АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
4 серпня 2010 року колегія суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:
Головуючого – судді Бєлан Н.О.
Суддів – Юденко Т.М., Журавля О.О.
за участю прокурора Гуменюк Л.М.
потерпілого ОСОБА_1
захисника ОСОБА_2
засуджених ОСОБА_3, ОСОБА_4
розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляціями прокурора Марусечка Ю.С., який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та потерпілого ОСОБА_1 на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 23 квітня 2010 року.
Цим вироком
ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та мешканець м. Києва, який не мав судимості, -
та
ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженець та мешканець м. Києва, який не мав судимості, -
засуджені кожний за ст.190 ч.2 КК України на два роки позбавлення волі.
На підставі ст.ст.75, 76 КК України засуджені ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звільнені від відбування покарання із випробуванням протягом іспитового строку – 2 років та зобов’язані не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу органів кримінально-виконавчої інспекції та повідомляти ці органи про зміну місця проживання.
За вироком засуджені визнані винними у вчиненні шахрайства шляхом зловживання довірою за таких обставин.
2 жовтня 2009 року, приблизно о 22 год., засуджені в стані алкогольного сп’яніння, перебуваючи біля кафе-бару “Вестерн”, що розташоване по проспекту Маяковського, 15 в м. Києві, де разом з ОСОБА_1 проводили вільний час, на прохання останнього, допомагали йому
Справа № 11-а- 1566 Категорія: ст.190 ч.2 КК України
Головуючий у першій інстанції Дігтяр І.Р.
Доповідач Бєлан Н.О.
переносити речі до автомобіля, зокрема ОСОБА_4 потерпілий передав сумку з ноутбуком AZUS, який належав ОСОБА_6, та інші речі на загальну суму 5280 грн.
Домовившись між собою про заволодіння цією сумкою, використовуючи довіру ОСОБА_1, засуджений ОСОБА_3 запевнив останнього, що проведе ОСОБА_4 до туалету і повернеться із вказаною сумкою до потерпілого, який запросив його до себе додому.
Проте, не маючи наміру повертати сумку останньому, засуджені з місця вчинення злочину зникли і розпорядились майном на власний розсуд.
В апеляції потерпілий ОСОБА_1 просить вирок в частині призначення покарання скасувати внаслідок його м’якості, стверджуючи, що суд безпідставно урахував щире каяття засуджених, оскільки вони заперечували домовленість між собою на вчинення цього злочину, не урахував їх ставлення до злочину, бо не прийняли будь-яких заходів до відшкодування заподіяних збитків. Тому просить вироком апеляційного суду за цим законом призначити засудженим покарання у виді 3-х років позбавлення волі та задовольнити цивільний позов у повному обсязі.
В апеляції прокурор також, посилаючись на такі доводи, просить вирок скасувати в частині призначеного покарання через його м’якість, та вироком апеляційного суду призначити винним покарання за ст.190 КК України – 3 роки позбавлення волі.
В запереченнях захисник ОСОБА_2 та засудженні наполягають на безпідставності доводів апелянтів.
Заслухавши доповідача, пояснення прокурора, яка підтримала вказану апеляцію прокурора частково і просила вироком апеляційного суду призначити винним покарання у виді 2-х років позбавлення волі; пояснення потерпілого, який підтримав апеляцію в частині призначення покарання, бо щодо вирішення цивільного позову, то він буде звертатись до місцевого суду у порядку цивільного судочинства; пояснення захисника про законність і справедливість вироку, пояснення засуджених, які підтримали свої заперечення і просили залишити вирок суду без зміни, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово засуджених, які наполягали на тому, що визнавали свою вину і готові нести відповідальність, у тому числі й цивільно-правову, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляцій.
Висновок суду першої інстанції про доведеність вини засуджених у цьому злочині за обставин, наведених у вироку, відповідає матеріалам справи, бо підтверджується ретельно дослідженими у судовому засіданні доказами.
Зокрема, показаннями самих засуджених про те, що дійсно на запрошення потерпілого вони перебували з останнім у клубі, де грали у більярд, при цьому допомагали потерпілому нести сумки-портфелі, в одній з яких був ноутбук. Коли потерпілий запросив їх до себе в гості і вони направлялись до автомобіля, то цю сумку ніс ОСОБА_4, який відмовився їхати. Проте, маючи намір не повертати сумку з ноутбуком, вони завірили потерпілого у тому, що ОСОБА_3 проведе ОСОБА_4 до туалету, де забере у нього сумку з ноутбуком, й повернеться, але з якою зникли і наступного дня на ринку продали невідомому чоловіку.
Потерпілі ОСОБА_1 та ОСОБА_6 також підтверджував ці обставини. При цьому останній зауважував, що він попереджав ОСОБА_3 про схоронність сумки з ноутбуком.
В апеляційній інстанції сторони не оспорювали встановлені фактичні обставини вчинення цього злочину.
Отже, кваліфікація дій засуджених за ст.190 ч.2 КК України визначена правильно.
Що стосується доводів апеляцій про м'якість призначеного покарання засудженим, то вони не заслуговують на увагу, оскільки переконливих доводів щодо несправедливості призначеного виду та розміру покарання внаслідок м'якості апелянтами не наведено.
Зокрема, потерпілий ОСОБА_1 не заперечував, що під час досудового слідства за допомогою засуджених був встановлений покупець ноутбуку, який у нього був вилучений, про що також свідчать і дані протоколу огляду та вилучення.
На переконання судової колегії, міра покарання винним призначена у відповідності з вимогами ст.65 КК України.
Так, за змістом вироку, судом першої інстанції урахована ступінь тяжкості вчиненого злочину, а також дані про особу винних, які раніше до кримінальної відповідальності не притягувалися, ні в чому негативному помічені не були, позитивно характеризуються за місцем роботи. Крім того, судом обґрунтовано урахована як пом’якшуюча покарання обставина – щире каяття, а обтяжуюча – вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння.
Також безпідставними є посилання в апеляції на те, що заподіяна шкода не відшкодована потерпілим, бо за рішенням суду ноутбук повернутий потерпілому ОСОБА_6
Що стосується шкоди, яка складається з вартості видаленої з ноутбука програми, то засуджені у судовому засіданні визнавали позов потерпілого ОСОБА_1 у розмірі 5 тис. грн.
Проте за матеріалами справи, цивільний позов останнього був залишений без розгляду, оскільки заявлений ним у кінці судового слідства, тобто з порушенням вимог ст.28 КПК України.
В апеляційній інстанції потерпілий також підтвердив про намір вирішення цивільного позову у порядку цивільного судочинства.
Отже, з урахуванням даних про особи винних, а також обставин справи, на переконання судової колегії, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про можливість звільнення засуджених від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням на підставі ст.75 КК України та покладенням на них обов'язків, передбачених ст.76 КК України.
Керуючись ст.ст.365, 366 КПК України, судова колегія
У Х В А Л И Л А:
Апеляцію прокурора Марусечко Ю.С та потерпілого ОСОБА_1 залишити без задоволення , а вирок Деснянського районного суду м. Києва від 23 квітня 2010 року відносно ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - без зміни.
Головуючий:
Судді: