< Список >
Донецький окружний адміністративний суд
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 серпня 2010 р. Справа № 2а-15344/10/0570
час проголошення: 12 год. 55 хв.
Донецький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Михайлик А.С.
суддів: Савченко С.В.
Ушенко С.В.
при секретарі судового засідання – Токмаковій Є.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду( 83052, м. Донецьк, вул. 50-ї гвардійської дивізії, 17) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_2
до Державної судової адміністрації
Міністерства фінансів України
Державного казначейства України
про визнання незаконною бездіяльності та центральних органів виконавчої влади, зобов’язання вчинити певні дії та стягнення заборгованості по заробітній платі
за участю сторін:
від позивача: не з’явився
від першого відповідача: не з’явився
від другого відповідача: не з’явився
від третього відповідача: не з’явився
ОСОБА_2 (позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Державної судової адміністрації, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України про визнання незаконною бездіяльності Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України щодо не приведення посадового окладу у відповідність до статті 44 Закону України «Про статус суддів» та Постанови Кабінету міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 без застосування обмеження величини мінімального розміру заробітної плати, встановленого постановою кабінету Міністрів України № 1243 від 21 грудня 2005 року, пунктом 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03 вересня 2005 року (в редакції постанови кабінету міністрів України № 1310 від 31 грудня 2005 року) та по не усуненню порушень фінансування, нарахування та виплати заробітної плати, зобов’язання Державної судової адміністрації України нарахувати та виплати суму недоплаченої частини заробітної плати за період з 01 червня 2005 року по 22 квітня 2009 року.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що в період з 31 липня 1990 року по 22 квітня 2009 року працював на посаді судді, а також голови Кіровського районного суду м. Донецька. У відповідності до ст. 44 Закону України «Про статус суддів» заробітна плата судді складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Згідно ч. 2 ст. 44 вказаного Закону в редакції Закону України N 2534-III від 21 червня 2001 року розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя. Однак, з червня 2005 року Кабінетом Міністрів України прийнято ряд постанов, якими змінено порядок встановлення посадового окладу суддям та розрахунку надбавки за вислугу років. Так, постановою Кабінету Міністрів України № 514 від 30червня 2005 року підвищено посадові оклади голові, першому заступнику та заступникам голови Верховного Суду України без підвищення посадових окладів іншим суддям, постановою Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року з 1 січня 2006 року підвищено посадові оклади суддям та в основу посадового окладу судді покладено розмір мінімальної заробітної плати. Однак, постановою Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005 до постанови Кабінету Міністрів України № 865 внесено зміни та зазначено, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 19 березня 2007 року, що набрала чинності 03 грудня 2007 року та постановою Київського окружного адміністративного суду від 21.05.2008 року, яка набрала чинності 19 серпня 2009 року визнано незаконними постанову Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 № 1243 в частині встановлення розміру посадового окладу суддів, пункт 4. 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 та пункт 4.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865.
Як зазначив позивач, не зважаючи на наведені обставини Кабінетом Міністрів України, Міністерством фінансів України та Державною судовою адміністрацією України, були проігноровані наведені вище рішення судів та було обчислено посадовий оклад позивачу, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати 332,00 грн. на місяць, що свідчить про допущення зазначеними органами державної влади протиправної бездіяльності.
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 1-28/2008, № 10-рп/2008 положення пунктів 36-100 розділу ІІ та пункту 3 розділу ІІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», у яких містяться положення стосовно оплати праці суддів, визнано неконституційними.
На підставі викладеного позивач просив суд визнати незаконною бездіяльність Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України щодо невиконання постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03 вересня 2005 року «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» щодо обчислення посадового окладу суддям у відповідності до встановленої мінімальної заробітної плати, стягнути з Державної судової адміністрації суму недоплаченої заробітної плати, яка утворилася в результаті неправильного застосування розміру мінімальної заробітної плати при обчисленні посадового окладу судді з 01 червня 2005 року по 22 квітня 2009 року.
У судове засідання позивач не з’явився, про дату, місце та час слухання справи був повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами, просив розглядати справу за його відсутності.
Перший відповідач (Державна судова адміністрація України) до суду представника не направив, про час, дату та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином. 06 липня 2010 року через канцелярію Донецького окружного адміністративного суду Державною судовою адміністрацією України були надані заперечення на позовну заяву із викладеними в них підставами незгоди із заявленими позивачем вимогами. В наданих запереченнях відповідач зазначав про те, що Державна судова адміністрація України є державним органом, здійснює надані йому повноваження через територіальні управління державної судової адміністрації, які виконують функції розпорядників бюджетних коштів, передбачених на фінансове забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції. В своїй діяльності керується нормами Конституції України, законів України та підзаконних актів. Розмір заробітної плати суддів встановлено постановою Кабінету Міністрів України № 865 від 03.09.2005 року зі змінами та доповненнями. У спірний період вказана постанова була чинною. Відповідач вважає, що оскільки сума коштів вказана у позовній заяві належить до асигнувань які не були передбачені в Державному бюджеті України на 2005-2009 роки, тому і не передбачені в кошторисах видатків відповідних бюджетних установ. Окрім цього, перший відповідач зауважував на тому, що він не є належним відповідачем у справі, посилаючись на те, що виходячи із приписів положень чинного законодавства України належними відповідачами у справі за позовними в вимогами про нарахування та виплату заробітної плати мають бути держава в особі Міністерства фінансів України та органів Державного казначейства України. В наданих запереченнях наполягав на застосуванні наслідків пропущення строків звернення до суду, передбачених статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства України та просив розглядати справу без участі представника Державної судової адміністрації України, про результати розгляду справи повідомити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області.
Другий відповідач (Міністерство фінансів України) у запереченнях № 3131-28030-06-26/18032 від 05 липня 2010 року, з посиланням на вимоги законів України про Державний бюджет України на відповідний рік, Закону України «Про оплату праці», вважав за можливе здійснення виплат позивачеві відповідних сум лише у межах бюджетних асигнувань, передбачених Державним бюджетом України на 2006-2009 роки, виділених на оплату праці суддів, які були фактично здійсненні Державним казначейством України на 100% по відношенню до плану. Зазначав, що виходячи з того, що Державна судова адміністрація України є головним розпорядником коштів, виділених для організації і діяльності судової влади та органом, відповідальним за фінансове забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції та оплату праці суддів, мав розробити відповідні бюджетні запити до Міністерства фінансів України про виділення коштів з Державного бюджету. Приймаючи до уваги те, що завданням Міністерства фінансів України, як центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України, є розроблення і проведення державної фінансової, бюджетної, податкової політики та розроблення проекту Державного бюджету України, міністерством на будь-якому етапі складання та розгляду проекту Державного бюджету України провадиться аналіз бюджетного запиту, наданого розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його мети, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів, за наслідками якого приймається рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту державного бюджету України перед поданням його на розгляд Кабінету міністрів України. Враховуючи не передбачення Бюджетним кодексом України та Положенням про Міністерство фінансів України підстав для стягнення заборгованості із заробітної плати, другий відповідач просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог до Міністерства фінансів України. Окрім цього, просив розглянути справу за відсутністю представника Міністерства фінансів України.
Третій відповідач – Державне казначейство України посилаючись на відсутність з його боку будь-яких неправомірних дій у межах спірних правовідносин, відсутність в нього статусу головного розпорядника бюджетних коштів та нездійснення ним будь-яких заходів щодо нарахування або перерахунку заробітної плати суддям зазначав про неможливість здійснення ним виплати заробітної плати позивачеві, оскільки зазначені функції віднесені до повноважень Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів, які виділяються на утримання судової влади. Наполягав на застосуванні наслідків пропущення строків звернення до суду, передбачених статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства України. Просив розглянути справу за відсутністю представника Державного казначейства України.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 69-72 КАС України, суд
ВСТАНОВИВ:
Як вбачається із трудової книжки позивача, копія якої наявна в матеріалах справи, ОСОБА_2 працював на посаді судді Кіровського районного суду м. Донецька з 31 липня 1990 року, 01 жовтня 1993 року позивача було призначено головою Кіровського районного суду м. Донецька. 22 квітня 2009 року позивача було звільнено з посади судді у зв’язку із виходом у відставку.
Закон України «Про статус суддів» № 2862-ХІІ від 15 грудня 1992 року (далі – Закон № 2862-ХІІ) визначає статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції і законів України, охорони прав і свобод громадян.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України статус суддів визначається виключно Конституцією України та законами України, якими гарантовано незалежність і недоторканість суддів (частина перша статті 126 Конституції України). А згідно з частиною першою статті 130 Основного Закону, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
Зазначені функції держави, в межах визначених відповідними нормативними актами, покладені на відповідачів.
Відповідно до ст. 17 КАС України, компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Згідно з наявного в матеріалах справи розрахунку, наданого територіальним Управлінням Державної судової адміністрації України в Донецькій області, сума основної заробітної плати (окладу) ОСОБА_2 з грудня 2007 року не змінювалася та становила 2988,00 грн. Зазначені обставини не заперечуються сторонами у справі та не є спірними.
Тобто, відповідно до п. 4-1 та додатка 6 постанови Кабінету Міністрів України 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» перерахунок посадового окладу позивачу у 2010 році не провадився.
Проблемою даного спору є правомірність дій відповідачів щодо не проведення перерахунку посадового окладу позивача у разі зміни розміру мінімальної заробітної плати.
Встановлені конституційні засади набувають певної якості в принципах, які виступають правовими імперативами дій суб’єктів права в усіх сферах державного і суспільного життя. У першу чергу це стосується принципів законності, гуманності, справедливості, верховенства права, верховенства Конституції України, принципу поділу влади, як однієї з найважливіших ознак правової держави.
Зазначені конституційні норми поширюються на всі без винятку органи державної влади, у тому числі й на компетенцію вищого органу у системі виконавчої влади – Кабінету Міністрів України.
Закріплюючи на найвищому конституційному рівні гарантії незалежності і недоторканості суддів, які є втіленням і носіями судової влади, Конституція України надає можливість судовій владі діяти самостійно і незалежно від законодавчої чи виконавчої влади.
Відповідно до ст. 44 Закону № 2862-ХІІ (в редакції, що діяла станом на 01.01.2006) заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.
Гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого вищеназваного співвідношення. А тому не виконання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати, визначеної Законом.
Встановлюючи розмір мінімальної заробітної плати (ст.3 Закону № 108/95-ВР від 24.03.1995), держава гарантує громадянам граничний її мінімум, як законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт). Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (абз.2 ст. 9 Закону № 108/95-ВР), до якої не включаються доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати.
З врахуванням статусу позивача – судді місцевого суду, як професійного судді, якому гарантовано належне фінансове та матеріально-технічне забезпечення (ч. 1 ст. 130 Конституції України, ст. 3 Закону № 2862-ХІІ ), держава взяла на себе обов’язок забезпечити реалізацію цих гарантій, а тому вони не можуть бути звужені або скасовані іншими нормативними актами (ч. 3ст. 22 Конституції України). При прийнятті нових законів, або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права.
Позивач є професійним суддею місцевого суду і наділений державою певним правовим статусом, який включає право на елементи матеріального і соціального захисту, зокрема право на отримання належної заробітної плати, тому держава взяла на себе публічне зобов’язання забезпечити належний матеріальний рівень зазначеної категорії осіб, а саме, забезпечити реалізацію конституційних гарантій незалежності і недоторканості судді, встановивши при цьому певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується забезпеченням реалізації їх соціального захисту.
Як вбачається зі змісту абзацу другого пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 30.06.2005 № 514 «Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України», посадовий оклад Голови Верховного Суду України з 01.06.2005 визначено у 15 розмірів мінімальної заробітної плати.
З огляду на приписи частини другої статті 44 Закону України «Про статус суддів», на законодавчому рівні підлягали закріпленню й посадові оклади решти суддів України.
Судом встановлено, що на рівні Закону посадові оклади професійних суддів не встановлювались.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці суддів» затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи.
Відповідно до п. 5 Постанова КМУ № 865 від 03.09.2005 набрала законної сили з 1 січня 2006 року.
Розміри посадових окладів керівників та суддів місцевих загальних судів викладено у додатку 6 вказаної Постанови та залежать від груп міст.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 614 «Деякі питання віднесення областей та міст до груп за оплатою праці» Донецьку область за оплатою праці віднесено до групи «поза групою».
Таким чином, відповідно до додатку 6 до Постанови КМУ № 865 з 01.01.2006 посадовий оклад голови загального суду становить 9 розмірів мінімальних заробітних плат.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1310 від 31.12.2005 затверджено зміни, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865, а саме постанову доповнено п. 4-1 наступного змісту: «Установити, що розміри посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться».
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 визнано незаконними постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 №1243 «Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів» в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4.1 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 № 1310 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865» та пункт 4.1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів». Постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 набрала законної сили 19 серпня 2009 року після її перегляду в апеляційному порядку, (ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009), що відповідає положенням ч. 3 ст. 254 КАС України, є обов’язковою для виконання.
Відповідно до ч.1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Наслідком визнання незаконним нормативно-правового акту є втрата ним чинності з дня набрання законної сили судовим рішенням.
Такий висновок суду ґрунтується на системному аналізі положень ст. 152 Конституції України, відповідно до якої Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
На думку суду, положення вказаної норми Конституції необхідно застосовувати і до інших нормативно-правових актів, визнаних судом незаконними щодо визначення часу, з якого вони втрачають чинність.
Так, статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кодекс адміністративного судочинства України встановлює обов'язковість судового рішення як одного з основних положень адміністративного процесу і закріплює його значення як принципу адміністративного судочинства, адже виконання судового рішення є кінцевою метою судового захисту особи.
Обов'язковість судових рішень гарантується, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, Конституції та законів України, як право на судовий захист.
Тобто з моменту втрати чинності пункту 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», яке мало місце 19 серпня 2009 року, відповідачі Державна судова адміністрація України, Міністерство фінансів України т зобов’язані були застосовувати Постанову № 865 в первісній редакції.
Саме виходячи з таких розмірів мінімальної заробітної плати повинен був розраховуватись посадовий оклад позивача починаючи з 19 серпня 2009 року. Тобто, невиплата позивачеві заробітної плати, розрахованої з посадового окладу у розмірі 9 мінімальних заробітних плат, встановлених на законодавчому рівні, починаючи з 19 серпня 2009 року є звуженням його природного права на отримання належної заробітної плати від держави як конституційної гарантії, пов’язаного з одночасним порушенням державою конституційної гарантії недоторканості судді, втручанням виконавчої влади у виключну сферу судової влади, що порушує фундаментальний принцип поділу влади, як демократичної організації держави в розумінні ст. 6 Конституції України.
Однак, як вбачається з довідки наявних в матеріалах справи документів, а саме трудової книжки позивача, ОСОБА_2 22 квітня 2009 року (до набрання чинності судовими рішеннями, якими було встановлено неправомірність застосування обмежень при розрахунку заробітної плати суддів, визначених Постановою Кабінету Міністрів України № 1243 від 21 грудня 2005 року та пунктом 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03 вересня 2005 року) було звільнено з посади судді Кіровського районного суду м. Донецька у зв’язку із виходом у відставку.
Таким чином, суд вважає, що оскільки з наведеного вище вбачається, що посадовий оклад суддів місцевих загальних судів підлягає перерахуванню з 19 серпня 2009 року, а на цей час позивач вже не працював на посаді судді місцевого загального суду, підстави для перерахунку його посадового окладу немає.
За таких обставин суд приходить до висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача не підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 11, 17, 18, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити ОСОБА_2 в задоволенні заявлених позовних вимог до Державної судової адміністрації, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України про визнання незаконною бездіяльності щодо не приведення посадового окладу у відповідність до статті 44 Закону України «Про статус суддів» та Постанови Кабінету міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 без застосування обмеження величини мінімального розміру заробітної плати, встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 1243 від 21 грудня 2005 року, пунктом 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України № 865 від 03 вересня 2005 року (в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 1310 від 31 грудня 2005 року) та по не усуненню порушень фінансування, нарахування та виплати заробітної плати, зобов’язання Державної судової адміністрації України нарахувати та виплати суму недоплаченої частини заробітної плати за період з 01 червня 2005 року по 22 квітня 2009 року в повному обсязі.
Вступну та резолютивну частину постанови проголошено в судовому засіданні 12 серпня 2010 року.
Постанова виготовлена в повному обсязі 16 серпня 2010року
Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Головуючий суддя Михайлик А.С.
Судді Савченко С.В.
Ушенко С.В.