Головуючий  у 1 інстанції - Антонюк О.А.        

Справа № 22ц-10416/2010р.                                                                            Доповідач – Черненкова Л.А.                                                

Категорія -27

                                  Р І Ш Е Н Н Я

                              ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

19 серпня 2010 року                                                                                            м. Дніпропетровськ

Судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого  судді               -  Черненкової Л.А.

суддів                                     -  Красвітної Т.П., Михайловської С.Ю.

при секретарі                         -  Керімової Л.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу  представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2    на  рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська  від 24 червня 2010 року у цивільній справі за позовом  ОСОБА_1   до  публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», третя особа: Національний банк України  про визнання дій незаконними, визнання пунктів договору недійсними, зобов’язання вчинити певні дії, стягнення сум моральної шкоди та витрат, -                    

                                                   В С Т А Н О В И Л А:

        18 травня 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ЗАТ КБ "ПриватБанк" про визнання незаконними дій відповідача, визнання недійсними зміни до кредитного договору, посилаючись на те, що 30.03.2007 року між нею та відповідачем був укладений кредитний договір № КТНЗАN91000074. А з лютого 2009 року відповідачем  було збільшено в односторонньому порядку розмір процентної ставки з 8% на 20,10% річних, що позивач вважає неправомірним. Позивач дізналася з листа  відповідача, який вона отримала на початку січня 2009 року про підвищення процентної ставки за її кредитним договором.  Просила суд в уточненому позові визнати дії відповідача щодо підвищення відсоткової ставки за кредитним договором незаконними; визнати недійсним пункт 2.3.1. кредитного договору № КТНЗАN91000074 від 30.03.2007 року та недійсними зміни відносно збільшення в односторонньому порядку розміру процентної ставки з 8% на 20,10% річних; зобов’язати відповідача зробити коригування по всім нарахуванням за кредитним договором починаючи з 01.02.2009 року до прийняття судом рішення з розрахунку 8% річних; стягнути з відповідача на її користь витрати, пов’язані з правовою допомогою у розмірі 500 грн.; судові витрати, витрати пов’язані з переїздами позивачки та її представника до м. Дніпропетровську; моральну шкоду в розмірі 2000 грн..

        Рішенням   Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська  від 24 червня 2010 року ухвалено: ОСОБА_1 в задоволенні позову відмовити.

         В апеляційній скарзі  представник ОСОБА_1 за довіреністю – ОСОБА_2  просить  рішення суду скасувати і  задовольнити позовні вимоги в повному обсязі в межах заявлених  вимог в уточненій позовній заяві, посилаючись на порушення судом норм матеріального  права.

        Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та межах позовних вимог, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно частково задовольнити з наступних підстав.

        Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

            Судом першої інстанції встановлено, що 30 березня 2007 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ПАТ КБ "ПриватБанк" було укладено кредитний договір № КТНЗАN91000074, згідно якого банк на придбання автомобіля  надав позивачу кредит у вигляді не поновлюваної кредитної лінії у розмірі 51 130 грн. зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 08,00% на рік  на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 28 березня 2014 року. Відповідно до п.2.3.1. укладеного договору банк має право  в односторонньому порядку збільшувати розмір відсоткової ставки за користування кредитом у випадку: - при зміні кон`юктури ринку грошового ресурсу в Україні, а саме: зміна курсу долара США до гривні більше ніж 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні встановленого НБУ на момент укладення даного договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або середньозваженої ставки по кредитам банків у відповідній валюті (по статистиці НБУ).   06.01.2009 року відповідач надіслав позивачу лист з повідомленням про збільшення відсоткової ставки за кредитним договором, а саме: з 08,00% на 20,10% річних починаючи з 01 лютого 2009 року, а в разі незгоди позивача з такими змінами умов договору було запропоновано погашення заборгованості за кредитним договором в повному обсязі за старою процентною ставкою, тобто за ставкою 08 %.    

     Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, районний суд  виходив з того, що відповідач  мав право в односторонньому порядку змінювати умови договору оскільки це передбачено умовами кредитного договору. Що стосується вимог позивача відносно визнання недійсними умов кредитного договору, то вони є безпідставними, тому що при укладенні та підписанні договору вимоги законодавства було додержано та виконано. Не підлягає задоволенню позов  в частині відшкодування моральної шкоди оскільки позивачем не було надано належних доказів наявності моральної шкоди та підтвердження факту заподіяння позивачу відповідачем моральних страждань.

         Проте повністю погодитись з висновками суду першої інстанції не можна.

     Судова колегія погоджується  з висновками суду щодо  відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними пункту 2.3.1. кредитного договору № КТНЗАN91000074 від 30.03.2007 року та про відшкодування моральної шкоди, оскільки вони відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична  природа правовідносин, що виникли і закон, який їх регулює.

     Відповідно до вимог ч.1 ст. 215 та ст. 217 ЦК України підставою недійсності окремої частини правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей.

    Вказаних порушень судом не встановлено.  

    Відповідно до вимог п.п.2,3 ст. 1056-1 ЦК України, - умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною, а встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку.        Таким чином, судова колегія вважає, що не має підстави для визнання п.2.3.1. вказаного кредитного договору недійсним у зв’язку з тим, що він є нікчемним з 09.01.2009 року (набрання чинності норми Закону) і не створює для сторін цієї угоди ніяких юридичних наслідків, а тому визнання недійсним у судовому порядку окремо не потребує.  

   Відповідно до вимог статті 23 ЦК України, - особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

    Постановою Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, роз'яснено, що спори про відшкодування моральної шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції; у випадках, передбачених нормами законодавства, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону України "Про захист прав споживачів" чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

           Спірні правовідносини випливають з договірних відносин між сторонами у справі і вони не підпадають під дію Закону України "Про захист прав споживачів" ( неналежні послуги) чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

    Судова колегія вважає, що районний суд помилково дійшов висновку про те, що відповідач  мав право в односторонньому порядку змінювати умови  договору оскільки це передбачено умовами кредитного договору.

    Згідно статті 654 ЦК України, - зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

     Відповідно до ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.

       Судова колегія дійшла висновку щодо порушення відповідачем вимоги ст. 654 ЦК України, тому що зміну кредитного договору не провів в такій самій формі у зв'язку з відсутністю іншого правочину, згідно з яким позивачу збільшено відсоткову ставку за кредитним договором. Отриманий позивачем лист відповідача не може розглядатися як зміна кредитного договору - правочин, тому що в ньому викладені пропозиції із вказівкою терміну їх дії.

      Судова колегія вважає, що в цій частині рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення на підставі п.3 ч.1 ст.309 ЦПК України в межах заявлених вимог, а саме: позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню про визнання незаконним підвищення відсоткової ставки за кредитним договором з 01.02.2009 року.  

      В іншій частині рішення суду є правильним,  у зв'язку з чим не має підстав для його скасування.    

    Не має підстав для задоволення позовних вимог про зобов’язання відповідача зробити коригування по всім нарахуванням за кредитним договором починаючи з 01.02.2009 року до прийняття судом рішення з розрахунку 8% річних у зв’язку з тим, що суд визнає незаконним підвищення відсоткової ставки за кредитним договором і не має підстави вважати, що відповідач не виконає рішення суду.  

     На підставі ст. 88 ЦПК України ч.5, - якщо суд апеляційної інстанції ухвалює нове рішення то відповідно змінює розподіл судових витрат.

  Понесенні судові витрати позивачу  відшкодовуються в частині підтверджених фінансовими документами та у відповідності з вимогами закону, а саме: підлягають стягненню з відповідача на користь позивача витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи у сумі 74,50 гривень, які складаються із сум: 7,50 грн. і 30 грн.(а.с. 2,3); 37 грн. (а.с.89а) – 7,50 +30+37=74,50 грн.

   Щодо стягнення з відповідача на  користь позивача витрати, пов’язані з правовою допомогою у розмірі 500 грн., то ці витрати не підтверджені належними доказами, договір про надання юридичних послуг від 02.09.2009 року (а.с. 42), укладений між позивачкою і ОСОБА_2 не може бути прийнятий до уваги у зв’язку з тим, що ОСОБА_2 здійснювала представництво інтересів позивача в суді за довіреністю, а не в якості адвоката чи спеціаліста в галузі права, що має в судовому процесі іншій статус.

   Судові витрати,  пов’язані з переїздами позивачки та її представника до міста Дніпропетровську не знайшли свого підтвердження належними доказами у справі і тому не відшкодовуються.

    У зв’язку з несплатою судового збору позивачем, на підставі часткового задоволення позовних вимог, враховуючи немайновий характер позовних вимог, судова колегія вважає, що підлягає стягненню з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь держави ці судові витрати у розмірі  12,75 гривень (8,50 +4,25 =12,75).

      Керуючись ст.ст.303,307, п.п.1-4 ч.1 ст.309, ст.316, ч.1 ст.218 ЦПК України, судова колегія, -      

                                                         В И Р І Ш И Л А:

        Апеляційну скаргу  представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2   -  задовольнити частково.

       Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська  від 24 червня 2010 року   в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання незаконним підвищення процентної ставки за кредитним договором – скасувати з ухваленням нового рішення.

    Задовольнити частково позовні вимоги ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»  в частині позовних вимог про визнання незаконним підвищення процентної ставки за кредитним договором.

      Визнати незаконним з 01.02.2009 року підвищення процентної ставки з 8% до 20,10% річних за кредитним договором № KTH3AN91000074 від 30.03.2007 року, укладеного між закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1.

      Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі  74,50 гривень (сімдесят чотири гривні 50 копійок).

      Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь держави судові витрати у розмірі  12,75 гривень (дванадцять гривень 75 копійок).

      В іншій частині рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська  від 24 червня 2010 року – залишити без змін.

       Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення,  однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів  до суду касаційної інстанції.

Судді колегії