В И Р О К  

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И  

  28 липня   2010 року           місто Київ  

  Військовий   місцевий суд   Київського   гарнізону у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду, у складі:   головуючого підполковника юстиції РИМАРА Є.П., при секретарі ЧОРНОЛУЦЬКОМУ В.І., за участю державного обвинувача – військового прокурора Дарницького гарнізону полковника юстиції ФЕДЮШКІНА І.О., підсудного ОСОБА_3, потерпілого ОСОБА_4, розглянувши кримінальну справу по обвинуваченню військовослужбовця військової частини А-2215   , старшого солдата військової служби за контрактом, -  

ОСОБА_3,   який ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Любарці, Бориспільського району, Київської області, українця, громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, не судимого, не одруженого, призваного на військову службу Бориспільсько-Баришевським РВК Київської області в серпні 2008 р., такого, що проживає за адресою: АДРЕСА_1, -  

  в скоєні  злочину, передбаченого ч. 2 ст. 383 КК України  

Судовим   слідством     військовий   суд, -  

  В  С  Т  А  Н  О  В  И  В  :  

  20 серпня 2008 р. ОСОБА_3 уклав контракт про проходження військової служби у ЗС України, яку проходить у військовій частині А-2215. На початку лютого 2010 року між підсудним та командиром пожежного взводу пожежного депо частини А-2215 капітаном ОСОБА_4 з приводу неналежного виконання ОСОБА_3 своїх службових обов’язків відбувся словесний конфлікт, під час якого ОСОБА_4 зробив солдату ОСОБА_3 зауваження. На ці зауваження ОСОБА_3 обурився і на цьому підґрунті у нього виникла неприязнь до свого начальника. Намагаючись помститися ОСОБА_4 за зроблені зауваження та загальну постійну вимогливість останнього по службі, ОСОБА_3 вирішив оговорити останнього шляхом повідомлення органів прокуратури про те, що нібито під час вказаного словесного конфлікту ОСОБА_4 застосував до нього фізичне насильство, як до свого підлеглого.  

Реалізуючи свій злочинний намір, ОСОБА_3, 19 травня 2010 р. під час проведення прокурорської перевірки додержання посадовими особами військової частини А-2215 законів України, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, з метою помститися капітану ОСОБА_4, написав представникам військової прокуратури заяву про вчинення останнім щодо нього, ОСОБА_3, злочину, передбаченого ч.2 ст. 424 КК України, а саме застосування фізичного насильства з боку ОСОБА_4 усвідомлюючи при цьому, що він вказаного злочину не вчиняв.  

Далі, продовжуючи свої дії з наведених вище підстав та мотивів, у цей же день, ОСОБА_3, будучи повторно попередженим про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, дав представникам військової прокуратури детальні пояснення, в яких вказав на фактичні обставини перевищення влади з боку капітана ОСОБА_4 яке начебто виразилось у застосуванні щодо нього, ОСОБА_3, фізичного насильства з боку ОСОБА_4 у вигляді одного удару кулаком у центральну ділянку грудної клітини.  

Допитаний у судовому засіданні підсудний ОСОБА_3 свою провину у пред’явленому обвинуваченні визнав повністю і про обставини скоєного дав покази, які повністю відповідають викладеним вище обставинам, пояснивши при цьому, що дійсно, 19 травня 2010 р., будучи обуреним за зроблені зауваження по службі капітаном ОСОБА_4 та через виниклу неприязнь з цього приводу, вирішив помститися останньому та зробив завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину ОСОБА_4, під час вчинення якого потерпілий начебто наніс йому, ОСОБА_3, один удар кулаком у грудну клітину, від чого він відчув фізичний біль та у нього перехопило дихання. При цьому підсудний уточнив, що він усвідомлював, що ОСОБА_4 вказаного злочину не вчиняв, та розумів, що за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину існує кримінальна відповідальність.  

В подальшому, усвідомивши неправомірність своєї поведінки, він, ОСОБА_3, написав заяву, в який зізнався у вчиненні вказаного злочину.  

Інших особистих рахунків з потерпілим він до того не мав.  

Крім особистого визнання, вина підсудного підтверджується всією сукупністю досліджених у судовому засіданні доказів, які не викликають сумнівів у своїй достовірності, підсудним, та іншими учасниками процесу не заперечуються, а тому, враховуючи, що підсудний та інші учасники процесу не оспорюють і правильно розуміють зміст фактичних обставин справи, що відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності їх позиції, заслухавши думку учасників процесу, та роз'яснивши їм положення ст. 299 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження інших доказів по справі, відносно цих фактичних обставин справи. При цьому учасникам судового розгляду судом було роз'яснено, що у цьому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати вищезазначені фактичні обставини справи в апеляційному порядку.  

Таким чином, дії підсудного ОСОБА_3, який вчинив завідомо неправдиве повідомлення прокурору про вчинення злочину, поєднане з обвинуваченням особи у тяжкому злочині, суд кваліфікує за ч. 2 ст. 383 КК України.  

При призначенні покарання підсудному суд визнає і враховує, як обставини, що пом’якшують його відповідальність, те, що ОСОБА_3 щиро розкаявся у вчиненому злочині, з’явився з повинною, дав негативну оцінку своїм діям, активно сприяв розкриттю злочину, вибачився перед потерпілим, останній прийняв його вибачення та просив суворо не карати підсудного, а також те, що підсудний раніше ні в чому протизаконному замічений не був, до кримінальної відповідальності притягається вперше, як до військової служби, так і під час її проходження характеризується виключно позитивно,  є потерпілим від аварії на ЧАЕС. Суд також враховує і незначний життєвий досвід підсудного, а відповідно знаходить можливим застосувати до нього ст.ст. 69, 60 КК України і призначаючи покарання підсудному ОСОБА_3, перейти до іншого, більш м’якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ч.2 ст.383 КК України - арешту, оскільки саме даний вид покарання, на думку суду, є справедливим, а також необхідним і достатнім для його виправлення.  

На підставі викладеного та, керуючись ст. ст. 299, 323 - 325, 332 КПК України, військовий місцевий суд Київського гарнізону, -  

П Р И С У Д И В:  

  ОСОБА_3   визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 383 КК України, за якою із застосуванням ст. ст. 69 та 60 КК України, призначити йому покарання у виді арешту строком на 4 (чотири) місяці з відбуванням покарання на гауптвахті Центрального управління військової служби правопорядку по місту Києву та Київській області.  

Строк відбування покарання засудженому ОСОБА_3 рахувати з дня прибуття останнього для відбуття покарання на гауптвахту Центрального управління військової служби правопорядку по місту Києву та Київській області.  

Запобіжний захід щодо ОСОБА_3 – підписку про невиїзд – залишити без змін до прибуття засудженого на гауптвахту Центрального управління військової служби правопорядку по місту Києву та Київській області, а після прибуття на гауптвахту - скасувати.  

Вирок може бути оскаржений і на нього може бути внесене подання прокурора в апеляційному порядку до військового апеляційного суду Центрального регіону через військовий місцевий суд Київського гарнізону протягом 15 діб з моменту його проголошення.  

    ДІЙСНА ЗА НАЛЕЖНИМ ПІДПИСОМ  

З ОРИГІНАЛОМ ЗВІРЕНО:  

ГОЛОВУЮЧИЙ ПО СПРАВІ  

ПІДПОЛКОВНИК ЮСТИЦІЇ  

Є. РИМАР