1 п.2 ст.314, 317,319, ч.1 ст.218 ЦПК України судова колегія, -

                                                              У Х В А Л И Л А:

       Апеляційну скаргу   ОСОБА_1 задовольнити частково.

       Рішення  Новомосковського міськрайонного суду  Дніпропетровської області  від 10 квітня 2009 року – скасувати та справу направити на новий розгляд до того ж суду в іншому складі суду.

       Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення,  однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців  до Верховного Суду України.

Головуючий суддя

Судді колегії