Справа № 2а-1171 / 10
П О С ТА Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 серпня 2010 року Антрацитівський міськрайонний суд Луганської області у складі: головуючого
судді Назарової М.В. при секретарі Зятьковій О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Антрацит справу за адміністративним позовом
ОСОБА_1 до інспектора ВДАІ м. Антрацит Ларіна Володимира Володимировича про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення , -
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 15 червня 2010 року звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому вказує, що 05 червня 2010 року приблизно об 11-й год. 10 хв. він, керуючи автомобілем «ДЕУ Ланос» реєстраційний номер НОМЕР_1, рухався по вул. Комунальна м. Антрацит з пасажиром ОСОБА_4, яка э інвалідом /відсутність зору/ і зупинився біля магазину «Тріумф-2» навпроти входу до нього, в зоні дії знаку 3.34/зупинку заборонено/для висадки пасажирів.
Після того, як ОСОБА_5 вийшла до магазину, до нього підійшов відповідач - інспектор ДАІ Ларін В.В. – відповідач по справу, яким було складено протокол та винесено постанову ВВ № 27553, в яких йдеться про те, що 05.06.10 р. об 11.10 год. по вул. Комунальна м. Антрацит він, керуючи автомобілем, ігнорував вимоги дорожнього знаку «Зупинку заборонено», чим порушив п. 8.1 та 3.34 розділу 33 Правил дорожнього руху /далі – ПДР/ і скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122 КпАП України.
Вважає постанову неправильною і з викладеними в ній обставини не згодний, оскільки відповідно до ПДР дія знаку 3.34 не розповсюджується на автомобілі таксі, при здійсненні посадки або висадки пасажирів /розвантаження чи завантаження вантажу/.
Відразу він був не згодний з порушенням, про що пояснив відповідачу, а також надав тому відповідні документи – свідоцтво про реєстрацію фізичної особи-підприємця, свідоцтво про сплату єдиного податку, ліцензію та ліцензійну карту, договір на перевезення пасажирів, укладений між ним та Луганським обласним благодійним фондом підтримки регіональних ініціатив «Благовіст», предметом якого є надання послуг Замовнику з метою здійснення перевозки пасажирів автомобільним транспортом в режимі «таксі» та маршрутний лист до цього договору, які свідчили, що він офіційно працюю і здійснює діяльність «таксі», що давало йому змогу зупинитися в зоні дії вказаного знаку для висадки пасажиру.
Тому просить скасувати зазначену постанову про накладення на нього адміністративного штрафу, а справу – закрити.
У судовому засіданні позивач підтримує свої позовні вимоги.
Відповідач – інспектор ДПС ВДАІ м. Антрацит Ларін В.В. у судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що ним під час патрулювання було зафіксовано порушення позивачем вимог п. 8.1, 3.34 Правил дорожнього руху, оскільки той скоїв зупинку під вищезазначеним знаком та надав йому ліцензійну карту, ліцензію, свідоцтво про реєстрацію, проте будь-яких зовнішніх обладнань автомобілю, необхідних для таксі, у нього не було. На його пропозицію викликати начебто пасажира, якого той висадив, той відмовився, і після складення протоколу уїхав. До складення протоколу було залучено свідка ОСОБА_6
Суд, вислухавши сторони, свідка ОСОБА_6, дослідивши докази по справі, вважає позов як такий, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, щодо строків звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи, то згiдно ст. 288 ч. 1 п.п. 3 КпАП України постанову про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржено у міський чи міськрайонний суд у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України з особливостями, встановленими цим Кодексом, а ст. 289 КпАП України передбачено десятиденний строк з дня винесення постанови, і в разу пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом /посадовою особою/, правомочною розглядатися скаргу.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем ОСОБА_3 цей строк не порушено – постанову від 05.06.10 р. він оскаржує до суду 15.06.10 р. /а.с. 2/.
Згідно п. 8.1 Правил дорожнього руху регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками, а розділ до заборонних знаків – п. 3.34 – відносить і «зупинка заборонена» , а саме – забороняється зупинка та стоянка транспортних засобів, крім таксі, які здійснюють посадку або висадку пасажирів /вигризку або завантаження вантажу/, за за порушення чого передбачена адміністративна відповідальність ч. 1 ст. 122 КпАП України, а саме - встановлює відповідальність за порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзних частин дороги.
Згідно ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб»єкту владних повноважень, обов»язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову
Судом у судовому засіданні досліджено копію протоколу серії ВВ № 293378, який складено відповідачем 05.06.10 р. об 11.10 год. про те, що позивач 05.06.10 р. о 11.10 год. в м. Антрацит на вул.. Комунальній район магазину «Тріумф-2» ігнорував дорожній знак «Зупинку заборонено», чим порушив п. 8.1, 3.34 ПДР /а.с. 5/.
З протоколу, вбачається, що на час його складення ОСОБА_1 був не згодний з протоколом без конкретизації такої незгоди /а.с. 5/.
Вказане порушення відображено і в оскаржуваній постанові серії ВВ № 3227253 від 05.06.10 р. про накладення на позивача штрафу за ст. 122 ч. 1 КпАП України у вигляді штрафу у сумі 255 грн. /а.с. 6/.
Що ж до відповідача, то заперечуючи проти позову, він пояснив у суді, що автомобіль позивача на час скоєння адмінправопорушення не був обладнаний відповідно до діючого законодавства як автомобіль «таксі».
Сам позивач не заперечував у суді цю обставину, як і те, що його автомобіль зупинився в зоні дії знаку 3.34.
Так само, як і свідок ОСОБА_6, який пояснив у судовому засіданні, що автомобіль позивача без опізнавальних знаків автомобіля таксі стояв під знаком «зупинку заборонено», і це його як водія здивувало, після чого під»їхав відповідач та склав про це порушення протокол, який він як свідок підписав.
Тому суд у цьому разі погоджується з відповідачем щодо того, що згідно ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» таксі — легковий автомобіль, обладнаний розпізнавальним ліхтарем оранжевого кольору, який встановлюється на даху автомобіля, діючим таксометром, сигнальним ліхтарем із зеленим та червоним світлом, розташованим у верхньому правому кутку лобового скла, і який має нанесені композиції з квадратів, розташованих у шаховому порядку на дверцятах автомобіля з лівого та правого боків, призначений для надання послуг з перевезення пасажирів та їхнього багажу в індивідуальному порядку.
При цьому суд критично ставиться до пояснень позивача, що той мав певний перелік документів, які він пред»являв відповідачу і які свідчили про те, що він виконував договірні обов»язки з фондом «Благовест» щодо пасажирських перевезень інвалідів /а.с. 7-13/, адже згідно п. 2.2.1 Договору на перевезення пасажирів він як перевізник, перш за все, зобов»язаний дотримуватися Правил дорожнього руху та Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, а також забезпечувати дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт /а.с. 11/. Саме ці вимоги позивачем і порушено.
За таким обставин у суду немає підстав не довіряти рішенню службової особи.
Так, відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, ще передбачені Конституцією та Законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідач у справі є посадовою особою державного органу влади, який входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, діяльність його регламентується Законом України "Про міліцію".
Згідно ст. 2 Закону України "Про міліцію" на нього покладені обов"язки у тому числі, забезпечення дорожнього руху.
Тобто, відповідач у справі - посадова особа органу владних повноважень, на якого чинним законодавством України покладені обов'язки щодо контролю за дотриманням іншими суб'єктами Правил дорожнього руху.
Згідно п.п. 1.1., 1.3 Правил дорожнього руху ці правила відповідно де Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантаж ів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил, а учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Згідно п.1.9 ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідальність за порушення Правил дорожнього руху передбачена: Кодексом України про адміністративні правопорушення. Згідно ст. 9 КпУП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Таким чином, постанова про притягнення до адміністративної відповідальності, яка оскаржується, прийнята відповідачем на підставі Закону та в межах повноважень, наданих йому чинним законодавством України.
Згідно ч. 1 ст. 293 КпАПУ орган /посадова особа/ при розгляді скарги або протесту на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з перелічених рішень, тому суд вважає за необхідне залишити постанову без зміни, а скаргу без задоволення.
Тому суд доходить висновку про правомірність дій відповідача і відсутність підстав для скасування постанови, адже наявний склад адміністративного порушення, тому у задоволенні його позову суд вважає за необхідне відмовити за необгрунтованістю.
На підставі вищевикладеного, керуючись Конституцією України, ст. ст. 2, 4, 6, 7, 17, 69-72, 159 – 163, 167, 195, 196, п. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1. ч. 1 ст. 205, ст. 206, ст. 211, 212, 254 КАС України, ст. 122 ч. 1 КпАП України, п.п. 8.1, 3.34 Правил дорожнього руху, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до інспектора ВДАІ м. Антрацит Ларіна Володимира Володимировича про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення відмовити за необґрунтованістю.
Постанова суду є остаточною і оскарженню не підлягає.
Постанову надруковано у нарадчій кімнаті.
Головуючий: М.В. Назарова