АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
03110 м. Київ вул. Солом’янська, 2-а
Справа № 22-4703
Головуючий у 1 -ій інстанції - Антонова Н.В.
Доповідач -Карпенко С. О.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
З червня 2009 року колегія суддів судової палати в цивільних справа х апеляційного суду міста Києва в складі: головуючого - судді Карпенко С. О.
суддів Наумчука М. І., Слободянюк С. В., при секретарі Ярошенку С. В.,
з участю позивача та її представника - ОСОБА_2,
відповідача та його представника - ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 02 квітня 2009 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, ВГІРФО Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві, Комунальне підприємство ЖЕО-109, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
встановила:
У липні 2007 року ОСОБА_4 звернулася у суд з позовом про визнання ОСОБА_5 таким, що втратив право користування жилим приміщенням квартири АДРЕСА_2.
Зазначала, що відповідач без поважних причин протягом більше шести місяців не проживає у спірному жилому приміщенні, не несе витрат по його утриманню.
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 02.04.09 року ОСОБА_4 у задоволенні позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду скасувати і постановити нове, яким її позов задовольнити, посилаючись на неправильну оцінку доказів.
В суді апеляційної інстанції позивач та її представник апеляційну скаргу підтримали з підстав, викладених у ній, і просили скаргу задовольнити.
Відповідач та його представник апеляційну скаргу не визнали і просили рішення суду залишити без змін, вважаючи його правильним; письмові заперечення долучені до матеріалів справи.
Інші особи, які беруть участь у розгляді справи, у судове засідання не з’явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином; клопотань про відкладення розгляду справи від них не надходило. Тому суд вважає можливим розглянути справу у їх відсутності.
Колегія суддів, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Встановлено, що двокімнатна квартира АДРЕСА_2 за обмінним ордером № 161 від 12.09.84 року була надана матері позивача - ОСОБА_6 на сім’ю з трьох осіб: на неї, її чоловіка - ОСОБА_7 та дочку ОСОБА_8) - позивача по справі (а.с. 11).
30.11.95 року ОСОБА_6 знята з реєстрації за вказаною адресою у зв’язу зі смертю.
Адреса будинку АДРЕСА_2 (а.с. 6).
ОСОБА_8 17.08.95 року уклала шлюб з ОСОБА_5, у зв’язку з чим останній у грудні 1995 року був зареєстрований у спірному жилому приміщенні. Вказаний шлюб сторони розірвали у серпні 2000 року (а.с. 5).
24.01.03 року ОСОБА_8 уклала шлюб з ОСОБА_9 і змінила прізвище на ОСОБА_9 (а.с. 13). Від цього шлюбу народився ОСОБА_10, який з лютого 2003 року зареєстрований за адресою спірної квартири.
Станом на час звернення ОСОБА_4 з позовом право користування спірним жилим приміщенням мали сторони по справі та ОСОБА_10 - син ОСОБА_4 (а.с. 10).
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, входив з того, що позивачем не надано переконливих і беззаперечних доказів відсутності відповідача у спірному жилому приміщенні понад шість місяців і добровільного залишення ним вказаної квартири.
Проте з такими висновками суду погодитись не можна.
Відповідно до ст. ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім’ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Звертаючись з позовом про визнання ОСОБА_5 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, ОСОБА_4 посилалась на те, що відповідач з кінця 2003 року у спірному жилому приміщенні не проживає, обов’язки з утримання приміщення не виконує, квартирою не цікавиться, свої речі з квартири забрав.
На підтвердження вказаних обставин ОСОБА_4 надала акти від 18.04.07 року, 16.11.06 року, 18.01.07 року, затверджені директором КП „ЖЕО-109", складені майстром техдільниці № 2, доглядачем будинку, в якому розташована спірна квартира, паспортистом і мешканцями квартир № № 74, 34, 64, 67 цього будинку, якими встановлено, що відповідач не проживає у спірному жилому приміщенні з кінця 2003 року (а.с. 7, 8, 9).
Вказані обставини підтверджені у судовому засіданні показами ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_9, ОСОБА_13ОСОБА_14, допитаних в якості свідків (а.с. 149-151).
Такі пояснення свідків узгоджуються із заявами мешканців будинку АДРЕСА_2 ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, долученими до справи, - письмовими доказами, належність та допустимість яких не спростована (а.с. 197-201).
З довідки Південного вузлу поштового зв’язку від 28.08.07 року № 28-3-С-81 вбачається, що ОСОБА_5 за адресою АДРЕСА_2 періодичні видання не одержував (а.с. 39).
Будь-яких звернень до органів внутрішніх справ чи викликів міліції з приводу користування жилим приміщенням спірної квартири в Голосіївському РУ ГУ МВС України у м. Києві не зареєстровано (а.с. 42), як і не зареєстровано заяв відповідача в КП „ЖЕО-109" з питань реєстраційного обліку чи користування жилим приміщенням (а.с. 45).
Головним лікарем поліклініки № 2 Голосіївського району м. Києва довідкою від 27.08.07 року № 461 підтверджено, що ОСОБА_5 за останні три роки до дільничного терапевта за медичною допомогою не звертався, викликів лікаря додому за даною адресою не зареєстровано; медична амбулаторна карта в поліклініці відсутня (а.с. 44).
Та обставина, що відповідач не цікавився спірним жилим приміщенням протягом 2004 року-липня 2007 року, підтверджується рахунками на сплату житлово-комунальних послуг, оплачених позивачем (а.с. 50-69), типовим договором про реструктуризацію заборгованості за житлово-комунальні послуги від 17.09.03 року, укладеним з позивачем (а.с. 57), списанням коштів у листопаді 2005 року з компенсаційного рахунку ОСОБА_4 для погашення заборгованості по квартплаті (а.с. 56).
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, тому таке рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Так як встановлено факт непроживання відповідача у спірній квартирі понад шість місяців без поважних причин та втрату ним інтересу до даного житла, колегія суддів дійшла висновку, що є підстави для визнання ОСОБА_5 таким, що втратив право користування жилим приміщенням.
Кожна сторона відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За загальним правилом сторони зобов’язані подати свої докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання у справі ( ст. 131 ЦПК України), що позивач виконав.
У разі постановления судом заочного рішення посилання на докази, якими відповідач обгрунтовує свої заперечення проти вимог позивача, мають бути зазначені у заяві відповідача про перегляд заочного рішення ( ст. 229 ЦПК України).
Зміст заяви ОСОБА_5 про перегляд заочного рішення, поданої ним 14.05.08 року, не містить посилань на такі докази (а.с. 85).
На виконання вимог ухвали судді від 07.07.08 року щодо необхідності посилань у заяві на докази, якими відповідач обгрунтовує свої заперечення, останній надав лише докази щодо „неможливості отримання копії заочного рішення" (а.с. 100).
І лише у березні 2009 року ОСОБА_5 надав довідку, складену лікарем поліклініки № 2 Голосіївського району м. Києва ОСОБА_20, про те, що він з 2005 року неодноразово звертався до вказаного лікаря за медичною допомогою та амбулаторно лікувався (а.с. 170).
Однак така довідка не підтверджує факт проживання відповідача у квартирі АДРЕСА_1 протягом 2004-2007 років, а лише може свідчити про факти звернення до лікаря за місцем реєстрації фізичної особи. Інформації про джерела, з яких лікарем добуті такі відомості, довідка не містить, хоча достовірно відомо, що медична амбулаторна карта в поліклініці відсутня і відповідач неодноразово наголошував, що в нього її немає.
Про допит ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25 та ОСОБА_26 в якості свідків представником відповідача заявлене клопотання лише 02.04.09 року - в день постановления рішення (а.с. 215).
Покази вказаних свідків не спростовують висновку про непроживання ОСОБА_5 у спірному жилому приміщенні протягом більше шести місяців без поважних причин, так як відвідування вказаними свідками квартири АДРЕСА_2 мали епізодичний характер.
Віддаючи перевагу показам свідків, допитаних за клопотанням позивача, суд апеляційної інстанції керувався тим, що одна частина цих свідків постійно проживає у будинку АДРЕСА_2, в якому знаходиться спірна квартира, а інша частина - за специфікою виконуваних обов’язків обізнана про використання жилих приміщень будинку та про їх мешканців і їх покази узгоджуються між собою та з доказами, наданими позивачем. Тому суд вважає, що покази цих свідків об’єктивні, повні і достовірні.
Та обставина, що акти, надані позивачем, складені у робочий час, не спростовують їх змісту, оскільки ними встановленний факт непроживання відповідача з 2003 року, а не факт його відсутності у спірній квартирі без поважних причин саме в час складанння актів.
З копії закордонного паспорту на ім’я ОСОБА_5 вбачається, що останній один раз виїздив за межі України - перебував у Азербайджані кілька днів у грудні 2007 року (а.с. 108).
Довідки, надані відповідачем щодо його відряджень, правового значення при вирішенні спору не мають, так як охоплюють період з серпня 2007 року по вересень 2007 року, а цей період спірним не є (а.с. 101-104). З цих же підстав не має значення довідка про перебування ОСОБА_5 у відпустці з 26.09.07 року по 25.10.07 року.
Крім цього, вказані довідки та посвідчення про відрядження викликають сумнів, оскільки складені і посвідчені не керівником, яким відповідно до довідки Головного управління статистики у м. Києві є ОСОБА_5 (а.с. 107), а іншою особою, повноваження якої не підтверджені; відмітки на посвідченні про відрядження № 17 про прибуття до пункту призначення і вибуття з нього датовані 2008 роком, хоча ОСОБА_5 вибув з м. Києва у 2007 році (а.с. 102).
Посилання відповідача на те, що він у спірному жилому приміщенні проживав до травня 2008 року, спростовується, крім наведеного вище, відміткою пошти, з якої вбачається, що станом на серпень 2007 року ОСОБА_5 неможливо вручити повістку у зв’язку з його непроживанням за вказаною адресою (а.с. 21-22). Відповідно до довідки ПП „САБО" від 27.03.09 року у цей період відповідач за межами м. Києва не перебував (а.с. 187).
Докази, надані відповідачем на підтвердження чинення йому перешкод у користуванні спірним жилим приміщенням з травня 2008 року, не мають правового значення і не впливають на суть спору, за вирішенням якого ОСОБА_4 звернулася у липні 2007 року.
Відповідно до Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів основними завданнями органів внутрішніх справ є запобігання порушенням порядку виготовлення, придбання, зберігання, обліку, охорони, перевезення та використання зброї.
Розділом 7 Інструкції встановлено, що на кожну особу, яка володіє вогнепальною мисливською зброєю, заводиться особова справа. Перевірка порядку зберігання зброї громадянами в домашніх умовах проводиться не рідше одного разу на рік, за результатами якої складається рапорт, який підшивається до особової справи власника.
Тому наявність рапортів співробітників міліції за результатами перевірки умов зберігання ОСОБА_5 мисливської зброї не свідчить про проживання останнього за адресою спірної квартири.
Дільничний інспектор міліції Голосіївського РУ ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_23, допитаний як свідок, у судовому засіданні показав, що підтвердити факт проживання ОСОБА_5 у спірній квартирі станом на час проведення перевірки умов зберігання зброї він не може, при перевірці спілкувався не з ОСОБА_5, а з ОСОБА_4
Не є підтвердженням факту проживання відповідача у спірній квартирі і те, що в ній залишилася мисливська зброя, так як з урахуванням специфіки її зберігання та відповідних правил зброя могла зберігатися лише за місцем її реєстрації, яке співпадає з місцем реєстрації її власника, тобто ОСОБА_5
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 2 квітня 2009 року скасувати з ухваленням нового, яким позов ОСОБА_4 задовольнити.
Визнати ОСОБА_5 опта таким, що втратив право користування жилим приміщенням квартири АДРЕСА_2.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили до Верховного Суду України шляхом подання до цього суду касаційної скарги.