Головуючий 1 інстанції  Тупицький

Справа №   8442 ,   2010р.                                       Доповідач Курило В.П.

Категорія 21

У  Х  В  А  Л  А
Іменем України

    4 серпня 2010  року  Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Курило В.П.

суддів   Санікової О.С.,  Будулуци М.С.

при секретарі   Степаненко В.Б.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку   апеляційну скаргу       ОСОБА_1 на рішення Куйбишевського районного суду міста Донецька від 16 квітня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу Кобєлєва Яна Олександрівна, приватний нотаріус Донецького міського округу ОСОБА_5 про визнання недійсної довіреності від 4 жовтня 2008 року, визнання недійсним договору дарування квартири від 6 січня 2009 року,

В  С  Т  А  Н  О  В  И  В :

У листопаді 2009 року до суду звернулась з позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, третя особа: приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу Кобєлєва Яна Олександрівна, приватний нотаріус Донецького міського округу ОСОБА_5 про визнання недійсної довіреності від 4 жовтня 2008 року, визнання недійсним договору дарування квартири від 6 січня 2009 року.

Вона посилалась на те, що її батькові ОСОБА_6 на праві власності належала квартира АДРЕСА_1 з надвірними побудовами.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер її батько ОСОБА_6. Після його смерті відкрилась спадщина. 6 березня 2009 року державним нотаріусом П»ятої донецької державної нотаріальної контори посвідчено заповіт ОСОБА_6, яким він на випадок своєї смерті заповідав усе своє майно позивачці.

Вона прийняла спадщину, але оформити свої спадкові права не може через те, що право власності на зазначену вище квартиру зареєстроване за відповідачем ОСОБА_1 на підставі договору дарування квартири, що вчинений між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 6 січня 2009 року.

З лютого 2009 року Куйбишевським районним судом міста Донецька розглядався спір між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування квартири №АДРЕСА_1 від 6  січня 2009 року, за яким ОСОБА_7 від імені ОСОБА_6 подарувала вказану вище квартиру ОСОБА_1

В позові ОСОБА_6 просив визнати вказану угоду недійсною. Але у зв»язку із смертю батька остаточне рішення по справі не було прийняте.

Вона вважає  і довіреність від імені ОСОБА_6 , що видана 4 жовтня 2008 року ОСОБА_3, і сам договір дарування  недійсними.

Фактично ОСОБА_6 ніколи не мав наміру подарувати спірну квартиру ОСОБА_1, з яким він ніколи не був знайомим. Він ніколи не видавав ОСОБА_3 повноважень розпоряджатися його квартирою у тому числі і шляхом дарування ОСОБА_1

З 1996 року ОСОБА_6 страждав на онкологічне захворювання правої вушної раковини. Неодноразово проходив курси лікування, але стан здоров»я погіршувався і у 2004 році він зовсім осліп, був визнаний інвалідом 1 групи по зору безстроково, що підтверджується довідкою МСЕК 041177 від 21 жовтня 2004 року. У зв»язку із сліпотою і тяжким захворюванням він потребував постійного стороннього догляду і не був здатний до самообслуговування. Таким доглядом і обслуговуванням він був забезпечений дочкою ОСОБА_2 та її сім»єю, які з 1996 року постійно з ним проживали.

 З 2006 року в квартиру поселилась з дозволу ОСОБА_6 його друга дочка – відповідач ОСОБА_3Під час проживання в квартирі ОСОБА_6 і ОСОБА_8 збудували надвірні добудови, і виникла необхідність у їх реєстрації в 2008 році з метою приватизації квартири. ОСОБА_3 запропонувала свою допомогу в цьому. З цією метою вона  попросила ОСОБА_6 видати  їй довіреність для оформлення права власності на забудови. 4 жовтня 2008 року вона прибула до ОСОБА_6, який знаходився в квартирі на той час один , з приватним нотаріусом ОСОБА_9 і повідомила про необхідність підписати довіреність для оформлення самовільно збудованих будівель. Після цього вона водячи рукою ОСОБА_6, який є абсолютно сліпим, зробила запис в довіреності від його імені, тим самим підписала довіреність.

У лютому 2009 року вона повідомила ОСОБА_6 про виконання його доручення. Вона дійсно оформила за ОСОБА_6 право власності на будівлі і зареєструвала їх в БТІ.  Ніяких документів йому вона не передала і 20 лютого 2009 року зібрала свої речі та поїхала з будинку  у невідомому напрямку. В квартирі ОСОБА_6 вона більше не з»являлась . А 14 березня 2009 року у квартиру з»явився раніше невідомий ОСОБА_1 повідомив, що він є власником квартири і запропонував виселитися з квартири. Після чого їм стало відомо, що квартира подарована йому.

Довіреність, що посвідчена нотаріусом ОСОБА_10, суперечить вимогам закону. ОСОБА_6 був сліпим, тому нотаріус мав виконати вимоги п.п.13, 16 Інструкції «Про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України». Тобто у даному випадку на довіреності мала розписатися інша особа, особистість якої встановлюється нотаріусом. Про причини підписання документу іншою особою зазначається в документі. Цього зроблено не було. Нотаріус не прочитала текст довіреності сліпому  ОСОБА_6 і відмітку про це також на документі не зробила.

Під час підписання довіреності ОСОБА_6 знаходився під впливом обману через те, що сліпим не міг прочитати текст довіреності. А ОСОБА_3 стверджувала, що видається довіреність тільки на оформлення і реєстрацію права власності на надвірні будівлі . Він не знав, що довіреність містить і право ОСОБА_3 на дарування квартири. Просила визнати довіреність недійсною відповідно до ст. 215, 230 ЦК України.

Також вважає недійсним і договір дарування квартири від 6 січня 2009 року. Відповідно до ст. 717 ЦК України договір дарування – безоплатний договір. ОСОБА_1 стверджує, що за договором дарування він передав ОСОБА_3 45000 доларів США.

Крім того, ОСОБА_6 ніколи не мав наміру дарувати квартиру ОСОБА_1 і не давав ніколи таких повноважень ОСОБА_3 Враховуючи, що довіреність, за якою ОСОБА_3 уклала договір дарування є недійсною, є недійсним відповідно до ст.215, 216 ЦК України і договір дарування.

ОСОБА_3 і ОСОБА_1 вступили у зловмисну домовленість під час укладання договору дарування і уклали угоду на вкрай невигідних для ОСОБА_6 умовах.

Договір укладений  з перевищенням ОСОБА_3 – представником ОСОБА_6 повноважень, що відповідно до ст. 241 ЦК України є підставою для визнання угоди недійсною. Просила визнати угоду недійсною.

Рішенням  Куйбишевського районного суду міста Донецька від 16 квітня 2010 року позовні вимоги задоволені. Визнано недійсною довіреність від 4 жовтня 2008 року, яка видана від імені ОСОБА_6 на ім»я ОСОБА_3, посвідчену приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Кобєлєвою Яною Олександрівною та зареєстровану в реєстрі за № 2170.

Визнаний недійсним договір дарування квартири №АДРЕСА_1 загальною площею 71.6 кв.м. житловою площею 54.5 кв.м. в надвірними побудовами, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_5 від 6 січня 2009 року та зареєстрований в реєстрі за № 5. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 і ОСОБА_11 судові витрати.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду. Він посилається на те, що суд першої інстанції не врахував, що довіреність ОСОБА_6 на ім»я ОСОБА_3 складена в письмовій формі і з дотриманням законних вимог ст. 244 ЦК України. В довіреності дотримані і усі вимоги ст. 245 ЦК України.  

Суд не повно з»ясував обставини, що мають суттєве значення для справи і не врахував таких обставин при розгляді справи по суті. Суд не врахував ст. 247 ЦК про строки довіреності. Довіреність видана на строк один рік і дійсна була до 4 жовтня 2009 року. Статтею 248 ЦК передбачаються підстави припинення представництва по довіреності. Зокрема, йдеться про смерть особи, що видала довіреність. Довіритель помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Суд не врахував, що ОСОБА_6 відповідно до ст. 249 ЦК не скасовував довіреність, а ОСОБА_3 не відмовлялась від виконання доручення, як це передбачено ст. 250 ЦК України.

Суд першої інстанції необгрунтованно відмовив йому у прийняті наданих ним доказів. Суд неправильно застосував норми матеріального права, зокрема ст. 41 Конституції України, ст.ст. 321, 319, 316 ЦК України. Суд порушив норми процесуального права. Суд не виконав ст. 1, 5 ЦПК України , виклав в рішенні лише доводи сторони, на користь якої ухвалив рішення. Рішення суду не відповідає вимогам ст. 214 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_12, позивача ОСОБА_2 і її представника ОСОБА_13, дослідивши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Звертаючись в суд з позовом про визнання довіреності і договору дарування недійсними, позивач ОСОБА_2 посилалась на те, що вони суперечать вимогам закону.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач ОСОБА_1 посилався на те, що довіреність ОСОБА_6 видана ОСОБА_3 з дотриманням норм закону, посвідчена в нотаріальній конторі, не була скасована, визначала коло повноважень ОСОБА_3, яка діяла  у період дії довіреності. Тому підстав для визнання і довіреності і договору дарування недійсними не має.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що і довіреність і договір дарування не відповідають вимогам закону, тому визнаються недійсними.

Вказаний висновок суду першої інстанції є правильним.

Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України   зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ч.3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Судом першої інстанції встановлено, що 6 жовтня 2008 року  приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу  Кобєлєвою Я.О. посвідчена довіреність від імені ОСОБА_6, якою він уповноважив ОСОБА_3 – відповідача по справі розпоряджатися та експлуатувати його майно, з чого б воно не складалось та де б воно не находилось та подарувати ОСОБА_1  – відповідачу по справі належну ОСОБА_6 по праву власності квартиру №АДРЕСА_1, яка складала 39/100 частин жилого будинку (а.с. 10).

Від імені ОСОБА_6 довіреність підписав сам ОСОБА_6

6 січня 2009 року ОСОБА_3, яка діяла від імені ОСОБА_6 на підставі вказаної довіреності, подарувала ОСОБА_1, а останній прийняв у дар квартиру АДРЕСА_1 (а.с.11).

Дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, суд першої інстанції встановив, що довіреність від імені ОСОБА_6 на ім»я ОСОБА_3 на розпорядження його майном і дарування спірної квартири була вчинена з грубим порушенням діючого законодавства.

Порядок  підписання нотаріально посвідчуваних правочинів передбачений ст. 45 Закону України «Про нотаріат» та п.п.11,13, 16 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України».

Відповідно до ч.1 ст. 45 Закону України «Про нотаріат» при посвідченні правочинів і вчиненні інших нотаріальних дій у випадках, передбачених законодавством, нотаріусом перевіряється справжність підписів учасників правочинів та інших осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії.

Відповідно до ч.3 ст. 45 Закону якщо фізична особа внаслідок фізичної вади або хвороби не може власноручно підписати документ, то за її дорученням у її присутності та в присутності нотаріуса цей документ може підписати інша особа. Про причини, з яких фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не могла підписати документ, зазначається у посвідчувальному написі. Правочин за особу, яка не може підписати його, не може підписувати особа, на користь або за участю якої його посвідчено.

Заперечуючи проти визнання довіреності недійсною, відповідач ОСОБА_1 посилався на те, що довіреність від 6 жовтня 2008 року від імені ОСОБА_6 підписана ним самим і містить в собі коло повноважень ОСОБА_3, які вона мала виконати в інтересах довірителя ОСОБА_6 На підтвердження своїх доводів він посилався на пояснення приватного нотаріуса Кобєлєвої Я.О., яка в суді стверджувала, що хоч довіреність була посвідчена нею за місцем проживання ОСОБА_6, а ні в нотаріальній конторі, але підписана самім ОСОБА_6, який її  прочитав і усвідомлював значення своїх дій і зміст довіреності.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд першої інстанції в межах своїх повноважень дав належну правову оцінку і доводам відповідача ОСОБА_1 і поясненням приватного нотаріуса Кобєлєвої Я.О. і обгрунтованно їх не прийняв під час ухвалення судового рішення. Ці доводи і пояснення третьої особи спростовані доказами, що надані суду ОСОБА_2

Вона підтвердила в суді, що ОСОБА_6 тривалий час був не тільки літньою, а ще й тяжко хворою людиною.  Він  мав саме ті фізичні вади, що розвилися внаслідок тяжкого захворювання, які робили неможливим підписання довіреності особисто ОСОБА_6 На підтвердження цих доводів ОСОБА_8 надала суду першої інстанції і суду апеляційної інстанції матеріали МСЕК №2369, з яких суд встановив, що 21 жовтня 2004 року обласною МСЕК ОСОБА_6 визнаний інвалідом 1 групи у зв»язку з катарактою обох  очей. За цим висновком ОСОБА_6 визнаний абсолютно сліпим , таким що не бачить зовсім вже 1.5 роки до медичного обстеження. В області зрачків виявлені зміни.

Відповідно до довідки №041177 серії ДОН-04 виданої обласною МСЕК на підставі акту №2369 ОСОБА_6 є інвалідом 1 групи по зору безстроково. Потребує постійної сторонньої побутової і медичної допомоги.

Випискою з амбулаторної карти як і самою амбулаторною картою, яка була досліджена і судом першої інстанції і апеляційним судом, підтверджено, що ОСОБА_6 є інвалідом 1 групи, з 2002 року не бачить, потребує диспансерного обліку у окуліста у зв»язку з катарактою обох  очей.

Опитані судом першої інстанції свідки ОСОБА_14, ОСОБА_15 підтвердили в суді, що ОСОБА_6 був абсолютно сліпим і потребував постійного догляду і допомоги. Опитана у якості свідка державний нотаріус ОСОБА_16 в суді підтвердила, що за місцем проживання ОСОБА_6 6 березня 2006 року вона посвідчувала заповіт ОСОБА_6 його майна на випадок його смерті. ОСОБА_6 був дійсно абсолютно сліпим, не міг читати і писати і з його зовнішнього вигляду можна було встановити, що він сліпий, бо не мав зрачків.

Отже, посвідчуючи 6 жовтня 2008 року від імені ОСОБА_6 довіреність на ім.»я ОСОБА_3, приватний нотаріус мала достатньо інформації про стан здоров»я ОСОБА_6 і його фізичні можливості, а тому мала виконати вимоги ст. 45 Закону України «Про нотаріат» і п.13 і п. 16 Інструкції  «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України».

Приватний нотаріус Кобєлєва Я.О. не виконала вказаних вимог закону, змісту довіреності ОСОБА_6 не читала, а враховуючи, що сам текст довіреності нею був виготовлений раніше до зустрічі з ОСОБА_6, і з ним не обговорювався, останній не знав і не міг знати про коло повноважень, якими він наділив ОСОБА_3 підписаною ним довіреністю. Той факт, що ОСОБА_6 підписав довіреність не свідчить про його обізнаність щодо змісту довіреності і про фактичні його наміри наділити ОСОБА_3 повноваженнями подарувати його єдине житло і єдину цінну річ незнайомій особі ОСОБА_1 Судом встановлено з пояснень сторін по справі, що основною метою  ОСОБА_6 було прийняття в експлуатацію надвірних будівель і приватизація спірної квартири. Саме  цими повноваженнями  він мав на меті наділити ОСОБА_3 Відчуження квартири у будь який спосіб ним не передбачався.

Крім того, суд встановив, що приватний нотаріус Кобєлєва Я.О. порушила і п.11 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України». Посвідчуючи довіреність вдома у ОСОБА_6, тобто поза межами приміщення нотаріальної контори, приватний нотаріус не вказала в довіреності причини, з яких довіреність посвідчувалась за місцем проживання ОСОБА_6 Вказане порушення п.11 Інструкції зробило можливим допустити порушення і п.п.13, 16 Інструкції і посвідчити довіреність, яка фактично не відповідала вимогам закону.

За таких умов суд першої інстанції мав передбачені ст. 215 ЦК України підстави для визнання довіреності від 4 жовтня 2008 року недійсною. Встановивши, що ОСОБА_3 не мала законних повноважень для відчуження квартири ОСОБА_6, суд першої інстанції у відповідності до ст. 215 ЦК України зробив правильний висновок і про те, що і договір дарування квартири, що укладений 6 січня 2009 року між ОСОБА_3, яка діяла в інтересах ОСОБА_6, і ОСОБА_1 суперечить закону,  і правильно визнав його недійсним.

Доводи скарги про те, що ОСОБА_3 діяла в межах своїх повноважень відповідно до довіреності від 4 жовтня 2008 року, за життя довірителя, який не скасував довіреність і не припинив повноважень ОСОБА_3, суд першої інстанції до уваги не прийняв, визнавши їх безпідставними. Довіреність від 4 жовтня 2008 року посвідчена з порушеннями норм Закону, не відображала дійсні наміри довірителя, судом визнана недійсною. Саме цей факт є безумною підставою для подальшого визнання і договору дарування квартири недійсним через те, що він посвідчений з недодержанням в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою та третьою статті 203  Цивільного Кодексу України.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції    для визнання довіреності недійсною застосував і правила ст. 230 ЦК України, вважаючи, що довіреність ОСОБА_6 була видана ОСОБА_3 під впливом помилки. В обґрунтування своїм висновкам суд першої інстанції привів переконливі доводи, які не спростовані відповідачем ані в суді першої інстанції, ані в апеляційному суді.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Отже рішення суду є законним і підстав для його скасування не має.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що воно ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального законів.

Керуючись ст. 304, 308, 315 ЦПК України, апеляційний суд

У  Х  В  А  Л  И  В :

Апеляційну скаргу відхилити. Рішення Куйбишевського районного суду міста Донецька від 16 квітня 2010 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з часу її проголошення і може бути оскаржена в суд касаційної інстанції у строки і порядку, передбачені законом.

Судді: