Категорія №6.11
ПОСТАНОВА
Іменем України
27 серпня 2010 року Справа № 2а-5395/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
судді Ковальової Т.І.
при секретарі Скрипкіної А.О.
за участю
представників сторін:
від позивача: Кошелькова О.В., довіреність № 03-02/3 від 11.01.2010 року
від відповідача: Чевичаов М.Ю., довіреність № 555 від 17 березня 2010 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за адміністративним позовом Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до комунального теплопостачального підприємства «Алчевськтеплокомуненерго» про стягнення адміністративно - господарської санкції та пені,-
ВСТАНОВИВ:
08 липня 2010 року Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до суду з позовом до комунального теплопостачального підприємства «Алчевськтеплокомуненерго» про стягнення адміністративно - господарської санкції у розмірі 273 234,36 грн. та пені у розмірі 6885,48 грн.
В судове засідання з’явився представник позивача, яка підтримала позовні вимоги в повному обсязі та просила їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи викладені в запереченні на адміністративний позов та просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.
В судовому засіданні встановлено, що згідно з ч.1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів Україні» від 21.03.1991 р. №875-Х11 забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Частиною 3 ст.18 вказаного Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 2 Положення про робоче місце та про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 314 від 3 травня 1995 року, робочим місцем інваліда може бути звичайне робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування, і спеціальне робоче місце інваліда, тобто робоче місце, обладнане спеціальними оснащеннямит та приладами для праці інваліда в залежності від анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювань і з урахуванням рекомендацій медико-соціальної комісії, професійних навичок і знань інваліда.
В силу статті 5 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» порядок та умови визначення потреб у зв’язку з інвалідністю встановлюються на підставі висновку медико-соціальної експертизи та з врахуванням здібностей до професійної і побутової діяльності інваліда.
Відповідно до статті 16 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року у випадках, передбачених законодавством власник зобов’язанний організовувати навчання перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій, встановити, неповний робочий день або неповний робочий тиждень і пільгові умови праці на прохання інвалідів. Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертизи таіндивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів щодо безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
Пунктом 10 Положення про робоче місце інваліда та про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 314 від 3 травня 1995 року, передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється з урахуванням побажань, стану здоров’я інвалідів, їх здібностей та професійних навичок відповідно до висновку МСЕК.
Таким чином, чинне законодавство України пов’язує виконання підприємствами, організаціями зобов’язань щодо працевлаштування інвалідів саме з наявністю рекомендацій медико-соціальної експертизи, за відсутністю яких підприємство позбавлено можливості створити необхідне робоче місце для інваліда, насамперед не усвідомлюючи, який саме інвалід, з якими анатомічними дефектами чи нозологічними формами захворювання може звернутися безпосередньо, чи буде направлення з метою працевлаштування.
Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю (далі - роботодавці), установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Наразі поняття робоче місце інваліда, спеціальне робоче місце інваліда визначено статтею 1 Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні", і розуміється як:
робоче місце інваліда - місце або виробнича ділянка постійного або тимчасового знаходження особи у процесі трудової діяльності на підприємствах, в установах і організаціях;
спеціальне робоче місце інваліда - окреме робоче місце або ділянка виробничої площі, яка потребує додаткових заходів з організації праці особи з урахуванням її індивідуальних функціональних можливостей, обумовлених інвалідністю, шляхом пристосування основного і додаткового устаткування, технічного обладнання тощо.
Позивачем не доведено факт направлення уповноваженими органами на підприємство відповідача для працевлаштування інвалідів, так само як і не доведено безпосереднє звернення до підприємства інвалідів з метою працевлаштування, тобто випадки відмови в працевлаштуванні інвалідів на підприємство відповідача не доведено.
Таким чином, обов’язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.
У 2009 році Комунальне теплопостачальне підприємство «Алчевськтеплокомуненерго» надавало до Алчевського міського центру зайнятості інформацію про наявність вільних робочих місць для осіб з обмежено працездатністю за формою 3-ПН ( а. с. 5).
На підставі вищезазначеного суд приходить до висновку, що роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення правопорушення і тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Питання по судових витратах не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому порядку, а ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено їх стягнення у даних випадках.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.18-20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 р.№875-Х11, Порядком нарахування пені та її сплати, затвердженим Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15.05.2007 р. №223, Порядком сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 р. №70 , ст. ст. 2, 17, 18, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні позовних вимог Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до комунального теплопостачального підприємства «Алчевськтеплокомуненерго» про стягнення адміністративно - господарської санкції та пені відмовити за необґрунтованістю.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова в повному обсязі виготовлена 30 серпня 2010 року.
Суддя Ковальова Т.І.