ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_________________________________________________
__________________________________________________________________________________
10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(8-0412) 48-16-02
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"27" вересня 2007 р. Справа № 5/297
Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Гулової А.Г.
суддів: Пасічник С.С.
Філіпової Т.Л.
при секретарі Жарській І.В. ,
за участю представників сторін:
від позивача: Кириченка Ю.П. - голови господарства,
Пінчука О.Г. - представника за дорученням від 19.12.2006р.
від відповідача: не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Кириченків", с.Бобрик Коростишівського району Житомирської області
на рішення господарського суду Житомирської області
від "19" грудня 2006 р. у справі № 5/297 (суддя Брагіна Я.В.)
за позовом Селянського (фермерського) господарства "Кириченків", с.Бобрик Коростишівського району Житомирської області
до Дочірнього підприємства "Коростишівський лісгосп АПК", м.Коростишів Житомирської області
про стягнення 10529,80грн.,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Житомирської області від 19.12.2006р. у справі №5/297 в позові селянського (фермерського) господарства "Кириченків" до дочірнього підприємства "Коростишівський лісгосп АПК" про стягнення 10529,80грн. збитків за самовільну вирубку та вивезення лісу на земельній ділянці відповідача відмовлено.
Вважаючи, що рішення місцевим господарським судом прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також невідповідністю висновків суду, викладених у рішенні, обставинам справи, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить дане рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, стягнувши з відповідача на користь позивача 10529,80грн. збитків, завданих самовільною вирубкою багаторічних зелених насаджень.
Мотивуючи апеляційну скаргу, позивач зазначає наступне:
- господарський суд першої інстанції вважає недоведеним той факт, що позивачу була надана земельна ділянка площею 38,34га землі, в тому числі 2,28га під групою дерев, однак, такий висновок суду є необґрунтованим, оскільки матеріали справи свідчать про те, що рішенням Коростишівської районної Ради народних депутатів від 07.04.1992р. для ведення селянського (фермерського) господарства Кириченку Юрію Петровичу була надана земельна ділянка із земель запасу на території Козіївської сільської ради та виданий Державний акт на право користування землею №12 від 1992 року серії №079809, який досі є чинним і яким встановлено та закріплено в постійне користування 38,34га землі для ведення селянського (фермерського) господарства СФГ "Кириченків", серед яких 2,28га було зайнято під групою дерев. Крім того, судом не взято до уваги, що в проекті відведення земельної ділянки, копія якого додавалась до матеріалів справи, зазначається, що частина земельної ділянки, що надана для ведення селянського (фермерського) господарства позивачу, зайнята зеленими насадженнями;
- твердження суду про те, що сплата позивачем фіксованого податку не може бути доказом, який би підтверджував підстави для стягнення збитків, не відповідає обставинам справи, оскільки в процесі судового розгляду позивач посилався на те, що сплата фіксованого сільськогосподарського податку за багаторічні насадження є не підставою для стягнення збитків, а доказом саме факту наявності на земельній ділянці позивача таких насаджень та користування ними позивачем;
- посилаючись на пояснення представника Державного управління екології та природних ресурсів в Житомирській області щодо права державних органів у галузі управління і контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів та зарахування стягнутих коштів до спеціальних фондів місцевих бюджетів на стягнення збитків в зв'язку з самовільною вирубкою лісів, місцевий господарський суд допустив невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи, оскільки в предметі спору мова йде не про штрафи за самовільну вирубку лісів, а про відшкодування збитків відповідно до положень Земельного кодексу України. Крім того, суд не взяв до уваги Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993р. №284;
- суд в своєму рішенні зіслався на пояснення представника Коростишівського районного відділу земельних ресурсів щодо відсутності підтвердження Коростишівською районною радою розгляду проекту відведення земельної ділянки позивача, проте, даний факт не відноситься до предмету спору і не має жодного відношення до справи;
- суд встановив, що позивач не довів факт самовільної вирубки лісу і виявив достатнім наявність у відповідача лісорубного квитка, яким дозволяється Старосілецькому лісництву зрубати в рахунок плану рубок на 2003 рік деревину, вид рубки - прорідження, проте, згідно з ст.51 Лісового кодексу України спеціальне використання лісових ресурсів на наданій земельній ділянці провадиться за спеціальним дозволом - лісорубним квитком (ордером) або лісовим квитком, форма і порядок видачі якого затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1999р. №1378, і відповідно до п.45 даної постанови лісорубний квиток видається на рубки головного користування; рубки, пов'язані з веденням лісового господарства, інші рубки; заготівлю живиці, тобто рубка догляду за лісом - прорідження, на яку посилається відповідач як на підставу вирубки дерев на земельній ділянці позивача, постановою №1378 не передбачена, а відтак, здійснювалась протиправно. Відповідач жодним чином не повідомляв позивача про огляд місць рубок, не складав відповідний акт, як того вимагає пункт 61 постанови №1378. Натомість, факт самовільної вирубки зафіксований в актах комісії в складі представника управління сільського господарства та продовольства Ганнущенка М.М., сільського голови с.Козіївка Лазарєва О.В., старшого дільничного інспектора міліції Савченко О.Ф., головного спеціаліста районного управління земельних ресурсів Карпуся Л.П. та спеціаліста по веденню фермерських господарств Кришневської С.В., на які суд не звернув належної уваги;
- суд посилається на той факт, що відповідачу також було надано земельну ділянку в користування загальною площею 196га, цільове призначення якої - ведення лісового господарства, однак, в процесі судового розгляду справи відповідач не довів, що рубка лісу відбувалась саме на території цієї земельної ділянки, тому ця обставина не може бути використана як доказ по справі і в мотивувальній частині рішення;
- необґрунтованим є й висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували вартість спричинених йому збитків, оскільки розрахунок збитків, завданих позивачу самовільною рубкою проведений і зафіксований належним чином Державним комітетом лісового господарства України (Коростишівським державним лісогосподарським підприємством);
- серед інших підстав суд наголошує на тому, що відповідно до ст.6 Лісового кодексу України всі ліси в Україні є власністю держави, проте, суд не звертає увагу на той факт, що згідно з ст.4 Лісового кодексу України до лісового фонду не належать, зокрема, окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, садибах, присадибних, дачних і садових ділянках.
Відповідач письмового відзиву на апеляційну скаргу позивача не надав.
Представники позивача в судовому засіданні підтримали апеляційну скаргу, надавши відповідні пояснення. Просили рішення господарського суду Житомирської області від 19.12.2006р. у даній справі скасувати та прийняти нове рішення - про задоволення позову.
Відповідач свого представника на виклик в судове засідання не направив. Про причини нез'явлення представника відповідача суд апеляційної інстанції не повідомлено.
Зважаючи на те, що про дату, час і місце розгляду апеляційної скарги відповідач був повідомлений належним чином (ухвалу про призначення розгляду справи на 20.09.2007р. було надіслано відповідачу рекомендованим листом згідно реєстру відправки рекомендованої кореспонденції від 26.07.2007р.), те, що за змістом ст.96 Господарського процесуального кодексу України подання письмового відзиву є правом, а не обов'язком особи, а також, враховуючи положення ст.101 цього Кодексу про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, колегія суддів визнала можливим здійснювати перегляд справи за відсутності письмового відзиву відповідача на апеляційну скаргу позивача, а також без участі представника відповідача.
Заслухавши пояснення представників позивача, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги позивача, перевіривши матеріали справи та юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 18.01.2006р. в господарський суд Житомирської області звернулось селянське (фермерське) господарство "Кириченків" з позовом до дочірнього підприємства "Коростишівський лісгосп АПК" про стягнення відповідно до ст.ст.152,156,157 Земельного кодексу України та ст.ст.216,224,225 Господарського кодексу України 10529,80грн. збитків, завданих самовільною вирубкою багаторічних насаджень.
Обґрунтовуючи позов, позивач зазначив, що рішенням Коростишівської районної Ради народних депутатів від 07.04.1992р. Кириченку Юрію Петровичу була надана земельна ділянка з земель запасу на території Козіївської сільської ради та виданий Державний акт на право користування землею №12 від 1992 року серії Б №079809, яким встановлено, що за вказаним громадянином закріплено на праві постійного користування 38,34га землі, в тому числі 2,28га ділянки, зайнятої під лісом, й з метою використання зазначеної земельної ділянки за прямим цільовим призначенням– ведення селянського (фермерського) господарства, та на підставі Державного акта Кириченко Ю.П. заснував селянське (фермерське) господарство, передавши отримані в користування земельну ділянку цьому господарству, і вже в 1993 році на зазначеній земельній ділянці власними силами та працею членів СФГ "Кириченків" була висаджена більшість зелених насаджень, за які позивач щорічно сплачував сільськогосподарський податок, здійснював догляд за лісами, проводив їх розчищення, насадження молодих дерев та здійснював охорону лісу від самовільних вирубок.
Однак, як стверджує позивач, в 2003 році працівники відповідача на земельній ділянці позивача, без його згоди, вирубали та вивезли 42 дерева вільхи у вільховій посадці, а також пошкодили під час вирубки та вивозу лісу велику кількість орних земель, й даний факт самовільної порубки підтверджений актами комісії в складі представника управління сільського господарства та продовольства Ганнущенка М.М., сільського голови с.Козіївка Лазарєва О.В., старшого дільничного інспектора міліції Савченка О.Ф., головного спеціаліста районного управління земельних ресурсів Карпуся Л.П. та спеціаліста по веденню фермерських господарств Кришневської С.В.
На думку позивача, діями відповідача грубо порушено його права та законні інтереси, оскільки позивач, внаслідок таких дій, не мав змогу повноцінно займатися своєю діяльністю.
Позивач зазначив, що надіслана відповідачу претензія з вимогою відшкодування вартості самовільно вирубаних багаторічних насаджень, останнім відхилена з посиланням на те, що рубка догляду за лісом проводилась згідно лісорубочного квитка №130 від 04.02.2003р., а голова Козіївської сільської ради не попередив земельний відділ про те, що земельна ділянка, на якій проводилась рубка, відведена для ведення селянського (фермерського) господарства СФГ "Кириченків".
Крім того, в позовній заяві позивач поставив вимогу про покладення на відповідача судових витрат, в тому числі витрат на послуги адвоката в сумі 3000,00грн.
На підтвердження своїх доводів, викладених у позовній заяві, позивач надав копії рішення Коростишівської районної ради від 07.04.1992р. "Про надання земельних ділянок для ведення селянських (фермерських) господарств"; Державного акта серії Б №079809 від 1992 року; форми розрахунку фіксованого сільськогосподарського податку за 2002 рік; розрахунку збитків, завданих СФГ "Кириченків" самовільною рубкою лісу; адресованої відповідачу претензії від 22.03.2004р. з вимогою відшкодування 10529,80грн. збитків; відповіді відповідача від 18.04.2004р. на претензію; пояснювальної записки головного спеціаліста Коростишівського райвідділу земельних ресурсів Карпуся Л.П.; акта від 24.02.2003р., складеного комісією в складі представника управління сільського господарства та продовольства Ганнущенка М.М., сільського голови с.Козіївка Лазарєва О.В., старшого дільничного інспектора міліції Савченка О.Ф., головного спеціаліста районного управління земельних ресурсів Карпуся Л.П., та додатку до цього акта; договору №01-01/06 від 05.12.2005р. про адвокатську допомогу; платіжного доручення №1 від 23.03.2006р. про сплату адвокату послуг на суму 3000,00грн.; статуту СФГ "Кириченків"; довідку Коростишівського райвідділу земельних ресурсів №413 від 28.03.2006р. тощо (т.1 а.с.10-23,25,39,42-47,81).
Серед інших доказів, наданих позивачем, є копії рішення Коростишівської районної Ради народних депутатів від 29.06.1991р. (т.1 а.с.125), відповідно до якого у радгоспу "Промінь" с.Козіївка було вилучено земельну ділянку площею 6,5 га, в тому числі ріллі – 5,5га, сіножатей – 0,3га, чагарників – 0,7га, та надано її у довічне успадковане володіння гр.Кириченку Юрію Петровичу під організацію селянського (фермерського) господарства, а також висновку державного інспектора по використанню та охороні земель №8 від 26.06.1991р. (т.1 а.с.126) про погодження на вилучення вищевказаної земельної ділянки у радгоспу "Промінь" та надання її Кириченку Ю.П.
Судовою колегією враховується наступне.
Відповідно до ч.2 статті 3 Земельного кодексу України від 18.12.1990р. (в редакції Закону №2196-XII від 13.03.1992р. "Про внесення змін і доповнень до Земельного кодексу Української РСР") розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.
Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування (ч.3 ст.3 ЗК України).
Виходячи з аналізу норм ст.19 та ст.52 Закону Верховної Ради УРСР від 07.12.1990р. №533-XII "Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування" (в редакції Закону №2234-XII від 26.03.1992р.) підставою для передачі земельної ділянки у власність або в користування є відповідне рішення Ради народних депутатів.
Згідно з ч.3 ст.19 Земельного кодексу України (1990р.) районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів надають земельні ділянки за межами населених пунктів із земель запасу для сільськогосподарського використання; із земель лісового і водного фонду у випадках, передбачених статтями 77 і 79 цього Кодексу; для ведення селянського (фермерського) господарства, у разі відмови в наданні земельної ділянки сільською, селищною Радою народних депутатів.
Як передбачено ч.7 ст.19 Земельного кодексу (1990р.), надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок.
У відповідності з ч.ч.8,9 ст.19 ЗК України, розробку проектів відведення земельних ділянок, перенесення їх меж у натуру (на місцевість) і виготовлення документів, що посвідчують право користування землею, здійснюють державні та інші землевпорядні організації. Замовниками виконання вказаних робіт є відповідні місцеві Ради народних депутатів, підприємства, установи і організації.
Пунктом 1 ч.1 статті 40 Земельного кодексу України (1990р.) встановлено обов'язок власників земельних ділянок і землекористувачів забезпечувати використання землі відповідно до цільового призначення та умов її надання.
Відповідно до абз.4 ч.4 статті 4 не можуть передаватись у колективну та приватну власність землі лісового фонду, за винятком невеликих (до 5 гектарів) ділянок лісів, що входять до складу угідь сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств.
Статтею 22 Земельного кодексу України (1990р.) встановлено, що право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Згідно з ч.1 ст.23 цього ж Кодексу, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.
Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.
Як вбачається з матеріалів справи, 07.04.1992р. Коростишівською районною Радою народних депутатів було прийняте рішення "Про надання земельних ділянок для ведення селянських (фермерських) господарств" (т.1 а.с.10,147), відповідно до якого громадянину Кириченку Юрію Петровичу було надано з земель запасу на території Козіївської сільської Ради народних депутатів земельну ділянку площею 36,2га для ведення селянського (фермерського) господарства, а також зобов'язано фермера на підставі ст.8 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" після отримання державного акта на землю протягом 10 днів провести реєстрацію господарства в районній раді, а Козіївську сільську раду – занести в господарські книги дані про склад господарства, надану господарству земельну ділянку.
В рішенні зазначено, що Коростишівська районна Рада народних депутатів при його прийнятті керувалась Земельним кодексом України, Законом України "Про селянське (фермерське) господарство" та постановою Верховної Ради УРСР від 27.03.1991р. №889-XII.
Постановою Верховної Ради УРСР від 27.03.1991р. №889-XIІ, яка діяла на час видачі позивачу Державного акта на право постійного користування землею, затверджено форми державних актів на право володіння або користування землею і Положення про порядок надання і вилучення земельних ділянок, і, як вбачається з цієї постанови, в Державному акті має бути зазначено підставу для його видачі.
В подальшому вищевказана постанова втратила чинність на підставі постанови Верховної Ради України №2201-XII від 13.03.1992р. "Про форми державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею", яка в свою чергу, втратила чинність на підставі Закону №1377-IV від 11.12.2003р. Проте, з цієї постанови також вбачається, що державний акт на право на землю має містити підставу для його видачі.
З наданого позивачем на підтвердження його права користування земельною ділянкою Державного акта на право постійного користування землею серії Б №079809 від 1992 року (т.1 а.с.11-13) вбачається, що за гр.Кириченком Ю.П. закріплено на праві постійного користування 38,34га землі на території Козіївської сільської Ради народних депутатів в межах згідно з планом земельної ділянки.
В плані земельної ділянки (т.1 а.с.15) серед наданої в постійне користування земельної ділянки значиться земельна ділянка під лісом загальною площею 2,28га.
Відповідно до ст.76 Земельного кодексу України від 18.12.1990р. №561-XII (в редакції, що діяла на час прийняття районною радою рішення про надання Кириченку Ю.П. земельної ділянки) землями лісового фонду визнаються землі, вкриті лісом, а також не вкриті лісом, але надані для потреб лісового господарства.
Землі лісового фонду використовуються за цільовим призначенням для ведення лісового господарства (ч.1 ст.77 Земельного кодексу України (1990р.)).
Районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є райони, Ради народних депутатів за погодженням з державними органами лісового господарства можуть надавати колгоспам, радгоспам, іншим підприємствам, установам, організаціям і громадянам у тимчасове користування землі лісового фонду, що є у володінні або користуванні державних лісогосподарських підприємств, установ та організацій, для сільськогосподарських цілей.
Проте, в матеріалах даної справи відсутнє будь-яке рішення Ради народних депутатів про те, що позивачу надавалась в користування земельна ділянка із земель лісового фонду.
У виданому гр.Кириченку Ю.П. Державному акті серії Б №079809 від 1992 року відсутнє посилання на рішення Ради народних депутатів, на підставі якого видано цей акт. Тобто вказаний Державний акт оформлений з порушенням встановлених законодавством вимог, а тому, не розцінюється в якості належного доказу, що підтверджує право позивача на користування зазначеною у ньому земельною ділянкою.
А відтак, позивачем не доведено його право на користування земельною площею 2,28га лісового фонду, на якій, за твердженням позивача, відповідач здійснив самовільну рубку багаторічних насаджень.
Довідка Коростишівського районного відділу земельних ресурсів №413 від 28.03.2006р. (т.1 а.с.81), якою повідомляється, що в користуванні позивача рахується земельна ділянка загальною площею 38,34га, в тому числі 2,3га – землі, вкриті лісовою рослинністю, також не може враховатись судом, оскільки при її складанні брались до уваги відомості вищевказаного Державного акта.
Більше того, як свідчить наявна в матеріалах справи копія листа виконкому Коростишівської районної Ради народних депутатів №18/45 від 14.02.1992р. (т.1 а.с.94), голова виконавчого комітету М.С.Борейко до прийняття Коростишівською районною Радою народних депутатів рішення від 07.04.1992р. звертався до землевпорядної організації – Житомирського філіалу УкрНДІземпроект з клопотанням виготовити проект відводу земельної ділянки під організацію фермерського господарства громадянину Кириченку Ю.П. саме в розмірі 36,2га, тоді як проект відведення Житомирським філіалом Українського науково-дослідного і проектно-вишукувального інституту по землеустрою (т.1 а.с.91-103,130-136), був виконаний на земельну ділянку площею 38,34га, в тому числі 35,26га – ріллі, 0,28га – пасовищ, 0,06га – канав, 0,46га – боліт та 2,28га – лісів, хоча, як вже відзначалось, докази на підтвердження того, що органом місцевого самоврядування приймалось будь-яке рішення про надання позивачу додатково 2,28га земель лісового фонду, в матеріалах справи відсутні.
До того ж, докази затвердження проекту відведення земельної ділянки Радою народних депутатів, як того вимагала ст.102 діючого на час його розроблення Земельного кодексу України, відсутні, в зв'язку з чим вказаний проект також не заслуговує на увагу в якості доказу виділення позивачу в користування земельної ділянки площею 2,28га лісового фонду.
З наданої позивачем копії рішення Коростишівської районної Ради народних депутатів від 29.06.1991р. "Про відведення земельної ділянки під організацію селянського (фермерського) господарства" (т.1 а.с.125) також не вбачається, що у довічне успадковане володіння гр.Кириченку Юрію Петровичу було надано землі лісового фонду.
За таких обставин, всупереч ст.33 Господарського процесуального кодексу України, яка покладає на сторони обов'язок доказування та подання доказів в обґрунтування своїх доводів, позивач не довів свого права землекористування земельною ділянкою лісового фонду в розмірі 2,28га, а відтак, і права на стягнення збитків, завданих рубкою лісових насаджень на цій ділянці.
В спростування вини у діях відповідача з рубки лісу, слід також зазначити, що відповідачем в обґрунтування заперечень проти позову надано копію лісорубного квитка №130 від 04.02.2003р. (т.1 а.с.87-89), виданого Старосілецькому лісництву Коростишівського АПК, яке згідно наказу Житомирського обласного комунального агролісогосподарського підприємства "Житомироблагроліс" №29 від 03.07.2002р. (т.1 а.с.90) є структурним підрозділом дочірнього підприємства "Коростишівський лісгосп АПК" (відповідача у справі).
Вказаним квитком дозволено лісництву зрубати в рахунок плану рубок за 2003 рік деревину, вид рубки – прорідження.
Видача лісорубного квитка на проведення рубок догляду за лісом, санітарних та інших рубок, пов'язаних з проведенням лісогосподарських заходів, і у випадках розчищення лісових земель у зв'язку з будівництвом гідровузлів, трубопроводів, шляхів і т.п., передбачена пунктом 2 "Інструкції про порядок видачі дозволів на спеціальне використання лісових ресурсів", затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 31.03.1993р. №26 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 15 квітня 1993р. за №25.
Докази на підтвердження того, що рубка догляду за лісом проводилась Старосілецьким лісництвом з порушенням природоохоронного законодавства, про що складався відповідний протокол чи акт компетентними особами або органами, в матеріалах даної справи відсутні.
Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивачем не доведено обставин, на які він посилався у позові, та цілком правомірно відмовив у позові.
Оскільки позивач безпідставно звернувся до господарського суду, на відповідача не можуть бути покладені судові витрати, в тому числі й витрати по оплаті послуг адвоката.
Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним та не являються підставою для скасування судового рішення у даній справі, яке прийняте з повним з'ясування обставин справи та є обґрунтованим і законним.
Керуючись ст.ст. 101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду Житомирської області від 19 грудня 2006 року у справі № 5/297 залишити без змін, а апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Кириченків", с.Бобрик Коростишівського району Житомирської області - без задоволення.
2. Справу № 5/297 повернути до господарського суду Житомирської області.
Головуючий суддя Гулова А.Г.
судді:
Пасічник С.С.
Філіпова Т.Л.
Віддрук. 4 прим.:
1 - до справи
2 - позивачу
3 - відповідачу
4 - в наряд