ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
02.09.10 р. Справа № 13/125
Суддя господарського суду Донецької області Темкіжев І.Х.
при секретарі судового засідання Косьміна Х.Р. розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, с. Городилець, Волинська область
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „ЕКОПЕЛЛЕТ 2009”, м. Донецьк
про стягнення 9’280грн. 40коп.
За участю представників сторін:
від позивача: не з’явився
від відповідача: не з’явився
СУТЬ СПОРУ:
Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_1, с. Городилець, Волинська область звернулась з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю „ЕКОПЕЛЛЕТ 2009”, м.Донецьк, про стягнення 9’280грн. 40коп., з яких 8600грн. 00коп. заборгованості з перевезення вантажу.
В обґрунтування вимог позову посилається на ліцензію Міністерства транспорту та зв’язку серії АВ № 352800, рахунок-фактуру СФ-0000047 від 04.12.2009р., міжнародну товарно-транспортну накладну А № 282970, вимогу про сплату, квитанцію від 24.02.2010р.
В якості правової підстави позову посилається на статті 526, 625, 909 Цивільного кодексу України, статті 1, 49, 54-57, 65 Господарського процесуального кодексу України.
Розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до ст. 81-1 Господарського-процесуального кодексу України.
Позивач був належним чином повідомлений про час слухання справи, але в судові засідання не з'явився, своїх представників з належним чином оформленою довіреністю не направив. Проте, через канцелярію суду 26.08.2010р. від підприємця надійшло клопотання про розгляд справи без його участі та заява про уточнення позовних вимог, за якою позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 8600грн. 00коп., 680грн.00коп. індексу інфляції до основного боргу з врахуванням 3% річних та, як заявлено первісно, відшкодувати судові витрати. Суд приймає до розгляду остаточні вимоги позивача.
Ухвали суду були належним чином надіслані відповідачу по справі рекомендованими листами з повідомленням на адресу яка зазначена у позові (83003, м. Донецьк, вул.Калузька, буд. 14, кв. 18), але ухвали про порушення справи від 02.07.2010р., про відкладення розгляду справи від 15.07.2010р. повернулися з відміткою пошти за закінченням терміну зберігання.
За запитом суду з Головного управління статистики у Донецькій області надійшов витяг з ЄДРПОУ, за яким станом на 26.07.2010р. адреса відповідача не змінювалася. Отже, ні позивач, ні орган реєстрації не повідомлялися товариством про зміну місцезнаходження.
Виходячи з наведеного, суд вважає можливим розглянути справу без участі відповідача за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, суд ВСТАНОВИВ:
Позовні вимоги мотивовані тим, що за попередньою домовленістю з ТОВ „ЕКОПЕЛЛЕТ 2009”, підприємцем було здійснено перевезення вантажу за маршрутом Маріуполь-Донецьк-Катовіце (Польща). Відповідно до міжнародної товарно-транспортної накладної А № 262970, засвідчена належним чином копія якої знаходиться в матеріалах справи, доставка вантажу була здійснена 12.12.2009р., що підтверджується відміткою вантажоодержувача на відповідній накладній.
Позивач, з посиланням на рахунок-фактуру № СФ -0000047 від 04.12.2009р., просить суд стягнути з відповідача плату за надані транспортні послуги у розмірі 8600грн. 00коп. СПД ОСОБА_1 вважає, що оплата мала здійснитись до 20.12.2009р., але письмова вимога про сплату заборгованості від 23.04.2010р. залишена боржником без відповіді та задоволення.
Отже, на час звернення з позовом зобов’язання щодо сплати наданих послуг відповідачем не виконані, що і примусило позивача звернутися з позовом про примусове стягнення 8600грн. 00коп.
За неналежне виконання ТОВ „ЕКОПЕЛЛЕТ 2009” м. Донецьк своїх обов’язків позивачем заявлено також до стягнення 680грн.00коп. індексу інфляції до основного боргу з врахуванням 3% річних.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку що позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, с. Городилець до ТОВ „ЕКОПЕЛЛЕТ 2009”, м. Донецьк не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Відповідно до статей 627, 629 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договорів, виборі контрагента та визначенні умов договору. Договір є обов'язковим для виконання.
За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ст. 909 Цивільного кодексу України).
Під провізною платою слід розуміти винагороду за послуги по доставці вантажу до пункту призначення та видачі його уповноваженій на його одержання особі, а також за перевезення пасажира та доставку багажу до пункту призначення і видачі останнього уповноваженій особі на його одержання.
Відповідно до ч. 1 ст. 916 Цивільного кодексу України закріплено загальне правило визначення розміру провізної плати, а саме, за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
Аналогічний припис щодо встановлення ціни за домовленістю сторін міститься у ст. 632 Цивільного кодексу України.
Тобто, у даному розглядуваному спірному випадку сторони вільні встановлювати ціну на власний розсуд так як у даному випадку ця плата не встановлена тарифами, затвердженими у встановленому порядку.
Частиною 1 статті 903 вищезазначеного кодексу передбачений обов'язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. За таких обставин сторони повинні керуватися умовами своїх договорів, де вартість послуг є істотною умовою.
Як зазначалося, позивачем заявлена до стягнення сума боргу за послугу з перевезення вантажу у розмірі 8600грн. 00коп. Суд своїми ухвалами від 15.07.2010р., 29.07.2010р. зобов’язував перевізника надати письмові пояснення щодо розміру заявленої суми заборгованості до стягнення, підтверджуючі докази розміру цієї суми.
Як встановлено судом зі змісту заяви про уточнення позовних вимог від 12.08.2010р., позивачем пояснено, що ціна за послуги у розмірі 8600грн. та строк її сплати були узгоджені сторонами в усній формі та зафіксовані у рахунку-фактурі СФ-0000047 від 04.12.2009р., засвідчена копія якого знаходиться в матеріалах справи.
Проте, суд не може погодитися з висновком позивача щодо узгодженості між сторонами ціни за послуги у розмірі 8600грн., так як виставлений позивачем до сплати рахунок-фактура СФ-0000047 від 04.12.2009р., є односторонньою формою домовленості і отже, не може бути визнаний доказом узгодженості ціни з замовником цієї послуги.
Враховуючи вищенаведене, заявлений до стягнення розмір заборгованості не доведений позивачем, що є підставою для відмови у задоволенні 8600грн.
В частині заявлених до стягнення 680грн.00коп. індексу інфляції до основного боргу з врахуванням 3% річних суд відмовляє позивачу у задоволенні у зв’язку з безпідставністю розміру нарахування.
Суд зазначає, що позивач у розглядуваному випадку міг звернутися з позовом про стягнення збитків у зв'язку з односторонньою відмовою ТОВ „ЕКОПЕЛЛЕТ 2009” від подальшого виконання договірних зобов'язань щодо сплати наданих послуг з перевезення вантажу, проте позивачу необхідно довести їх розмір.
Відповідно до статті 49 ГПК України, державне мито та витрати на інформаційно–технічне забезпечення судового процесу покладаються судом на позивача.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст. 632, 903, 909, 916 Цивільного кодексу України ст.ст. 43, 33, 34, 43, 49, 75, 82-84 ГПК України, господарський суд, -
ВИРІШИВ:
Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1, с. Городилець, Волинська область у задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю „ЕКОПЕЛЛЕТ 2009”, м.Донецьк, про стягнення 9’280грн. 40коп. - відмовити.
В судовому засіданні 02.09.2010р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення.
Повний текст рішення складено і підписано 07.09.2010р.
Суддя