У К Р А Ї Н А

АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

Справа № 22ц–9774/10                                       Головуючий в 1-ій інстанції – Залімська Н.В. Категорія – 57                                             Доповідач  -  Демченко Е.Л.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И  

08 вересня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

                  головуючого – судді Басуєвої Т.А.

            суддів - Волошина М.П., Демченко Е.Л.

            при секретарі – Качур Л.В.            

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську апеляційну скаргу  ОСОБА_2 на постанову Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 19 травня 2010 року по справі  за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м.Дніпропетровська (далі – Управління ПФУ в Ленінському районі) про стягнення щомісячної соціальної допомоги дітям війни, –

в с т а н о в и л а:

    У жовтні 2009 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Управління ПФУ в Ленінському районі та просила визнати відмову відповідача відносно виплати їй щомісячної соціальної допомоги в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком неправомірною, зобов’язати останнього здійснити нарахування щомісячної соціальної допомоги за 2006-2008 роки в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, стягнути на її користь 4.471 грн.20 коп.

      Постановою Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 19 травня 2010 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено у повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивачка просить постанову суду скасувати та винести нову, якою задовольнити її позовні вимоги, оскільки суд при винесені постанови порушив норми матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду.

Встановлено судом і підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1, є особою на яку поширюється дія ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та має статус «дитина війни».

Відповідно до вимог ст.110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року (із змінами, внесеними 19 січня 2006 року), підвищення до пенсії дитині війни у 2006 році повинно було запроваджуватись поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі згідно з порядком, який мав бути визначений Кабінетом Міністрів України та погоджений Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Оскільки Кабінет Міністрів України у 2006 році так і не визначив порядок виплати 30% надбавки до пенсії дітям війни, то судом першої інстанції прийнято обґрунтоване рішення про те, що вимоги позивачки, які стосуються 2006 року задоволенню не підлягають.

Згідно з п.12 ч.1 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» призупинено на 2007 рік дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням ст.111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».

Статтею 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії, або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 % від розміру надбавки встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного суду України № 6-рп від 09 липня 2007 року положення ст.71 Закону України “Про Державний бюджет України на 2007 рік” про зупинення дії ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” на 2007 рік визнано такими, що не відповідають Конституції України.

Відповідно п.41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» текст ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладено в наступній редакції: «Дітям війни (крім тих на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення проводиться за їх вибором згідно з одним із Законів».

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року визнані такими, що не відповідають Конституції України, зокрема положення п.41 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Зазначені рішення Конституційного Суду є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскарженими, крім того, вони мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених Законів, що визнані неконституційними.

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України, закони, інші правові акти, або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність.

Таким чином з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року спірні відносини регулюються відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції закону, яка діяла до 01 січня 2007 року, а відтак позовні вимоги, щодо зобов’язання відповідача щомісячно підвищувати пенсію у вказаний період є обґрунтованими.

Проте, відповідно до вимог ст.100 КАС України, суд першої інстанції відмовив позивачці у задоволенні позовних вимог за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно у зв’язку з пропущенням нею річного строку звернення до суду з позовом без поважних причин.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно відмови у стягненні оскаржуваних сум за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, оскільки відповідно до ст.100 КАС України пропущення річного строку звернення до адміністративного суду, встановленого ст.99 КАС України, є підставою для відмови у задоволенні позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Суд першої інстанції в достатньо повному обсязі з’ясував  права та обов’язки сторін, обставини справи та дав їм належну правову оцінку, ухвалив постанову, яка відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, приведені в апеляційній скарзі доводи позивачки не спростовують правильність висновків суду, тому постанову слід залишити без змін.

Керуючись Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов'язаних із соціальними виплатами», ст.ст.303,3041,307,308,313,314,315,317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

      Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Постанову Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 19 травня 2010 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

   Судді: