Справа № 2-3171 / 10

РІШЕННЯ /заочне/

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 серпня 2010 р. Антрацитівський міськрайонний суд Луганської області у складі: головуючого

    судді                                   Назарової М.В.

    при секретарі                     Зятьковій О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Антрацит цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання,-

ВСТАНОВИВ:

Відповідач записаний батьком повнолітнього ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, який навчається на Ш курсі денного відділення Антрацитівського технікуму радіоелектронного приладобудування, у зв”язку з чим останній звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача на своє утримання аліментів у розмірі 1/4 частини зі всіх видів заробітку відповідача щомісяця на період навчання.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує, що навчається в технікумі на денному відділенні, у зв”язку з чим не може працювати та забезпечувати себе, джерелом існування їх сім”ї , яка складається з нього та його матері, є зарплата матері, яка є незначною по розміру, тому він вважає, що потребує матеріальної допомоги батька, а той таку допомогу в змозі надавати, оскільки працює, отримує заробітну плату і його доход значно вищий за їхні із матер»ю доходи і інших утриманців у нього немає, до того ж, він стипендію не отримує.

    В судове засідання позивач не з»явився, надавши суду заяву про слухання справи за його відсутність, підтримує позовні вимоги. Відповідач у судове засідання не з”явився, судом сповіщався про час та місце судового розгляду належним чином, тому суд розглядає справу згідно зі ст. 225 ЦПК України на підставі наявних у справі доказів.

    19.08.10 р. постановлено ухвалу про заочний розгляд справи, оскільки проти такого вирішення справи не заперечував позивач.

Дослідивши інші докази по справі, враховуючи стан здоров'я і матеріальне положення позивача, стан здоров»я та матеріальне становища відповідача, який не є інвалідом, інші обставини, що мають істотне значення для справи, суд вважає позовні вимозі позивачки як такі, що підлягають частковому задоволенню.

    Так, згідно ст. 199 СК України якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років, за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

В судовому засіданні  встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, дійсно є сином відповідача /а.с. 2, 4/, навчається на Ш курсі денного відділення Антрацитівського технікуму радіоелектронного приладобудування /а.с. 7/, до того ж, на контрактній основі /а.с. 6/. Джерелом існування їх родини /а.с. 8/ є заробітна плата матері /а.с. 13/ у розмірі у середньому 950 грн. на місяць. Оцінюючи доходи родини позивача у сукупності, суд робить висновок про те, що дійсно той потребує матеріальної допомоги батька, який має заробіток, середній розмір якого складає понад 3400 грн. на місяць /а.с. 9/, тобто є більш матеріально забезпеченим, ніж позивач.

Як позивач, також і відповідач не страждають на хронічні захворювання, з приводу чого потребують лікування, не є інвалідами.

Ніхто із сторін не привів у судовому засіданні інших доказів про існування на їх стороні обставин, що мають істотне значення для справи, які повинні враховуватися судом при вирішенні спору, тому на підставі ст. 11 ЦПК України суд ухвалює рішення по справі на підставі наданих доказів.

    Таким чином, суд  вважає встановленим в судовому засіданні факт навчання повнолітнього сина відповідача ОСОБА_2, недосягненням ним на день розгляду справи в суді віку 23-х років, причинного зв'язку між її навчанням і потребою в матеріальній допомозі батька з урахуванням його матеріального становища і матеріального положення його матері, і з урахуванням всіх вищевикладених обставин, а також виходячи із закріплених в ч. 9 ст. 7 Сімейного Кодексу України принципів справедливості, сумлінності і розумності при  визначенні  можливості батьків надавати матеріальну допомогу своїм повнолітнім дочці або сину,  керуючись положеннями ст. 200 СК України суд приходить до висновку про наявність у відповідача реальної можливості надавати матеріальну допомогу своєму продовжуючому навчання повнолітньому сину, і тому вважає за можливе стягнути з відповідача аліменти на його утримання, але в меншому розмірі, ніж просить позивач, а саме – у розмірі 1/4 частини зі всіх видів його доходів.

    На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 213 ЦПК України, ст.ст. 199, 200, 182 Сімейного Кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

    Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2  про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання, задовольнити частково.

    Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на його утримання аліменти у розмірі 1/4 частини зі всіх видів заробітку щомісяця, починаючи з 14 липня 2010 року на період його навчання в учбовому закладі,  але не довше ніж до досягнення позивачем віку 23 років.  

    Рішення в частині стягнення аліментів за один місяць допустити до негайного виконання.

    Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 51 грн. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 120 грн.

    Копію заочного рішення надіслати відповідачу ОСОБА_2 не пізніше трьох днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк, протягом якого розглядалася заява, не включається до строку на апеляційне оскарження рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його проголошення  шляхом подачі апеляційної скарги, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні під час проголошення судового рішення – з дня отримання копії цього рішення – і в той же строк.

    Рішення надруковано у нарадчій кімнаті.

Головуючий:                                                                               М.В.Назарова