Справа № 22ц-4305 Головуючий у 1-й інстанції Іванюк Т.І.
Категорія – цивільна Доповідач Губар В.С.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 серпня 2010 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого судді ПОЗІГУНА М.І.,
суддів: ГУБАР В.С., ШЕМЕЦЬ Н.В.,
при секретарі РАЧОВІЙ І.І.,
за участю:
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Козелецького районного суду від 21 липня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання втратившим право користування житловим приміщенням,
В С Т А Н О В И В:
В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Рішенням Козелецького районного суду від 21 липня 2010 року у позові відмовлено.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, а рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. На думку апелянта, судом порушено вимоги ст. 55 Конституції України, ст. 2 Закону України „Про судоустрій України”, ст. 6 Закону України „Про статус суддів”, ст.ст. 1, 122, 212, 213 ЦПК України. Судом не було з”ясовано, де працює відповідач, не враховано показання про перевезення майна в інше місце, про виїзд в інший населений пункт. Судом невірно витлумачено акт від 22.02.2010 року. Апелянт не погоджується із висновком суду, що комп”ютер відповідача знаходиться у спірній квартирі, оскільки комп”ютер був придбаний під час шлюбу, а тому являється спільною сумісною власністю подружжя. Апелянт наполягає, що речей індивідуального користування відповідача у спірній квартирі нема.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін, виходячи з наступного.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не доведено відсутність відповідача в спірному помешканні без поважних причин впродовж шести місяців.
Такий висновок суду відповідає обставинам справи та нормам діючого законодавства і з ним погоджується апеляційний суд, виходячи з наступного.
По справі встановлено, що позивачка ОСОБА_5 та відповідач ОСОБА_6 перебували в зареєстрованому шлюбі з 21.09.1996 року по 21.11.2008 року та від якого вони мають сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а.с.6).
Також судом встановлено, що відповідач ОСОБА_6 являється наймачем отриманої ним згідно ордера Міністерства Оборони України від 07.05.2001 року двокімнатної квартири АДРЕСА_1, в якій, окрім нього, зареєстровані позивачка ОСОБА_5 та їхній син ОСОБА_7
Як вбачається з матеріалів спрви, ОСОБА_6, 1974 р.н., інвалід Ш групи захворювання, пов”язаного з наслідками Чорнобильської катастрофи в період проходження військової служби у зв”язку з чим, згідно висновку військової лікарської комісії від 28.11.2000 року, визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку (а.с.44 -47).
ОСОБА_5 не доведено суду першої інстанції і не представлено апеляційному суду належних і достовірних доказів на підтвердження наявності у відповідача будь-якого іншого житлового приміщення, окрім вищевказаної квартири.
Доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свою позовну вимогу не дають підстав для визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням з підстав, передбачених у ст.71 ЖК України.
Відповідно до положень ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його родини за ними зберігається житлове приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його родини були відсутніми з поважних причин понад шести місяців, цей термін за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, у випадку спору – судом.
Пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України” від 12.04.1985 р. № 2 (з подальшими змінами та доповненнями) передбачено, що відповідно до ст. 107 Житлового кодексу України наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це. На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).
Акт Деснянської селищної ради Козелецького району від 22 лютого 2010 року, виходячи з предмету доказування у справі, не є фактом, що спростовує твердження відповідача щодо поважності його не проживання в квартирі, оскільки із змісту акту не вбачається ніяких причин не проживання відповідача в спірній квартирі.
Апеляційний суд погоджується з рішенням суду першої інстанції, як з таким, що є законним, обґрунтованим і справедливим.
Також апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог щодо анулювання реєстрації відповідача, оскільки як правильно та вірно встановлено судом, дане питання не входить до компетенції суду, а обов”язок щодо проведення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб покладено на територіальні органи та підрозділи Державного Департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб МВС України, відповідно до п.1 розділу І Примірного регламенту з оформлення документів та контролю з питань реєстрації і зняття з реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб в Україні.
Висновки суду відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на досліджених в судовому засіданні належних і допустимих доказах та не суперечить нормам чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
При вирішенні спору судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, закон, який підлягає застосуванню, всі встановлені факти ґрунтуються на повно та всебічно досліджених доказах, оцінка яких проведена у відповідності до положень ст.ст. 57-66 ЦПК України.
Окрім того, апеляційний суд враховує також позицію Європейського Суду стосовно того, що право на недоторканість житла охоплює насамперед право безперешкодного доступу та перебування в ньому, а також право не бути виселеним. У разі порушення цього права особи держава повинна мати вагомі підстави, які б виправдовували її дії. Зважаючи, що відповідач є інвалідом Ш групи внаслідок захворювання, пов”язаного з наслідками Чорнобильської катастрофи в період проходження військової служби, не має іншого житла, окрім спірної квартири, апеляційний суд вважає за неможливе позбавлення його цього житла.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін, оскільки воно ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційних скарг не містять передбачених законом підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319, 324 ЦПК України апеляційний суд,
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Козелецького районного суду від 21 липня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Судді: