Головуючий  у 1 інстанції – Маймур Ф.Ф.        

Справа № 22ц-3499/2010р.                                                                          Доповідач – Черненкова Л.А.                                                

Категорія -27

                                          Р І Ш Е Н Н Я

                                                            ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

27 травня 2010 року                                                                                            м. Дніпропетровськ

Судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого  судді              -  Черненкової Л.А.

суддів                                     -  Красвітної Т.П., Куценко Т.Р.

при секретарі                         -  Горобець К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1   на  рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська  від 15 лютого 2010 року у цивільній справі за позовом  ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3  про стягнення боргу, -                    

                                                                В С Т А Н О В И Л А:        

      31 березня 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 26.12.2007 року між ним та відповідачем ОСОБА_1. був укладений договір позики згідно якого він передав відповідачу, а той отримав грошову суму у розмірі 1 483 058 грн., що еквівалентно 293 675 доларам США та зобов’язався повернути борг до 31.03.2008 року, що підтверджується особистою розпискою відповідача. 17.07.2008 року між ними був укладений ще один договір позики, відповідно до якого позивач передав відповідачу ОСОБА_1. в борг 8 000 доларів США строком на два місяця, що підтверджується особистою розпискою відповідача. Однак відповідач прийняті на себе зобов’язання щодо повернення грошових коштів не виконав, а тому просить суд стягнути солідарно з відповідача ОСОБА_1. та його дружини  відповідачки ОСОБА_3. заборгованість за даними договорами позики у розмірі 3 162 604 грн., які складаються з суми боргу у відповідності  курсу долара США по відношенню до гривні; пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

        Рішенням   Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська  від 15 лютого 2010 року ухвалено: стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у рахунок повернення суми боргу за договором позики від 26.12.2007 року та за договором позики від 17.07.2008 року  3 162 604, 58 грн. та судові витрати; відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог  до ОСОБА_3  

         В апеляційній скарзі ОСОБА_1  просить  рішення суду скасувати та  відмовити  в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

        Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з’явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно частково задовольнити з наступних підстав.

        Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

            Судом першої інстанції встановлено, що 26.12.2007 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 у простій письмовій формі був укладений договір позики, за умовами якого позивач передав відповідачу ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1483058,75 грн., що еквівалентно 293675 доларам США, а відповідач ОСОБА_1 зобов’язався повернути позивачу зазначену суму коштів у строк до 31 березня 2008 року. За умовами п.2 вказаного договору факт передачі коштів позивачем відповідачу ОСОБА_1, передбачених даним договором, підтверджується розпискою, яку ОСОБА_1 видає позивачу. Відповідно до п.п. 3 та 4 укладеного між сторонами договору позики, у разі якщо на момент повернення позичальником позикодавцю сум позики курс долара США по відношенню до гривні України зросте, позичальник зобов’язується повернути позикодавцю грошові кошти в розмірі еквівалентному 293 675 доларів США; у разі порушення позичальником строку повернення позикодавцю суми позики, він зобов’язується сплатити позикодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення. Також судом встановлено, що 17.07.2008 року  між позивачем та відповідачем ОСОБА_1  був укладений ще один договір позики, за умовами якого позивач передав, а відповідач ОСОБА_1 отримав від нього у борг грошові кошти у розмірі 8 000 доларів США строком на два місяці. Грошові кошти отримані за договорами позики від 26.12.2007 року та від 17.07.2008 року відповідач ОСОБА_1 позивачу у встановлені вказаними договорами строки не повернув.

     Задовольняючи  частково позовні вимоги, районний суд  виходив з того, що у судовому засіданні знайшов підтвердження факт укладення між сторонами договорів позики грошових коштів. При цьому, суд критично оцінює посилання відповідачів на те, що грошові кошти ОСОБА_1 фактично не отримувалися за даними договорами позики, оскільки у самому договорі позики від 26.12.2007 року сторонами узгоджено, що факт отримання відповідачем ОСОБА_1 грошових коштів за договором позики підтверджується розпискою, оригінал якої був представлений позивачем у судовому засіданні, а крім того, відповідачами не було надано суду доказів на підтвердження неотримання таких грошових коштів ОСОБА_1 від позивача. Таким чином, відповідач ОСОБА_1 взятий на себе обов’язок перед позивачем щодо повернення отриманих за договорами позики грошових коштів не виконав, а тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 є обґрунтованими та вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 у рахунок повернення суми боргу за договором позики від 26.12.2007 року та за договором позики від 17.07.2008 року у розмірі 3 162 604,58 грн.( три мільйона сто шістдесят дві тисячі шістсот чотири гривні 58 копійок). Вирішуючи вимоги позивача до відповідача ОСОБА_3, районний суду виходив з того, що остання не є стороною за договірними зобов’язаннями, а саме за вищезазначеними договорами позики, а отже вказані зобов’язання не створюють для ОСОБА_3 жодних обов’язків щодо повернення грошових коштів, а тому суд приходить до висновку, що позивачу слід відмовити у задоволенні вимог до ОСОБА_3 про стягнення боргу. Понесені позивачем судові витрати суд стягнув з відповідача ОСОБА_1 у сумі 1730 грн. на користь позивача.  

     Проте повністю з такими висновками суду погодитись не можна, тому що  вони не відповідають обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального права.

     У зв’язку з цим рішення суду підлягає зміні.

    Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві гаку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

   Відповідно до вимог ст. 1047 ЦК договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

   На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

  Отже, на підтвердження вимог названого закону відповідач ОСОБА_1 видав позивачеві розписки про позичені гроші, які підтверджує виниклі правовідносини сторін за договорами позики.

  За правилами ст. 526 ЦК, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обіг або інших вимог, що звичайно ставляться.

    Зазвичай в Україні під умовними одиницями розуміється обіг доларів США, оскільки в основному курс національної грошової одиниці прирівнюється до долара США.

   Згідно із ч. 1 ст. 1049 ЦК позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти в такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, в такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

    До цього часу позичальник не повернув позикодавцеві позику.

   У зв'язку із цим, за правилами ч. 1 ст. 1050 ЦК, наступають наслідки порушення договору позичальником відповідно до вимог ст. 625 ЦК.

   Згідно із частинами 1, 3 ст. 549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

    Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.  

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до вимог ст. ст. 549 - 552 ЦК України.

   Зазначена неустойка нараховується у грошовій або майновій формі від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів за договором позики відповідно до вимог ст. 1048 ЦК України.

    Вирішуючи спір, суд у порушення вимог ст. ст. 213, 214, 215 ЦПК України на зазначені вимоги закону уваги не звернув, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, яка підлягає застосуванню.

  Крім того, суд не перевірив належним чином проведених позивачем розрахунків щодо обрахування  суми боргу та пені  та не взяв до уваги, що згідно зі ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлюється позовна давність один рік.

   Судова колегія встановила та це підтверджено матеріалами справи, що згідно до договору позики від 26.12.2007 року, укладеного між позивачем та відповідачем ОСОБА_1, за умовами якого позивач передав відповідачу ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1483058,75 грн., що еквівалентно 293675 доларам США, а відповідач ОСОБА_1 зобов’язався повернути позивачу зазначену суму коштів у строк до 31 березня 2008 року. Відповідно до п. п. 3 та 4 укладеного між сторонами договору позики, у разі якщо на момент повернення позичальником позикодавцю сум позики курс долара США по відношенню до гривні України зросте, позичальник зобов’язується повернути позикодавцю грошові кошти в розмірі еквівалентному 293 675 доларів США; у разі порушення позичальником строку повернення позикодавцю суми позики, він зобов’язується сплатити позикодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення.

     Таким чином, відповідно до вищезазначених вимог закону позичальник зобов’язаний повернути грошові кошті у тій самій валюті, яку отримав, тобто у національній валюті України – гривні, а саме у розмірі 1 483 058,75 грн., у зв’язку з чим суд першої інстанції у порушення вимог статті 1049 ЦК України неправильно задовольнив позовні вимоги в цій частині, прийнявши до уваги розрахунок позивача позиченої суми до комерційного курсу долара США. Та до цих правовідносин не можна застосовувати відповідальність у вигляді нарахування пені, тому, що позика щодо грошових коштів у відповідності до вимог статті 1050 ЦК України це не передбачає.   Умови договору позики, які зазначені у п. п. 3 та 4 є нікчемними бо вони не відповідають вимогам вищенаведеного закону, тому застосовувати їх за виниклими правовідносинами не має законних підстав.    

     Судова колегія встановила та це підтверджено матеріалами справи, що 17.07.2008 року  між позивачем та відповідачем ОСОБА_1  був укладений ще один договір позики, за умовами якого позивач передав, а відповідач ОСОБА_1 отримав від нього у борг грошові кошти у розмірі 8 000 доларів США строком на два місяці. З урахуванням того, що офіційний курс Національного Банку України на день розгляду справи складає 792,5700 грн. на 100 доларів США, то підлягає стягненню сума у розмірі 63 405,60 грн. (792,5700 х 8 000 : 100 = 63 405,60).

   Судова колегія дійшла висновку, що в цій частині рішення суду підлягає зміні  на підставі п. п. 2,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України.

    Тому судова колегія вважає, що необхідно стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 за рахунок повернення суми боргу за договором позики від 26.12.2007 року у розмірі 1 483 058,75 гривень та за договором позики від 17.07.2008 року у розмірі 63 405,60 гривень (шістдесят три тисячі чотириста п’ять  гривень 60 копійок), що еквівалентно 8 000 доларів США; в іншій частині позову ОСОБА_2 – відмовити.

      Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції не застосував норми статті 1053 ЦК України згідно якої за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов’язанням та ця угода повинна бути оформлена не з ОСОБА_1, а з його дружиною – відповідачкою ОСОБА_3, яка є співвласником майна з позивачем, то судова колегія вважає вказані доводи неспроможними бо вони спростовуються встановленими правовідносинами між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо укладення договорів позики грошових коштів.

      В іншій частині рішення суду є правильним і обґрунтованим та доводи апеляційної скарги на дають підстав для його скасування або зміни.  

        Керуючись ст.ст.303,304, п.3 ч.1 ст.307, ст. 308, п.п.2,4 ч.1 ст. 309, ч.2  ст.314, 317,319, ч.1 ст.218 ЦПК України судова колегія, -

                                                                В И Р І Ш И Л А :

     Апеляційну скаргу ОСОБА_1  - задовольнити частково.

      Рішення        Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська  від 15 лютого 2010 року – в частині задоволення позовних вимог про стягнення боргу за договором позики від 26.12.2007 року та за договором позики від 17.07.2008 року у сумі 3 162 604 гривні 58 копійок з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2, - змінити.

    Задовольнити частково позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3  про стягнення боргу.

    Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 за рахунок повернення суми боргу за договором позики від 26.12.2007 року у розмірі 1 483 058,75 гривень (один мільйон чотириста вісімдесят три тисячі п’ятдесят вісім гривень 75 копійок) та за договором позики від 17.07.2008 року у розмірі 63 405,60 гривень (шістдесят три тисячі чотириста п’ять  гривень 60 копійок), що еквівалентно 8 000 доларів США.

     В іншій частині позову ОСОБА_2 – відмовити.

    В іншій частині рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська  від 15 лютого 2010 року – залишити без змін.

    Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту  проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців  до Верховного Суду України.

Головуючий суддя

Судді колегії