Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
2 вересня 2010 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючого – судді: Хилевича С.В.
суддів: Собіни І.М., Пашкевича О.Є.
при секретарі судового засідання Сеньків Т.Б.
за участю представника Відкритого акціонерного товариства «Кредобанк» - Лозана С.І., представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Відкритого акціонерного товариства «Кредобанк» на рішення Рівненського міського суду від 11 червня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, Відкритого акціонерного товариства «Кредобанк» про визнання недійсним кредитного договору №442-08 від 26 грудня 2008 року,
в с т а н о в и л а:
Рішенням Рівненського міського суду від 11 червня 2010 року зазначений позов ОСОБА_2 задоволено: визнано недійсним кредитний договір №442-08 від 26 грудня 2008 року, що укладений між Відкритим акціонерним товариством «Кредобанк» (далі – ВАТ «Кредобанк» або банк) та ОСОБА_4. Зобов’язано ОСОБА_4 повернути банкові одержаних за кредитним договором 4 000 000 доларів США, а ВАТ «Кредобанк» зобов’язано повернути ОСОБА_4 одержані від нього відсотки за користування кредитом.
Не погодившись з законністю та обґрунтованістю рішення, ВАТ «Кредобанк», подано апеляційну скаргу, де посилається на порушення судом норм матеріального права і невідповідність досягнутих висновків обставинам справи.
На її обґрунтування зазначалось про неправильність застосування місцевим судом при вирішенні спору і ухваленні оскаржуваного рішення положень ст. 65 СК України, оскільки вказана норма права застосовується при встановленні порядку розпоряджання майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Вказувалось, що це положення не може застосовуватися до кредитних правовідносин, де майно набувається у власність. За доводами апеляційної скарги, проживання позивача і ОСОБА_4 однією сім’єю без реєстрації шлюбу відповідно до ст. 21 СК України не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя.
Крім того, автор апеляційної скарги посилався на ті обставини, що ОСОБА_2 не зверталась до банку з вимогою розірвати оспорюваний кредитний договір, про що відсутні в журналі реєстрації вхідної кореспонденції за 2009 рік Рівненської філії відповідні дані. Також судом не взято до уваги те, що 6 січня 2009 року між позивачем і ВАТ «Кредобанк» укладено договір іпотеки, за яким забезпечено виконання ОСОБА_4 зобов’язань за кредитним договором.
З наведених міркувань просить скасувати оскаржуване рішення суду, яким відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позову.
У судовому засіданні представник ВАТ «Кредобанк», підтримавши апеляційну скаргу, надав пояснення в межах її доводів.
Справа №22-1125-10 Головуючий у суді 1 інстанції: Доля В.А.
Категорія: 19. 27 Суддя-доповідач у апеляційному суді: Хилевич С.В.
Представник ОСОБА_2, заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, посилався на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення.
ОСОБА_4 надав заяву з проханням розглянути справу за його відсутності, проти задоволення апеляційної скарги не заперечив.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, і з’явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 і визнаючи недійсним заперечуваний договір та зобов’язуючи ОСОБА_4 повернути банкові 4 000 000 доларів США за кредитним договором, а ВАТ «Кредобанк» - повернути ОСОБА_4 сплачені ним відсотки за користування кредитом, суд першої інстанції виходив з того, що укладений між відповідачами кредитний договір виходить за межі дрібного побутового, а тому кредитний договір суперечить вимогам сімейного законодавства щодо обов’язкової згоди позивача, як дружини позичальника, на набуття спільних прав і обов’язків за цим договором. Після укладення правочину між відповідачами вона заперечувала проти цього і зверталась до банку з вимогою про його розірвання. Виходячи з обставин справи, місцевий суд при вирішенні спірних правовідносин з власної ініціативи застосував двохсторонню реституцію.
Між тим, колегія суддів не погоджується із досягнутими міським судом висновками про задоволення позовних вимог та застосування наслідків недійсності оспорюваного договору, позаяк вони зроблені з порушенням норм матеріального права та суперечать обставинам справи.
З матеріалів справи безспірно вбачається, що 26 грудня 2008 року між ОСОБА_4 і ВАТ «Кредобанк» було укладено кредитний договір №442-08, за умовами якого позичальник одержав 4 000 000 доларів США для реконструкції нерухомості терміном до 25 грудня 2018 року зі сплатою на користь банку за користування кредитом 16, 5 % річних (а.с. 10-12).
Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Виконання грошового зобов’язання забезпечено іпотекою, про що 5 січня 2009 року між ВАТ «Кредобанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ванлайн» укладено відповідний договір №442-08\1 (а.с. 13-16). Предмет іпотеки становили перша черга торгово-побутового блоку загальною площею 976, 2 кв. м. в м. Рівному по АДРЕСА_1; приміщення другої черги торгово-побутового блоку під торговий склад загальною площею 1 429 кв.м. за тією ж адресою; дві земельні ділянки площею 0, 0015 га і 0, 1675 га, а загальною площею 0, 1691 га, розташованих за тією ж адресою.
6 січня 2009 року на забезпечення виконання зобов’язання за зазначеним кредитним договором між банком і ОСОБА_2 укладено договір іпотеки №442-08\2, згідно з яким предметом іпотеки є будинковолодіння загальною площею 414, 1 кв.м. і житловою площею 74, 7 кв.м., що розташоване в АДРЕСА_2 (а.с. 18-21).
Рішенням Рівненського міського суду від 24 лютого 2010 року встановлено факт проживання ОСОБА_2 і ОСОБА_4 однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу з 16 липня 2002 року по 10 лютого 2010 року (а.с. 31). Очевидним є те, що вони протягом часу з 20 вересня 1986 року по 15 липня 2002 року перебували також у зареєстрованому шлюбі. Вказаний факт підтверджено як їхніми поясненнями, так і відповідними записами в паспорті громадянина (а.с. 5, зв.).
За змістом ч. 2 ст. 74 СК України, на майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу щодо права спільної сумісної власності подружжя.
У тексті листа ОСОБА_2, який одержаний Рівненською філією ВАТ «Кредобанк» 12 січня 2009 року, на що вказує відбиток штампу вхідної кореспонденції, засвідчено її заперечення проти укладення оспорюваного кредитного договору, вимогу про розірвання правочину і недопущення виплати грошей за цим договором (а.с. 7).
Зазначений факт враховано місцевим судом при вирішенні спору і ухваленні рішення як доказ відсутності згоди позивача на укладення заперечуваного договору, а тому і визнання цього договору недійсним.
Відповідно до ст. 63 СК України – дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Згідно з правилами ч.ч. 1, 2, 4 ст. 65 цього Кодексу – дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Договір, укладений одним з подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї.
Проте колегія суддів знаходить, що застосування судом попередньої інстанції при вирішенні спору і ухваленні оскаржуваного рішення вказаних положень сімейного законодавства є неправильним, так як при повно і правильно встановлених обставинах справи ним помилково визначено спірні правовідносини.
Безспірним є те, що правила ст. 65 СК України, на яку позивач покликалася як на правову підставу для задоволення її вимог і з чим хибно погодився суд попередньої інстанції, до набуття дружиною і чоловіком спільного сумісного майна подружжя при вирішенні цього спору застосовані бути не можуть. Зазначена норма закону регулює правовідносини з приводу розпоряджання майном, що є об’єктом їхньої спільної сумісної власності, тобто стосується прав і обов’язків подружжя при відчуженні чоловіком чи дружиною такого майна чи прав на нього.
Використання письмового доказу, який стверджує волевиявлення ОСОБА_2 на заперечення проти укладення кредитного договору, спростовується її згодою на укладення договору іпотеки, де вона виступила майновим поручителем, і таким чином погодилася на виникнення прав і обов’язків, що випливають з іпотечної угоди, між банком та нею, а також з приводу кредитного договору між ОСОБА_4 і банком.
Помимо того, колегія суддів знаходить, що її заперечення за наведених у рішенні апеляційного суду обставин визначального правового значення при розгляді справи не мають.
Отже, покликання ОСОБА_2 щодо набуття нею поряд із ОСОБА_4 обов’язків на підставі заперечуваного правочину всупереч її волевиявленню, що порушує суб’єктивне право щодо давання згоди на укладення цього договору і, як результат, взяття на себе грошових зобов’язань за угодою, колегія суддів знаходить необґрунтованими і такими, що на увагу не заслуговують.
Тому за таких обставин оскаржуване рішення в частині визнання договору недійсним підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в позові.
З огляду на це, застосування судом першої інстанції наслідків недійсності правочину з власної ініціативи також є помилковим, оскільки цей висновок є похідним від попереднього і з ним взаємопов’язаним. Таким чином, рішення в цій частині також слід скасувати, однак без вказівки про вирішення спору по суті і відмови в позові, адже вимога про застосування наслідків недійсності правочину позивачем не пред’являлась.
Враховуючи наведене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення – скасуванню повністю.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316, 324-325 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Кредобанк» задовольнити.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 11 червня 2010 року скасувати.
ОСОБА_2 відмовити у задоволенні позовних вимог до Відкритого акціонерного товариства «Кредобанк», ОСОБА_4 про визнання недійсним кредитного договору №442-08 від 26 грудня 2008 року.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно. Сторони, інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення апеляційного суду до Верховного Суду України протягом двадцяти днів, починаючи з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: Судді: