Справа №22ц-781,2010р. Головуючий в 1-й інстанції
Прохоренко В.В.
Категорія: Доповідач – Вербицька Л.І.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2010 року червня місяця « 16 » дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі:
Головуючого – Вербицької Л.І.
Суддів: Колісниченка А.Г.,
Вадзінського П.О.
при секретарі – Перевознік В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, в інтересах ОСОБА_4 на рішення Комсомольського районного суду м.Херсона від «13» січня 2010 року
за позовом
ОСОБА_4 до садівничого товариства «Садівник-Зв’язківець» про визнання рішення про звільнення недійсним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
В С Т А Н О В И Л А:
Рішенням Комсомольського районного суду м.Херсона від 13 січня 2010 року у задоволенні зазначеного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3, в інтересах ОСОБА_4 просить рішення суду скасувати, постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального закону.
Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.
Відмовляючи у задоволенні позову суд дійшов висновку про те, що позивача звільнено у відповідності з чинним законодавством, дотриманням порядку звільнення, строків застосування дисциплінарного стягнення, врахуванням ступеня тяжкості вчиненого проступку і заподіяної ним шкоди. Посилання суду на роз’яснення п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» свідчить про те, що суд дійшов також висновку про те, що позивача було звільнено з підстав, передбачених п.3 ст.40 КЗпП України: систематичного невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Однак, з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки до них суд дійшов в порушення вимог матеріального та процесуального закону.
З матеріалів справи вбачається, що 29.09.2007 року між сторонами було укладено строковий трудовий договір – контракт, за умовами якого позивача прийнято на посаду охоронника зі строком дії контракту до 01.04.2008 року. Після закінчення строку контракту позивач продовжував працювати у товаристві на цій же посаді.
29.03.2009 року між сторонами було укладено інший строковий трудовий договір – контракт, умовами якого були змінені умови оплати праці. Строк дії цього договору було передбачено до 29.03.2010 року.
Рішенням правління садівничого товариства від 03.05.2009 року контракт від 29.03.2009 року з позивачем розірвано. Підставою розірвання зазначено – невиконання умов контракту з охорони території товариства причалів №6,7; невиконання посадової інструкції; порушення трудової дисципліни.
Відповідно до вимог передбачених ст. 311 КЗпП України, якщо після закінчення строку трудового договору трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. Крім того, ч.2 зазначеної норми передбачено, що трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів вважаються такими, що укладені на невизначений строк.
З зазначених вище обставин вбачається, що після закінчення строку дії першого строкового договору, а саме, 01.04.2008 року позивач продовжував працювати на посаді охоронника. Цю обставину сторони не заперечують. При цьому, новий строковий договір було укладено в березні 2009 року в зв’язку із зміною керівництва товариства.
Таким чином, зазначені обставини свідчать про те, що після закінчення строку першого трудового договору позивача слід вважати працюючим за безстроковим трудовим договором, що укладається на невизначений строк.
У рішенні правління товариства не зазначено підстави передбаченої КЗпП України, з якої позивача звільнено з роботи. У запереченнях проти доводів позивача відповідач не погоджується з підставою звільнення, визначеною судом, а саме, п.3 ст.40 КЗпП України. Крім того, зазначає, що фактично позивача звільнено з підстави, передбаченої п. в ч.1 ст.36 КЗпП України – підстави, передбачені контрактом.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що суд безпідставно самостійно визначив підставу звільнення позивача з роботи, з якою не погодився і яку не доводив в запереченнях позовних вимог і роботодавець.
Обставини, на які посилається відповідач, як на підставу для звільнення позивача, не підтверджується належними і допустимими доказами.
Так, відповідач не надав суду доказів на підтвердження фактів невиконання позивачем обов’язків з охорони території, які б стали причиною крадіжки з дачних ділянок членів товариства. Наявність крадіжок і заяви про це членів товариства такими доказами не є, оскільки причетність позивача до цих крадіжок і заподіяння збитків саме його діями не встановлені. В цій частині доводи відповідача ґрунтуються на припущеннях, що суперечить вимогам ч.4 ст.60 ЦПК України.
Інші обставини наведені відповідачем, а також зафіксовані протоколом загальних зборів членів садівничого товариства від 06.05.2009 року, не підтверджені будь-якими актами чи іншими доказами, не конкретизовані строками у які були здійснені відповідні порушення позивачем.
В зв’язку із зазначеними обставинами висновок суду про дотримання відповідачем передбаченого законом порядку застосування дисциплінарних стягнень не підтверджений доказами і не відповідає дійсним встановленим судом обставинам справи. Крім того, судом безпідставно зазначено про врахування заподіяної позивачем шкоди, а також наявності непогашеної судимості на момент укладення контракту від 29.09.2007 року, як обставин, які не стосуються предмету спору та підстав звільнення позивача з роботи.
За таких обставин рішення суду у відповідності з вимогами ст. 213 ЦПК України не можна вважати законним і обґрунтованим у частині відмови у задоволенні позову про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. А тому, у цій частині рішення суду підлягає скасуванню з підстави передбаченої п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України з постановленням нового рішення про поновлення позивача на посаді охоронника.
Виходячи з зазначеної сторонами у контракті суми заробітної плати 700 грн., а також часу вимушеного прогулу з дня звільнення до ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу складає 8750 грн.
Колегія суддів вважає, що рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про визнання рішення правління садівничого товариства «Садівник-Зв’язківець» незаконним і недійсним скасуванню не підлягає, оскільки прийняття будь-яких рішень з питань прийняття та звільнення працівників з роботи відповідно до Статуту товариства є його правом. Рішенню правління судом дана оцінка відповідно до встановлених апеляційною інстанцією обставин, а тому його наявність не впливає на вирішення спору судом.
В зв’язку із зазначеним доводи скарги щодо скасування рішення суду в повному обсязі, колегією суддів до уваги не приймаються, як такі, що не відповідають вимогам закону і не підтверджуються належними доказами.
Керуючись ст.ст. 303,307,п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України, ст.311, 233, 235 КЗпП України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3, в інтересах ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Комсомольського районного суду м.Херсона від 13 січня 2010 року в частині відмови у задоволенні позову про визнання рішення правління садівничого товариства «Садівник-Зв’язківець» незаконним і недійсним залишити без змін.
В іншій частині відмови у позові зазначене рішення суду скасувати, постановити нове.
Поновити ОСОБА_4 на роботі у садівничому товариства «Садівник-Зв’язківець» на посаді охоронця з 01 травня 2009 року.
Стягнути з садівничого товариства «Садівник-Зв’язківець» на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 8750 грн. без врахування обов’язкових платежів та податків.
Рішення набирає чинності після проголошення та може бути оскаржено до Верховного Суду України протягом двох місяців у касаційному порядку.
Головуючий: Л.І.Вербицька
Судді: А.Г.Колісниченко, П.О.Вадзінський
Копія вірна: Л.І.Вербицька