ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
30.08.06 р. Справа № 15/207
Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Богатиря К.В.
при секретарі судового засідання Щитовій Л.М.,
розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом державного підприємства „Донецька залізниця” м. Донецьк
до відповідача відкритого акціонерного товариства „Комсомольське рудоуправління”
м. Комсомольське
третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю „Лемтранс” м. Донецьк
про стягнення плати за користування вагонами у сумі 725491,20 грн.
за участю представників:
від позивача: Ширяєва О.О. за довіреністю № Н-01/3265 від 21.10.2005 р.; Плахтюк О.І. за довіреністю № Н-01/774 від 24.03.2006 р.; Хомюк В.М. за довіреністю № 791 від 07.11.2005р.
від відповідача: Вебер М.О. за довіреністю № 08/5512 від 28.12.2005 р.; Чуйкова С.І. за довіреністю № 08/1592 від 17.04.2006 р.
від третьої особи: Неізвестна О.Ю. за довіреністю № 2/06 від 04.01.2006 р.
В судовому засіданні оголошувалася перерва з 23.08.2006р до 30.08.2006р.
До господарського суду Донецької області із позовною заявою звернулося державне підприємство „Донецька залізниця” до відповідача відкритого акціонерного товариства „Комсомольське рудоуправління” м. Комсомольське про стягнення плати за користування вагонами у сумі 725491,20 грн.
В обґрунтування позовних вимог Донецька залізниця посилається на ст. 119 Статуту залізниць України, відомості плати за користування вагонами, накази про затримку вагонів, акти про затримку вагонів.
Відповідач позовні вимоги не визнає, у відзиві на позов вказує на недоведеність позивачем його вини у затриманні вагонів, відсутність обставин, що можуть бути підставою для майнової відповідальності позивача.
Ухвалою суду від 21.06.2006 р. було залучено до участі у справі в якості третьої особи ТОВ „Лемтранс” як власник (орендар) вагонів, продовжено строк вирішення спору по даній справі до 31.08.2006 р.
За клопотанням сторін суд не здійснював технічну фіксацію судового процесу.
Розглянувши позовні вимоги, оцінивши надані докази, заслухавши представників сторін, господарський суд, -
ВСТАНОВИВ:
У червні 2005 року на станціях Донецької залізниці, а саме: Іловайськ, Харцизьк, Єнакієве, Кринична, на підходах до станції призначення Каракуба неодноразово затримувалися порожні вагони, що належать ТОВ „Лемтранс” та були спрямовані згідно перевізних документів на адресу ВАТ „Комсомольське рудоуправління”.
Затримка вагонів здійснювалася залізницею з причини неприйняття їх вантажоотримувачем на станції призначення, як зазначено в актах про затримку вагонів (додаток 3 до п. 3 Правил користування вагонами і контейнерами форма ГУ- 23а).
Облік часу перебування вагонів, що належать ТОВ „Лемтранс”, на коліях залізниці здійснювався станцією Каракуба за відомостями плати за користування вагонами, які долучені до матеріалів справи.
Зазначені відомості плати за користування вагонами підписані із зауваженнями, де зазначена відсутність вини вантажовідправника у затримці вагонів.
Позивач не надав до суду жодного доказу у підтвердження вказаної в акті про затримку вагонів причини їх затримки, а саме не прийняття або відмови у прийнятті з боку відповідача.
Позивач просить стягнути з відповідачів плату за користування вагонами у сумі 725491, 20 грн., у тому числі ПДВ.
Згідно ч. 1 ст. 129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.
Згідно ч. 4 ст. 129 Статуту в усіх інших випадках обставини, що виникли в процесі перевезення вантажу, багажу і вантажобагажу, і які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності, оформлюються актами загальної форми. Плата за користування вагонами відповідно до Статуту є мірою відповідальності певних осіб перед залізницею.
Відповідно до п. 8 Правил користування вагонами і контейнерами (надалі – Правила) у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станцій і вантажовласника. В акті вказується час (у годинах та хвилинах) початку та закінчення затримки вагонів і їх номери. При цьому у даному пункті приписи про те, що такий акт має складатися при затриманні вагонів лише на станції призначення – відсутні. Тобто акт загальної форми має складатися як на станції призначення, так і на підходах до неї.
Таким чином, посилання позивача як на належний доказ для стягнення плати за користування вагонами на акти про затримання цих вагонів форми ГУ-23а суд вважає безпідставними. Згідно статті 34 ч. 2 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В даному випадку доказом затримання вагонів з причин, що залежать від відповідача-1 могли бути лише акти загальної форми (форма ГУ-23). Вказані акти позивачем не складалися.
Доводи позивача про стягнення з відповідачів плати за користування порожніми вагонами на підставі ст. 119 ч. 2 Статуту не приймаються судом до уваги за наступних обставин:
Диспозиція ст. 119 Статуту вказує, що плата у розмірі 50% щодо вагонів, які не належать залізниці, може вноситися за час затримки цих вагонів на станціях призначення і на підходах до них(на коліях залізниць) лише за наявності одночасно двох умов:
- зазначені вагони затримані в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження;
- зазначені вагони затримані з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під’їзної колії.
Із матеріалів справи вбачається, що затримані вагони не надходили відповідачу для вивантаження чи перевантаження тому, що були порожніми.
Згідно п. 15 Правил за час перебування на під’їзних коліях та інших місцях не загального користування вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, плата не вноситься. Якщо такі вагони затриманні на станції призначення чи на підходах до неї, або на станції відправлення з причин, що залежать від вантажовласника, то плата за користування сплачується в розмірі 50%.
Під вантажовласником згідно п. 2 Правил слід розуміти вантажовідправників, вантажоодержувачів, власників під’їзних колій. Власники вагонів (ТОВ „Лемтранс”), якщо вони не є вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під’їзних колій не можуть бути платниками залізниці за користування вагонами, у тому числі й власними, й орендованими.
Вимоги позивача про стягнення податку на додану вартість, що нарахований на суму плати за користування вагонами, суд вважає не обґрунтованими з наступних підстав:
- користування вагонами у розумінні Статуту не може вважатися послугою. Плата за користування вагонами, виходячи із Статуту є мірою відповідальності відповідної особи перед залізницею у зв’язку із знаходженням вагонів у цієї особи під вантажними операціями; у зв’язку із затримкою вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання під вивантаження (перевантаження) з причин, що залежать від зазначених осіб та у зв’язку з затримкою вагонів, пов’язаною з митним оформленням;
- „Державний класифікатор продукції та послуг”, затверджений наказом Держстандарту України № 822, від 30.12.1997р. не містить такого виду послуг, як плата за користування вагонами;
- за змістом п. 3.1. Закону України „Про податок на додану вартість” (далі - Закон) об’єктом оподаткування ПДВ є товари, роботи та послуги, а плата за користування вагонами будучи мірою відповідальності не відноситься ні до товару, ні до роботи, ані до послуги;
- база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг), що встановлено п. 4.1 ст. 4 Закону визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт. послуг) згідно із Законом України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і не матеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв’язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), поданих (виконаних, наданих) таким платником податку;
- плата за користування вагонами, як міра відповідальності, не може вважатися базою оподаткування відповідно до Закону.
За вищевказаних обставин позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати відносяться на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12; 32-34; 36; 43; 49; 82-85; Господарського процесуального кодексу України господарський суд, -
В И Р І Ш И В:
Відмовити у задоволенні позовних вимог державного підприємства „Донецька залізниця” до відритого акціонерного товариства „Комсомольське рудоуправління” про стягнення плати за користування вагонами у сумі 725491,20 грн.
В судовому засіданні 30.08.2006р. оголошено текст рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його оголошення.
У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.
Суддя Богатир К.В.