ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
_________________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
28.07.10 Справа № 06/210/24-38
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого –судді Городечної М.І.
Суддів Юркевича М.В.
Кузя В.Л.
розглянувши матеріали апеляційної скарги підприємця ОСОБА_2 б/н від 16.05.2010 року (вх. № місцевого суду –01-34/335 від 17.05.2010 року, вх. № апеляційного суду –351 від 25.05.2010 року)
на рішення Господарського суду Волинської області від 05.05.2010 року у справі № 06/210/24-38 (суддя –Дем»як В.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Богдан-Лізинг», м.Київ
до підприємця ОСОБА_2, м.Луцьк
про стягнення 96124,45 грн.
За участю представника позивача –Коптєвої А.Є. від відповідача –не з»явився. Представнику позивача роз‘яснено права та обов‘язки, передбачені ст.ст. 20, 22, 28 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України). Відводів даному складу суду в порядку передбаченому ст. 20 ГПК України не надходило.
Встановив, що рішенням Господарського суду Волинської області від 05.05.2010 року у справі № 06/210/24-38 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Богдан-Лізинг»до підприємця ОСОБА_2: стягнено 96124,45 грн. заборгованості, 1080,56 грн. в відшкодування витрат по сплаті державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з даним рішенням місцевого суду, підприємець ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку. Зокрема, в апеляційній скарзі вказаний Підприємець вважає, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права та за неповного з»ясування фактичних обставин справи. Зокрема, скаржник зазначає, що судом першої інстанції прийнято рішення без врахування норм ст.ст. 524 Цивільного кодексу України, ч.ч. 2 ст. 198, ч. 2 ст. 198 Господарського кодексу України, ст.ст. 2, 5 Декрету Кабінету міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», оскільки використання іноземної валюти як засобу платежу можливо при дотриманні суб»єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії. В даному випадку, при укладенні договору фінансового лізингу, у сторін така ліцензія була відсутня, а тому позивачем протиправно здійснювалась індексація лізингових платежів по відношенню до іноземної валюти, та безпідставно подано позов. Також апелянт посилається на те, що судом першої інстанції в порушення норми ст. 84 ГПК України не вказано період стягнення заборгованості по платежу, що відшкодовує вартість майна, винагороди (комісії) 1-го порядку. Окрім цього, апелянт вважає, що в суду були наявні підстави для застосування норми ст. 233 Господарського кодексу України. За наведеного, апелянт просить рішення Господарського суду Волинської області від 05.05.2010 року у справі № 06/210/24-38 скасувати та прийняти нове рішення, яким в поданому до нього позові відмовити.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Богдан-Лізинг»(надалі –ТОВ) у відзиві на апеляційну скаргу № 600 від 25.06.2010 року (вх. № 7391 від 01.07.2010 року) вимоги апеляційної скарги заперечило, посилаючись на законність та обгрунтованість оскаржуваного відповідачем рішення суду. Зокрема, зазначає, що зі змісту ст. 179, ч. 1, 2 ст. 189 Господарського кодексу України, ч. 2 ст. 524, ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України не забороняється сторонам договору фінансового лізингу визначати еквівалент вартості одиниці майна в доларах США та закріплення в п. 3.4 Договору порядку розрахунків розмірів лізингових платежів з врахуванням їх коригування залежно від зміни офіційного курсу долара США до гривні на дату здійснення платежу. Відповідач мав можливість подати суду свої заперечення на позов, однак двічі не з»являвся в судове засідання, хоча його повідомлялось про час та місце розгляду справи. Просить рішення Господарського суду Волинської області від 05.05.2010 року у справі № 06/210/24-38 залишити без змін.
В судовому засіданні представник позивача підтримала заперечення на апеляційну скаргу, викладені у відзиві від 25.06.2010 року.
Від апелянта в судове засідання представник повторно не з»явився. Однак, апеляційний суд, враховуючи повідомлення сторін належним чином про час та місце розгляду справи, відсутність доказів бажання апелянта взяти участь в судовому засіданні та поважності причин неявки його в судове засідання, достатність матеріалів справи для здійснення апеляційного провадження, враховуючи положення ст. 101 ГПК України, вважає, що ним забезпечено право відповідача на участь в судовому засіданні, та відповідно, на судовий захист, а тому вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника апелянта.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, заперечення другої сторони, дослідивши наявні докази у справі, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення. При цьому суд встановив наступні обставини та виходив з таких мотивів.
Відповідно до підписаного між сторонами договору фінансового лізингу № 012/08-АВТ з додатками № 1, № 2 від 29 лютого 2008 року (надалі –Договір), позивач як лізингодавець зобов’язався надати відповідачу як лізингоодержувачу в платне володіння та користування автобус марки БАЗ, модель А 079, 2007 року випуску, вартістю 214000 грн., належний йому на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ ААС № 272720 від 28.02.2008 року, для здійснення підприємницької діяльності на 42 місяці, а останній зобов»язувався прийняти його, належним чином користуватися, зберігати майно, сплачувати лізингові платежі за кожний період користування ним, відповідно до додатків №№ 1, 2 до наведеного Договору (п. 1).
На виконання п.п. 1.1, 2.1 Договору, ТзОВ “Богдан - Лізинг” передало, а Підприємець ОСОБА_2 отримав у володіння та користування автобус “Еталон А –079.25” турист, 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, вартістю 214 000 грн., що стверджується атом прийому –передачі майна від 29.12.2008 року.
Вказаний вище Договір, виходячи з його змісту, по своїй правовій природі містить ознаки договору фінансового лізингу, правове регулювання якого здійснюється § 6 глави 58 Цивільного кодексу України, ст. 292 Господарського кодексу України, законом України «Про фінансовий лізинг».
Враховуючи факт передачі майна в установленому законом порядку, у відповідача згідно з п. 1,1, 3.1, 4.4.3 Договору, та відповідно до норм ст.ст. 509, 525-527, 530, 598, 610, 629, 806 Цивільного кодексу України, ст. 193, 202, 292 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 16 Закону України «Про фінансовий лізинг»виникло грошове зобов»язання щодо сплати лізингових платежів.
Апеляційний суд з аналізу поданих сторонами копій рахунків-фактур(а.с. 38-53, 151, 156), банківські виписки за період з 29.02.2008 року по 23.04.2010 року (а.с. 103-133, 150, 157-158), балансу, станом на 31.12.2009 року ( а.с. 134-135); довідки про наявність заборгованості, станом на 01.01.2010 року (а.с. 136-139), погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач взяті на себе договірні зобов’язання по сплаті лізингових платежів, станом на 11.12.2009 року, виконав частково - на суму 127747,41 грн.
Залишок заборгованості станом на час прийняття оскарженого рішення становить 36880,77 грн. платежів, що відшкодовує вартість майна, 22807,18 грн. винагороди (комісії) 1-го порядку за період з 10.01.2009 року по 10.12.2009 року, 19413,64 грн. коригування на зміну курсу гривні до долара США відповідно до п. 3.4 Договору за період з 10.06.2009 року по 10.12.2009 року, 4952,68 грн. донарахованого ПДВ на підставі п. 3.8 Договору за період з 10.06.2009 року по 10.12.2009 року.
Щодо посилань апелянта на те, що судом першої інстанції не було дано оцінки правомірності встановлення в п. 3.4 Договору можливості коригування розміру лізингових платежів при зміні курсу гривні по відношенню до долара США, та діям позивача щодо такого коригування, то на думку колегії суддів апеляційного суду, вони підставно не взяті судом першої інстанції до уваги, як такі що не відповідають нормам чинного законодавства України.
Так, з комплексного аналізу норм ст. 179, ч. 1, 2 ст. 189 Господарського кодексу України, ч. 2 ст. 524, ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України не забороняється сторонам договору фінансового лізингу визначати еквівалент вартості одиниці майна в доларах США, що й було обумовлено сторонами в п. 3.4 Договору щодо порядку розрахунку розміру лізингових платежів, а саме з врахуванням їх коригування залежно від зміни офіційного курсу долара США до гривні на дату здійснення платежу. Окрім цього, слід зазначити, що п. 3.4 Договору є чинним, оскільки не визнався недійсним судом, нікчемності такої умови правочину в силу Закону судом не встановлено, а отже, в силу ст. 203 Цивільного кодексу України, в суду відсутні правові підстави для висновку про неправомірність договору фінансового лізингу від 29.02.2008 року чи його окремих частин.
За наведених обставин, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про те, що позов про стягнення 36880,77 грн. заборгованості по платежах, що відшкодовує вартість майна, 22807,18 грн. заборгованості по винагороді (комісії) 1-го порядку, 19413,64 грн. коригування на зміну курсу гривні до долара США, 4952,68 грн. донарахованого до суми винагороди ПДВ є підставним та обгрунтованим, а тому підлягає задоволенню.
Крім цього, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо підставності стягнення з відповідача 10700 грн. штрафу за факт порушення відповідачем зобов»язань щодо сплати лізингових платежів згідно графіку в розмірі 5% від вартості майна, вказаного в п. 1.6 Договору, оскільки його нарахування передбачено п. 6.5 Договору, ч.ч. 1, 2 ст. 193, 217, 230-231 ГК України, ст.ст. 549-551 ЦК України, його розрахунок є правильним (а.с. 5), а вимога подана в межах строків позовної давності згідно ч. 1 ст. 223 ГК України, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України.
Також апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо підставності нарахування 1370,18 грн. інфляційних втрат на суму основної заборгованості по лізингових платежах, оскільки виходячи зі змісту ч. 2 ст. 625 ЦК України зазначені нарахування є складовою частиною суми основного боргу, нараховані в зв‘язку з простроченням відповідачем грошового зобов‘язання, факт прострочення відповідачем грошового зобов”язання щодо оплати лізингових платежів по Договору вищевстановлено судом, розмір інфляційних втрат обраховано вірно (а.с. 5, 29), а отже, позов в цій частині підлягає задоволенню.
Щодо посилань скаржника на те, що судом першої інстанції слід було застосувати до спірних правовідносин норму ст. 233 Господарського кодексу України, то вони на думку колегії суддів апеляційного суду не заслуговують на увагу, оскільки застосування даної норми є правом судом, а не його обов»язком. При цьому, таке право суду на зменшення належних до сплати штрафних санкцій, в даному випадку штрафу згідно п. 6.5 Договору, може бути реалізовано лише у виняткових випадках, з врахуванням ступеню виконання зобов'язань боржником; майнового стану сторін, які беруть участь у зобов'язанні; а також врахування й інших інтересів сторін, що заслуговують на увагу. При цьому також, слід врахувати норму ч. 2 ст. 616 Цивільного кодексу України, якою передбачено право суду на зменшення розміру неустойки в разі, якщо кредитор умисно чи з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов»язання, або не вживав заходів щодо їх зменшення, а також норму ч. 2 ст. 617 цього д Кодексу, про те, що не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів. В даному випадку, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не доведено суду наявності таких виняткових обставин, які б давали право суду першої інстанції зменшити належний до сплати розмір штрафу.
Таким чином, рішення Господарського суду Волинської області від 05.05.2010 року у справі № 06/210/24-38 є законним та обгрунтованим, а тому його слід залишити без змін.
Судові витрати по розгляду апеляційної скарги відповідно до ст.ст. 49, 99 ГПК України покласти на апелянта.
Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України,
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 05.05.2010 року у справі № 06/210/24-38 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку та строки, передбачені статтями 109-110 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий - суддя М.І.Городечна
Судді М.В.Юркевич
В.Л.Кузь