Справа № 2а-4571/09/0308
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 травня 2009 року суддя Луцького міськрайонного суду Кухтей Р.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в м. Луцьку про зобов’язання провести нарахування щомісячної державної соціальної допомоги дитині війни,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Управління пенсійного фонду України в м. Луцьку про зобов’язання провести нарахування щомісячної державної соціальної допомоги дитині війни.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що має статус дитини війни, а тому користується правом на одержання щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Протягом 2006-2007 років йому така допомога не нараховувалася та не виплачувалася, у 2008 році її отримував, але не в тому розмірі який передбачений статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Просить зобов’язати відповідача провести йому нарахування державної соціальної допомоги як дитині війни у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за 2006-2008 роки.
В судове засідання позивач та представник відповідача не з’явилися, проте подали клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Відповідно до ч. 3 ст. 122 КАС України судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
В поданих суду письмових запереченнях відповідач просить відмовити в задоволенні позову, наголошує на пропущенні строку звернення до суду.
Дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що адміністративний позов слід задовольнити частково.
Судом встановлено, що позивач є дитиною війни і перебуває на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Луцьку, що підтверджується пенсійним посвідченням з відміткою «дитина війни».
Як вбачається з довідки відповідача № 15/1495 від 07.05.2009 року протягом 2006-2007 років ОСОБА_1 підвищення до пенсії як дитині війни не нараховувалось та не виплачувалося; а у 2008 році підвищення до пенсії виплачувалось в розмірі надбавки, встановленої для учасників війни - 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Відповідно до ст. ст. 6,3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (далі - Закон) від 18.11.2004 року, який набрав чинності з 01.01.2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Згідно із п. 17 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 року дію статті 6 Закону було зупинено на 2006 рік. Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 19.01.2006 року виключено п. 17 ст. 77, а ст. 110 цього закону викладена у новій редакції, відповідно до якої пільги дітям війни, передбачені ст. 6 Закону, запроваджуються у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. Оскільки чинним законодавством України не було визначено порядку нарахування та виплати у 2006 році щомісячної державної соціальної допомоги відповідно до ст. 6 Закону, а Конституційний Суд України не приймав рішень щодо неконституційності цього Закону повністю чи в його окремих частинах, тому суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про зобов’язання відповідача провести нарахування позивачеві державної соціальної допомоги як дитині війни за 2006 рік.
Дію статті 6 Закону згідно із п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року було зупинено на 2007 рік з урахуванням ст. 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», якою передбачено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст. 6 Закону виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007 року у справі №1-29/2007 було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону, а отже воно втратило чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України. Положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», які визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, у якому, крім того, було вказано на його преюдиціальність при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв’язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії неконституційного акта. Оскільки дія статті 6 Закону була відновлена з 9.07.2007 року, тому суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог щодо зобов’язання відповідача провести нарахування позивачеві державної соціальної допомоги як дитині війни у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 9 липня до 31 грудня 2007 року.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (п. 41 розділу II) від 28.12.2007 року, який набрав чинності 01.01.2008 року, змінено редакцію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», відповідно до якої дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 року у справі №1-28/2008 було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 41 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», а отже вони втратили чинність з 22.05.2008 року. Положення пункту 41 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», які визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, у якому, крім того, було вказано на його преюдиціальність при розгляді судами загальної юрисдикції позовів у зв’язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії неконституційного акта.
Оскільки дія статті 6 Закону в редакції, яка передбачає виплату дітям війни підвищення у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, була відновлена з 22.05.2008 року, то суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог про зобов’язання відповідача провести нарахування позивачеві підвищення до пенсії як дитині війни у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 22 травня до 31 грудня 2008 року, враховуючи при цьому, що позивачеві у 2008 році було нараховане підвищення пенсії у розмірі 10 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. З метою повного захисту прав та інтересів позивача, відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, застосувати спосіб захисту порушених прав позивача у ширших, ніж зазначені ним у позові, межах, а саме, збільшити період, за який позивач просить здійснити нарахування та виплату зазначеного підвищення до пенсії, і продовжити його до кінця 2008 року, оскільки на момент постановления рішення по даній справі відповідач підтвердив ненарахування та невиплату позивачу допомоги в повному обсязі за вказаний період, чим порушив гарантовані права останнього.
Статтею 7 Закону передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до підпункту 6 пункту 2.2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 30.04.2002 року № 80-2, у редакції постанови управління Пенсійного фонду України від 25.02.2008 року № 5-5 (зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 13.03.2008 року) управління Пенсійного фонду України в районі відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до чинного законодавства. Тому суд приходить до висновку, що саме на відповідачеві лежить обов’язок провести нарахування позивачеві державної соціальної допомоги як дитині війни. При цьому відповідача слід зобов’язати провести нарахування позивачеві підвищення пенсії не у конкретному розмірі, як про це просить позивач, а у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, як це передбачено ст. 6 Закону, оскільки саме на відповідача покладено обов’язок проводити нарахування підвищення пенсій дітям війни у конкретному розмірі, в зв’язку з чим суд не може брати на себе функцію державного органу, на якого законодавством покладено такі повноваження.
Доводи відповідача щодо неможливості задоволення позовних вимог у зв’язку з відсутністю бюджетних коштів, призначених на ці виплати, судом не приймаються до уваги. Суд вважає необхідним визначити, що реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання суб'єктами владних повноважень на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов’язань, не приймається до уваги.
Таким чином, суд вважає, що дії відповідача щодо невиплати позивачу підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, яка визначається в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, за періоди з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 р. та з 22.05.2008 р. по 31.12.2008 р. є протиправними.
Щодо посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду, передбаченого ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, то воно є необгрунтованим та не береться судом до уваги, оскільки згідно з ч. 2, ч. 3 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, проте цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду. Частиною 2 ст. 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5.11.1991 року встановлено, що суми пенсій, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком. У разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини (згідно з ч. 7 ст. 9 КАС України), суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону) . З урахуванням наведеного, а також зважаючи на те, що порушення щодо невиплати позивачу підвищення до пенсії є триваючим і неможливо визначити початок перебігу строку звернення до суду, суд через аналогію закону приходить до висновку, що строк позовної давності у даному випадку не застосовується.
Відповідно до ч. 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що відповідач не довів правомірності своїх дій, яка полягає у невиплаті позивачу підвищення до пенсії за періоди з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 р. по 31.12.2008 р. встановленого ст. 6 Закону, у зв’язку з чим позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню в цій частині.
Керуючись ст. ст. 2,9, 10,11,71,159,163,167 КАС України, на підставі Закону України «Про соціальний захист дітей війни», Закону України «Про пенсійне забезпечення», Рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року, Рішення Конституційного суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року суд
ПОСТАНОВИВ:
Позов задовольнити частково.
Зобов’язати управління Пенсійного фонду України в м. Луцьку провести ОСОБА_1 перерахунок підвищення до пенсії як дитині війни за періоди з 09.07.2007 року до 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року до 31.12.2008 року включно в розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком на підставі положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Луцький міськрайонний суд. Заява про апеляційне оскарження подається протягом десяти днів з дня складення постанови в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у двадцятиденний строк з дня подання заяви про апеляційне оскарження, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.