ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_________________________________________________
__________________________________________________________________________________
10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(8-0412) 48-16-02
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"02" вересня 2010 р. Справа № 5/16/4447
Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді
суддів:
при секретарі ,
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явилась,
від відповідача: не з'явився,
розглянувши апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, м.Хмельницький
на рішення господарського суду Хмельницької області
від "05" травня 2010 р. у справі № 5/16/4447 (суддя Грамчук І.В.)
за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, м.Хмельницький
до Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Берегиня", с.Грузевиця Хмельницького району Хмельницької області
про визнання дійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та визнання права власності на земельну ділянку,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Хмельницької області від 05.05.2010р. у справі №5/16/4447 в позові суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Берегиня" про визнання дійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08.01.2007р. та права власності на земельну ділянку загальною площею 6,0749га, що знаходиться за адресою: м.Хмельницький, вул.Західна Окружна з наступною конфігурацією: від "А" до "Б - 207,66м та 88,59 м; від "Б" до "В" - 205,83 м та 10,98 м; від "В" до "Г" - 5,66 м, 10,05 м та 114,42 м; від "Г" до "Д" - 209,00м, 10,05м та 215,67м відмовлено.
Позовну заяву (зустрічну) Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Берегиня" до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 про визнання недійсним фіктивного правочину від 21.04.2010р. повернуто; в задоволенні клопотання суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 про залишення первісного позову без розгляду відмовлено.
Вважаючи, що дане рішення місцевого господарського суду прийняте з неповним з'ясуванням обставин справи та порушенням норм матеріального і процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи, підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов.
Мотивуючи апеляційну скаргу, позивач зазначає, зокрема, наступне:
- господарський суд першої інстанції як на підставу відмови у позові посилається на те, що з встановлених обставин справи не вбачається, що на момент укладення спірного договору у відповідача був у наявності весь пакет правовстановлюючих документів на земельну ділянку, а відтак, і правові підстави для визнання дійсним спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки відсутні, однак, дане твердження суду не відповідає дійсності;
- судом не взято до уваги, що на момент подачі позову були наявні усі умови, передбачені статтею 220 ЦК України для визнання спірного договору дійсним, зокрема, позивач та відповідач досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, його укладено у письмовій формі, відбулось виконання договору – позивач повністю оплатила відповідачу вартість земельної ділянки, однак, відповідач ухилився від нотаріального посвідчення договору;
- вважаючи, що наданих позивачем для задоволення позовних вимог доказів недостатньо, місцевий господарський суд, відповідно до ст.38 ГПК України, мав витребувати необхідні докази від сторін, чого не зробив.
Відповідач письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав.
Враховуючи, що стаття 96 ГПК України не встановлює обов'язку сторони подавати письмовий відзив на апеляційну скаргу, колегія суддів визнала можливим здійснювати перегляд оскарженого рішення за відсутності письмового відзиву відповідача на апеляційну скаргу.
Позивач або уповноважений нею представник, а також представник відповідача в засідання суду не з'явилися. Про причини їх неявки суд апеляційної інстанції не повідомлено.
Зважаючи на те, що сторони були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчить реєстр відправки рекомендованої поштової кореспонденції Житомирського апеляційного господарського суду від 13.07.2010р., беручи до уваги положення ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, колегія суддів визнала можливим здійснювати розгляд справи без участі представників сторін.
Розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
У матеріалах справи наявна ксерокопія попереднього договору від 04.01.2007р. купівлі-продажу земельної ділянки (т.1 а.с.13-14) між Приватним сільськогосподарським підприємством "Агрофірма "Берегиня" та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1, відповідно до пункту 1.1 якого, сторони зобов’язуються до 31 жовтня 2008р. укласти договір відчуження земельної ділянки (міни, дарування, купівлі-продажу тощо), за яким ПСП "Агрофірма "Берегиня" зобов’язане передати у власність підприємця ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 7,2 га, що розташована за адресою: м.Хмельницький вул.Західна Окружна, а підприємець зобов’язана в строк не пізніше 10 днів з дати укладення основного договору сплатити на користь ПСП "Агрофірма "Берегиня" грошову суму у розмірі 100000,00грн.
Крім того, матеріали справи містять ксерокопію договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08.01.2007р. між Приватним сільськогосподарським підприємством "Агрофірма "Берегиня" та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 (т.1 а.с.8), згідно якого ПСП "Агрофірма "Берегиня" (за договором "продавець") зобов'язалось передати у власність підприємця ОСОБА_1 (за договором "покупець") земельну ділянку, а покупець, в свою чергу, прийняти її та оплатити її вартість в сумі 100000,00грн
Як передбачено п.п.4.1.,4.3. договору, він підлягає нотаріальному посвідченню протягом 2-х днів з моменту його підписання, покупець набуває права власності на майно з моменту підписання даного договору.
В матеріалах справи наявна також ксерокопія довідки ПСП "Агрофірма "Берегиня" №109 від 08.01.2007р. (т.1 а.с.12), в якій вказано, що підприємцем ОСОБА_1 повністю проведено розрахунок за земельну ділянку.
Оригіналів перелічених документів позивачем, всупереч ст.33 ГПК України, не надано.
В червні 2008 року підприємець ОСОБА_1 звернулась в господарський суд Хмельницької області з позовом до ПСП “Агрофірма “Берегиня” про визнання договору від 08.01.2007р. купівлі-продажу земельної ділянки площею 6,0749га, що знаходиться за адресою: м.Хмельницький, вул.Західна Окружна, дійсним та визнання за нею (тобто, підприємцем) права власності на земельну ділянку загальною площею 6,0749га, що знаходиться за адресою: м.Хмельницький, вул.Західна Окружна з наступною конфігурацією:
- від "А” до "Б” - 207,66м та 88,59м;
- від "Б” до "В” - 205,83м та 10,98м;
- від "В” до "Г”- 5,66м, 10,05м та 114,42 м;
- від "Г” до "Д” - 209,00м, 10,05м та 215,67м.
В обґрунтування позовних вимог підприємець зазначила, зокрема, що на виконання умов договору купівлі-продажу від 08.01.2007р. нею сплачено відповідачу, який в результаті проведеної реорганізації став правонаступником АСПЗТ "Гречани", котрому, в свою чергу, на підставі Державного акта про право власності на землю (т.1 а.с.16-20), належала спірна земельна ділянка, кошти в сумі 100000,00грн., підтвердженням чому є довідка відповідача за №109 від 08.01.2007р. (т.1 а.с.12) за підписом директора ПСП "Агрофірма "Берегиня” М.І.Ткачука, однак, відповідач відмовляється від нотаріального посвідчення договору, посилаючись на існуючий мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення (лист №110 від 09.01.2007р., т.1 а.с.15), встановлений Прикінцевими положеннями Земельного кодексу України, хоча, за твердженням позивача, такий мораторій діяв лише до 31.12.2006р.
Позивач, посилаючись на часткове виконання нею спірного договору та норму ст.220 Цивільного кодексу України, вважає, що є підстави для визнання цього договору дійсним, в зв'язку з чим і звернулась з даним позовом до суду.
04.08.2008р. позивач подала заяву про уточнення позовних вимог (т.1 а.с.100), у якій просила суд визнати дійсним укладений 08.01.2007р. договір купівлі-продажу земельної ділянки між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та ПСП "Агрофірма "Берегиня" в частині відчуження за даним договором земельної ділянки площею 6,0749га, що знаходиться за адресою: м.Хмельницький, вул.Західна Окружна. Вимога про визнання права власності на земельну ділянку площею 6,0749га залишена без змін.
В ході судового розгляду справи, як встановив суд першої інстанції, представником позивача було повідомлено, що нею у відповідності до договору від 08.01.2007р. придбано у відповідача земельну ділянку площею 7,2 га, проте в зв’язку із необхідністю облаштування доріг загального користування загальною площею 1,125га, позивачем реально використовується та розроблено проектну документацію на земельну ділянку площею 6,0749га, що підтверджується долученою до матеріалів справи експлікацією, виготовленою відповідною ліцензійною установою – Приватним підприємством "Гео-Текс" (т.1 а.с.20), в зв'язку з чим позивачем і заявлено позовні вимоги про визнання права власності на земельну ділянку загальною площею 6,0749га.
Відповідач у відзиві від 04.08.2008р. (т.1 а.с.101) визнав позовні вимоги, підтвердивши факт укладення договору з позивачем та зазначивши, що виконати зобов'язання щодо нотаріального посвідчення договору фірма не змогла.
Як повідомила Хмельницька регіональна філія Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України" листом від 01.09.2008р. за вих. № 105/6 (т.1 а.с.107), відповідно до кадастрового плану частини земельної ділянки, виготовленого Приватним підприємством "Гео-Текс", земельна ділянка розміром 6,0749га, що знаходиться за адресою: м.Хмельницький, вул.Західна Окружна, входить у земельну ділянку, яка зазначена у Державному акті на право колективної власності на землю, серія ХМ №854, виданому Акціонерному підприємству закритого типу "Гречани".
23.09.2008р. господарським судом Хмельницької області, на підставі поданих позивачем доказів, було прийняте рішення (т.1 а.с.111-113), яким позов підприємця ОСОБА_1 до Приватного сільськогосподарського підприємства "Агрофірма "Берегиня" задоволено.
05.02.2009р., після прийняття господарським судом Хмельницької області рішення від 23.09.2008р. у даній справі, відповідачем було надано письмові заперечення (т.2 а.с.89), у яких останній стверджував, що кошти від громадянки ОСОБА_1 на рахунок підприємства не надходили, а надана нею довідка ПСП "Агрофірма "Берегиня", в якій вказано, що підприємцем ОСОБА_1 повністю проведено розрахунок за земельну ділянку, є сфальсифікованою та підробленою.
Постановою Вищого господарського суду України від 20.05.2009р. (т.2 а.с.78-82) дане рішення суду першої інстанції за касаційним поданням Першого заступника прокурора Хмельницької області було скасоване з передачею справи на новий розгляд з посиланням на те, що з матеріалів справи не вбачається, що на момент укладення спірного договору у відповідача був у наявності весь пакет правовстановлюючих документів на відчужувану земельну ділянку та місцевим господарським судом не було встановлено, чи було зареєстровано за відповідачем, а фактично переоформлено на нього, земельну ділянку, яку він намагався відчужити за спірним договором, тобто, чи було у відповідача право на відчуження земельної ділянки.
Ухвалою Верховного Суду України від 02.07.2009р. (т.2 а.с.109) відмовлено у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 20.05.2009р.
В ході нового розгляду справи відповідачем було надано письмовий відзив від 07.10.2009р. на позовну заяву (т.2 а.с.119), в якому останній заперечував укладення договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки з ОСОБА_1, наполягаючи на тому, що даний договір є сфальсифікованим, а 23.04.2010р. відповідач звернувся із зустрічним позовом до підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки як фіктивного правочину, а також визнання недійсною довідку про надходження грошових коштів від ОСОБА_1 у ПСП "Берегиня".
Проте, дану зустрічну позовну заяву повернуто місцевим господарським судом без розгляду на підставі п.п.3-5 ст.63 ГПК України.
28.04.2010р. позивач подала клопотання про залишення поданого нею позову про визнання договору дійсним без розгляду, однак, господарський суд першої інстанції відхилив вказане клопотання, з чим погоджується колегія суддів апеляційного господарського суду, в зв'язку з тим, що дане клопотання не відповідає ст.ст. 22, 32-36 та ст. 81 ГПК України, якою закріплено виключний перелік підстав для залишення позову без розгляду.
Судовою колегією враховується наступне.
Предметом даного спору позивач визначила, зокрема, визнання за нею права власності на земельну ділянку загальною площею 6,0749га в м.Хмельницькому по вул.Західній Окружній.
Визнання права є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, передбачених ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України. Такий спосіб захисту передбачений також п."а" ч.3 ст.152 Земельного кодексу України.
Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Стаття 1 ГПК України передбачає право відповідних осіб звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує право власності.
З аналізу вказаної норми вбачається, що вона передбачає звернення з позовом про визнання права власності лише власника, тобто особи, яка має відповідне право, але воно оспорюється або не визнається іншою особою тощо. З огляду на таке, при вирішенні даного спору суттєвим є встановлення обставин виникнення у позивача права власності на спірну земельну ділянку як підстави для визнання її (позивача) власником ділянки, право якого підлягає захисту; а також особи, що порушує таке право шляхом його оспорення або невизнання, або ж втрати позивачем відповідного документа.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами врегульовано главою 19 Земельного кодексу України, згідно з ч.1 ст.125 якого (в редакції на момент звернення з позовом) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Відповідно до ст.126 ЗК України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.
Як передбачено п."а" ч.1 ст.81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.
Згідно зі статтею 131 ЗК України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.
Загальні вимоги, дотримання яких необхідно для дійсності угоди, містить ст.203 ЦК України. Так, згідно з частиною 4 даної правової норми, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Частиною 1 ст.209 ЦК України передбачено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Відповідно до ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Стаття 132 ЗК України встановлює вимоги до змісту угоди про перехід права власності на земельні ділянки.
Зокрема, за приписами частини 1 даної статті угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються.
У відповідності до ч.2 цієї норми угоди повинні містити:
а) назву сторін (прізвище, ім'я та по батькові громадянина, назва юридичної особи);
б) вид угоди;
в) предмет угоди (земельна ділянка з визначенням місця розташування, площі, цільового призначення, складу угідь, правового режиму тощо);
г) документ, що підтверджує право власності на земельну ділянку;
ґ) відомості про відсутність заборон на відчуження земельної ділянки;
д) відомості про відсутність або наявність обмежень щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням (застава, оренда, сервітути тощо);
е) договірну ціну;
є) права та обов'язки сторін;
ж) кадастровий номер земельної ділянки;
з) момент переходу права власності на земельну ділянку.
Додатком до угоди, за якою здійснюється відчуження земельної ділянки приватної власності, є державний акт на право власності на земельну ділянку, що відчужується (або відчужувалась). Угоди про перехід права власності на земельну ділянку підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Частиною 1 ст.220 ЦК України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Згідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний (нікчемний) правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається (ч.2 ст.220 ЦК України).
Це правило не застосовується, якщо є передбачене законодавчими актами обмеження (заборона) на здійснення такого правочину або сторони не дійшли згоди по всіх істотних його умовах. Також слід зазначити, що правило статті 220 ЦК України не поширюється па правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення такого правочину відповідно до ст.ст.210,640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і такими, що не породжують для сторін прав і обов'язків.
Зазначена правова позиція знайшла своє відображення в узагальненні судової практики Верховним Судом України "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 24.11.2008р., де вказано, що суд повинен перевіряти дотримання сторонами вимог, які є необхідними для чинності правочину (частини 1 - 3, 5, 6 ст.203 ЦК), а також враховувати зазначені вище положення щодо застосування ст.220 ЦК України.
У ході розгляду справи судом встановлено, що, в порушення ст.657 ЦК України, ст.132 ЗК України, договір купівлі-продажу від 08.01.2007р., оригінал якого сторонами не надавався, не був нотаріально посвідчений.
Належних та достовірних доказів на підтвердження проведення позивачем оплати за спірну земельну ділянку та отримання відповідачем коштів, підприємець, всупереч вимогам ст.33 ГПК України, яка покладає на сторони обов'язок доказування та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень проти них, не надала, а додана нею до позовної заяви ксерокопія довідки відповідача №109 від 08.01.2007р. (т.1 а.с.12) таким доказом не являється.
Вищезгаданий договір також не містить відомостей, передбачених ч.2 ст.132 ЗК України, зокрема, щодо предмета угоди - земельної ділянки з визначенням цільового призначення, складу угідь, правового режиму тощо); документа, що підтверджує право власності на земельну ділянку; відомостей про відсутність заборон на відчуження земельної ділянки; відомостей про відсутність або наявність обмежень щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням (застава, оренда, сервітути тощо); кадастрового номеру земельної ділянки.
За наведених обставин, у суду відсутні підстави вважати укладеним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 08.01.2007р., відтак, і підстави визнавати його дійсним.
Зважаючи на це, позивачем не доведено й підстав для набуття права власності на спірну земельну ділянку.
Підсумовуючи викладене, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про відмову в позові, а тому рішення суду підлягає залишенню без змін.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не являються підставою для скасування оскарженого рішення.
Керуючись ст.ст. 101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду Хмельницької області від 05 травня 2010 року у справі №5/16/4447 залишити без змін, а апеляційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, м.Хмельницький - без задоволення.
2. Справу №5/16/4447 повернути до господарського суду Хмельницької області.
Головуючий суддя
судді:
Віддрук. 4 прим.:
1 - до справи
2,3 - сторонам
4 - в наряд