Головуючий 1 інстанції Сидоров Є.І.
Справа № 22 -8996 -2010р. Доповідач Курило В.П.
Категорія 57
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
17 серпня 2010 року Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Курило В.П.
суддів Саніковой О.С., Будулуци М.С.
при секретарі Степаненко В.Б.
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку апеляційні скарги ОСОБА_1 і управління пенсійного Фонду України в Кіровському районі міста Донецька на постанову Кіровського районного суду міста Донецька від 28 жовтня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління пенсійного Фонду України в Кіровському районі міста Донецька про визнання дій неправомірними, скасування рішення щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років та зобов»язання вчинити дії по призначенню пенсії за вислугу років,
В С Т А Н О В И В :
6 квітня 2009 року до суду звернулась ОСОБА_1 з таким позовом до відповідача. Вона посилалась на те, що 5 липня 2007 року звернулась до відповідача з заявою про призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
14 жовтня 2007 року протоколом №2066 управління пенсійного фонду відмовило їй у призначенні такої пенсії з посиланням на відсутність у неї достатнього страхового стажу. Їй не зарахований страховий стаж за місцем її роботи на посаді фармацевта по відпуску лікарняних препаратів в товаристві з обмеженою відповідальністю « Зовнішньоторгівельна фірма «Арніка». Вона вважає відмову управління пенсійного фонду у призначенні їй пенсії за вислугу років протиправною і просила визнати такі дії відповідача незаконними та скасувати протокол відповідача №2066 від 14 жовтня 2007 року, зобов»язавши відповідача призначити їй пенсію за вислугу років.
Постановою Кіровського районного суду міста Донецька від 28 жовтня 2009 року позовні вимоги задоволені частково. Визнані дії управління пенсійного фонду в Кіровському районі міста Донецька щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 неправомірними. Зобов»язане управління пенсійного фону призначити ОСОБА_1 та виплатити пенсію за вислугу років.
В задоволені решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 ставить питання про скасування постанови суду в частині відмови у задоволені позовних вимог. Вона вважає, що в цій частині постанова суду суперечить вимогам закону. Суд не вказав в постанові, чому вона має право на пенсію за вислугу років, але ні з тієї дати, про яку вона писала в позові. Просила прийняти нове рішення, яким скасувати протокол управління пенсійного фонду від 14 жовтня 2007 року про відмову у призначенні їй пенсії за вислугу років.
В апеляційній скарзі відповідач ставить питання про скасування постанови суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені позовних вимог. У позивача не має страхового стажу для призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Тому постанова суду не грунтується на законі.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи і доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, постанова суду – скасуванню з ухваленням нового рішення, виходячи з наступного.
Відповідно до п.3,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення якщо суд неправильно застосував норми матеріального та процесуального права і зробив висновки, що не відповідають обставинам справи.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зробив висновки, що не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи.
Звертаючись в суд з позовом про визнання дій неправомірними, позивач посилалась на те, що має достатньо страхового стажу для призначення їй пенсії за вислугу років.
Задовольняючи такі позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач досягла 50 років, має достатньо страхового стажу для призначення їй пенсії за вислугу років. А відмова управління пенсійного фонду у призначенні позивачу такої пенсії є неправомірною.
Але з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можливо.
Відповідно до ст. 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Відповідно до пункту «е» частини першої статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Судом встановлено, що 5 липня 2007 року позивач звернулась до управління пенсійного фонду з заявою про призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ч.1 ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Протоколом №2066 від 14 жовтня 2007 року управління пенсійного фонду в Кіровському районі міста Донецька відмовило позивачу у призначенні такої пенсії. Підставою цьому – відсутність спеціального страхового стажу у зв»язу з не зарахуванням до вказаного стажу роботи період роботи позивача в ТОВ «Здоров»є-САМ» з 2 лютого 1999 року по 14 квітня 2000 року на посаді фармацевта-реалізатора;
в ТОВ зовнішньоторгівельна фірма «Арніка» з 6 червня 2002 року по 20 квітня 2004 року в посаді фармацевта по відпуску ГЛФ; з 21 квітня 2004 року по 31 травня 2007 року на посаді завідуючої аптечним пунктом до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років не зараховані через те, що вказані установи не містяться у переліку установ і організацій освіти, охорони праці і соціального захисту, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України№909 від 4 листопада 2000 року (а.с.8)
Управління пенсійного фонду вважає, що у ОСОБА_1 виникне право на пенсійне забезпечення по досягненні віку 55 років.
Визнаючи відмову управління пенсійного фонду у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років неправомірною, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має достатньо страхового стажу роботу для призначення їй пенсії за вислугу років незалежно від віку.
Але з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можливо через те, що він суперечить вимогам закону і не відповідає обставин справи.
Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров»я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 2003 року №909 із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року № 1436, від 17 листопада 2004 року № 1567.Зокрема, вказаний перелік передбачає найменування закладів і установ : аптеки, аптечні магазини, аптечні кіоски, контрольно-аналітичні лабораторії; та найменування посад: провізори, фармацевти (незалежно від найменування посад), лаборанти.
Відповідно до п.2 примітки до вказаного переліку робота за спеціальністю в закладах і установах і на посадах, передбачених ним переліком, дає право на пенсію за вислугу років незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Судом встановлено, зо позивач ОСОБА_1 на підтвердження у неї наявності спеціального стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, надала управлінню пенсійного фонду свою трудову книжку. Управління пенсійного фонду вивчивши записи, що зроблені в трудовій книжці позивача зробило висновок, що ОСОБА_1 має загальний трудовий стаж 29 років 10 місяців і 13 днів, з яких спеціальний – 19 років 8 місяців 25 днів. Відповідач не зарахував період роботи позивача в ТОВ «Здоров»є-САМ» з 2 лютого 1999 року по 14 квітня 2000 року на посаді фармацевта-реалізатора,
в ТОВ зовнішньоторгівельна фірма «Арніка» з 6 червня 2002 року по 20 квітня 2004 року в посаді фармацевта по відпуску ГЛФ і з 21 квітня 2004 року по 31 травня 2007 року на посаді завідуючої аптечним пунктом до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років не зараховані через те, що вказані установи не містяться у переліку установ і організацій освіти, охорони праці і соціального захисту, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України№909 від 4 листопада 2000 року.
Вказані дії управління пенсійного фонду є правомірними. З трудової книжки ОСОБА_1 видно, що вона дійсно 2 лютого 1999 року прийнята на посаду фармацевта - реалізатора в товариство з обмеженою відповідальністю «Здоров»є-САМ» (а.с.13). 14 квітня 2000 року вона звільнена з роботи за власним бажанням.
6 червня 2002 року вона прийнята в товариство з обмеженою відповідальністю «Зовнішньоторгівельна фірма «Арніка» на посаду фармацевта по відпуску ГЛВ, де працювала по 21 квітня 2004 року.
Приведені факти свідчать про те, що позивач у зазначений період працювала в господарських товариствах, які не передбачені у переліку закладів і установ освіти, охорони здоров»я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років. Доводи позивача і висновки суду про те, що у зазначений період позивач займала посаду, яка є у переліку і саме тому у неї виникло право на пенсію за вислугу років безпідставні і не грунтуються на законі. Право на пенсію за вислугу років мають провізори та фармацевти (незалежно від найменування посад), якщо вони працюють в «аптеках, аптечних кіосках, аптечних магазинах, контрольно-ревізійних лабораторіях». Позивач ОСОБА_1, як це видно з записів в її трудовій книжці, працювала в інших закладах і установах, які не містяться у переліку Кабінету Міністрів України.
Отже, підстав для призначення позивачці пенсії за вислугу років з 5 липня 2007 року у відповідача дійсно не було.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції неправильно застосував Закон, що мав бути застосований, зробив висновки, які не підтверджені матеріалами справи, неправильно вирішив спір. Тому на підставі п.п.4,3 ч.1 ст.309 ЦПК України постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення. Враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_1 не грунтуються на законі, в їх задоволені необхідно відмовити.
Керуючись ст.ст. 304, 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд
В И Р І Ш И В :
Апеляційні скарги задовольнити частково. Постанову Кіровського районного суду міста Донецька від 28 жовтня 2009 року скасувати.
У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до управління пенсійного Фонду України в Кіровському районі міста Донецька про визнання дій неправомірними, скасування рішення щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років та зобов»язання вчинити дії по призначенню пенсії за вислугу років, відмовити.
Рішення апеляційного суду є остаточним і оскарженню не підлягає.
Судді: