АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 липня 2010 року
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:
Головуючого : Фащевської Н.Є.
Суддів : Ходоровського М.В., Хоми М.В.
при секретарі : Любчик Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою Управління Пенсійного Фонду України в м. Тернополі на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 09 червня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в м. Тернополі про стягнення грошових коштів ,-
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі про стягнення невиплаченої надбавки до пенсії, посилаючись на те, що має статус дитини війни і згідно ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” повинна отримувати підвищену пенсію на 30% від мінімальної пенсії за віком, однак у зв’язку з тим, що Законами України “Про державний бюджет України на 2006 рік” та “Про державний бюджет на 2007 рік” дія вищевказаного закону була зупинена, протягом 2006-2007 років їй допомога не виплачувалась, а у 2008-2009 роках виплачувалась в неповному обсязі. Оскільки рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року п. 12. ст. 71 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” було визнано неконституційними, просила суд визнати дії відповідача щодо ненарахування та невиплати їй підвищення до пенсії неправомірними та стягнути з відповідача 3796, 5 грн. недоплаченої допомоги за період з 2007 по 2009 рік. Зобов’язати відповідача нараховувати та виплачувати їй підвищення до пенсії довічно.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 09 червня 2010 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.
Зобов’язано Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі здійснити ОСОБА_1 перерахунок підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, виходячи із розміру встановленого ч.1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та провести відповідні виплати за періоди з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2009 року.
Стягнуто з Управління Пенсійного фонду України в користь ОСОБА_1 37 грн. понесених витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі УПФ в м. Тернополі просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд керувався тим, що УПФ як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинно було діяти відповідно до вимог ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” і здійснити позивачу відповідні нарахування (за той період, коли дія цієї норми не була зупинена), але в порушення вимог вказаної статті таких нарахувань не проводило, чим і допустило протиправну бездіяльність.
З таким висновком суду слід погодитись, оскільки він відповідає вимогам чинного законодавства і грунтується на матеріалах справи.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 отримує пенсію за віком та належить до категорії громадян, яким встановлено статус дитини війни. Протягом 2006-2007 років їй не було нараховано і виплачено підвищення до пенсії, а протягом 2008-2009 років їй нараховувалось і виплачувалось підвищення до пенсії в неповному розмірі.
Нарахування ОСОБА_1 в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з не проводилось з мотивів відсутності механізму розрахунку підвищення пенсій, а також, що у ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” не вказано, яким саме органом, за рахунок яких коштів і джерел фінансування та в якому процедурному порядку здійснюється їх призначення та виплата.
Статтею 6 ЗУ “Про соціальний захист дітей війни” (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.
Пунктом 12 ст. 71 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” дію ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” зупинено на 2007 рік із врахуванням ст. 11 цього Закону. Проте, рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п.12 ст. 71 та ст. 11 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік”.
Підпунктом 2 пункту 41 розділу ІІ Закону України “Про державний бюджет України на 2008 рік” було змінено редакцію ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, проте, рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року ці зміни також визнані неконституційними, оскільки за правилами ч.2 ст. 3 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” державні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ рішення про їх неконституційність. Разом із цим на підставі вимог ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За вказаних обставин суд обгрунтовано прийшов до висновку, що позивачу з 09 липня 2007 року по 31грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2009 року повинна була нараховуватись підвищена пенсія, яка передбачена для дітей війни. Відмова в такому нарахуванні та виплаті є протиправною бездіяльністю УПФ.
Колегія суддів не приймає до уваги твердження апелянта про відсутність, визначення у законодавстві поняття «мінімальна пенсія за віком», як розрахункової величини для підвищення пенсії, згідно із вимогами ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». За чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається за правилами ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» і норми закону щодо заборони застосування даного розміру для розрахунку інших, пов’язаних з нею, пенсій чи доплат відсутні. Зважаючи на наведене, вищезазначені доводи апелянта є безпідставними.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта щодо відсутності бюджетного фінансування на виплату передбаченого Законом України «Про соціальний захист дітей війни» підвищення до пенсії, оскільки відсутність такого фінансування не може бути підставою невиконання відповідним суб’єктом владних повноважень покладених на нього зобов’язань та не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Таким чином, рішення суду відповідає вимогам чинних норм матеріального і процесуального права, тому підстав для його скасування немає. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів,-
УХВАЛИЛА :
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Тернополі — відхилити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 09 червня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий : підпис
Судді : два підписи
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду
Тернопільської області Н.Фащевська