КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №   2-а-508/09                                   Головуючий у 1-й інстанції:   Поліщук Н.В.  

Суддя-доповідач:  Цвіркун Ю.І..

У Х В А Л А

Іменем України

"11" серпня 2010 р.                                                                                                        м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді –  Цвіркуна Ю.І.;

Суддів                     –     Зайця В.С.,

                                       Літвіної Н.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою   Управління Пенсійного фонду України в  Оболонському районі  міста Києва  на постанову Оболонського районного суду міста Києва  від  01 квітня  2009 року  у справі за позовом ОСОБА_3  до Управління Пенсійного фонду України  у Оболонському районі міста Києва про  поновлення пропущеного строку на звернення до суду та  зобов’язання перерахувати пенсію,

встановила:

ОСОБА_3 звернувся до  Оболонського районного суду міста Києва  з позовом до Управління Пенсійного фонду України  у Оболонському районі міста Києва про  поновлення пропущеного строку на звернення до суду та  зобов’язання перерахувати пенсію.

Постановою  Оболонського  районного  суду міста Києва від  01 квітня   2009 року  позов задоволено частково, визнано бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва протиправною, зобов’язано Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва  здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_3 з нарахуванням щомісячної соціальної державної допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, встановленої ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», з 09 липня 2007 року по 31 грудня  2007 року і з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, та провести відповідні виплати. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою  Оболонського районного суду міста Києва від 01 квітня  2009 року,  Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі  міста Києва звернулося до Київського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалене у справі судове рішення скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та   процесуального права.

В силу статті  197  КАС України  апеляційний розгляд справи  здійснювався в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши докази у справі та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судом  встановлені фактичні обставини справи, які свідчать про те, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України, пенсіонером за віком та має статус дитини війни, а відтак і право на отримання державних соціальних гарантій, передбачених Законом України “Про соціальний захист дітей війни”.

Відповідно до статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Згідно статті 7 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно частин 3, 4 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Отже, доводи скаржника в своїй апеляційній  скарзі щодо неврегульованості на законодавчому рівні  порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни не можуть бути підставою для відмови у здійсненні таких виплат або відмови в задоволенні позову.

Відповідно до пункту 7 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Таким чином, оскільки чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими статтею 28 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування»від 09 липня 2003 року, іншого нормативно-правового акту, який визначав би цей розмір або встановлював інший немає, застосуванню підлягає саме стаття 28 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування».

Крім того, згідно абзацу 1 пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України №121/2001 від 01 березня 2002 року, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади. Зазначеним Положенням на Пенсійний фонд України покладено обов’язок щодо призначення пенсії, підготовки документів для її виплати та забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій.

Відповідно до положень пункту 1.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №8-2 від 30 квітня 2002 року, управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Пенсійного фонду України, підвідомчими відповідно головним управлінням цього фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Пенсійного фонду України та мають завданням забезпечення призначення та виплати пенсії.

Отже, обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії покладено на органи Пенсійного фонду України.

Законом України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” та Законом України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” було зупинено дію ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

Разом з тим, рішеннями Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року та №10-рп від 22 травня 2008 року, положення пункту 12 статті 71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” (яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”) та пункт 41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України»(згідно якого дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії, або щомісячного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення в розмірі надбавки, установленої для учасників війни –10% прожиткового мінімуму осіб, які втратили працездатність), визнані неконституційними.

При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що положення статей, які визнанні неконституційними,  відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України втрачають чинність з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України,  тобто з 09 липня 2007 року та 22 травня 2008 року відповідно.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині 2 статті 6, частині 2 статті 8, частині 2 статті 19, статтями 21, 22, пункту 1 частини 2 статті 92, частинами 1 та 2, 3 статті 95 Конституції України, тобто Верховна Рада України не мала повноважень при прийнятті Закону «Про Державний Бюджет України на 2007 рік»включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

Крім того, право громадян на отримання державних соціальних гарантій, передбачених Законом України “Про соціальний захист дітей війни” не може бути обмежене відсутністю певних коштів чи фінансування.

Отже, суд  першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку щодо зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком згідно статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”  за вказані періоди.

Судова колегія визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням  норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, враховуючи відповідні правові норми та встановлені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про застосування статті 200 КАС України.

Керуючись  статтями 195, 197, 200, 205 КАС України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Управління  Пенсійного фонду України у Оболонському районі міста Києва  залишити без задоволення.

Постанову  Оболонського районного суду міста Києва від  01 квітня   2009 року   залишити без змін.

Рішення набирає законної сили  з моменту проголошення, а  якщо його  було прийнято  за наслідками  розгляду  у письмовому провадженні, - через п’ять днів після направлення  копій особам, які беруть учать у справі. Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням (ухвалою) апеляційного суду  до суду касаційної інстанції за правилами цивільного судочинства.  

Головуючий:                                                                                

Судді: