№2-439/10

  РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2010 року Залізничний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого, судді  –  Уржумової Н.В.

при секретарях         –      Чертолясові А.С., Щировій Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Сімферополі цивільну справу за позовними вимогами ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання частки квартири особистим майном спадкодавця, визнання недійсним свідоцтва про право власності на частку квартири та за зустрічними позовними вимогами ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом видачі ключів від квартири, треті особи по справі ОСОБА_3, Друга Сімферопольська державна нотаріальна контора, -

в с т а н о в и в:

13.09.2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовними вимогами до ОСОБА_2 про виключення квартири зі складу спільної сумісної власності подружжя та включення квартири до складу  спадщини, яка залишилася після смерті ОСОБА_5,  мотивуючи позовні вимоги тим, що її мати, ОСОБА_5, померла ІНФОРМАЦІЯ_1. 11.07.2008 року ОСОБА_5 склала заповіт, за яким все своє майно, що буде належати їй на час смерті, в чому б воно не полягало та де б воно не знаходилося і на що,  згідно із законом, вона матиме право, зокрема квартири, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та у АДРЕСА_2, вона заповіла ОСОБА_1 З 22.01.1970 року, ОСОБА_5 знаходилася у шлюбі із ОСОБА_2 З наданої ОСОБА_2 довідки КРП СМ БРТІ убачається, що право власності на кв. АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу, засвідченого приватним нотаріусом Дрезноль Т.А. 29.07.2004 року реєстр №1967.  Зазначена  квартира  не була спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_5, а була особистою приватною власністю лише ОСОБА_5, оскільки була набута нею за особисті кошти. Так, згідно з договором купівлі-продажу квартири, ОСОБА_7 продав, а ОСОБА_5 купила кв. АДРЕСА_1. Відповідно до п. 3 Договору, продаж здійснений за ціну, встановлену покупцем і продавцем в сумі 13000 грн. Спірна квартира була придбана за особисті кошти ОСОБА_5, оскільки на покупку квартири були використані кошти, отримані нею 27.07.2004 року від продажу кв. АДРЕСА_3, Ѕ частка якої належала ОСОБА_5 на праві власності. Інша Ѕ частка кв. АДРЕСА_3 належала ОСОБА_8, яка була рідною сестрою ОСОБА_5 Однак, 28.01.1998 року ОСОБА_8 склала заповіт, згідно з яким все майно, яке буде належати їй на час смерті вона заповіла ОСОБА_5 Оскільки ОСОБА_8 була непрацездатною, останніми роками сильно хворіла та вимагала постійної допомоги та у зв'язку з тим, що ОСОБА_5 постійно проживала у Російській Федерації, догляд за ОСОБА_8,  фактично,  здійснювала ОСОБА_1 та її діти - ОСОБА_9 і ОСОБА_4. 29.04.1998  року між ОСОБА_8 та ОСОБА_1, як представником ОСОБА_5 на підставі довіреності  був укладений договір довічного утримання, згідно з яким ОСОБА_8 передала у власність ОСОБА_5, Ѕ частку кв. АДРЕСА_3, а ОСОБА_5, у свою чергу, зобов'язалася довічно утримувати ОСОБА_8 Зазначений договір довічного утримання був укладений в інтересах ОСОБА_1 та її дітей – ОСОБА_9 та ОСОБА_4, оскільки саме вони виконували зобов’язання за цим договором. Також, ОСОБА_1 передала ОСОБА_5 на покупку спірної квартири суму у розмірі 4500 грн. ОСОБА_5 бажала оформити квартиру на дітей ОСОБА_1, однак на той час вони були неповнолітніми. З урахуванням викладеного та з посиланням на ст. 57 СК України, ст. ст. 15, 16, 1234 ЦК України ОСОБА_1 просила суд: виключити квартиру АДРЕСА_1, що  належала на праві власності ОСОБА_5 зі складу спільної сумісної власності подружжя; включити кв. АДРЕСА_1 до складу спадщини, яка залишилася після смерті ОСОБА_5 (т.1,  а.с. 3-6).

22 квітня 2009 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з додатковою позовною заявою та просила суд: визнати недійсним свідоцтво про право власності, видане ОСОБА_2 про право на Ѕ частку спірної квартири, як на частку у  спільному сумісному майні подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (свідоцтв НОМЕР_1, посвідчене 04.03.2009 року державним нотаріусом Державної нотаріальної контори № 2 у м.  Сімферополі АР Крим Рабочою Ю.Ю., т. 1,  а.с. 49-51).

17 травня 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зміненою позовною заявою та остаточно просила суд:  визнати ѕ часток квартири АДРЕСА_1 особистим майном спадкодавця – ОСОБА_5 та визнати недійсним свідоцтво про право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1, яке було видане ОСОБА_2 (т. 1,  а.с. 211-213).

ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом видачі ключів від квартири, звільненні Ѕ частки спірної квартири від сторонніх осіб, мотивуючи позовні вимоги тим, що на підставі свідоцтва про право власності йому належить Ѕ частка кв. АДРЕСА_1, але ж ОСОБА_1, яка на теперішній час не має документів, що  підтверджують її право власності на спірну квартиру  самовільно  вселила до  квартири сторонніх осіб, які не пускають ОСОБА_2 до квартири; не надає йому ключів від квартири. На підставі викладеного та з посиланням на ст. 67 СК України, ст. ст.  16, 316, 319, 321, 387 ЦК України ОСОБА_2 просив суд: зобов’язати ОСОБА_1 усунути йому перешкоди у користуванні власністю – Ѕ часткою квартири АДРЕСА_1 шляхом видачі ключів від спірної квартири, звільнити Ѕ частку квартири від сторонніх осіб (т.1,  а.с. 128-130).

Ухвалою суду від 22 жовтня 2009 року зустрічна позовна заява ОСОБА_2 була  об’єднана з первісною позовною заявою ОСОБА_1 в одне провадження  (т.1,  а.с. 153).

Ухвалою суду від 17 травня 2010 року зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 у частині зобов’язання звільнити Ѕ частку квартири АДРЕСА_1 від сторонніх осіб були залишені без розгляду.

У судовому засіданні ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги підтримала у повному обсязі та з підстав, викладених у  заяві від 17.05.2010 року остаточно просила суд:  визнати ѕ часток квартири АДРЕСА_1 особистим майном спадкодавця – ОСОБА_5 та визнати,  з тих підстав,  недійсним свідоцтво про право власності на Ѕ частку квартири АДРЕСА_1, видане 04.04.2009 року ОСОБА_2 (реєстр №2-140). Зустрічні позовні вимоги вважала необґрунтованими та просила суд відмовити у їх задоволенні, зазначаючи, що як спадкоємець ОСОБА_5 вона є власником спірної квартири  з часу відкриття спадщини, тому має право дозволити проживати у квартирі своїм дітям.

Представник ОСОБА_2 – ОСОБА_13, діюча на підставі довіреності (т.1,  а.с. 62), позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала, вважала їх необґрунтованими та просила суд відмовити у їх задоволенні з підстав, викладених у письмових запереченнях. Зустрічні позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила суд усунути перешкоди, що чиняться її довірителю з боку ОСОБА_1 – Ѕ часткою квартири АДРЕСА_1 шляхом видачі ключів від спірної квартири та  при ухваленні судового рішення вирішити питання про розподіл судових витрат.

ОСОБА_2 підтримав пояснення свого представника ОСОБА_13, надані у судовому засіданні.

Третя особа по справі ОСОБА_3  та представник Другої Сімферопольської державної нотаріальної контори у судове засідання не з’явилися, повідомлені належним чином з урахуванням норм діючого законодавства. Надали суду письмові заяви з проханням провести розгляд справи у їх відсутність (т. 1,  а.с. 143-144; т. 2,  а.с. 21).

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та її представника –ОСОБА_10, ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_13, допитавши свідків, вивчивши та проаналізувавши усі наявні по справі докази та матеріали цивільної справи у їх сукупності, суд дійшов до висновку про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі та про задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2, виходячи з наступного.

 Відповідно до вимог частини 1 статті 11 ЦПК України, якою закріплений принцип диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін чи інших осіб, які беруть участь у справі.

   Судом встановлено, що 22 січня 1970 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 був укладений шлюб, після реєстрації якого обом було присвоєно прізвище – ОСОБА_5, що підтверджується свідоцтвом про одруження серія НОМЕР_2 (т.1 а.с. 12).

29 липня 2004 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу квартири, за яким ОСОБА_7 продав, а ОСОБА_5 купила квартиру АДРЕСА_1 (т.1,  а.с.157).

На укладення цього правочину,  ОСОБА_2,  відповідно до вимог ст. 35 СК Російської Федерації, надав письмову згоду своїй дружині ОСОБА_5 на придбання за ціною та на умовах на її погляд майна, яке складалося з квартири або  жилого будинку з земельною ділянкою у м. Сімферополі чи Сімферопольському району, з наступною реєстрацією права власності на своє ім’я у реєструючих органах. Зазначене погодження на вчинення правочину  було завірено нотаріально (т.1 а.с.158).

Право власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 було у встановленому порядку зареєстровано у КРП СМБРТІ, що відповідає відомостям витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (т. 1,  а.с. 15).

11 липня 2008 року ОСОБА_5 склала заповіт, посвідчений заступником головного лікаря з  лікувальної роботи Кримської республіканської установи «Онкологічний клінічний диспансер» м. Сімферополь» Сиромятниковим О.С., згідно з яким вона, ОСОБА_5 заповіла ОСОБА_1 все майно, яке до дня її смерті виявиться їй належним, з чого б воно не складалося та де б воно не знаходилося та на що вона за законом буде мати право, зокрема, квартири розташовані за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 (т.1, а.с. 8-9).

Відомості про зазначений заповіт був внесені до Спадковому реєстрі (т.1,  а.с. 10).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, що убачається з копії повторного свідоцтва про смерть, виданого 06.08.2008 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Нахімовського районного управління юстиції у м. Севастополі (т. 1,  а.с. 7).

04 березня 2009 року державний нотаріус Другої сімферопольської державної нотаріальної контори АР Крим в Україні Рабоча Ю.Ю., на підставі статті 71 Закону України «Про нотаріат»,  видала свідоцтво про право власності, яким посвідчила, що ОСОБА_2 як подружжю ОСОБА_5 належить право власності на Ѕ частку квартири НОМЕР_3, розташованої за адресою: АДРЕСА_1  як на частку  у спільному сумісному майні,  набутому подружжям за час шлюбу (т. 1,  а.с. 31).

Право власності ОСОБА_2 на Ѕ частку спірної квартири було зареєстровано у КРП СМБРТІ (т. 1,  а.с. 32).  

Таким чином, за встановленими вище під час розгляду цивільної справи у суді дійсними обставинами по справі, спірна квартира за НОМЕР_3, розташована за адресою: АДРЕСА_1 була набута спадкодавцем ОСОБА_5 29.07.2004 року за час  перебування у шлюбі із ОСОБА_2, що не спростовувалося у судовому засіданні сторонами по справі та їх представниками, а також підтверджується матеріалами цивільної справи ( а.с. 12-14).

Тому, за загальним правилом, встановленим  ст. 60 СК України,  спірна квартира  є спільною сумісною власністю ОСОБА_5, яка зазначена у договорі купівлі-продажу спірної квартири від 24.07.2004 року  як покупець та ОСОБА_2 – як подружжя.

Звертаючись  13.09.2009 року до суду  з позовною заявою  13.09.2009 року,  позивачка ОСОБА_1, обґрунтовувала підстави свого  звернення та  зазначала у первинній, доповненій та  зміненій позовних заявах  та у судових засіданнях  тим, що як спадкоємиця померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 за заповітом  має право на звернення до суду з вимогами про  виключення   спірної квартири зі спільної сумісної власності подружжя, на спростування свідоцтва про право власності на частку у спільному сумісному майні подружжя.

Разом з тим, відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Оскільки на час смерті спадкодавця ОСОБА_5 квартира НОМЕР_3, розташована за адресою: АДРЕСА_1 належала їй  на праві спільної сумісної власності разом із ОСОБА_2 і за своє життя остання не вимагала встановлення іншого правового режиму цього нерухомого майна, на думку суду, до ОСОБА_1,  як до спадкоємиці за заповітом після смерті  ОСОБА_5, в силу вимог ст. 1218 ЦК України,  перейшло саме право спільної власності на зазначену квартиру  поряд із іншим співвласником ОСОБА_2

     Про обґрунтованість зазначених висновків суду свідчить і зміст самого заповіту,  що склала за своє життя ОСОБА_5 Так за цим заповітом, ОСОБА_5 заповіла  своїй спадкоємиці ОСОБА_1 «…все майно, яке до дня її смерті виявиться їй належним, з чого б воно не складалося та де б воно не знаходилося та на що вона за законом має право…».

Обсяг прав спадкодавця, що переходять до  його спадкоємців, наведений  у ст.ст. 1225 - 1231 ЦК України, серед яких відсутнє право спадкоємця на збільшення складу спадщини, шляхом звернення такого спадкоємця  до суду після смерті спадкодавця з позовом про спростування права спільної сумісної власності іншої особи на певне майно.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 про визнання частки квартири особистим майном спадкодавця, визнання недійсним свідоцтва про право власності на частку квартири.

Не спростовують зазначених висновків суду і показання допитаних за клопотанням ОСОБА_1 свідків ОСОБА_9, ОСОБА_4, які будучи онуками спадкодавця та дітьми позивачки ОСОБА_1 підтвердили, що проживали та проживають й на теперішній час у спірній квартирі і вважали, що зазначена квартира належить їх померлій бабі ОСОБА_5

Розглядаючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення йому як власнику Ѕ частки квартири за НОМЕР_3, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 перешкод у користуванні своєю власністю, суд дійшов до висновку про їх обґрунтованість, враховуючи те, що відповідачка не впускає ОСОБА_2 до зазначеної квартири, не дає йому ключі, незважаючи на наявність у останнього не спростованого права власності на частку цієї квартири.

ОСОБА_2 як власник  частки квартири, з підстав ст. 391 ЦК України,  вправі вимагати усунення перешкод, що йому чиняться, тому його зустрічні позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Дійшовши до зазначеного висновку, суд  врахував і пояснення самої ОСОБА_1 стосовно того, що на теперішній час у квартирі проживають її діти, що були допитані судом як свідки, ключі від квартири у ОСОБА_2 відсутні і він їх отримує лише після закінчення судового розгляду.

Також, свідки   ОСОБА_9 та ОСОБА_4  підтвердили у судовому засіданні,  що проживають  у спірній квартирі разом із своїми друзями та подругами, а ОСОБА_2,  не має доступу до квартири.

За такими обставинами, суд дійшов до висновку, що порушене право власності ОСОБА_2  потребує судового захисту шляхом зобов’язання  ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2  перешкоди у здійсненні права власності Ѕ часткою квартири АДРЕСА_1 шляхом видачі ключів від зазначеної квартири.

     При ухваленні судового рішення, суд, дотримуючись положень ст. 214 ЦПК України,  вважає за необхідне вирішити питання про скасування заходів забезпечення позову.

     Так, ухвалою  Залізничного районного суду м. Сімферополя від 15 квітня 2009 року було накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (по Ѕ частці – за кожним).

Відповідно до частини 3 статті 154 ЦПК України, заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає справу.

З аналізу положень цивільного процесуального законодавства  убачається, що вжиття таких заходів забезпечення позову як покладення арешту на майно відповідача здійснюється судом, якщо їх невжиття може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

У відповідності з частиною 6 статті 154 ЦПК України  «Якщо у задоволенні позову було відмовлено, провадження у справі закрито або заяву залишено без розгляду, вжиті заходи забезпечення позову застосовуються до набрання судовим рішенням законної сили. Проте суд може одночасно з ухваленням судового рішення або після цього постановити ухвалу про скасування заходів забезпечення позову».

Оскільки, суд дійшов до висновку про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 про визнання частки квартири особистим майном спадкодавця, визнання недійсним свідоцтва про право власності на частку квартири, суд вважає за можливе скасувати заходи забезпечення позову ОСОБА_1, вжиті ухвалою Залізничного районного суду м. Сімферополя АРК від 15 квітня 2009 року та зняти арешт з квартири АДРЕСА_1, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (по Ѕ частці за кожним) – після набрання чинності рішенням суду.

Разом з тим, суд вважає, що не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_2 про компенсацію йому за рахунок ОСОБА_1 витрат, понесених  у зв’язку із наданням правової допомоги ОСОБА_13 , оскільки  за статтею 88 ЦПК України, до витрат на правову допомогу відносяться витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права.

За матеріалами цивільної справи, ОСОБА_13 приймала участь у справі діючи на підставі нотаріально посвідченої довіреності, з якої не убачається, що ОСОБА_13 представляла інтереси  ОСОБА_2,  як адвокат. Також у матеріалах справи відсутні докази того, що зазначена особа є  фахівцем  в галузі права.

На підставі наведеного, керуючись статтями 10, 11, 60, ч. 11 ст. 153, ч. 6 ст. 154, 209, 212-215, 218, 293, 294 Цивільного процесуального кодексу України, суд,  -

в и р і ш и в :

ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 про визнання частки квартири особистим майном спадкодавця, визнання недійсним свідоцтва про право власності на частку квартири – відмовити.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 – задовольнити.

Зобов’язати ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкоди у здійсненні права власності Ѕ часткою квартири АДРЕСА_1 шляхом видачі ключів від зазначеної квартири.

Після набрання чинності рішенням суду, скасувати заходи забезпечення позову ОСОБА_1, вжиті ухвалою Залізничного районного суду м. Сімферополя АРК від 15 квітня 2009 року та зняти арешт з квартири АДРЕСА_1, надіславши копію судового рішення до Першої Сімферопольської державної нотаріальної контори та КРП СМ БРТІ – для виконання у частині скасування заходів забезпечення позову.  

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя