ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 серпня 2010 р. м. Чернівці Справа № 2а-2591/10/2470
16:30
Чернівецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Бойко О.Я.;
при секретарі судового засідання – Олійник О.В.;
з участю:
представника позивача Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - Беркети А.О.(за довіреністю);
представника відповідача Відкритого акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Чернівціобленерго" - Шиби О.М. (за двіреністю)
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Чернівецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Відкрите акціонерне товариство "Енергопостачальна компанія "Чернівціобленерго" про стягнення коштів,-
ВСТАНОВИВ :
В поданому до суду адміністративному позові позивач просив суд стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції та пеню у розмірі 264838,80 грн.
В обгрунтування своїх вимог зазначав, що на підставі поданої ВАТ ЕК «Чернівціобленерго» звітності форми 10-ПІ «Про зайнятість та працевлаштування інвалідів» середньооблікова чисельність штатних працюючих у 2009 році на підприємстві інвалідів становила 59 чоловік, в той час коли встановлений норматив склав 67 чоловік. Таким чином відповідач був зобов’язаний самостійно сплатити до 15.04.10р. на рахунок облвідділення Фонду адміністративно-господарські санкції у розмірі 258935,08 грн.
Додатково обґрунтовуючи позовні вимоги обласне відділення Фонду акцентує увагу, що статті 19,20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991р. №875-ХІІ (надалі – Закон №875-ХІІ) та Постанови КМУ «Про реалізацію статей 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»» мають пряму дію, чітко визначають обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплати ним адміністративно-господарських санкцій в разі їх не працевлаштування, і не ставлять цей обов’язок у залежність від будь-яких обставин з яких підприємство не могло їх виконати. Позивач вимоги Закону не виконав, адміністративно-господарські санкції не сплатив.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав.
Відповідач проти позову заперечував. Стверджував, що обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов’язок покладається на органи працевлаштування. Разом з тим, ВАТ ЕК «Чернівціобленерго» на виконання вимог Закону України №875-ХІІ відповідно до наказу Голови правління №12 від 19.01.2009р. «Про проведення атестації робочих місць для працевлаштування інвалідів», протоколів обстеження вакантного місця для працевлаштування інвалідів від 06.02.2009р., виділив робочі місця для працевлаштування інвалідів у 2009 році. Також відповідач щомісячно у Чернівецький центр зайнятості направляв форму звітності №3-ПН, де зазначав наявність вакантних місць для інвалідів, розміщував оголошення в газеті про запрошення на роботу інвалідів, прийняв участь у щорічному ярмарку вакансій. Вважає, що для застосування до нього господарських санкцій не має підстав.
Перевіривши матеріали адміністративної справи, суд приходить до висновку, відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю, виходячи з наступного.
Судом встановлені такі обставини та відповідні їм правовідносини.
02.02.2010р. ВАТ ЕК «Чернівціобленерго» у відділення Фонду соціального захисту інвалідів було подано звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за формою 10-ПІ. Відповідно до звіту середньооблікова чисельність штатних працюючих в 2009 році становила 59 чоловік, в той час, коли встановлений норматив склав 67 чоловік. Враховуючі дані звіту Чернівецьким обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів було нараховано адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів та пені за прострочення сплати адміністративно-господарських санкцій станом на 30.06.10р.
При застосуванні штрафних санкцій позивач посилається на ч.5 ст.19 Закону №875-ХІІ , яка передбачає, що виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній в ч.1 ст. 19 Закону, вважається працевлаштування підприємством , яке використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.
Відповідно до ст.20 Закону №875-ХІІ підприємства, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, яке використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, а також пеню у розмірі 120% річних облікової ставки НБУ, нараховану на повну суму недоїмки за весь її строк.
До вказаних правовідносин суд застосовує такі норми права.
Аналізуючи вимоги ст..20 Закону №875-ХІІ, суд визначає , що дана стаття за своєю правовою природою передбачає господарсько-правову відповідальність.
Відповідно до ст.218 Господарського кодексу України підставою для застосування господарсько-правової відповідальності є вчинене роботодавцем правопорушення в сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Із цією нормою кореспондується стаття 71 КАС, якою на сторони покладено обова»язок доводити ті обставини, на яких грунтуються їх вимоги та заперечення.
При ретельному дослідженні наданих відповідачем доказів, суд встановив, що ним було вжито усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, а саме:
- на виконання вимог Закону №875-ХІІ відповідно до Наказу Голови правління №12 від 19.01.2009р. «Про проведення атестації робочих місць для працевлаштування інвалідів ВАТ ЕК «Чернівціобленерго» у 2009 р. виділив робочі місця для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу ( протоколи обстежень вакантних місць від 06.02.09р., від 11.02.2009р. ) ;
- щомісячно звітував у Чернівецький центр зайнятості про наявність вакантних місць для інвалідів;
- давав оголошення в газеті «Допомога людям» ( №1(2) за січень 2009 року та № 2(3) за лютий 2009р.) з запрошенням на роботу інвалідів;
- приймав участь у щорічному ярмарку вакансій, що проводить міський центр зайнятості, на якому пропонувались робочі місця для працевлаштування інвалідів (копії сторінок газети «Молодий Буковинець від 30.11.-11.12 .2009 р. №135 ).
Крім того, суд звертає увагу на те, що представник позивача не довів, що органами працевлаштування приймались заходи, визначені ст.18 Закону №875-ХІІ щодо працевлаштування інвалідів на робочі місця в ВАТ ЕК «Чернівціобленерго».
Так само і не встановлено фактів відмови відповідача у працевлаштуванні інвалідів, направлених на вакантні посади.
Вирішуючи питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій, суд виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов’язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення, за яке застосовується юридична відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій.
Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв’’язку між порушенням та його наслідками. Вважається, що застосування принципу вини як умови відповідальності пов’язане з необхідністю доведення порушення зобов’язання.
Як вбачається з представлених відповідачем письмових доказів , ВАТ ЕК «Чернівціобленерго» було вжито всіх передбачених законодавством заходів по забезпеченню працевлаштування інвалідів і тому на нього не може бути покладена відповідальність.
Таким чином, суд вважає недоведеними обставини, на які посилається позивач, а тому відмовляє в задоволенні адміністративного позову за безпідставністю.
Відповідно до п.15 ч.1 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів «Про державне мито» від 21.01.1993р. №7-93 позивач звільнений від сплати державного мита. Відповідно до вимог ч.4 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивачем є суб’єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична особа, судові витрати, здійснені позивачем з відповідача не стягуються. Тому суд не стягує судові витрати з відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 94, 160-163,167, КАС України, суд , -
ПОСТАНОВИВ:
1. Відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю..
Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Відповідно до частини першої статті 185, частини першої-другої, четвертої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, сторони які беруть участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку дану постанову повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд.
Скарга про апеляційне оскарження даної постанови подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, перебачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копіїї постанови безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова виготовлена в повному обсязі 30.08.2010р.
Суддя О.Я.Бойко