АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
апеляційного суду Тернопільської області в складі:
головуючого: Декайла П.В.
суддів: Вавріва І.З., Лекан І.Є.
з участю прокурора Попович В.І., Гузіка Й.М.
захисників ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, засуджених ОСОБА_4, ОСОБА_5
розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Тернополі 04 серпня 2010 року кримінальну справу за апеляційним поданням старшого прокурора відділу прокуратури Тернопільської області, апеляційними скаргами захисників ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_6, в інтересах засудженого ОСОБА_4, захисника ОСОБА_2, в інтересах засудженого ОСОБА_5, потерпілого ОСОБА_7, засудженого ОСОБА_4, засудженого ОСОБА_5 на вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 вересня 2009 року, яким засуджено
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Тернополя, українця, громадянина України, з вищою освітою, до затримання працював приватним підприємцем, одруженого, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, жителя АДРЕСА_2, не судимого в силу ст.89 КК України
за ч.4 ст.190 КК України до 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього особистого майна, яке є його власністю.
Міру запобіжного заходу засудженому ОСОБА_4 залишено тримання під вартою.
Строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_4 рахується з 15 червня 2007 року.
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця с. Гориньград-2 Рівненського району Рівненського області, українця, громадянина України, із середньою спеціальною освітою, не працюючого, не одруженого, жителя АДРЕСА_3, раніше не судимого
за ч.4 ст.190 КК України до 6 років позбавлення волі з конфіскацією всього особистого майна, яке є його власністю.
Міру запобіжного заходу засудженому ОСОБА_4 залишено тримання під вартою.
Строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_4 рахується з 31 липня 2007 року.
___________________________________________________________________________________
Справа № 11-179 Головуючий у 1 інстанції - Ромазан В.В.
Категорія – ч.4 ст.190 КК Доповідач – Ваврів І.З.
Як визнав суд, у 2003 році у ОСОБА_4 виник злочинний намір, направлений на створення організованої групи з ціллю заволодіння шляхом обману чужим майном, в особливо великих розмірах та незаконного збагачення.
З метою реалізації свого злочинного наміру, забезпечення організації, підготовки та вчинення злочину, ОСОБА_4 у грудні 2003 року утворив організовану групу, в яку увійшов сам, а також залучив ОСОБА_5 та особу, яка перебуває у розшуку (надалі іншу особу).
Здійснюючи організацію вчинення злочину, діючи за єдиним розробленим планом організованої групи, відомим підсудним та іншій особі, серед власників квартир в м. Тернополі підшуковувались особи, які у зв'язку із заборгованістю по комунальних платежах чи з інших причин мали намір провести обмін належних їм на праві власності квартир на інші, менші за площею квартири в м. Тернополі з доплатою для них. З метою введення вказаних осіб в оману та заволодіння їх квартирами, члени організованої групи обіцяли потерпілим провести обміни квартир шляхом проведення обміну належних їм квартир на житло у Кіровоградській області, яке в подальшому повинно було бути обмінено на інше житло (квартиру) в м. Тернополі з відповідною доплатою. Потерпілі, будучи введеними в оману, добровільно проводили відчуження належних їм на праві власності квартир в м. Тернополі, переїжджали за участю ОСОБА_5 та іншого учасника організованої групи у підшукані їм ОСОБА_4 квартири в Кіровоградську область. Проте, будучи обманутими, не отримали обіцяного житла у місті Тернополі та змушені були залишитись на постійному місці проживання в м. Кіровограді чи Кіровоградській області. В свою чергу, квартири потерпілих в м. Тернополі через підставних осіб або безпосередньо через членів організованої групи реалізовувалися за ринковими цінами іншим особам, з метою збагачення членів організованої групи.
ОСОБА_4, як організатором, відповідно до розробленого ним плану, були розподілені ролі кожного з учасників групи. Згідно з чітко визначеними ролями кожного учасника та розподілених функцій, ОСОБА_5 та інша особа підшуковували власників квартир в м. Тернополі, які хотіли провести обмін належних їм на праві власності квартир на інші, менші за площею квартири в м. Тернополі з доплатою, входили до них в довіру, організовували зустрічі потерпілих зі ОСОБА_4, супроводжували та перевозили їх та майно з м. Тернополя у Кіровоградську область, виконували усі вказівки ОСОБА_4 в процесі проведення обмінів квартир потерпілих на квартири в Кіровоградській області, тобто виконували необхідні та узгоджені дії по заволодінню шляхом обману квартирами потерпілих.
ОСОБА_4, як організатор групи, здійснював безпосереднє керівництво групою та вчинених нею діянь по заволодінню шляхом обману квартирами жителів м. Тернополя, а також особисто з цією метою підшуковував власників квартир в м. Тернополі, які мали намір провести обмін належних їм на праві власності квартир на інші, менші за площею квартири в м. Тернополі з доплатою, вводив їх в оману, діючи через довірених осіб, організовував процес збору потерпілими необхідних документів та укладення ними договорів щодо відчуження квартир в м. Тернополі, підшуковував житло для потерпілих в Кіровоградській області та місті Кіровограді, безпосередньо супроводжував їх туди з м. Тернополя, організовував вивезення їх особистого майна, приймав безпосередню участь у відчуженні квартир потерпілих іншим особам.
Таким чином, організована група в складі організатора та співвиконавця ОСОБА_4, виконавців ОСОБА_5 та іншої особи, набувши ознак стійкого угрупування, діяла з першого півріччя 2003 року по січень 2006 року, члени якої шляхом обману заволодівали чужим майном в особливо великих розмірах, а саме квартирами жителів м. Тернополя.
Так, згідно із заздалегідь обумовленим розподілом ролей, в першій половині 2003 року ОСОБА_5 познайомив ОСОБА_4 із жителем м. Тернополя ОСОБА_8, який повідомив їм про свій намір продати належну йому на праві власності трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 «А» в м. Тернополі та на виручені від реалізації кошти придбати дві однокімнатні квартири, а саме одну в м. Тернополі, а іншу поблизу міста Тернополя, з яких одна повинна була перейти у його власність, а інша — у власність його сина ОСОБА_9
Тоді у членів організованої групи виник злочинний намір, направлений на заволодіння шляхом обману майном ОСОБА_8, а саме квартирою АДРЕСА_1.
Реалізуючи свій злочинний намір, з метою введення ОСОБА_8 в оману, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 запевнили його, що проведуть обмін належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_1 «А» в м. Тернополі на дві однокімнатні квартири в м. Тернополі та поблизу м. Тернополя з доплатою для нього.
В подальшому, не маючи наперед наміру виконувати своїх зобов'язань перед ОСОБА_8, з метою подальшого введення його в оману та заволодіння його квартирою, ОСОБА_4 запропонував останньому інший варіант обміну належної йому на праві власності квартири, а саме проведення її обміну на одну однокімнатну квартиру в одному із ближніх до міста Тернополя районному центрі області та іншу однокімнатну квартиру безпосередньо в м. Тернополі для його сина ОСОБА_9, на що ОСОБА_8 погодився.
З метою заволодіння майном ОСОБА_8, а саме квартирою АДРЕСА_1, члени організованої групи домовилися із знайомим їм ОСОБА_10 тимчасово оформити на нього право власності на цю квартиру з метою її подальшої реалізації іншим особам та заволодіння вирученими коштами.
Довіряючи ОСОБА_4 та ОСОБА_5, не усвідомлюючи їх злочинних намірів, ОСОБА_8 за їх вказівкою 09.07.2003 року уклав договір купівлі-продажу своєї квартири АДРЕСА_1, згідно з яким вказана квартира перейшла у власність ОСОБА_10 Будь-яких грошових коштів від покупця квартири за договором купівлі-продажу від 09.07.2003 року ОСОБА_8 не отримав, оскільки згідно з попередньою домовленістю ОСОБА_4 та ОСОБА_5 взамін повинні були придбати йому дві однокімнатні квартири в м. Тернополі та поблизу м. Тернополя.
Після цього, з метою подальшого введення ОСОБА_8 в оману, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 запропонували йому та його синові ОСОБА_9 поїхати на тимчасове проживання в м. Кіровоград, де на протязі двох-трьох місяців проживати відповідно у квартирах АДРЕСА_18, яку ОСОБА_4 підшукав за оголошенням і яка належала мешканцю м. Кіровограда ОСОБА_11, та № 141 в цьому ж будинку, які в подальшому ними, згідно домовленостей мали бути поміняно на дві однокімнатні квартири для ОСОБА_8 та його сина в м. Тернополі.
Довіряючи ОСОБА_4 і ОСОБА_5 та не усвідомлюючи їх злочинних намірів, влітку 2003 року ОСОБА_8 разом зі своїм сином ОСОБА_9 у супроводі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 рейсовим автобусом виїхали в м. Кіровоград, де останніми їм було продемонстровано квартиру АДРЕСА_18, яка належала ОСОБА_11 і котрий хотів її продати, квартиру № 141 в цьому ж будинку, власники котрої на той час не мали наміру її відчужувати.
В місті Кіровограді під безпосереднім керівництвом ОСОБА_4 ОСОБА_8 була подарована квартира АДРЕСА_18, яку разом з квартирою № 141 в цьому ж будинку в подальшому було обіцяно ОСОБА_8 обміняти на дві однокімнатні квартири в м. Тернополі та поблизу м. Тернополя. ОСОБА_4 за квартиру АДРЕСА_18 в м. Кіровограді заплатив ОСОБА_11 1 500 доларів США. Право власності на квартиру № 141 в цьому ж будинку на ОСОБА_8 чи його сина ОСОБА_9 членами організованої групи оформлено не було.
З метою створення враження у ОСОБА_8 того, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 виконають свої обіцянки та нададуть йому дві однокімнатні квартири в м. Тернополі та поблизу м .Тернополя, 26.08.2003 року ОСОБА_8 за їх вказівкою уклав договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_18 в м. Кіровограді, покупцем якої виступив ОСОБА_10 При укладенні цього договору від імені ОСОБА_10 за дорученням від 14 січня 2003 року діяв ОСОБА_4 За вказану квартиру ОСОБА_8 грошових коштів не отримав.
В подальшому квартиру АДРЕСА_18 в м. Кіровограді члени організованої групи використовували для поселення та реєстрації інших мешканців м. Тернополя, квартирами яких вони заволоділи.
Для створення видимості виконання зобов'язань перед ОСОБА_8, ОСОБА_4, у вересні 2003 року домовився з власниками квартири № АДРЕСА_4 ОСОБА_12, ОСОБА_13 про її придбання для ОСОБА_8, наперед сплативши їм 650 доларів США. Після цього, 11 вересня 2003 року в м. Кіровоград за вказівкою ОСОБА_4 прибула інша особа, де під його керівництвом було оформлено доручення ОСОБА_12, ОСОБА_13 ОСОБА_8 на право відчуження ним цієї квартири.
З метою створення у ОСОБА_8 враження про те, що йому надано житло у Кіровоградській області, яке в подальшому буде обмінене на житло в м. Тернополі, ОСОБА_4 придбав для нього будинок АДРЕСА_5, за що попередньому власнику оплатив його ринкову вартість в розмірі 2 500 гривень, і який в подальшому так і не було обмінено на дві однокімнатні квартири для ОСОБА_8 в м. Тернополі та поблизу м. Тернополя. Втративши житло в м. Тернополі, ОСОБА_8 з вересня 2003 року проживає у будинку АДРЕСА_5, не отримавши від членів організованої групи обіцяного йому житла в м. Тернополі та поблизу м. Тернополя та грошової компенсації за свою квартиру АДРЕСА_1.
Отже, члени організованої групи ОСОБА_4, ОСОБА_5 та інша особа, не маючи наперед наміру проводити обмін належної ОСОБА_8 на праві власності квартири АДРЕСА_1 на дві однокімнатні квартири в м. Тернополі та поблизу м. Тернополя, шляхом обману заволоділи вищевказаною квартирою, продавши її за 17000 доларів США ОСОБА_14
Таким чином, діями підсудних та іншої особи ОСОБА_8 заподіяна матеріальна шкода в особливо великих розмірах на суму 86 700 гривень.
Продовжуючи свою злочинну діяльність, влітку 2003 року ОСОБА_5 познайомив ОСОБА_4 із мешканцями м. Тернополя ОСОБА_7, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, які повідомили їм про свій намір провести обмін належної їм на праві спільної часткової власності двокімнатної квартири АДРЕСА_10 на однокімнатну квартиру у мікрорайоні „Дружба" в м. Тернополі з доплатою для них.
У членів організованої групи виник злочинний намір, направлений на заволодіння шляхом обману майном ОСОБА_7, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, а саме квартирою АДРЕСА_10.
Реалізуючи свій злочинний намір, з метою введення ОСОБА_7, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 в оману, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 запевнили їх, що проведуть обмін належної їм на праві спільної часткової власності квартири АДРЕСА_10 на однокімнатну квартиру у мікрорайоні „Дружба" в м. Тернополі з доплатою для них. Зокрема, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 повідомили ОСОБА_7, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 про те, що обмін їхньої квартири буде здійснюватися ними таким чином: спочатку належну їм квартиру АДРЕСА_10 ними буде обмінено на квартиру в м. Кіровограді, яку в подальшому буде обмінено на однокімнатну квартиру у мікрорайоні „Дружба" в м. Тернополі, в яку вони одразу ж зможуть поселитися.
ОСОБА_7, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 за вказівкою ОСОБА_4 та ОСОБА_5 21 листопада 2003 року в м. Тернополі уклали договір міни своєї квартири АДРЕСА_10 на квартиру АДРЕСА_18, згідно з яким їхня квартира перейшла у власність ОСОБА_10, від імені якого при укладенні договору за дорученням діяв ОСОБА_4 Будь-яких грошових коштів в якості доплати за договором міни квартир від 21 листопада 2003 ОСОБА_7, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 року не отримали, оскільки згідно з попередньою домовленістю ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в подальшому повинні були обміняти квартиру АДРЕСА_18 на однокімнатну квартиру для них у мікрорайоні „Дружба" в м. Тернополі.
Після цього, не маючи наміру виконувати своїх зобов'язань перед ОСОБА_7, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, з метою подальшого введення їх в оману, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 запропонували їм поїхати в м. Кіровоград, де протягом місяця тимчасово проживати у квартирі АДРЕСА_18, яку в подальшому ними буде обмінено на однокімнатну квартиру для них у мікрорайоні „Дружба'" в м. Тернополі. Довіряючи ОСОБА_4 і ОСОБА_5 та не усвідомлюючи їх злочинних намірів, в кінці 2003 року ОСОБА_7, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 виїхали в м. Кіровоград, а саме у квартиру АДРЕСА_18, де ОСОБА_15, ОСОБА_16 та ОСОБА_17 залишились на тимчасове проживання, а ОСОБА_7 повернувся в м. Тернопіль, очікуючи виконання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 своїх зобов'язань, тобто надання його сім'ї однокімнатної квартири у мікрорайоні «Дружба» в м. Тернополі.
Проживаючи в м. Кіровограді у тимчасовому помешканні та очікуючи повернення у квартиру в м. Тернополі, в кінці грудня 2003 року ОСОБА_15 померла, а ОСОБА_16 та ОСОБА_17 в першій половині 2004 року ОСОБА_5 за вказівкою ОСОБА_4 було вивезено із квартири АДРЕСА_18 в м. Кіровоград у невстановлений населений пункт Кіровоградської області у приватний будинок, де останні змушені були проживати, очікуючи виконання обіцянок членами організованої групи про подальший обмін цього житла на квартиру в м. Тернополі.
З метою подальшого введення ОСОБА_7 в оману та створення у нього враження, що квартира АДРЕСА_18 в м. Кіровоград дійсно буде обмінена на однокімнатну квартиру для його сім'ї в м. Тернополі, в другій половині червня 2004 року ОСОБА_5 з м. Кіровограда зателефонував ОСОБА_7 та запропонував йому терміново приїхати в м. Кіровоград для підписання необхідних документів, пов'язаних з проведенням такого обміну, тобто наданням їм у власність квартири в м. Тернополі згідно з попередніми домовленостями.
Довіряючи ОСОБА_4 та ОСОБА_5, 23 червня 2004 року ОСОБА_7 прибув в м. Кіровоград, де останні його запевнили, що питання з отриманням його сім'єю у власність однокімнатної квартири в м. Тернополі вирішено і що йому необхідно лише підписати договір про відчуження квартири АДРЕСА_18, після чого для нього та його сім’ї буде придбано однокімнатну квартиру в м. Тернополі згідно з досягнутою раніше домовленістю.
23 червня 2004 року ОСОБА_7, довіряючи членам організованої групи та діючи за їхньою вказівкою, від свого імені та за дорученням від ОСОБА_15, ОСОБА_17., ОСОБА_17, уклав договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_18 відповідно до якого вказана квартира від ОСОБА_7 та його сім'ї перейшла у власність ОСОБА_5, та в подальшому реєструвалась за іншими особами, квартирами яких в м. Тернополі заволоділи члени організованої групи. Будь-яких грошових розрахунків між сторонами договору від 23 червня 2004 року не відбулося, оскільки згідно з домовленістю ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в подальшому повинні були придбати для ОСОБА_7 та його сім’ї однокімнатну квартиру в м. Тернополі, чого відповідно до плану діяльності організованої групи виконано не було та не сплачено компенсацію за їх квартиру АДРЕСА_10.
В результаті невиконання членами організованої групи своїх обіцянок щодо надання ОСОБА_7 та його сім'ї квартири в м. Тернополі та заволодіння ними квартирою АДРЕСА_10, ОСОБА_17 вимушено вів бродяжницький спосіб життя в м. Кіровограді, де помер 2 квітня 2005 року, а ОСОБА_16 повернулася в м. Тернопіль, де також вела бродяжницький спосіб життя та померла приблизно в листопаді 2006 року. ОСОБА_7 в даний час проживає без житла в м. Тернополі.
Отже, члени організованої групи ОСОБА_4, ОСОБА_5 та інша особа, не маючи наміру проводити обмін належної ОСОБА_7, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 на праві спільної часткової власності квартири АДРЕСА_10 на однокімнатну квартиру у мікрорайоні „Дружба" в м. Тернополі, шляхом обману заволоділи вищевказаною квартирою, продавши її за 15800 доларів США ОСОБА_18
Таким чином, діями підсудних та іншої особи ОСОБА_7 заподіяна матеріальна шкода в особливо великих розмірах на суму 83 000 гривень.
Продовжуючи свою злочинну діяльність, з метою реалізації спільного злочинного плану організованої групи в жовтні 2004 року інша особа познайомила ОСОБА_4 із жителем м. Тернополя ОСОБА_19, який повідомив їм про свій намір провести обмін належної йому на праві власності двокімнатної квартири АДРЕСА_11 на меншу за площею квартиру в м. Тернополі з доплатою для нього.
У членів організованої групи виник злочинний намір, направлений на заволодіння шляхом обману майном ОСОБА_19, а саме квартирою № АДРЕСА_11.
Реалізуючи свій злочинний намір, з метою введення ОСОБА_19 в оману, ОСОБА_4 та інша особа запевнили його, що проведуть обмін належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_11 на іншу, меншу за площею двокімнатну квартиру в м. Тернополі з доплатою для нього в розмірі 3 000 доларів США. Зокрема, ОСОБА_4 повідомив ОСОБА_19 про те, що обмін його квартири буде ними здійснюватися таким чином, а саме спочатку належну йому квартиру АДРЕСА_11 ними буде обмінено на квартиру в м. Кіровограді, яку в подальшому на протязі приблизно одного-двох місяців буде обмінено на двокімнатну квартиру в м. Тернополі, в котру він одразу ж зможе поселитися. Крім цього, ОСОБА_4 запевнив ОСОБА_19 про те, що в м. Кіровоград йому їхати не прийдеться, оскільки питання з обміном його квартири на іншу квартиру в м. Тернополі буде вирішено безпосередньо в м. Тернополі.
З метою заволодіння майном ОСОБА_19, а саме квартирою № АДРЕСА_11 члени організованої групи домовилися зі знайомим ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ОСОБА_20 щодо його участі від імені власника квартири АДРЕСА_18 ОСОБА_5 під час укладення договору міни вказаної квартири на квартиру АДРЕСА_11, що належала ОСОБА_19 Провести цей обмін ОСОБА_5 доручив ОСОБА_20, надавши для цього останньому 19 листопада 2004 року нотаріально посвідчене доручення.
Доводячи свій злочинний намір, направлений на заволодіння шляхом обману квартирою ОСОБА_19, до кінця, в двадцятих числах листопада 2004 року ОСОБА_4 повідомив останньому, що йому потрібно їхати в м. Кіровоград для укладення та нотаріального посвідчення договору міни належної йому квартири АДРЕСА_11 на квартиру в м. Кіровограді, яку на протязі одного місяця буде ними обмінено на двокімнатну квартиру для нього в м. Тернополі згідно з попередньою домовленістю.
24 листопада 2004 року ОСОБА_19 у супроводі іншої особи з м. Тернополя потягом виїхав в м. Кіровоград, де 25 листопада 2004 року, довіряючи ОСОБА_4 та іншій особі, діючи за їх вказівками, уклав договір міни своєї квартири АДРЕСА_11 на квартиру АДРЕСА_18, згідно з яким належна йому квартира в м. Тернополі перейшла у власність ОСОБА_5, від імені якого при укладенні договору за дорученням діяв ОСОБА_20 Будь-яких грошових коштів в якості доплати за договором міни квартир від 25 листопада 2004 року ОСОБА_19 не отримав, оскільки згідно з домовленістю ОСОБА_4 та інша особа в подальшому на протязі місяця повинні були обміняти квартиру АДРЕСА_18 на двокімнатну квартиру для нього в м. Тернополі.
Після цього, ОСОБА_19 та інша особа повернулися в м. Тернопіль, де ОСОБА_4, переконавшись у тому, що договір міни квартир від 25 листопада 2004 року ОСОБА_19 підписаний, запевнив його, що через тиждень він буде проводити «другий обмін квартир», тобто обмін квартири АДРЕСА_18, що перейшла у власність ОСОБА_19, на двокімнатну квартиру для нього в м. Тернополі згідно з попередньою домовленістю.
Далі, не маючи наміру виконувати своїх зобов'язань перед ОСОБА_19, з метою подальшого введення його в оману, ОСОБА_4 та інша особа запропонували йому поїхати в м. Кіровоград, де на протязі місяця пожити у квартирі АДРЕСА_18, яку в подальшому ними буде обмінено на двокімнатну квартиру для нього в м. Тернополі. Довіряючи ОСОБА_4 та іншій особі, і не усвідомлюючи їх злочинних намірів, 06 грудня 2004 року ОСОБА_19 у супроводі останнього виїхав на тимчасове проживання в м. Кіровоград, а саме у квартиру АДРЕСА_18, де проживав до кінця квітня 2005 року.
Крім цього, з метою створення враження у ОСОБА_19 про те, що ОСОБА_4 та інша особа дійсно виконають свої обіцянки та проведуть обмін квартири в м. Кіровограді на двокімнатну квартиру для нього в м. Тернополі, члени організованої групи придбали для нього іншу квартиру в цьому місті, а саме квартиру АДРЕСА_14 корпус № 2, мотивуючи це тим, що умови проживання у цій квартирі є кращими, а тому її в подальшому легше буде обміняти на квартиру в м. Тернополі. Попереднім власникам цієї квартири інша особа оплатила її ринкову вартість в розмірі 3 000 доларів США.
У зв’язку з наданням ОСОБА_19 іншого тимчасового житла в м. Кіровограді, 25 травня 2005 року останній за вказівками членів організованої групи уклав договір щодо відчуження попередньо наданого йому тимчасового житла - належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_18, а саме подарував вказану квартиру ОСОБА_21 та її малолітньому синові ОСОБА_22, квартирою яких в м. Тернополі також заволоділи члени організованої групи.
Втративши житло в м. Тернополі, ОСОБА_19 з квітня 2005 проживає у квартирі АДРЕСА_14, яку членами організованої групи всупереч домовленостям та обіцянкам так і не було обмінено на двокімнатну квартиру для нього в м. Тернополі та не сплачено грошової компенсації за його квартиру АДРЕСА_11.
Отже, члени організованої групи ОСОБА_4, ОСОБА_5 та інша особа не маючи наперед наміру проводити обмін належної ОСОБА_19 на праві власності квартири АДРЕСА_11 на іншу двокімнатну квартиру в м. Тернополі, шляхом обману заволоділи вищевказаною квартирою, продавши її за 19 000 доларів США ОСОБА_23
Таким чином, ОСОБА_19 підсудними та іншою особою заподіяно матеріальну шкоду в особливо великих розмірах на суму 90 000 гривень.
Продовжуючи свою злочинну діяльність, з метою реалізації спільного злочинного плану організованої групи, в кінці 2004 року ОСОБА_4 познайомився із жителькою м. Тернополя ОСОБА_21, яка повідомила йому про свій намір провести обмін належної їй та малолітній дитині ОСОБА_22 на праві спільної часткової власності однокімнатної квартири АДРЕСА_15 на рівноцінну однокімнатну квартиру в іншому мікрорайоні м. Тернополя.
У членів організованої групи виник злочинний намір, направлений на заволодіння шляхом обману майном ОСОБА_21 та ОСОБА_22, а саме квартирою АДРЕСА_15
Реалізуючи свій злочинний намір, з метою введення ОСОБА_21 в оману, ОСОБА_4 запевнив її, що проведе обмін належної їй та ОСОБА_22 на праві спільної часткової власності квартири АДРЕСА_15 на однокімнатну квартиру в іншому мікрорайоні м. Тернополя. Зокрема, ОСОБА_4 повідомив ОСОБА_21 про те, що обмін їхньої квартири буде здійснюватися ним шляхом проведення подвійного обміну, а саме спочатку належну їм квартиру АДРЕСА_15 ним буде обмінено на квартиру в м. Кіровограді, яку в подальшому на протязі двох тижнів буде обмінено на однокімнатну квартиру в м. Тернополі, в котру вони одразу ж зможуть поселитися. Крім цього, ОСОБА_4 запевнив ОСОБА_21 про те, що в м. Кіровоград їй їхати не доведеться і питання з обміном її квартири на іншу квартиру в м. Тернополі буде вирішено безпосередньо в м. Тернополі.
В подальшому, ОСОБА_4 познайомив ОСОБА_21 з іншою особою, яку представив їй як працівника його агенції нерухомості, котра буде йому допомагати в ході проведення обміну її квартири.
Крім цього, довіряючи ОСОБА_4, будучи впевненою, що він дійсно проведе обмін квартири № АДРЕСА_15 на іншу однокімнатну квартиру в м. Тернополі, ОСОБА_21 повідомила йому, що для відчуження частки у квартирі, що належить її малолітньому синові ОСОБА_22, необхідна згода його батька ОСОБА_24, який, зважаючи на їхні стосунки з нею, такої згоди не надасть. У відповідь ОСОБА_4 спочатку запевнив ОСОБА_21, що він буде проводити обмін таким чином, що згоди батька дитини не буде потрібно, а в подальшому запевнив її, що він разом з іншою особою отримають письмову нотаріально посвідчену згоду ОСОБА_24 на відчуження частки у квартирі їхнього малолітнього сина.
З цією метою, приблизно в кінці січня 2005 року ОСОБА_4 та інша особа прибули в с. Цигани Борщівського району Тернопільської області, де проживав колишній чоловік ОСОБА_21 ОСОБА_24 З метою отримання від нього згоди на відчуження частки у квартирі його малолітнього сина ОСОБА_22, ОСОБА_4 та інша особа ввели його в оману, а саме повідомили йому, що ОСОБА_4 є адвокатом ОСОБА_21, який за її дорученням займається вирішенням питань, пов'язаних із оформленням права власності на квартиру № АДРЕСА_15 за їхнім малолітнім сином ОСОБА_22 Крім цього, вони повідомили ОСОБА_24, що за позовом його колишньої дружини ОСОБА_21 в судовому порядку його визнано особою, яка втратила право на користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_15, і для того, щоб право власності на цю квартиру було оформлено за їхнім малолітнім сином, йому (ОСОБА_24К.) необхідно приїхати в м. Тернопіль для написання відповідної заяви з цього приводу.
Довіряючи ОСОБА_4 та іншій особі та будучи введеним ними в оману, 04 лютого 2005 року ОСОБА_24 під керівництвом та за вказівками останніх нотаріально посвідчив та передав їм заяву про дачу згоди на продаж або обмін від імені його малолітнього сина ОСОБА_22 належної йому відповідної частки у квартирі № АДРЕСА_15, при цьому будучи упевненим, що надання ним цієї згоди спрямовано виключно на набуття права власності його сином на вказану квартиру.
З метою заволодіння майном ОСОБА_21 та її малолітнього сина ОСОБА_22, а саме квартирою № АДРЕСА_15, члени організованої групи домовилися із ОСОБА_20 тимчасово оформити на нього право власності на цю квартиру з метою її подальшої реалізації іншим особам та заволодіння вирученими коштами.
Довіряючи ОСОБА_4 та іншій особі, за їх вказівкою ОСОБА_21 (яка діяла від свого імені та від імені малолітньої дитини ОСОБА_22) 01 березня 2005 року уклала договір купівлі-продажу належної їм квартири АДРЕСА_15, згідно з яким вказана квартира перейшла у власність ОСОБА_20 Будь-яких грошових коштів від покупця квартири за договором купівлі-продажу від 01 березня 2005 року ОСОБА_21 не отримала, оскільки згідно з домовленістю із ОСОБА_4 та іншою особою, останні на протязі двох тижнів повинні були надати їй рівноцінну однокімнатну квартиру в іншому районі м. Тернополя.
Далі, не маючи наміру виконувати своїх зобов'язань перед ОСОБА_21, з метою подальшого введення її в оману, ОСОБА_4 запропонував їй поїхати в м. Кіровоград для оформлення права власності на квартиру АДРЕСА_18 корпус № 1, яку в подальшому ними буде обмінено на однокімнатну квартиру для них в м. Тернополі.
Крім цього, з метою набуття права власності ОСОБА_22 на частку вказаної квартири в м. Кіровограді, ОСОБА_4 та інша особа шляхом обману отримали нотаріально посвідчену заяву його батька ОСОБА_24 від 12 травня 2005 року щодо дачі згоди на прийняття в дарунок чи на купівлю на ім'я його малолітнього сина відповідної частки у квартирі АДРЕСА_18. При цьому ОСОБА_4 з метою введення в оману ОСОБА_24 та отримання від нього цієї обов'язкової згоди, повідомив та запевнив його в тому, що він разом з іншою особою проводять обмін квартири № АДРЕСА_15 на квартиру в м. Кіровограді, яку в подальшому на протязі досить короткого проміжку часу буде ними обмінено на однокімнатну квартиру більшою площею у мікрорайоні «Дружба» в м. Тернополі, право спільної часткової власності буде оформлено за ОСОБА_21 та їхнім малолітнім сином ОСОБА_22
Довіряючи ОСОБА_4 та іншій особі, і не усвідомлюючи їх злочинних намірів, 24 травня 2005 року ОСОБА_21 у супроводі іншої особи потягом виїхала в м. Кіровоград, де під безпосереднім керівництвом іншої особи 25 травня 2005 року уклала зі ОСОБА_19 договір дарування квартири АДРЕСА_18, згідно з яким вказана квартира перейшла у її спільну часткову власність разом з малолітнім сином ОСОБА_22, і яку в подальшому членами організованої групи так і не було обмінено на однокімнатну квартиру для них в м. Тернополі та не сплачено компенсацію за їх квартиру АДРЕСА_15
Наступного дня, ОСОБА_21, сприймаючи реально інформацію, отриману від працівників ДП ЖЕК ВАТ „Кіровоградбуд" щодо того, що в квартиру АДРЕСА_18 привозять людей з м. Тернополя, не маючи наміру проживати у цій квартирі, повернулася в Тернопільську область, де на даний час разом з дитиною проживає в с. Лосяч Борщівського району.
Отже, члени організованої групи, не маючи наміру провести обмін належної ОСОБА_21 та ОСОБА_22 на праві спільної часткової власності квартири АДРЕСА_15 на однокімнатну квартиру в іншому мікрорайоні м. Тернополя, шляхом обману заволоділи вищевказаною квартирою, продавши її за 11 500 доларів США ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27
Таким чином, діями підсудних та третьої особи, ОСОБА_21 та ОСОБА_22 заподіяна матеріальна шкода в особливо великих розмірах на суму 58 000 гривень.
Продовжуючи свою злочинну діяльність, з метою реалізації спільного злочинного плану організованої групи, на початку 2005 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 познайомились із жителем м. Тернополя ОСОБА_28, який повідомив їм про свій намір провести обмін належної йому на праві власності однокімнатної квартири АДРЕСА_21 на іншу однокімнатну квартиру в м. Тернополі з доплатою для нього, з якої він би зміг сплатити свої борги.
У членів організованої групи виник злочинний намір, направлений на заволодіння шляхом обману майном ОСОБА_28, а саме квартирою АДРЕСА_21
Реалізуючи свій злочинний намір, з метою введення ОСОБА_28 в оману, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, представившись працівниками неіснуючої агенції нерухомості „Освіта", запевнили його, що проведуть обмін належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_21 на іншу однокімнатну квартиру в м. Тернополі, а також сплатять усі його борги.
Через декілька днів після цього, з метою подальшого введення ОСОБА_28 в оману, ОСОБА_4 повідомив його про те, що обмін його квартири буде ними здійснюватися шляхом проведення подвійного обміну, а саме спочатку належну йому квартиру АДРЕСА_21 ними буде обмінено на квартиру в передмісті м. Кіровоград, яку в подальшому на протязі двох-трьох місяців буде обмінено на однокімнатну квартиру для нього в м. Тернополі, в яку він одразу ж зможе поселитися, мотивуючи такий варіант проведення обміну квартири більш вигідними умовами та перевагами.
Довіряючи ОСОБА_4 та ОСОБА_5, ОСОБА_28 за їх вказівкою 14 квітня 2005 року було надано доручення ОСОБА_4 на продаж належної йому квартири АДРЕСА_21.
Далі, не маючи наміру виконувати своїх зобов'язань перед ОСОБА_28, з метою подальшого введення його в оману, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 запропонували йому та його співжительці ОСОБА_29 поїхати в Кіровоградську область, де на протязі двох-трьох місяців пожити в передмісті м. Кіровограда, а саме у квартирі АДРЕСА_24, яку пізніше ними буде обмінено на однокімнатну квартиру для них в м. Тернополі.
22 квітня 2005 року ОСОБА_4 познайомив ОСОБА_28 із іншою особою, якого представив йому як працівника агенції нерухомості «Освіта», який буде їх супроводжувати в м. Кіровоград.
Довіряючи ОСОБА_4, ОСОБА_5 та іншій особі, не усвідомлюючи їх злочинних намірів, 26 квітня 2005 року ОСОБА_28 разом із ОСОБА_29 у супроводі іншої особи потягом виїхали в м. Кіровоград.
З метою створення враження у ОСОБА_28 про те, що ОСОБА_4, ОСОБА_5 та інша особа дійсно виконають свої обіцянки та нададуть йому у власність однокімнатну квартиру в м. Тернополі, 27.04.2005 року під безпосереднім керівництвом іншої особи в м. Кіровограді укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_24, згідно з яким вказана квартира перейшла у власність ОСОБА_28 Попереднім власникам цієї квартири було оплачено її ринкову вартість в розмірі 10 000 гривень і яку в подальшому так і не було обмінено на однокімнатну квартиру для ОСОБА_28 в м. Тернополі. З кінця квітня 2005 року ОСОБА_28 разом з ОСОБА_29 проживають у квартирі № АДРЕСА_24, не отримавши від членів організованої групи обіцяного йому житла в м. Тернополі чи компенсації за свою квартиру АДРЕСА_21.
Отже, члени організованої групи ОСОБА_4, ОСОБА_5 та інша особа не маючи наперед наміру проводити обмін належної ОСОБА_28 на праві власності квартири АДРЕСА_21 на іншу однокімнатну квартиру в м. Тернополі, шляхом обману заволоділи вищевказаною квартирою, продавши її за 10 000 гривень ОСОБА_30 (згідно з договором купівлі-продажу квартири).
Таким чином, ОСОБА_28 підсудними та іншою особою заподіяна матеріальна шкода в особливо великих розмірах на суму 60 000 гривень.
Продовжуючи свою злочинну діяльність, з метою реалізації спільного злочинного плану організованої групи, приблизно в березні-квітні 2005 року ОСОБА_4 познайомився з ОСОБА_31 та ОСОБА_32, які повідомили йому про свій намір провести обмін належної їм та малолітнім дітям ОСОБА_33, ОСОБА_34 на праві спільної часткової власності двокімнатної квартири АДРЕСА_28 на однокімнатну квартиру в м. Тернополі з доплатою для них.
Тоді у членів організованої групи виник злочинний намір, направлений на заволодіння шляхом обману майном ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, а саме квартирою АДРЕСА_28.
Реалізовуючи свій злочинний намір, з метою введення ОСОБА_31, ОСОБА_32 в оману, ОСОБА_4 запевнив їх, що проведе обмін належної їм та малолітнім дітям ОСОБА_33, ОСОБА_34 на праві спільної часткової власності квартири АДРЕСА_28 на однокімнатну квартиру в м. Тернополі з доплатою для них в розмірі 4 000 доларів США. Зокрема, ОСОБА_4 повідомив ОСОБА_31 та ОСОБА_32 про те, що обмін квартири буде ним здійснюватися шляхом проведення подвійного обміну, а саме спочатку належну їм квартиру АДРЕСА_28 ним буде обміняно на квартиру в м. Кіровограді, яку в подальшому на протязі приблизно до шести місяців буде обмінено на однокімнатну квартиру в м. Тернополі, в яку вони одразу ж зможуть поселитися. При цьому ОСОБА_4 запевнив їх, що в м. Кіровоград їм їхати не доведеться, і питання з обміном їхньої квартири на іншу квартиру в м. Тернополі буде вирішено безпосередньо в м. Тернополі.
В подальшому ОСОБА_4 познайомив ОСОБА_31 та ОСОБА_32 з іншою особою та повідомив їм, що останній буде допомагати йому у проведенні обміну їхньої квартири.
Крім цього, з метою отримання згоди батька малолітніх дітей ОСОБА_33 та ОСОБА_34 на відчуження їх часток у квартирі АДРЕСА_28, ОСОБА_4 ввів в оману ОСОБА_35 щодо обміну їх квартири на квартиру у мікрорайоні «Дружба» в м. Тернополі.
Довіряючи ОСОБА_4 та іншій особі, за їх вказівкою ОСОБА_31, ОСОБА_32 (яка діяла від свого імені та від імені малолітніх дітей ОСОБА_33 та ОСОБА_34.) 17 червня 2005 року уклали договір купівлі-продажу своєї квартири АДРЕСА_28, згідно з яким вказана квартира перейшла у власність ОСОБА_4 Будь-яких грошових коштів від покупця квартири за договором купівлі-продажу від 17 червня 2005 року ОСОБА_31, ОСОБА_32С, ОСОБА_33, ОСОБА_34 не отримали, оскільки згідно з домовленістю ОСОБА_4 та інша особа в подальшому повинні були надати їм у власність квартиру у мікрорайоні «Дружба» в м. Тернополі.
Далі, не маючи наміру виконувати своїх зобов'язань перед ОСОБА_31 та ОСОБА_32, з метою подальшого введення їх в оману, ОСОБА_4 запропонував їм поїхати в м. Кіровоград, де півтора місяця пожити у квартирі АДРЕСА_29, яку в подальшому ним буде обмінено на однокімнатну квартиру для них в м. Тернополі. Зокрема, ОСОБА_4 запевнив їх, що до 01 вересня 2005 року вони повернуться в м. Тернопіль у надану ним для них однокімнатну квартиру у мікрорайоні «Дружба» в м. Тернополі.
Довіряючи ОСОБА_4 та іншій особі, не усвідомлюючи їх злочинних намірів, влітку 2005 року ОСОБА_31, ОСОБА_32 разом з малолітніми дітьми ОСОБА_33, ОСОБА_34 виїхали на тимчасове проживання в м. Кіровоград, а саме у квартиру АДРЕСА_29, на яку на них 22 червня 2005 року було оформлено право власності на підставі договору купівлі-продажу цієї квартири, укладеного з продавцем ОСОБА_36, від імені якого за дорученням від 17 січня 2005 року діяла інша особа.
Проживши у вказаній квартирі до кінця серпня 2005 року та не дочекавшись обіцяного обміну вказаної квартири на однокімнатну квартиру в м. Тернополі, ОСОБА_31, ОСОБА_32 ОСОБА_33, ОСОБА_34 повернулися в м. Тернопіль, де ОСОБА_4, продовжуючи вводити їх в оману, запевнив, що підшуковує варіант обміну квартири АДРЕСА_29 на однокімнатну квартиру для них в м. Тернополі. 04 листопада 2005 року між ОСОБА_31, ОСОБА_32 (яка діяла від свого імені та від імені малолітніх дітей ОСОБА_33, ОСОБА_34) та ОСОБА_4 за його вказівкою укладено договір купівлі-продажу вказаної квартири в м. Кіровограді, згідно з яким її власником став ОСОБА_4
В подальшому, з метою створення у ОСОБА_31, ОСОБА_32 враження про те, що їм надано тимчасове житло у Кіровоградській області, яке буде обмінено на житло в м. Тернополі, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 6 грудня 2005 року було придбано для них будинок АДРЕСА_6 за що попередньому власнику оплачено його ринкову вартість в розмірі 7 000 гривень.
5 січня 2006 року ОСОБА_5 сім'ю ОСОБА_32 було вивезено з м. Тернополя в с. Червоновершка Компаніївського району Кіровоградської області, де вони і проживають на даний час, не отримавши від членів організованої групи обіцяного їм житла в м. Тернополі або компенсації за свою квартиру АДРЕСА_28
Отже, члени організованої групи ОСОБА_4, ОСОБА_5 та інша особа, наперед не маючи наміру проводити обмін належної ОСОБА_31, ОСОБА_32 ОСОБА_33, ОСОБА_34 на праві спільної часткової власності квартири АДРЕСА_28 на однокімнатну квартиру в м. Тернополі, шляхом обману заволоділи вищевказаною квартирою, продавши її за 27 000 доларів США ОСОБА_37
Таким чином, підсудними та іншою особою, ОСОБА_32, ОСОБА_31, ОСОБА_33, ОСОБА_34 заподіяно матеріальну шкоду в особливо великих розмірах на суму 119 000 гривень.
В апеляціях:
Счтарший - Старший прокурор відділу прокуратури Тернопільської області, що приймав участь в розгляді справи судом першої інстанції, просить вирок суду скасувати в зв'язку з його невідповідністю ступеню тяжкості вчиненого злочину та особам засуджених внаслідок м'якості. Вважає, що суд першої інстанції не врахував тяжкість вчиненого злочину, кількість злочинних епізодів, інкримінованих засудженим, обставини вчиненого, внаслідок чого призначене їм покарання не достатнім та необхідним для їх виправлення та попередження нових злочинів. Просить постановити по справі новий вирок, яким ОСОБА_4 призначити покарання у виді 10 років позбавлення волі, а ОСОБА_5 — 8 років позбавлення волі.
- Засуджений ОСОБА_4 вважає вирок суду незаконним і просить його скасувати, оскільки судом порушено вимоги ст.367 КПК України, а саме — неправильно застосовано кримінальний закон; висновки суду, викладені у вироку, не відповідають фактичним обставинам справи; істотно порушено кримінально-процесуальний закон; однобічність та неповнота дізнання, досудового та судового слідства; призначене покарання не відповідає тяжкості злочину та особі засудженого.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу засуджений ОСОБА_4 вказує, що суд всупереч вимог ст.371 КПК України та ст.13 КК України неправильно кваліфікував інкриміноване йому і ОСОБА_5 злочинне діяння як закінчений злочин, оскільки об'єктивна сторона злочину проти власності полягає у вилученні майна у потерпілих на користь винного або інших осіб, а вони майном потерпілих не володіли. Зважаючи на те, що у всіх випадках відчуження майна потерпілих він виступав лише як посередник, ні він, ні інші особи, які вказані в обвинуваченні ніколи не володіли квартирами потерпілих, не мали права на них і в подальшому їх не продавали, тому в даному випадку в його діях відсутня як об'єктивна, так і суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, за який його засуджено.
В доповненні до апеляції засуджений ОСОБА_4 зазначає, що суд всупереч вимог ч.1 ст.370 КПК України повинен був закрити дану кримінальну справу згідно ст.6 КПК України або направити її на додаткове розслідування.
Також вказує на порушення права обвинуваченого на захист, яке полягає в тому, що покази в засудженого ОСОБА_5 на досудовому слідстві відбиралися в присутності адвоката, який неналежно виконував свої обов'язки і ці покази відбиралися, коли ОСОБА_5 перебував у стані алкогольного сп'яніння; йому було відмовлено в наданні адвоката — фахівця в галузі експертизи; багато судових засідань, під час яких допитувались свідки, проводились без участі адвокатів.
Вважає, що розслідування даної кримінальної справи проводила особа, яка підлягала відводу, а також підлягав відводу державний обвинувач під час розгляду справи судом першої інстанції, що є підставою для скасування вироку відповідно до п.5 ч.2 ст.370 КПК України.
Однією з підстав для скасування оскаржуваного ним вироку згідно п.11 ч.2 ст.370 КПК України апелянт вважає порушення вимог статей цього кодексу про обов'язковість пред'явлення обвинувачення і матеріалів справи для ознайомлення, оскільки під час ознайомлення з матеріалами справи їм не було надано можливості ознайомитися з восьмим томом кримінальної справи, а з іншими томами справи їх також належно не ознайомили.
Як підстави для скасування вироку суду першої інстанції в зв'язку з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону засуджений ОСОБА_4 вказує також те, що
в основу обвинувачення покладено докази, отримані з порушенням процесуальної форми їх збору;
суд вийшов за межі пред'явленого обвинувачення, оскільки вказав у вироку в якості потерпілих ОСОБА_31, ОСОБА_33 та ОСОБА_34;
порушено порядок судових дебатів, оскільки в цій стадії судового процесу не приймали участь потерпілі;
усі потерпілі та свідки, яких в судове засідання доставляли працівники міліції, перебували в стані алкогольного сп'яніння або в стані абсциненції;
також не конкретизуючи та не мотивуючи своїх доводів зазначає про порушення судом таємниці нарадчої кімнати та процесуальні порушення при зміні секретаря судового засідання.
На думку апелянта, як під час досудового слідства, так і судом невірно визначено суму збитків, заподіяних потерпілим, оскільки безпідставно взято до уваги висновок будівельно-технічної експертизи щодо вартості житла, але не взято до уваги балансову вартість квартир та вартість згідно договорів, за якими відчужувалися квартири потерпілих. Крім того, суд не зробив оцінки набутого потерпілими майна в м. Кіровограді і не визначив різниці між проданим та купленим майном, а також не прийняв до уваги витрати для оплати заборгованості по квартплаті, погашення інших боргів та надання коштів для проживання деяким з потерпілих. Виходячи з цього, вважає, що кваліфікація його дій за ч.4 ст.190 КК України за кваліфікуючою ознакою шахрайство, вчинене особливо великому розмірі є необгрунтованим.
Також апелянтом повністю заперечується факт вчинення ним злочину в складі організованої групи, в зв'язку з відсутністю всіх необхідних ознак організованої групи, визначених ст.28 КК України, зокрема — кількісного складу, попередньої зорганізованості, стійкості об'єднання, наявності єдиного плану з розподілом функцій для вчинення злочинів, а також обізнаності всіх учасників групи з таким планом.
Незаконність вироку суду першої інстанції засуджений ОСОБА_4 обґрунтовує також безпідставним обвинуваченням у вироку ОСОБА_38, якого, на думку апелянта, суд заочно визнав винним у вчиненні злочину.
Аналізуючи показання свідків, які, на думку апелянта, суд оцінив не вірно, а також вказуючи, що не були допитані всі особи, показання яких мають істотне значення для справи, ОСОБА_4 зазначає про невідповідність висновків суд фактичним обставинам справи, а також про неповноту судового слідства, що є підставою для скасування вироку відповідно до ст.ст.368, 369 КПК України.
Крім того апелянт вважає, що покарання за ч.4 ст.190 КК України у виді конфіскації майна, яке є його власністю, суд першої інстанції застосував безпідставно, оскільки потерпілі від цивільних позовів відмовилися. Просить повернути речі,на які було накладено арешт, але йому не належать, а саме — мобільний телефон Соні Еріксон К-800, що належить його сестрі ОСОБА_40, а також причіп, що належить його батькам ОСОБА_41 та ОСОБА_42.
Одночасно, як підставу для скасування вироку суду першої інстанції засуджений ОСОБА_4 вказує невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого, обґрунтовуючи це тим, що суд не прийняв до уваги всі пом'якшуючі покарання обставини.
- Засуджений ОСОБА_5 просить вирок Тернопільського міськрайонного суду від 25 вересня 2009 року скасувати як незаконний, так як вважає, що в його діях відсутній склад інкримінованого йому злочину. Наводячи мотиви своїх заперечень щодо вироку суду, апелянт вказує, що він не володів майном п'яти з шести потерпілих, з жодним із них не проводив попередніх та остаточних домовленостей по відчуженні чи набутті ними житла, не був присутній при оформленні документів та не знав умов домовленостей. Вважає, що суд безпідставно не прийняв до уваги показання потерпілих, які не мають до нього жодних притензій.
Суттєвим порушенням вимог закону при постановленні вироку ОСОБА_5 вважає те, що в матеріалах справи відсутні власноручно написані ним пояснення, а ті, які знаходяться у справі, ним не підписані.
Також вказує на те, що судом при обранні йому покарання не враховано його поганий стан здоров'я, те, що він є учасником бойових дій, а також ряд інших пом'якшуючих обставин.
В доповненнях до апеляції ОСОБА_5, наводячи доводи аналогічні викладеним в апеляційній скарзі, просить звернути увагу на те, що його показання, викладені в т.6 кримінальної справи є підміненими, потерпілі до нього жодних притензій не мають, а їх показання свідчать про його непричетність до інкримінованого йому злочину. Крім того, вказує, що під час досудововго слідства працівниками міліції на потерпілого ОСОБА_31 та його дружину ОСОБА_32 чинився моральний та психологічний тиск з метою отриманя необхідних для слідства свідчень.
- Захисник ОСОБА_1, в інтересах засудженого ОСОБА_4, просить вирок Тернопільського міськрайонного суду від 25 вересня 2009 року скасувати, як такий, що винесений всупереч та з порушенням вимог ст.22 КПК України та закрити провадження в кримінальній справі в зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_4 складу злочину, оскільки судом не було всебічно, повно та об'єктивно досліджено всі обставини справи, не перевірено та не оцінено всієї сукупності доказів, не враховано суперечності в доказах, які виключать вину ОСОБА_4 в інкримінованому йому злочині, а також не враховано, що під час досудового слідства було допущено порушення норм кримінально-процесуального законодавства. Деталізуючи доводи апеляційної скарги захисник ОСОБА_1 звертає увагу не те, що:
в діях його підзахисного відсутні ознаки шахрайства, оскільки ні досудовим слідством ні судом не встановлено, що він мав право розпоряджатися майном потерпілих, що є, на думку апелянта, обов'язковою ознакою складу злочину, передбаченого ст.190 КК України;
вироком суду, який ним оскаржується, не доведено прямий умисел та корисливий мотив у діях ОСОБА_4, а сам вирок базується лише на припущеннях в частині того, що члени організованої групи заволоділи майном чи коштами від реалізації майна шляхом його подальшого продажу;
відсутні докази та всі кваліфікуючі ознаки вчинення злочину в складі організованої групи;
судом невірно визначено розмір заподіяних збитків, оскільки не були враховані всі наявні варіанти визначення вартості житла, як наприклад, балансова вартість та вартість визначена в договорі, а висновок експертизи, на який сул посилається у вироку є сумнівним; не враховано ту обставину, що ОСОБА_4 потерпілим надавалися кошти, відшкодовувались заборгованості по комунальних послугах та кредитах, а також не оцінено набуте потерпілими майно в м. Кіровограді, тобто — фактично відсутні докази заподіяння потерпілим збитків;
суд вийшов за межі пред'явленого обвинувачення, змінивши процесуальний статус свідка ОСОБА_31 на потерпілого та визнавши потерпілими ОСОБА_33 та ОСОБА_34, які взагалі не брали участі в розгляді справи;
безпідставною є кваліфікація дій засуджених за кваліфікуючою ознакою повторність, оскільки за умови доведеності їх вини, що захист заперечує, інкриміноване їм діяння повинно кваліфікуватися як продовжуваний злочин;
докази на яких базується вирок є сумнівними з огляду на те, що показання більшості свідків та потерпілих на досудовому слідстві та в судовому засіданні не співпадають та навіть спростовують одні одних;
ряд доказів здобутих досудовим слідством, отримано з порушенням норм кримінально-процесуального законодавства, а саме — потерпілі допитані в якості потерпілих до порушення кримінальної справи, а кримінальні справи порушено без їх заяв; також судом не прийнято до уваги процесуальні порушення допущені під час досудового слідства — знищено 6-тий том кримінальної справи, експертизи по справі проведено з порушеннями, зі справи зникли ряд доказів (роздруківки телефонних дзвінків та інші), після закінчення досудового слідства підсудних ознайомлено з 7-ма томами кримінальної справи при наявності 8-ми томів, не заслухано думку потерпілих при зміні обвинувачення в судовому засіданні.
- Захисник ОСОБА_2, в інтересах засудженого ОСОБА_5, просить вирок суду першої інстанції скасувати та виправдати його підзахисного посилаючись на однобічність та неповноту досудового і судового слідства, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи та істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу захисник ОСОБА_2 зазначає, що
висновок суду про створення ОСОБА_4 організованої групи в яку увійшли ОСОБА_5 та невстановлена слідством особа не відповідає дійсності, оскільки в матеріалах справи встановлено, що інша особа це ОСОБА_38 Тому посилання у вироку суду на іншу особу є суперечливим і таким, що не ґрунтується на обставинах справи;
не погоджується з висновком суду про те, що єдиний розроблений план організованої групи був відомий засудженим та іншій особі; вважає, що відсутній основний елемент організованої групи — наявність трьох і більше осіб;
судом при постановленні вироку не вирішено питання, визначені п.п.1,2 ч.1 ст.324 КПК України, а саме — чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний та чи має це діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального закону це передбачено;
не відповідає дійсності висновок суду першої інстанції про те, що потерпілий ОСОБА_7 в судовому засіданні підтримав свої показання, дані ним на судовому слідстві, в той час як потерпілий відмовився від надання пояснень, мотивуючи тим, що зі сторони працівників міліції під час розслідування кримінальної справи на нього чинився тиск;
суд невірно оцінив докази по справі, зокрема показання потерпілого ОСОБА_7, свідків ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_31, засудженого ОСОБА_5, так як небгрунтовано надав перевагу їх показам, даним на досудовому слідстві і не мотивовано не прийняв до уваги їх показання в судовому засіданні;
протокол додаткового допиту підсудного ОСОБА_5 під час досудового слідства, що міститься в т.6 кримінальної справи, на який посилається суд у вироку, є недопустимим доказом, оскільки його підзахисним не підписана кожна сторінка цього протоколу, а це суперечить вимогам ст.145 КПК України.
- Захисник ОСОБА_3, в інтересах засудженого ОСОБА_4, вважає, що суд першої інстанції, постановляючи вирок, порушив вимоги ст.257 КПК України, оскільки безпосередньо не дослідив усі докази по справі; вимоги ст.ст.261, 279 КПК України, так як не забезпечив рівність прав сторін у судовому розгляді і не вирішив питання про притягнення до кримінальної відповідальності за завідомо неправдиві показання свідків, які змінювали в судовому засіданні свої показання. Не конкретизуючи своїх доводів вказує на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Зазначає про однобічність і неповноту досудового і судового слідства, яке полягає в тому, що не було допитано ряд важливих свідків такі як нотаріуси, представники БТІ та опікунської ради, родичі ОСОБА_38 Звертає увагу на те, що покази ОСОБА_5, наявні в матеріалах справи, є підміненими і не підписані останнім, що ставить під сумнів їх правдивість та свідчить про їх недопустимість як доказу. також вважає, що судом допущено суттєві порушення вимог кримінально-процесуального закону, які полягають в тому, що учасникам процесу не було роз'яснені їх права, відмовлено в задоволенні обгрунтованих клопотань, розголошені дані досудового слідства перед допитом свідків, неможливість ознайомитись з протоколом судового засідання, ненадання можливості участі в судових дебатах потерпілим. Просить вирок Тернопільського міськрайонного суду від 25 вересня 2009 року скасувати та постановити новий вирок, яким ОСОБА_4 виправдати.
- Захисник ОСОБА_6, в інтересах засудженого ОСОБА_4, просить вирок суду першої інстанції, яким ОСОБА_4, засуджено до 7 років позбавлення волі, змінити та пом'якшити останньому покарання, з урахуванням того, що жоден з потерпілих до нього матеріальних притензій не має.
- Потерпілий ОСОБА_7 вважає, що оскаржуваний ним вирок Тернопільського міськрайонного суду 25 вересня 2009 року винесений всупереч його заяв про відсутність до засуджених будь-яких притензій щодо продажу його квартири, а також повного розрахунку з ним зі сторони засуджених. Вказує на порушення судом його права на участь у судових дебатах і просить вирок суду першої інстанції скасувати та винести новий вирок, яким ОСОБА_4 та ОСОБА_5 виправдати.
В доповненні до апеляції потерпілий ОСОБА_7 просить, у випадку якщо суд апеляційної інстанції дійде до висновку про неможливість задоволення його апеляційної скарги, пом'якшити засудженим покарання, враховуючи те, що у нього немає до засуджених притензій матеріального та морального характеру.
просить вирок Заслухавши доповідь судді апеляційного суду Тернопільської області; засуджених ОСОБА_4 та ОСОБА_5, захисників ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 які підтримали подані ними апеляційні скарги і з мотивів наведених у них просять вирок Тернопільського міськрайонного суду від 25 вересня 2009 року скасувати в зв'язку з відсутністю в діях засуджених складу злочину, засуджених ОСОБА_4, та ОСОБА_5, які повністю заперечили свою вину у вчиненні злочину, в зв'язку з чим просять вирок суду, за яким вони засуджені, скасувати або, якщо колегія суддів прийде до висновку про наявність в їх діях складу злочину за який їх засуджено, пом'якшити призначене їм покарання; міркування прокурора, яка вирок суду просить скасувати в зв'язку з м'якістю призначеного покарання та постановити новий вирок, яким визнавши засуджених винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, призначити ОСОБА_4 покарання у виді дев'яти років позбавлення волі, а ОСОБА_5 - восьми років позбавлення волі; перевіривши матеріали кримінальної справи та дослідивши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що подані апеляції до задоволення не підлягають, виходячи з наступного
Як встановлено перевіркою матеріалів справи, досудове та судове слідство проведено з дотриманням вимог кримінально-процесуального закону. Таких порушень цього закону, які були б істотними та потягли за собою скасування судового рішення, у справі не допущено, а висновки про доведеність винності ОСОБА_4, та ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого їм злочину суд зробив на підставі ретельно досліджених в судовому засіданні і детально викладених у вироку доказів.
Обґрунтовуючи свої висновки щодо доведеності вини засуджених у заволодінні чужим майном шляхом обману, суд у вироку вірно зіслався на заяви в органи міліції про вчинення відносно них злочину та показання потерпілих ОСОБА_8 (т.2 а. с. 219, т.17 а. с. 7-11), ОСОБА_19.(т.3 а. с. 271, т.17 а. с. 11-15), ОСОБА_21.(т.1 а. с.105, т.17 а. с. 28-36), ОСОБА_28.(т.5 а. с.1, 17-19, т.17 а. с.18-22), ОСОБА_32, (т.4 а. с.103, т.17 а. с. 23-27), які в судовому засіданні детально описали всі обставини відчуження ними належного їм житла, вказали роль і виконувані дії кожним із засуджених. Потерпілий ОСОБА_7 хоч і відмовився від надання пояснень в судовому засіданні, однак повністю підтримав покази дані ним на досудовому слідстві, що підтверджується протоколом судового засідання. (т.3 а. с. 66, 182-197)
При цьому, як слідує з показань потерпілих, механізм відчуження їх житла, внаслідок якого кожен з них передавав належні їм квартири в м. Тернополі у власність інших осіб, на яких вказували засуджені, переїжджав у м. Кіровоград, будучи запевненим засудженими про найближчий обмін на обіцяне житло в м. Тернополі, хоча в подальшому жоден з таких обмінів не відбувся, внаслідок чого кожен з них шляхом обману був позбавлений належних їм квартир — в кожному епізоді є тотожним, подібним в деталях і ролі кожного із засуджених в шахрайських діях.
Ці ж обставини щодо механізму позбавлення засудженими потерпілих житла в м. Тернополі повністю підтверджуються показаннями засудженого ОСОБА_5 під час досудового слідства, які останній хоч і заперечував у судовому засіданні посилаючись на їх нелигітимність, як і апелянти ОСОБА_4 та ОСОБА_1 в своїх апеляційних скаргах, однак суд першої інстанції вірно оцінив їх як належний і допустимий доказ, оскільки законність отримання цих показань була предметом прокурорської перевірки, яка жодних порушень, на які вказує засуджений, не встановила і крім того, вони повністю та послідовно співпадають в деталях з показаннями потерпілих та свідків.(т.6 а. с.160-179)
Що стосується доводів засуджених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 і захисників ОСОБА_1, та ОСОБА_2 про недопустимість як доказу показань ОСОБА_5 під час досудового слідства, як таких, що сфальсифіковані працівниками міліції, то колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки вони повністю спростовуються висновками експертів № 1-555/09 та № 1-556/09 від 29 травня 2009 року, про що зазначив у вироку суд першої інстанції. (т.15 а. с.200-208)
Не можуть бути прийняті до уваги твердження засудженого ОСОБА_4 та захисника ОСОБА_1 щодо неправильної кваліфікації дій засуджених за ч.4 ст.190 КК України, відсутності в їх діях ознак суб'єктивної та об'єктивної сторони даного складу злочину та відсутності ознак повторності.
За змістом ст.190 КК України шахрайство полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В даному випадку кожен із потерпілих, будучи введеним засудженими в оману щодо обміну належних їм квартир добровільно передавав засудженим право розпоряджатися своїми квартирами. Той факт, що засуджені не володіли квартирами потерпілих, на що вони вказують у своїх апеляціях як на доказ відсутності в їх діях ознак шахрайства, не може в даному випадку братися до уваги, оскільки кожен з потерпілих відчужував належне йому житло тим особам, на яких вказували засуджені і в подальшому саме засуджені приймали безпосередню участь в реалізації цих квартир іншим особам. В усіх випадках процес відчуження квартир потерпілих, пов'язаний з необхідністю їх виїзду в м. Кіровоград, був аналогічний, що свідчить про попередню спланованість таких дій засудженими. Також аналогічними в усіх випадках є наслідки для потерпілих, квартири яких в м. Тернополі були реалізовані іншим особам, а вони інших квартир в м. Тернополі, про що запевняли їх ОСОБА_4 та ОСОБА_5, не отримали. Факт реалізації цих квартир іншим особам є доказом можливості розпоряджатися ними зі сторони засуджених. А це спростовує доводи засуджених та їх захисників, що вони не володіли майном потерпілих чи правом на нього, як на основну ознаку злочину шахрайство.
З огляду на це, наявність в діях засуджених об'єктивної сторони даного злочину, прямого умислу та корисливого мотиву в їх діях, а також кваліфікуючої ознаки повторності, що заперечує захисник ОСОБА_1, сумнівів у колегії суддів не викликає.
Безпідставними є доводи засуджених та їх захисників про неправильно визначені суми збитків для потерпілих в зв'язку з відсутністю оцінки майна, набутого ними у м. Кіровограді та неврахуванні грошових коштів, які надавалися ними деяким з потерпілих на погашення кредитів та заборгованостей по комунальних платежах. Злочин шахрайство вважається закінченим з моменту заволодіння винною особою майном потерпілого або придбання права на таке майно. Виходячи з цього в основу кваліфікації дій ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за ч.4 ст.190 КК України покладено вартість майна потерпілих, на яке вони шляхом обману отримали право, фактично заволоділи та розпорядилися. Витрати засуджених в користь потерпілих у вигляді незначних грошових сум, оплати деяких боргів та кредитів в даному випадку були ними застосовані саме з метою обману потерпілих і як один з елементів такого обману, з метою створення у них враження про реальність їх намірів щодо обміну квартир, про який вони запевняли потерпілих.
Висновок будівельно-технічної експертизи від 09 липня 2009 року № 470 щодо вартості квартир, які належали потерпілим, на який посилається суд у вироку (т.15 а.с.120-126), є науково обґрунтованим, переконливим, виконаний висококваліфікованими спеціалістом з великим стажем роботи за фахом і сумнівів у колегії суддів не викликає. Тому доводи апелянтів ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про невірне визначення розміру заподіяних збитків та сумнівний характер вищевказаного експертного висновку колегія суддів вважає безпідставними.
Заперечення засудженими та їх захисниками факту вчинення злочину в складі організованої групи були детально проаналізовані судом першої інстанції і висновки суду з цього приводу, на думку колегії суддів, є правильним та обгрунтованими, як такі, що базуються на матеріалах справи і досліджених судом доказами. Зокрема з показань засудженого ОСОБА_5, даних ним під час досудового слідства, суд встановив, що заволодіння квартирами людей, які мали борги по комунальних платежах і бажали провести обмін на менші квартири з доплатою, було попередньо сплановано ОСОБА_4, який запропонував ОСОБА_5 допомагати йому, визначив його роль і проводив оплату за виконану ним роботу по кожному епізоду відчуження своїх квартир потерпілими. (т.6 а. с.160-179)
Незаперечною є участь у вчиненні даного злочину разом із ОСОБА_4 та ОСОБА_5 іншої особи, про яку вказує суд першої інстанції у вироку. Про це також свідчать показання ОСОБА_5, дані ним під час досудового слідства 08 серпня 2007 року, з яких слідує, що він усвідомлював та розумів, що ця особа також приймає безпосередню участь в їх злочинній діяльності, оскільки при ньому часто телефонувала ОСОБА_4 та безпосередньо приймала деякі рішення при перевезенні потерпілих в м. Кіровоград. (т.6 а с.177-178)
Подібні свідчення щодо узгодженості іншою особою своїх дій із ОСОБА_4 надала в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_32, яка вказала, що ОСОБА_4, який безпосередньо займався обміном її квартири, повідомив її, що в цьому йому буде допомагати ОСОБА_38 (т.17 а с.149), а також потерпіла ОСОБА_21, яка засвідчила, що після відчуження її квартири до неї приїжджали ОСОБА_5 з ОСОБА_38 і останній, представившись працівником міліції, вимагав від неї повернути ключі від гаража (т.17 а с.30).
З показів потерпілого ОСОБА_45 суд встановив, що зі ОСОБА_4, який займався обміном належної йому в м. Тернополі квартири, його познайомив ОСОБА_38 і саме ОСОБА_38 займався вирішенням деяких питань щодо оформлення його документів в м. Кіровоград. (т.17 а с.11-13)
Аналіз цих обставин свідчить про узгодженість між діями засуджених та іншої особи щодо досягнення єдиної мети їхньої злочинної діяльності, їх попередньої зорганізованості та розподілу функцій.
Про наявність єдиного плану та обізнаність з ним учасниками організованої групи свідчить чітке виконання кожним з них своїх функцій спрямованих на досягнення єдиного результату — позбавлення потерпілих належного їм житла та його реалізація. Це ж підтверджується єдиним механізмом вчинення шахрайських дій, що пов'язаний з переселенням потерпілих в м. Кіровоград.
Про вчинення засудженими злочину в складі організованої групи свідчить також тривалий період її діяльності, протягом якого ОСОБА_4, ОСОБА_5 та інша особа в тісному зв'язку між собою за попередньо розробленим планом і за єдиним механізмом виконання скоїли шість злочинних епізодів.
Твердження засудженого ОСОБА_4 про допущене судом першої інстанції порушення у вигляді обвинувачення та визнання винним ОСОБА_38, який участі в судовому процесі не брав є безпідставними. Як слідує з вироку суду, формулюючи обвинувачення, визнане судом доведеним, суд вказав на ОСОБА_4, як на особу, що створила організовану групу, ОСОБА_5, який був залучений до її діяльності та на іншу особу, яка перебуває у розшуку.
З цих же підстав колегія суддів вважає необґрунтованими доводи захисника ОСОБА_2 про неправильне визначення судом особового складу організованої групи.
Підстав для направлення судом першої інстанції даної кримінальної справи для проведення додаткового розслідування або закриття провадження по ній відповідно до ст.6 КПК України, про що ОСОБА_4 вказує в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає, оскільки на час направлення справи до суду та її судового розгляду було зібрано достатньо доказів для вирішення її по суті.
Не знаходять свого підтвердження доводи апелянта ОСОБА_4 про те, що особа, яка проводила розслідування кримінальної справи та прокурор державний обвинувач в суді першої інстанції підлягали відводу, оскільки жодних доказів про наявність обставин, що викликають сумнів у їх об'єктивності та наянвість підстав для відводу таких осіб, визначених ст.ст.58, 60 КПК України апелянтом не наведено.
Безпідставним є твердження ОСОБА_4 про порушення його права на захист під час судового розгляду справи та ОСОБА_5 на досудовому слідстві. Наведені ним в апеляційній скарзі обставини, як доказ порушення права на захист, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки кожен із засуджених з часу затримання мав можливість користуватися послугами адвокатів і використав це право. Обставин, які б свідчили про позбавлення або обмеження їх права на захист при перевірці справи в апеляційному порядку колегією суддів не встановлено.
Як слідує з протоколу пред'явлення обвинуваченому та його захиснику матеріалів кримінальної справи для ознайомлення, обвинувачений ОСОБА_4 в період з 24 грудня 2007 року по 21 січня 2008 року ознайомився з усіма матеріалами даної кримінальної справи, про що свідчить його власноручний запис. Тому його доводи про неналежне ознайомлення з матеріалами кримінальної справи, як одну з підстав для скасування вироку, колегія суддів до уваги не приймає.
Вказівка засудженого ОСОБА_4 та захисника ОСОБА_1 на порушення порядку проведення судових дебатів, що полягало в ненаданні можливості участі в цій стадії судового процесу потерпілим, як на підставу для скасування вироку є необґрунтованою та помилковою. Як слідує з матеріалів справи потерпілі власноручно написали заяви, за змістом яких вони відмовляються від участі в судових дебатах, а при призначенні засудженим покарання покладаються на думку суду. (т.15 а с.56-59)
Що стосується доводів засудженого ОСОБА_4 та захисника ОСОБА_1 про інші порушення кримінально-процесуального закону, які він наводить в апеляційній скарзі (отримання доказів з порушенням процесуальної форми їх збору, нелигітимність знищених матеріалів шостого тому кримінальної справи, проведення експертиз по справі з порушеннями кримінально-процесуальних норм та інші), то вони свого підтвердження не знаходять.
Також частина доводів засудженого ОСОБА_4 про процесуальні порушення (порушення таємниці нарадчої кімнати, порушення при зміні секретаря судового засідання) є не конкретизованими в апеляційній скарзі та не підтверджені ним в апеляційній інстанції, в зв'язку з чим не можуть братися до уваги як доказ незаконності судового рішення.
З приводу застосування морального та психологічного тиску працівниками міліції на потерпілих та свідків, про що вказує засуджений ОСОБА_5, прокуратурою Тернопільської області проведено відповідні перевірки, які дані обставини не підтвердили. (т.15 а с.62-66, 70-74, 77-78, 89-90, 103-106, 108-109)
Не знайшли свого підтвердження доводи засудженого ОСОБА_4 про те, що показання в засудженого ОСОБА_5 під час проведення досудового слідства, в яких він зізнався про вчинення інкримінованого йому злочину та детально розповів про роль кожного із засуджених в злочинній діяльності, були в нього отримані із застосуванням фізичного насильства, коли останній перебував в стані алкогольного сп'яніння. З даного приводу проведено перевірки прокуратурою м. Тернополя та прокуратурою Підволочиського району Тернопільської області, результати яких спростовують ці твердження ОСОБА_4 (т.4 а с.84-87)
Безпідставними колегія суддів вважає доводи захисника ОСОБА_1 про те, що суд вийшов за межі пред'явленого обвинувачення, визнавши потерпілими ОСОБА_31, який приймав участь у справі як свідок та ОСОБА_33 та ОСОБА_34, які не приймали участі в розгляді справи. Як слідує з матеріалів справи, квартира АДРЕСА_28 належала на праві спільної часткової власності ОСОБА_32, ОСОБА_31, а також їх неповнолітнім дітям ОСОБА_33 та ОСОБА_34 (т.4 а. с.132) Відчуження даної квартири в користь ОСОБА_4 проводилось ОСОБА_31 та ОСОБА_32, яка також діяла від імені своїх неповнолітніх дітей. Таким чином, внаслідок заволодіння засудженими вищевказаною квартирою шляхом обману шкода була заподіяна всім її попереднім власникам, що й вказав у вироку суд першої інстанції.
Апеляційні доводи захисника ОСОБА_3 про порушення судом першої інстанції вимог ст.ст.257, 261, 279 КПК України, а також про розголошення даних досудового слідства перед допитом свідків колегія суддів вважає надуманими, як такі, що є виключно суб'єктивною оцінкою захисника, оскільки жодних обгрунтованих доводів з цього приводу як в апеляційній скарзі, так і в судовому засіданні апеляційної інстанції не представлено.
Також як суб'єктивну оцінку досліджених доказів по справі не підтверджену обґрунтованими доводами, колегія суддів вважає твердження захисника ОСОБА_3 та засудженого ОСОБА_4 про неправильну оцінку судом показань потерпілих та свідків та неповноту судового слідства. Аналіз показань свідків та потерпілих, допитаних в судовому засіданні судом першої інстанції, на думку колегії суддів є об'єктивним та неупередженим, який повністю узгоджується з усіма іншими дослідженими судом доказами, а тому порушень судом першої інстанції при постановленні вироку вимог ст.ст.368, 369 КПК України, про що вказують апелянти ОСОБА_4 та ОСОБА_3, колегія суддів не вбачає.
Не знаходять свого підтвердження доводи захисника ОСОБА_3 про ненадання можливості учасникам процесу ознайомитися з протоколом судового засідання, що спростовується власноручно написаними заявами засудженими ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (т.18 а. с.162, 163), а також захисником ОСОБА_3 (т.18 а. с.168).
Питання про повернення предметів, які засудженому ОСОБА_4 не належать і на які під час досудового слідства накладено арешт, про що засуджений ОСОБА_4 вказує в апеляційній скарзі, підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства і тому не може розглядатися як одна з підстав для визнання вироку незаконним.
Аналізуючи вищенаведене колегія суддів вважає, що підстав для сумніву в правильності оцінки зібраних досудовим слідством та досліджених судом першої інстанції доказів щодо доведеності вини ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого їм злочину, передбаченого ч.4 ст.190 КК України, в колегії суддів немає. Обґрунтованих доводів з цього приводу не наведено і в апеляційних скаргах засудженого та його захисника.
Покарання обране судом першої інстанції засудженим ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відповідає вимогам ст.65 КК України і призначене з урахуванням ступеня тяжкості вчинених ним злочинів і даних щодо особи винних. При цьому, суд обгрунтовано застосував до засуджених додаткове покарання у виді конфіскації майна, що оспорює в апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_4. Відмова потерпілих від цивільних позовів, на що посилається останній, не може бути підставою для незастосування цього виду покарання, яке призначається за правилами ст.ст.50, 65 КК України, що й було дотримано судом першої інстанції.
Покарання призначене судом першої інстанції за своїм видом та строком, на думку колегії суддів, є достатнім та необхідним для виправлення засуджених та запобігання вчинення ними нових злочинів, а тому підстав для його пом'якшення, про що засуджені ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ставлять питання в судовому засіданні апеляційної інстанції і захисник ОСОБА_6 та потерпілий ОСОБА_7 в апеляційних скаргах, а також підстав для застосування більш суворого покарання, на що вказує в апеляції прокурор, колегія суддів не вбачає.
Аналізуючи вищенаведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що вирок Тернопільського міськрайонного суду від 25 вересня 2009 року відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є обґрунтованим і законним. Будь-яких передбачених ст.367 КПК України підстав до його зміни чи скасування при перевірці справи в апеляційному порядку не виявлено, а тому апеляційні скарги прокурора, захисників ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_6, в інтересах засудженого ОСОБА_4, захисника ОСОБА_2, в інтересах засудженого ОСОБА_5, потерпілого ОСОБА_7, засудженого ОСОБА_4, засудженого ОСОБА_5 до задоволення не підлягають.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.365, 366 КПК України, колегія суддів, –
у х в а л и л а:
Апеляції старшого прокурора відділу прокуратури Тернопільської області, з асуджених ОСОБА_4, ОСОБА_5, захисників ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_6, потерпілого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської обласної від 25 вересня 2009 року відносно ОСОБА_4 та ОСОБА_5 – без зміни.
Головуючий підпис
Судді два підписи
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду
Тернопільської області Ваврів І.З.