АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 квітня 2010 року. м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі
головуючого: Косогор Г.О.
суддів: Ісаєвої Н.В.
Ткачук О.О.
при секретарі: Прієшкіної О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 14 січня 2010 року, по справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропрайм», Закритого акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання договору недійсним,
встановила:
Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом та просить визнати договір про відкриття кредитної лінії №403-МВ/07 від 02 листопада 2007 року укладений між ТОВ «Агропрайм» та ЗАТ «Альфа-Банк» недійсним з моменту його укладення, посилаючись на те, що 02.11 .2007 року між ТОВ «Агропрайм» та ЗАТ «Альфа-Банк» був укладений договір про відкриття кредитної лінії №403-МВ/07, згідно якого банк відкриває позичальнику мультивалютну не відновлювальну кредитну лінію, із строком дії – до 25.12.2007 року з лімітом кредитної лінії в сумі, еквівалентній: в період з 2.12.2007 року до 24.12.2009 року (включно) – 10300000,00 доларів США; в період з 25.12.2009 року до 24.01.2010 року (включно) – 10013 889,00 доларів США, в період з 25.01.2010 року до 24.02.2010 року (включно) – 9 727778,00 доларів США; в період з 25.02.2010 року до 24.03.2010 року (включно) – 9 441667,00 доларів США; в період з 25.03.2010 року до 24.04.2010 року (включно) – 9 155556,00 доларів США; в період з 25.04.2010 року до 24.05.2010 року (включно) – 8 869 445,00 доларів США; в період з 25.05.2010 року до 24.06.2010 року (включно) – 8 583 334,00 доларів США; в період з 25.06.2010 року до 24.07.2010 року (включно) – 8 297 223,00 доларів США; в період з 25.07.2010 року до 24.08.2010 року (включно) – 8 011112,00 доларів США; в період з 25.08.2010 року до 24.09.2010 року (включно) – 7 725001,00 доларів США; в період з 25.09.2010 року до 24.10.2010 року (включно) – 7 438 890,00 доларів США та зі сплатою процентів: за користування частиною кредиту, наданою у гривнях – 17% річних; за користування частиною кредиту, наданою у доларах США – 11,0% річних; за користування частиною кредиту наданою у євро – 11,0% річних. Відповідно до п.п. є) п.2.1. вказаного договору належне виконання позичальником зобов’язань за цим договором забезпечується у тому числі порукою ОСОБА_2 на повну суму зобов’язань позичальника на строк дії цього договору. 2.11.2007 року у забезпечення кредитного договору був укладений договір поруки №581-П/07 за яким він як поручитель зобов’язався перед Банком відповідати
Головуючий 1-ої інстанції : Пепеляшков С.М. Справа № 22-ц -1899 - 2010
Доповідач : Косогор Г.О. Категорія : 27
по борговим зобов’язанням боржника – ТОВ «Агропрайм», що виникають за договором про відкриття кредитної лінії. Вважає, що всупереч вимогам ст.ст. 553 ч.1, ч.2 ст.215, ч.1-3 ст. 203 ЦК України, ч.2 ст.345 ГК України оскаржуваний кредитний договір не містить умов про відповідальність, ЗАТ «Альфа-Банк» щодо видачі кредиту ТОВ «Агропрайм», у зв’язку з чим має бути визнаний недійсним судом. Окрім того під час укладення спірного договору не було додержано деяких умов, додержання яких відповідно до чинного законодавства обов’язкове для чинності правочину, а саме те, що Єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведені розрахунків між резидентами на території України є гривня.
Грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства, актами діючого законодавства встановлений вичерпний перелік випадків, коли зобов’язання між сторонами може бути виражене в іноземній валюті та підлягає виконанню в валюті, відмінний від гривні України. Таким чином вважає, що надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді відкличної не відновлювальної муьтивалютної кредитної лінії та проведення ТОВ «Агропрайм» дій відносно виконання своїх обов’язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютною операцією. Одночасно, ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії Національного банку України. Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії.Приймаючи до уваги положення п. в) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та враховуючи встановлені обставини щодо укладення спірного договору на умовах надання кредиту в іноземній валюті, вважає, що вказана валютна операція потребує отримання однією із сторін індивідуальної ліцензії. Проте, індивідуальна ліцензія на надання ЗАТ «Альфа-Банк» та отримання ТОВ «Агропрайм» кредиту в іноземній валюті у жодної із сторін за кредитним договором №403-МВ/07 від 2.11.2007 року відсутня. Проведення розрахунків за спірним кредитним договором, в тому числі, оплата процентів, штрафних санкцій в іноземній валюті також потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України. Проте, вказані індивідуальні ліцензії у відповідачів відсутні, внаслідок чого вважає, що використання швейцарського франку як засобу платежу за договором про відкриття кредитної лінії №232-МВ/07 від 26.07.2007 року суперечить приписам п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» та Положенню «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу». Приймаючи до уваги вищевикладене, з урахуванням змісту договору про відкриття кредитної лінії №403-МВ/07 від 2.11.2007 року відповідачі повинні були отримати дві індивідуальні ліцензії: індивідуальну ліцензію на надання і одержання кредиту в іноземній валюті відповідно до п. в) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»; індивідуальну ліцензію на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави відповідно до п. г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Зазначені індивідуальні ліцензії ТОВ «Агропрайм» та ЗАТ «Альфа-Банк» у встановленому законодавством порядку отримані не були. Наявність у спірному кредитному договорі положень щодо вираження грошових зобов’язань між позивачем та відповідачем є євро, швейцарських франках та доларах США за відсутності індивідуальної ліцензії на надання ТОВ «Агропрайм» кредиту в іноземній валюті, та використання швейцарського франку як засобу платежу за кредитним договором №403-МВ/07 від 2.11.2007 року суперечить приписам ст.99 Конституції України, ст.524 Цивільного кодексу України, ст.ст. 189,198 Господарського кодексу України, ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст.35 Закону України «Про Національний банк України». Вважає, що за таких умов відповідно до ст.215,203,236 ЦК України спірний договір може бути визнаний недійсним.
Представник відповідача ЗАТ «Альфа-Банк» просив у позові відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що відповідно до ст.ст. 638,1054,1055 ЦК України, ст. 180 ГК України істотними умовами кредитного договору як господарського договору, відповідно до закону, є умови про предмет, ціну та строк його дії. 2.11.2007 року між ЗАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Агропрайм» було укладено договір про відкриття кредитної лінії №403-МВ/07. Відповідно до умов якого банк відкрив відповідачу мультивалютну не відновлювальну кредитну лінію із строком дії до 25.10.1010 року, з лімітом кредитної лінії в сумі, еквівалентній 10 300 000,00 швейцарських франків із сплатою процентів: за користування частиною Кредиту, наданою у швейцарських франках в розмірі – 11,0% річних. Банком обов’язки за договором про відкриття кредитної лінії було виконано в повному обсязі, тобто було здійснено кредитування позичальника на умовах, встановлених договором про відкриття кредитної лінії, в загальній сумі 10 506 776,00 швейцарських франків. Тобто при укладені договору про відкриття кредитної лінії між ЗАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Агропрайм» було досягнуто згоди щодо предмету, ціни та строку дії договору, а також визначено інші істотні умови, щодо яких за заявою сторін мало бути досягнути згоди. Посилання позивача як на підставу недійсності договору про відкриття кредитної лінії на відсутність в договорі відповідальності банку щодо видачі кредиту, безпідставне, оскільки зазначене, згідно з вимогами ст.ст 215,203 ЦК України, не є підставою для визнання такої угоди недійсною. Позивачем вибірково застосовуються положення законодавства, зокрема ст.533 ЦК України; за якою враховуються лише положення ч.1, 2 ст. 533 ЦК України щодо виконання грошових зобов’язань у гривнях, без врахування положення ч.3 ст.533, яка допускає можливість виконання зобов’язань в іноземній валюті. Чинним законодавством передбачено право комерційних банків здійснювати валютні операції, в тому числі видавати кредити у іноземній валюті юридичним та фізичним особам.
Вважає посилання позивача на підпункти в), г) ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», безпідставним, оскільки: 1. Індивідуальної ліцензії потребують операції щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо термін і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Згідно з Листом Національного банку України №28-313/2178 від 29.05.2001 вимоги або будь-які обмеження стосовно граничного розміру сум та строків повернення кредитів в іноземній валюті, залучених резидентами України, діючим законодавством не встановлені, тому здійснення резидентами операцій по отриманню кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.2. відповідно до п.1.5. положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою правління Національного банку України №483 від 14.10.2004, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями). Отримувачем за валютними операціями, які здійснювались ТОВ «Агропрайм» при погашені кредиту та процентів за користування кредитом є банк. Права ПАТ «Альфа-Банк» на здійснення операцій за валютними цінностями на момент укладення кредитного договору, тобто станом на 2.11.2007 року, підтверджується Банківською ліцензією №61, виданою Національним банком України.2.12.2001 року та Дозволу №61-4, виданим Національним банком України 25.06.2007 року. Тобто вважає, що порушення ст. 198 ГК України, як зазначає позивач не мало місце, оскільки згідно з вказаною статтею грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахункі між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства.
Представник ТОВ «Агропрайм» заявлені позовні вимоги визнав.
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 14 січня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю “Агропрайм”, Закритого акціонерного товариства “Альфа – Банк” про визнання договору про відкриття кредитної лінії від 02 листопада 2007 року недійсним – задоволені.
В апеляційній скарзі ЗАТ “Альфа-Банк” просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у позові в повному обсязі, посилаючись на те, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді – доповідача, пояснення представників сторін, що з’явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає за необхідне її задовольнити.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлених судом обставин 02.11 .2007 року між ТОВ «Агропрайм» та ЗАТ «Альфа-Банк» був укладений договір про відкриття кредитної лінії №403-МВ/07, згідно якого банк відкриває позичальнику мультивалютну не відновлювальну кредитну лінію, із строком дії – до 25.12.2007 року з лімітом кредитної лінії в сумі, еквівалентній: в період з 2.12.2007 року до 24.12.2009 року (включно) – 10300000,00 доларів США; в період з 25.12.2009 року до 24.01.2010 року (включно) – 10013 889,00 доларів США, в період з 25.01.2010 року до 24.02.2010 року (включно) – 9 727778,00 доларів США; в період з 25.02.2010 року до 24.03.2010 року (включно) – 9 441667,00 доларів США; в період з 25.03.2010 року до 24.04.2010 року (включно) – 9 155556,00 доларів США; в період з 25.04.2010 року до 24.05.2010 року (включно) – 8 869 445,00 доларів США; в період з 25.05.2010 року до 24.06.2010 року (включно) – 8 583 334,00 доларів США; в період з 25.06.2010 року до 24.07.2010 року (включно) – 8 297 223,00 доларів США; в період з 25.07.2010 року до 24.08.2010 року (включно) – 8 011112,00 доларів США; в період з 25.08.2010 року до 24.09.2010 року (включно) – 7 725001,00 доларів США; в період з 25.09.2010 року до 24.10.2010 року (включно) – 7 438 890,00 доларів США та зі сплатою процентів: за користування частиною кредиту, наданою у гривнях – 17% річних; за користування частиною кредиту, наданою у доларах США – 11,0% річних; за користування частиною кредиту наданою у євро – 11,0% річних.
Банком обов”язки за договором про відкриття кредитної лінії було виконано в повному обсязі, тобто було здійснено кредитування позичальника на умовах, встановлених договором в загальній сумі 10 506 776, 00 швейцарских франків.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що при наданні відповідачем позивачу кредиту у швейцарських франках було порушено чинне законодавство, яке забороняє надання резидентам кредиту в іноземній валюті при відсутності індивідуальної ліцензії, яка надається виключно на підставі окремої постанови Правління Національного банку України, а тому кредитний договір підлягає визнанню недійсним.
Проте з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки до нього суд дійшов порушивши норми матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи що згідно з ч.ч. 3,4 ст.309 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
Відповідно до ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Статтею 192 ЦК України передбачено, що законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця – гривня; іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
За ч.3 ст.533 вказаного Кодексу використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
На даний час таким законом є Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993 року.
Згідно зі ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст.2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” кошти – це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.47 “Про банки і банківську діяльність” - на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати банківські операції, зокрема розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
Частиною 1 ст.49 вказаного Закону розміщення банком залучених коштів визнано кредитною операцією.
Згідно з п.п.1, 2 і 4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” - Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом (п.1); генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання (п.2); індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують, зокрема операції надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі (п.п.“в” п.4).
Проте на сьогодні чинним законодавством зазначені вище межі не встановлені, а тому вказана норма до спірних правовідносин застосуванню не підлягає.
Крім того, відповідно до п.8.12 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених Постановою Правління Національного банку України 30.05.2007 року №200, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18.06.2007 року за №656/13923 – фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, і національний оператор поштового зв'язку можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій.
Також відповідно до п.1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 року №483, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 року №1429/10028 - використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, зокрема, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що при наданні відповідачем позивачу кредиту у швейцарських франках було порушено чинне законодавство, яке забороняє надання резидентам кредиту в іноземній валюті при відсутності індивідуальної ліцензії, яка надається виключно на підставі окремої постанови Правління Національного банку України, а тому кредитний договір підлягає визнанню недійсним.
Проте з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки до нього суд дійшов при неповному з’ясуванні і недоведеності обставин, що мають значення для справи, та порушивши норми матеріального і процесуального права, що згідно з ч.1 ст.309 ЦПК України є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
Відповідно до ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Статтею 192 ЦК України передбачено, що законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця – гривня; іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
За ч.3 ст.533 вказаного Кодексу використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
На даний час таким законом є Декрет Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993 року.
Згідно зі ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст.2 Закону України “Про банки і банківську діяльність” кошти – це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.47 “Про банки і банківську діяльність” - на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати банківські операції, зокрема розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
Частиною 1 ст.49 вказаного Закону розміщення банком залучених коштів визнано кредитною операцією.
Згідно з п.п.1, 2 і 4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю” - Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом (п.1); генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання (п.2); індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують, зокрема операції надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі (п.п.“в” п.4).
Проте на сьогодні чинним законодавством зазначені вище межі не встановлені, а тому вказана норма до спірних правовідносин застосуванню не підлягає.
Крім того, відповідно до п.8.12 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених Постановою Правління Національного банку України 30.05.2007 року №200, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18.06.2007 року за №656/13923 – фінансові установи, які одержали генеральну ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, і національний оператор поштового зв'язку можуть використовувати готівкову іноземну валюту для проведення валютних операцій відповідно до отриманих генеральних ліцензій Національного банку на здійснення валютних операцій.
Також відповідно до п.1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 року №483, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 року №1429/10028 - використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, зокрема, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).
З вказаного вбачається, що уповноважені особи на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями вправі здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Тобто чинним законодавством передбачено право комерційних банків здійснювати валютні операції, у тому числі видавати кредити в іноземній валюті фізичним особам.
Таким чином, валютне кредитування резидентів України не порушує чинне законодавство України. Більше того, існує багато нормативних актів НБУ, які регулюють діяльність банків щодо кредитування позичальників, зокрема: інструкція про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затверджена Постановою Правління НБУ від 28.08.2001 року №368 (передбачена вимога покриття капіталом валютного кредитного ризику); положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затверджене Постановою Правління НБУ від 06.07.2000 року №279 (встановлено підвищені коефіцієнти резервування за кредитними операціями в іноземній валюті); зміни до вказаного Положення, затверджені Постановою Правління НБУ від 01.12.2008 року №406 (посилено вимоги щодо формування банками спеціальних резервів за кредитами, наданими позичальникам в іноземній валюті).
Суд першої інстанції не звернув увагу на наявність у відповідача банківської ліцензії № 61 на здійснення банківських операцій, визначених частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність” (а.с. 60).
Крім того, в матеріалах справи відсутні переконливі докази щодо несправедливих і недобросовісних умов кредитного договору, зокрема внесенням в нього умови кредитування в іноземній валюті.
З огляду на наведене колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції як незаконне і необґрунтоване підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
Керуючись ст.ст.303, 307, 309 ЦПК України, ст.ст.192, 533 ч.3, 1054 ЦК України, ст.ст.2, 47, 49 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, п.п.1, 2 і 4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, п.8.12 Правил використання готівкової іноземної валюти на території України, затверджених Постановою Правління Національного банку України 30.05.2007 року №200, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18.06.2007 року за №656/13923, п.1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 року №483, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 року №1429/10028, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства ?льфа-Банк” - задовольнити.
Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 14 січня 2010 року – скасувати.
У позові ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю ?гропрайм”, Закритого акціонерного товариства ?льфа-Банк” про визнання договору недійсним – відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.
Головуючий: Г.О. Косогор
Судді: Н.В. Ісаєва
О.О. Ткачук