Справа № 2-2830/1-2010 р.

Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

І М Е Н Е М           У К Р А Ї Н И

    19 серпня 2010 року Дніпровський районний суд м. Києва у складі :

Головуючого - судді:                                                               БАРТАЩУК Л.П.

при секретарі:                                                                                Полторак  І.В.

з участю позивача  ОСОБА_1,  відповідача ОСОБА_2

           розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про примусове виселення, -

В  С  Т  А  Н  О  В  И  В :

Позивач – ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про виселення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 1964 р. по 1972 р. вона перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3.

 Її колишній чоловік був членом житлово-будівельного кооперативу «Слово».

 В 1967 р. її сім'ї, яка складалася з трьох осіб - позивачки, чоловіка та їх доньки - ОСОБА_4 була надана двокімнатна квартира № 151, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

           16.03.1967 р. Виконавчим комітетом Київської міської ради депутатів трудящих було видано ордер № Б 65530 на вищевказану квартиру № 151, який був єдиною правовою підставою для зайняття ними квартири № 151.

Відповідно до витягу із рішення № 1114 Київської міської ради депутатів трудящих від 04.10.1976 р., внаслідок виключення колишнього чоловіка позивачки - ОСОБА_3 із членів ЖБК «Слово», її було прийнято у члени ЖБК «Слово» та закріплено  квартиру АДРЕСА_1.

Згідно із реєстраційним посвідченням від 22.06.1993 р., виданим Київським міським бюро технічної інвентаризації, квартира № 151, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрована за позивачкою – ОСОБА_1 і належить їй на праві особистої власності на підставі довідки ЖБК «Слово» № 40.

           Таким чином, єдиним власником квартири № 151, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, є  ОСОБА_1

           З 1998 р. вона зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2.

27.11.1986 р. між її дочкою - ОСОБА_4 та Відповідачем - ОСОБА_2 було укладено шлюб.

Після укладення шлюбу її донька та Відповідач почали постійно проживати за місцем реєстрації останнього, а саме - у м. Керчі.

Під час проживання та перебування у зареєстрованому шлюбі, у них народилися діти: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, які також були зареєстровані за адресою проживання їх батьків, тобто у м. Керчі.

Через декілька років її дочка разом зі своїми дітьми повернулася до м. Києва, натомість Відповідач залишився проживати та працювати у м. Керчі і лише періодично навідував дітей та дружину у м. Києві.

З 1994 р. Відповідач почав проживати та на сьогоднішній день продовжує проживати разом із дочкою Позивачки у АДРЕСА_1, проте в даній квартирі не зареєстрований, що підтверджується довідкою  кооперативу власників приміщень «Слово» від 23.06.2010 p..

З огляду на той факт, що сімейні стосунки між дочкою Позивача та Відповідачем протягом сімейного життя не склалися, 10.06.2010 р. шлюб між останніми розірвано.

 Проте, незважаючи на розірвання шлюбу, Відповідач, без будь-яких правових підстав продовжує проживати і користуватися квартирою № 151 за адресою: АДРЕСА_1.

 На неодноразові  звернення до Відповідача із вимогою залишити квартиру, останній не реагує.

 Відповідно до ч. 4 ст. 156 Житлового кодексу Української PCP, - у разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням, до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

 Так, згідно із положеннями ст. 162 ЖК УРСР, за користування житловим приміщенням (квартири № 151), Відповідач мав би сплачувати власнику квартири плату за користування жилим приміщенням та за комунальні послуги.

 Проте, Відповідач не виконує вимоги чинного житлового законодавства України, не здійснює оплату комунальних послуг, не бере участі у витратах по утриманню будинку (квартири) і прибудинкової території.

             Оскільки Відповідач не має правових підстав для користування квартирою АДРЕСА_1, Позивачка просить задовольнити її позов та виселити Відповідача.

             В судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала з підстав, викладених в заяві та просить їх задовольнити.

             Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги визнав, пояснивши, що він добровільно продав належну йому квартиру у м. Керчі, у 1994 році переїхав до Києва, проте Позивачка, яка доводилася йому тещею, не захотіла його прописати в квартирі. До цього часу він так і не зареєстрований за жодною адресою. Погоджується з тим, що жодних правових підстав для проживання в квартирі по АДРЕСА_1 у нього немає.

             Вислухавши пояснення сторін в судовому засіданні, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, забрані у справі, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.

            Згідно зі ст. 174 ЦПК України, відповідач може визнати позов протягом усього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Згідно з ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що власник володіє, користується і розпоряджається належним йому майном на свій розсуд.

 Відповідно до ст. 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності квартиру, користуються нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

 Зібраними у справі доказами підтверджуються обставини, викладені позивачем в позовній заяві, визнаються відповідачем, тому, згідно ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню.

 За таких обставин позовні вимоги підлягають задоволенню.

 Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін.

 Позивачем не заявлено вимог про стягнення судових витрат з відповідача, тому суд вважає, що їх слід віднести на рахунок позивачки.

           Керуючись ст. ст. 150, 156 ЖК України, ст.ст. 319, 810 ЦК України, ст.ст. 3, 15, 57-61, 209, 210, 212-215, 218, 223, 294 ЦПК України, -

                                                      В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про примусове виселення – задовольнити.

           Виселити ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4 з квартири № 151, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

            Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду  м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 10 днів після подачі апеляційної скарги з моменту проголошення рішення.

Рішення набирає законної сили з моменту закінчення строку на апеляційне оскарження або після розгляду апеляційної скарги Апеляційним судом м. Києва.

            СУДДЯ: