ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
21.08.06 р. Справа № 15/199
Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Богатиря К.В.
при секретарі судового засідання Щитовій Л.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом державного підприємства „Донецька залізниця” м. Донецьк
до відповідача - 1. Відкритого акціонерного товариства „Вугільна компанія „Шахта Красно армійська-Західна №1” м. Красноармійськ
до відповідача - 2. Товариства з обмеженою відповідальністю „Лемтранс” м. Донецьк
про стягнення плати за користування вагонами у сумі 260634,06 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: не з’явився (в попередніх судових засіданнях був представник Ігнатова Н.О. – за довіреністю № Н-01/3453 від 07.11.2005р.; Бердніков А.Ю. – за довіреністю № Н-01/2315 від 16.08.2005р.)
від відповідача-1 Сенчіло Т.І. за довіреністю № 37 від 30.11.2005р.
від відповідача-2 Прусова Я.С. за довіреністю № 3/06 від 04.01.2006 р.
В судовому засіданні оголошувалася перерва з 10.08.2006р до 21.08.2006р.
До господарського суду Донецької області із позовною заявою звернулося державне підприємство „Донецька залізниця” до відповідача відкритого акціонерного товариства „Вугільна компанія „Шахта Красноармійська-Західна №1”, товариства з обмеженою відповідальністю „Лемтранс” про стягнення плати за користування вагонами у сумі 260634,06 грн.
В обґрунтування позовних вимог Донецька залізниця посилається на ст. 119 Статуту залізниць України, п.п. 2, 15 Правил користування вагонами і контейнерами, п. 6.1 Правил реєстрації та експлуатації власних вантажних вагонів, відомості плати за користування вагонами, накази про затримку вагонів, акти про затримку вагонів.
Відповідачі позовні вимоги не визнають, у відзивах на позов вказують на недоведеність позивачем їх вини у затриманні вагонів, відсутність обставин, що можуть бути підставою для майнової відповідальності позивача.
За клопотанням сторін суд не здійснював технічну фіксацію судового процесу.
Розглянувши позовні вимоги, оцінивши надані докази, заслухавши представників сторін, господарський суд, -
ВСТАНОВИВ:
У липні 2005 року на станціях Донецької залізниці – на підходах до станції призначення Удачна неодноразово затримувалися порожні вагони, що належать ТОВ „Лемтранс” та були спрямовані згідно перевізних документів на адресу ВАТ „Вугільна компанія „Шахта Красноармійська – Західна №1”.
Затримка вагонів здійснювалася залізницею з причини неприйняття їх вантажоотримувачем на станції призначення, як зазначено в актах про затримку вагонів (додаток 3 до п. 3 Правил користування вагонами і контейнерами форма ГУ- 23а).
Затримка вагонів здійснювалась позивачем на наступних станціях: Гродівка, Межова, Ясинувата, Желанна, Очеретине, Єнакієве, Донецьк, Мандрикине, Волноваха.
Облік часу перебування вагонів, що належать ТОВ „Лемтранс”, на коліях залізниці здійснювався станцією Удачна за відомостями плати за користування вагонами, які долучені до матеріалів справи.
Зазначені відомості плати за користування вагонами підписані із зауваженнями, де зазначена відсутність вини вантажовідправника у затримці вагонів.
Позивач не надав до суду жодного доказу у підтвердження вказаної в акті про затримку вагонів причини їх затримки, а саме не прийняття або відмови у прийнятті з боку відповідача-1.
Позивач просить стягнути з відповідачів плату за користування вагонами у сумі 217195, 05 грн., ПДВ у сумі 43439,01 грн. Усього сума позову складає 260634,06 грн.
Згідно ч.1 ст. 129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.
Згідно ч. 4 ст. 129 Статуту в усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу, і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформлюються актами загальної форми. Плата за користування вагонами відповідно до Статуту є мірою відповідальності певних осіб перед залізницею.
Відповідно до п.8 Правил у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станцій і вантажовласника. При цьому у даному пункті приписи про те, що такий акт має складатися при затриманні вагонів лише на станції призначення – відсутні. Тобто акт загальної форми має складатися як на станції призначення, так і на підходах до неї.
Таким чином, посилання позивача як на належний доказ для стягнення плати за користування вагонами на акти про затримання цих вагонів форми ГУ-23а суд вважає безпідставними. Згідно статті 34 ч.2 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В даному випадку доказом затримання вагонів з причин, що залежать від відповідача-1 могли бути лише акти загальної форми (форма ГУ-23). Вказані акти позивачем не складалися.
Доводи позивача про стягнення з відповідачів плати за користування порожніми вагонами на підставі ст. 119 ч. 2 Статуту та п. 15 Правил не приймаються судом до уваги за наступних обставин:
Диспозиція ст. 199 Статуту вказує, що плата у розмірі 50% щодо вагонів, які не належать залізниці, може вноситися за час затримки цих вагонів на станціях призначення і на підходах до них(на коліях залізниць) лише за наявності одночасно двох умов:
- зазначені вагони затримані в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження;
- зазначені вагони затримані з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під’їзної колії.
Із матеріалів справи вбачається, що затримані вагони не надходили відповідачу-1 для вивантаження чи перевантаження тому, що були порожніми.
Згідно п.15 Правил за час перебування на під’їзних коліях та інших місцях не загального користування вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, плата не вноситься. Якщо такі вагони затриманні на станції призначення чи на підходах до неї, або на станції відправлення з причин, що залежать від вантажовласника, то плата за користування сплачується в розмірі 50%.
Під вантажовласником згідно п.2 Правил слід розуміти вантажовідправників, вантажоодержувачів, власників під’їзних колій. Власники вагонів (ТОВ „Лемтранс”), якщо вони не є вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під’їзних колій не можуть бути платниками залізниці за користування вагонами, у тому числі й власними, й орендованими.
Безпідставне також ствердження позивача що відповідач-2 як власник вагонів повинен регулювати порядок та обсяги транспортування орендованих вагонів. Згідно п. 6.6 Правил реєстрації та експлуатації власних вантажних вагонів керування рухом власних вантажних вагонів здійснюється залізницями в порядку, установленому для вагонів інвентарного парку залізниць. Тобто, саме залізниця, а ні власники вагонів, має організувати порядок транспортування таких вагонів та регулювати обсяги транспортування цих вагонів таким чином, щоб забезпечити виконання узгоджених планів перевезень вантажів у цих вагонах та уникнути їх безпідставного простоювання і затримання.
Вимоги позивача про стягнення податку на додану вартість, що нарахований на суму плати за користування вагонами, суд вважає не обґрунтованими з наступних підстав:
- користування вагонами у розумінні Статуту не може вважатися послугою. Плата за користування вагонами, виходячи із Статуту є мірою відповідальності відповідної особи перед залізницею у зв’язку із знаходженням вагонів у цієї особи під вантажними операціями; у зв’язку із затримкою вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання під вивантаження (перевантаження) з причин, що залежать від зазначених осіб та у зв’язку з затримкою вагонів, пов’язаною з митним оформленням;
- „Державний класифікатор продукції та послуг”, затверджений наказом Держстандарту України № 822, від 30.12.1997р. не містить такого виду послуг, як плата за користування вагонами;
- за змістом п. 3.1. Закону України „Про податок на додану вартість” (далі - Закон) об’єктом оподаткування ПДВ є товари, роботи та послуги, а плата за користування вагонами будучи мірою відповідальності не відноситься ні до товару, ні до роботи, ані до послуги;
- база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг), що встановлено п.4.1 ст.4 Закону визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт. послуг) згідно із Законом України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і не матеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв’язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), поданих (виконаних, наданих) таким платником податку;
- плата за користування вагонами, як міра відповідальності, не може вважатися базою оподаткування відповідно до Закону.
За вищевказаних обставин позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати відносяться на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12; 32-34; 36; 43; 49; 82-85; Господарського процесуального кодексу України господарський суд, -
В И Р І Ш И В:
Відмовити у задоволенні позову державному підприємству „Донецька залізниця” до відповідачів – відритого акціонерного товариства „Вугільна компанія „Шахта Красноармійська-Західна №1”, товариства з обмеженою відповідальністю „Лемтранс” про стягнення плати за користування вагонами у сумі 260634,06 грн.
В судовому засіданні 21.08.2006р. оголошено текст рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його оголошення.
У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.
Суддя Богатир К.В.