С права № 22- 13021/2010р. Головуючий в 1 інстанції Грицаюк Н.М.
Категорія 57 Доповідач Курило В.П.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 серпня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
Головуючого судді Курило В.П.
суддів Санікової О.С., Будулуци М.С.
при секретарі Степаненко В.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 та Управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради на постанову Центрально-Міського районного суду міста Горлівки Донецької області від 14 січня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради про визнання дій неправомірними , стягнення недоотриманих сум допомоги на оздоровлення за 2002-2005, 2007-2008 роки
В С Т А Н О В И В :
Позивач 1 липня 2009 року звернувся до суду з позовною заявою до управління праці та соціального захисту населення про визнання дій неправомірними, стягнення з відповідача недоотриманої суми одноразової компенсації на оздоровлення.
Постановою Центрально-Міського районного суду міста Горлівки Донецької області від 14 січня 2010 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнані протиправними дії Центрально-міського управління праці та соціального захисту населення Горлівської міської ради стосовно відмови провести перерахунок щорічної допомоги на оздоровлення за 2008 рік ОСОБА_1 в розмірі, встановленому ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов»язано вказане управління призначити та виплатити за рахунок коштів Державного бюджету України ОСОБА_1 недоплачену щорічну грошову допомогу на оздоровлення за 2008 рік у розмірі 2905 грн.
В задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати постанову суду першої інстанції. Він вважає, що суд порушив норми матеріального права. Просив задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції як прийняту з порушенням норм матеріального права та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Апеляційний суд, заслухавши суддю - доповідача,перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, вважає, що скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ від 28 лютого 1991 року, в редакції Закону України № 2001-ХІІ від 19 грудня 1991 року зі змінами та доповненнями станом на час існування спірних правовідносин, визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС першої категорії, що підтверджено посвідченням (а.с.9). Згідно з висновком МСЕК №070777 є інвалідом 2 групи з 1 серпня 2007 року. Причина інвалідності пов»язана з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с.10). До цього був інвалідом 3 групи.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач в 2002 – 2008 роках виплатив йому одноразову компенсацію на оздоровлення в розмірі, меншому ніж передбачено статтею 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Згідно статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України від 6 червня 1996 року N 230/96-ВР передбачено, що щорічна допомога на оздоровлення виплачується учасникам ліквідації Чорнобильської катастрофи, які стали інвалідами 3 групи в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат, а інвалідам 2 групи в розмірі 5 мінімальних заробітних плат.
Згідно частині 3 статті 48 вказаного Закону виплата здійснюється з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності чи втрати годувальника, розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати .
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Пунктом 1 частини 1 статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод.
За частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
При розгляді справи судом встановлено, що відповідач виплачував позивачу вказану щорічну допомогу на оздоровлення відповідно до постанов Кабінету Міністрів України № 836 від 26 липня 1996 року, 562 від 12 липня 2005 року у розмірі, що передбачений цими постановами.
Розглядаючи справу, суд виходив з того, що вказані постанови Кабінету Міністрів України на підставі яких відповідач проводив виплати одноразової компенсації позивачу у меншому розмірі, були прийняті всупереч вимог статей 48, 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», тому не прийняв до уваги посилання апелянта на ці постанови.
Відповідно до Закону України від 20 грудня 2005 року № 3235-1Y «Про Державний бюджет України на 2006 рік» дія абзацу третього часини четвертої статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що передбачає виплату щорічної допомоги на оздоровлення інвалідам 3 групи у розмірі чотирьох мінімальних зарплат, була зупинена. Зупинення дії Закону неконституційним визнано не було. Тому у позивача не виникло право на отримання за 2006 рік щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.
За 2007 і 2008 роки виплата позивачу щорічної допомоги на оздоровлення повинна була здійснюватися в порядку, встановленому частиною 4 статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат станом на день виплати, а з серпня 2007 року як інваліду 2 групи 5 мінімальних заробітних плат.
Законом України від 19 грудня 2006 року № 489 «Про Державний бюджет України на 2007 рік» було зупинено дію ч.4 ст. 48 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на 2007 рік. Але рішенням Конституційного Суду від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 зупинення дії Закону в наведеній частині визнано неконституційним.
Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-Y1 «Про Державний бюджет України на 2008 рік» стаття 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» викладена в іншій редакції. Але рішенням Конституційного суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 зміни, внесені в ст. 48 Закону визнані неконституційними. Отже, протягом 2007 – 2008 років діяла редакція ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», частина четверта якої передбачала право позивача на отримання щорічної допомоги на оздоровлення інвалідам 3 групи у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат а інвалідам 2 групи – 5 мінімальних заробітних плат. При цьому суд встановив, що відповідач здійснював виплати позивачу щорічної допомоги на оздоровлення і у 2007 році і у 2008 році після ухвалення Конституційним Судом України своїх рішень – у серпні 2007 року і грудні 2008 року.
Таким чином, за період з 2002-2005 роки та з 2007по 2008 рік включно відповідач порушував законні права та інтереси позивача, сплачуючи щорічну грошову допомогу на оздоровлення у меншому розмірі, чим це передбачено Законом.
Але при розгляді справи відповідач просив суд застосувати правила ст. 99, 100 КАС України про строки звернення у суд за захистом порушеного права. І суд правильно застосував цей строк зробивши переконливі висновки про те, що цей строк пропущений позивачем без поважних причин. Тому за період з 2002 року по 2007 рік включно у суду не було передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1
Доводи апеляційної скарги позивача не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Разом з тим суд обгрунтованно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов»язання відповідача до сплати такої допомоги за 2008 рік. Судом встановлено, що на оздоровлення за 2008 рік відповідач виплатив позивачу допомогу лише у грудні 2008 року, що мало місце після ухвалення Конституційним Судом 22 травня 2008 року рішення. Позивач звернувся в суд 1 липня 2009 року з дотриманням строків звернення у суд за захистом порушеного у 2008 році права. Тому суд правильно зобов»язав відповідача виплатити позивачу грошову допомогу на оздоровлення за 2008 рік у розмірі, що дорівнює 5 мінімальних заробітних плат на час їх виплати.
Суд не приймає посилання апелянта-відповідача по справі на відсутність бюджетного фінансування для здійснення соціальних виплат, з огляду на те, що судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства в незалежності від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату вказаної компенсації та згідно частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Враховуючи викладене апеляційний суд вважає, що оскаржувана постанова є законною і обґрунтованою. Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає постанову суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що вона ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Отже, підстав для скасування постанови суду не встановлено.
Керуючись статтями 307,308,315 ЦПК України апеляційний суд, -
У Х В А Л И В :
Апеляційні скарги відхилити. Постанову Центрально-Міського районного суду міста Горлівки Донецької області від 14 січня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий: Судді: