КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 25.09.2007                                                                                           № 6/17

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Андрієнка  В.В.

 суддів:                                           

 при секретарі:                       

 За участю представників:

 від позивача -Кузьмінський В.А., довіреність № 614 від 17.04.2007р.,

 від відповідача - Дуднік - Дубіняк Д.І., довіреність № У 07/4993 від 14.08.2007р.,

 розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Києві апеляційну скаргу Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі філії "Теплові розподільчі мережі"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 22.02.2007

 у справі № 6/17  

 за позовом                               Товариство з обмеженою відповідальністю "Україна житло-сервіс"

 до                                                   Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі філії "Теплові розподільчі мережі"

 про                                                  стягнення 3212,79 грн.

 Суть рішення і скарги:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Україна Житло-сервіс” (надалі – ТОВ “Україна житло-сервіс”, Позивач) звернулося в господарський суд міста Києва з позовом до Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” в особі філії “Теплові розподільчі мережі” (надалі – АЕК “Київенерго”, Відповідач) про стягнення 3 212, 79  грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.02.2007р. у справі № 6/17 позов було задоволено частково, а саме: стягнуто з АЕК “Київенерго” в особі філії “Теплові розподільчі мережі” на користь ТОВ “Україна Житло-сервіс” 2 853,27 грн. заборгованості, 90,58 грн. витрат по сплаті державного мита та 104,79 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову зазначеним рішенням суду було відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Відповідач подав на нього апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення господарського суду міста Києва від 22.02.2007р. у справі №6/17 і прийняти нове рішення, яким відмовити Позивачу в задоволенні його позову в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилався на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення суд першої інстанції неповністю з”ясував обставини, які мають значення для справи, а також неправильно застосував норми матеріального права, зокрема: ст.ст. 14, 20, 210, 216, 236 та 638 Цивільного кодексу України, що є підставами для скасування такого судового рішення.

Позивач надав суду свій відзив на апеляційну скаргу, в якому не погоджувався з доводами та вимогами Відповідача, викладеними ним в апеляційній скарзі і вважав, що рішення господарського суду міста Києва від 22.02.2007р. у даній справі є законним, об”єктивним і таким, що відповідає дійсним обставинам справи, а тому просив залишити це рішення без змін, а подану на нього апеляційну скаргу – без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін в судовому засіданні, дослідивши та вивчивши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

 Як вказувалось вище, ТОВ “Україна Житло-сервіс” звернулося в господарський суд міста Києва з позовом до АЕК “Київенерго” в особі філії “Теплові розподільчі мережі” про стягнення стягнення заборгованості в розмірі 3 212, 79  грн. і рішенням господарського суду міста Києва від 22.02.2007р. у справі № 6/17 даний позов було задоволено частково, а саме: стягнуто з Відповідача на користь Позивача 2 853,27 грн. заборгованості, 90,58 грн. витрат по сплаті державного мита та 104,79 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову зазначеним рішенням суду було відмовлено.

Приймаючи вказане рішення суд першої інстанції, зокрема, виходив з того, що хоч і договір, на підставі якого Позивачем було пред”явлено даний позов, є недійсним правочином, що відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України не створює для сторін юридичних наслідків, проте, оскільки Відповідач фактично користувався майном Позивача, то відповідно до ч. 2 вказаної статті Закону, Відповідач зобов”язаний відшкодувати Позивачу вартість користування майном – орендованими приміщеннями, що за весь спірний період становить 2 853,27 грн.

У зв”язку з цим, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду  погоджується з таким висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позову, з огляду на наступне.

Згідно ч. 2 п. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (надалі – ГК України), майнові зобов”язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 173 ГК України господарським визнається зобов”язання, що виникає між суб”єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб”єкт (зобов”язана сторона, у тому числі боржник) зобов”язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб”єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб”єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов”язаної сторони виконання її обов”язку.

Стаття 193 ГК України встановлює, що суб”єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов”язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно змісту ст.ст. 11, 14 та 509 Цивільного кодексу України (надалі – ЦК України) договір, зокрема, є підставою виникнення цивільних прав і обов”язків (зобов”язань), які мають виконуватися у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

В даному випадку, як видно з матеріалів справи, 22.06.2004р. між Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (Орендодавць) та Акціонерною енергопостачальною компанією “Київенерго” в особі філії “Теплові розподільчі мережі” (Орендар) було укладено договір № 247 оренди нежитлового приміщення (надалі – Договір), відповідно до п. 1.1 якого Орендодавець згідно з розпорядженням Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації за № 774 від 22.06.2004 надає, а Орендар приймає в строкове платне володіння та користування нежиле приміщення (будинок) за адресою: м. Київ, вул. Червоноткацька, 22-а, загальною площею 42,7 м.кв. для розміщення опорного пункту.

Згідно додатку № 2 до Договору орендна плата з 19.05.2003р. становила 95,04 грн. в місяць без ПДВ. Розмір орендної плати коригується індексом інфляції, який розраховується за період з дати проведення експертної оцінки до дати перегляду розміру орендної плати і визначається за кожний наступний місяць шляхом коригування розміру орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за попередній місяць.

В подальшому, у 2004 році Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва, на виконання рішення Дніпровської районної у місті Києві ради № 157 від 03.06.2004р. та розпорядження Дніпровської районної у місті Києві ради № 137-р від 24.06.2004р. передало житловий фонд, в тому числі – нежиле приміщення (будинок) по вул. Червоноткацькій, 22-а, в м. Києві, в оперативне управління ТОВ “Україна Житло-сервіс”.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 23 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, в разі переходу права власності до інших осіб договір оренди зберігає чинність для нового власника.

Частиною 1 статті 770 ЦК України також передбачено, що у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов”язки наймодавця.

Однак, зазначені законодавчі акти не містять правил, які регламентують порядок збереження договору оренди при зміні балансоутримувача майна без зміни його власника.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

З огляду на це, виходячи з того, що зміна власника орендованого майна та зміна його балансоутримувача за своїм змістом є подібними за змістом цивільними відносинами, оскільки передбачають заміну сторони за договором оренди, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, який застосував аналогію закону, а саме застосував для регулювання спірних правовідносин ст. 23 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” та ст. 770 ЦК України, тобто, що у разі зміни власника або балансоутримувача, попередній договір оренди є для них чинним.

Як видно з матеріалів справи, строк дії Договору був встановлений п. 5.12 Договору, а саме: з 19.05.2003р. до 19.05.2008р., тобто договір був укладений на строк понад один рік.

У той же час, Договір нотаріально посвідчений не був.

Крім того, згідно матеріалів справи, 28.12.2004р. була укладена Додаткова угода про внесення змін до Договору оренди від 22.06.2004р., відповідно до якої було змінено реквізити орендодавця та зазначено реквізити Позивача.

Відповідно до ч. 2 статті 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

В силу ч. 2 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину встановлена законом (нікчемний правочин), визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов”язані з його недійсністю.

За таких обставин, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення суми, що складає ціну позову, як заборгованість за Договором, та покладення на Відповідача відповідальності за порушення договірних зобов”язань.

Разом з тим, виходячи з приписів абз. 2 ч. 5 ст. 216 ЦК України та враховуючи фактичне користування Відповідачем приміщення, що не заперечувалось і останнім в судовому засіданні апеляційної інстанції, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про необхідність застосувати до спірних правовідносин наслідки недійсності нікчемного правочину про те, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов”язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, оскільки одержане Відповідачем за Договором полягає у користуванні майном, як наслідок недійсності нікчемного правочину, обов”язок останнього є відшкодування вартості користування вказаним приміщенням, що виходить з вартості орендної плати, передбаченої Договором, за весь спірний період та складає 2 853,27 грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Проте, в даному випадку, Відповідач, всупереч вимог вказаної норми закону, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.

Враховуючи вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 22.02.2007р., яке було прийнято по даній справі, у зв”язку з повним з”ясуванням обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду дійсним обставинам справи, а також у зв”язку з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим. Підстав, для скасування або зміни вказаного судового рішення та задоволення апеляційної скарги АЕК “Київенерго” в особі філії “Теплові розподільчі мережі”, суд апеляційної інстанції не знаходить.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32 - 34, 35, 36, 91, 92, 99, 101 – 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” в особі філії “Теплові розподільчі мережі” залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 22.02.2007р. у справі № 6/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Україна житло-сервіс” до Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” в особі філії “Теплові розподільчі мережі” про стягнення 3 212,79 грн., – без змін.

2. Справу № 6/17 повернути до господарського суду міста Києва.    

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 02.10.07 (відправлено)