Справа № 22ц-3404/2010 Головуючий у 1 інстанції – Логвіна Т.В.
Категорія – цивільна Доповідач – Позігун М.І.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
6 вересня 2010 року місто Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого –судді – ПОЗІГУНА М.І.,
суддів: МАМОНОВОЇ О.Є., ГУБАР В.С.,
при секретарі: Рачовій І.І.,
з участю: позивачки ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2, відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, представника відповідачів ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 червня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні квартирою, встановлення порядку користування квартирою, встановлення порядку користування квартирою, відшкодування матеріальної шкоди, -
В С Т А Н О В И В :
Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 9 червня 2010 року усунуто перешкоди ОСОБА_1 в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом зобов’язання ОСОБА_3 передати їй ключі від вхідних дверей квартири та відмовлено в задоволенні позовних в визначенні порядку користування квартирою, стягненні 164 грн. 06 коп. збитків. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 в повернення 8 грн.50 коп. судового збору, 37 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення та 3 500 грн. витрат на правову допомогу.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про встановлення порядку користування квартирою і ухвалити нове рішення про задоволення позову в цій частині.
Незаконність рішення суду в оскаржуваній частині ОСОБА_1 обґрунтовує невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, в зв’язку з чим суд безпідставно прийшов до висновку, що ОСОБА_4 є наймачем квартири. Суд помилково застосував при вирішенні спору ст.. 166 ЖК України та не застосував ст.. 150 ЖК України, згідно якої громадяни, які мають у приватній власності квартиру користуються нею для особистого проживання і мають право розпоряджатись цією власністю на свій розсуд. Зазначені порушення за доводами апелянта призвели до неправильного вирішення спору.
ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом зобов’язання надати ключі від квартири позивачці, стягненні судових витрат та ухвалити нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог в цій частині. Незаконність рішення суду в цій частині апелянт обгрунтовує невідповідністю висновків суду фактичними обставинам справи, оскільки в матеріалах справи відсутні докази створення нею та чоловіком перешкод позивачці в користуванні квартирою. В підтвердження відсутності перешкод апелянт посилається на відсутність вимоги про вселення, оскільки позивачка не має наміру проживати в квартирі.
Заслухавши доповідача, учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, суд приходить до слідуючого висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є власниками квартири АДРЕСА_1 в рівних частках, в якій проживає і ОСОБА_4 Оскільки позивачка не має вільного доступу до квартири, суд прийшов до висновку щодо наявності підстав для захисту порушеного права.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 підтвердила відсутність у позивачки ключів від квартири.
За таких обставин даний висновок суду ґрунтується на матеріалах справи і відповідає вимогам закону, оскільки в силу статей 319, 321, 391 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, ніхто не може бути позбавлений протиправно права у його здійсненні, а порушене право підлягає судовому захисту шляхом усунення перешкод у здійсненні права власності. Виходячи з обсягу прав власника та його права обирати спосіб захисту порушеного права, відсутність вимог про вселення не спростовують законність і обгрунтоваінсть рішення суду в частині задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст.. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитись про порядок володіння та користування майном, що є їх спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
Проте, як вбачається з заявлених позовних вимог та плану квартири, є неможливим визначення такого порядку користування квартирою, яке б відповідало б їх часткам у праві спільної часткової власності, а за таких обставин суд обґрунтовано відмовив і в задоволенні вимог про визначення порядку користування квартирою.
Таким чином, судом позовні вимоги були задоволено частково, а тому згідно ч 1 ст. 88 ЦПК України, судові витрати повинні бути повернуті позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно тієї частини позовних вимог, у задоволені яких позивачеві відмовлено.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» затверджені граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ і зазначено. Що граничний розмір не перевищує суму, що обчислюється виходячи з того, що собі виплачується 40 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.
Суд в порушення зазначених вимог стягнув судові витрати в повному обсязі, не зазначив загальний час надання правової допомоги, пославшись лише на те, що позивачем надано документальне підтвердження витрат на правову допомогу, розраховане з врахуванням вимог вище зазначеної Постанови. Проте, згідно протоколу судового засідання представник брав участь в судовому засіданні лише 30 хв. Згідно ухвали суду від 17 березня 2010 року він також брав участь і в попередньому судовому засіданні, дані про тривалість якого в матеріалах справи відсутні. Виходячи з аналізу калькуляції щодо наданих послуг, з врахуванням складності справи, апеляційний суд погоджується частково з наданим розрахунком і приходить до висновку, що представником позивача на надання правової допомоги було витрачено не більше 6 годин робочого часу, а з врахуванням часткового задоволення позовних вимог, відшкодуванню підлягають судові витрати в розмірі 1025грн.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 309, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд, -
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – відхилити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 09 червня 2010 року змінити в частині розподілу судових витрат, зменшивши їх розмір до 1025 грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Головуючий: Судді: