УХВАЛА
ИМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 серпня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в складі:
головуючого, судді Шестакової Н.В.
суддів: Берзіньш В.С.
Куртлушаєва І.Д.
при секретарі Галіч Ю.Є.
розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду в м. Керчі АРК про визнання дій неправомірними та стягнення недоплаченої суми надбавки
за апеляційними скаргами Управління Пенсійного фонду України в м. Керчі АРК і ОСОБА_2 на постанову Керченського міського суду АРК від 12 лютого 2010 року,
ВСТАНОВИЛА:
Постановою Керченського міського суду АРК від 12 лютого 2010 позов ОСОБА_2 задоволено частково. Постановлено: Визнати дії Управління Пенсійного фонду в м. Керчі АРК неправомірними і стягнути з УПФ України в м. Керчі на користь позивачки невиплачену надбавку до пенсії за період з січня 2009 року по січень 2010 року у сумі 1398грн. В інший частині позовні вимоги залишені без задоволення.
В апеляційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в м. Керчі АРК ставить питання про скасування постанови в частині задоволення позову з ухваленням нового рішення про відмову в позові, посилаючись на те, що забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а не коштів Пенсійного фонду України; останній тільки виконує обов’язки щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії; кошти Пенсійного фонду не можуть використовуватися на мету, не передбачену законом; розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених за цим Законом; з 01.01.2009 року закон України «Про державний бюджет України на 2009 рік» (ст.54) передбачає, що розміри державних соціальних гарантій на 2009 рік, які визначаються від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України і нормативно-правовими актами КМУ; норми даного закону, а також норми постанови КМУ №530 від 22 травня 2008 року, які встановлюють виплату 10% від прожиткового мінімуму, не визнані неконституційними.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду в частині відмови в позові, посилаючись на те, що право на перерахунок пенсії у неї виникло у січні 2006 року; строк на звернення до суду пропущений нею з поважних причин, однак суд необгрунтовано відмовив у позові про стягнення соціальної допомоги за 2006-2008р.р. року.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має статус „дитина війни”, тому має право на підвищення пенсії на 30 відсотків, що
- 2 -
передбачено ст.6 Закону України «Про соціальний захист прав дітей війни»; відмова відповідача від виплати позивачу суми, пов’язаної з підвищенням пенсії, є незаконною; позивач без поважних причин пропустив строки звернення з позовом про зобов’язання перерахувати пенсійні виплати за період до січня 2009 року.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.
Як свідчать матеріали справи, позивач має статус „дитина війни” і на підставі ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” має право одержувати щомісячно на підвищення пенсії на 30 відсотків від мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до статті 7 вказаного Закону України фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Ч. 2 ст.3 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" також визначає, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені чи скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування положення ч.3 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" стосовно застосування мінімального розміру пенсії за віком, встановленого ч.1 цієї статті, не є перешкодою для застосування даної величини мінімального розміру пенсії за віком для обрахування інших пенсій чи доплат, пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого ч.1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.
Аналізуючи правові положення щодо підвищення пенсії особам, які мають статус „діти війни”, колегія суддів вважає, що право позивачки на підвищення пенсії на 30 відсотків Законом України „Про соціальний захист дітей війни” не обмежено і не залежить від фінансових можливостей держави.
Доводи апелянта про відсутність правових підстав для задоволення позову не можуть бути прийняті до уваги, оскільки у рішенні Конституційного Суду України від 22.05.2008 року по справі 10-рп/2008 (п.п.5-7) зазначено, що Держава відповідальна перед людиною за свою законодавчу діяльність, зобов’язана утверджувати та забезпечувати права і свободи людини і громадянина; Закони та інші нормативно-правові акти мають прийматися на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ч.2 ст.8); правові акти можуть бути визнані неконституційними в разі їх невідповідності Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності (ч.1ст.152).
Ухвалюючи рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), Конституційний Суд України також звернув увагу Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України на необхідність додержання положень статей 1, 3, 6, 8, 19, 22, 95, 96 Конституції України щодо прийняття та введення в дію закону про Держбюджет. Ця рекомендація ґрунтувалася на правових позиціях Суду, висловлених у зазначеному Рішенні, відповідно до яких визначено вичерпний перелік правовідносин, які повинні регулюватися законом про Держбюджет – встановлення тільки доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, а тому закон про Держбюджет не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абз.4,5,6,8п.4 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України дійшов висновку, що зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового)
правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає ст.ст.1,3, ч.2ст.6, ч.2 ст.8, ч.2 ст.19, ст.ст.21,22, п.1ч.2 ст.92, ч.ч.1-3 ст. 95 Конституції України“; при прийнятті оспорюваного Закону всупереч зазначеним правовим позиціям
- 3 -
законодавець вийшов за межі правового регулювання бюджетних відносин: зупинив дію окремих положень законів (ст.67 розділу І) і вніс до ряду законодавчих актів зміни і доповнення та визнав деякі з них нечинними (розділ ІІ), хоча Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів. Таким чином, законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх
дію чи скасовувати їх, оскільки з об’єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок – скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони. Конституційний Суд України також виходив з того, що зупинення на 2008 рік оспорюваними положеннями Закону дії окремих норм правових актів (ст.67 розділу І Закону), внесення до деяких законодавчих актів змін і доповнень та визнання законів такими, що втратили чинність (розділ ІІ Закону), призвело до фактичного скасування чи звуження змісту і обсягу існуючих прав і свобод людини і громадянина, що по суті є їх обмеженням. Отже, визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.
На підставі наведеного зазначеним рішенням Конституційного Суду України визнано такими, що не відповідають Конституції України положення Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів”.
Згідно з частиною 1 статті 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду як джерело права. Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. При розгляді справи „Кечко проти України” Європейський Суд з прав людини зазначив, що в межах свободи дій держави Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату набавок (виплат) з державного бюджету, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у зазначеному рішенні, та положення частини 1 статті 58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно - правових актів, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність, слід мати на увазі, що реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути постановлена у залежність від бюджетних асигнувань. Тобто, посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх обов’язків, не повинні прийматися до уваги.
Крім того, відсутність у ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” зазначення порядку виплати та органу, який здійснює ці виплати, не свідчить про неможливість застосування даної правової норми, приймаючи до уваги те, що ця норма встановлює підвищення пенсії, яка раніше була призначена і порядок виплати якої вже встановлений. Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної,
часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
- 4 -
Постанова Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року "Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян" та частина 2 статті 54 Закону України "Про державний бюджет України на 2009 рік" не визнані неконституційними, однак дане не може являтись підставою для скасування рішення суду, оскільки спір стосується саме реалізації положень статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", як гарантію соціального захисту позивача. Щодо застосування судом даних положень (частини 2 статті 54 Закону України від 26 грудня 2008 року "Про державний бюджет України на 2009 рік", Постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян"), то колегія суддів зазначає, що частина 2 статті 54 Закону України "Про державний бюджет України на 2009 рік" не містить вказівки про який-небудь розмір спірної державної соціальної гарантії на 2009 рік, а пункт 8 Постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року "Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян" суперечить закону. Статтею 71 Закону України "Про державний бюджет України на 2009 рік" Кабінету Міністрів України надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, тобто її дія не поширюється на спірні правовідносини, оскільки розмір соціальних виплат згідно Закону України "Про соціальний захист дітей війни" залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.
Крім того, слідує враховувати те, що відповідно до ч. 2 ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, що і відображено у принципі верховенства права. Згідно статті 17 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" мінімальний розмір пенсії є однією з основних державних соціальних гарантій, які не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Відповідно до вимог абзацу 3 статті 2 Закону України від 15 липня 1999 року "Про прожитковий мінімум" прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат, виходячи з вимог Конституції України та законів України.
Вимоги ч.3 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" про встановлення мінімального розміру пенсії за віком абзацом 1 ч.1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не можуть бути легітимною підставою для застосування мінімальної пенсії за віком в розмірі, меншому за розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, оскільки це суперечить вимогам ст.17 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" та ст.2 Закону України "Про прожитковий мінімум".
На підставі наведеного суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що поняття та розмір мінімальної пенсії для виплати підвищення позивачеві, як дитині війни, згідно ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" визначений ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Суд першої інстанції також правомірно виходив з того, що Управління ПФУ, як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинно було діяти у відповідності із вимогами ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" і здійснити позивачу відповідні нарахування (за той період часу, коли
- 5 -
дія цієї норми не була зупинена), виходячи із визначеного ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" розміру мінімальної пенсії за віком.
Доводи відповідача щодо правомірності дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни судом не взято до уваги, оскільки питання фінансування цих видатків не виступає предметом даного спору, проблеми надання бюджетних коштів для виконання задач Управлінням у справі даної категорії виходять за межі заявлених вимог і судом не розглядалися.
Безпідставними є також і посилання апелянта на можливість нецільового використання коштів Пенсійного фонду України, оскільки суд не ухвалював рішення про стягнення виплат з власних джерел фінансування Управління.
Обговорюючи доводи апеляційної скарги позивача, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач подав адміністративний позов 14 січня 2010 року, тому його позовні вимоги розглядаються у межах одного року; позивачем не надано ніяких доказів про наявність поважних причин пропуску цього строку. Висновки суду першої інстанції щодо строку позовної давності, є обгрунтованими.
За таких обставин, колегія суддів апеляційного суду вважає правильною позицію суду першої інстанції про зобов'язання відповідача провести донарахування позивачу щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни у розмірі 30% встановленому Законом України "Про соціальний захист дітей війни" з урахуванням частково виплаченої суми.
Але при винесенні постанови розмір допомоги визначено та розраховано судом першої інстанції відповідно до розміру мінімальної пенсії у твердій грошовій сумі, що є неправильним, оскільки суд першої інстанції необгрунтовано прийняв на себе функції по нарахуванню конкретної суми соціальної допомоги позивачеві.
Суд першої інстанції не звернув уваги на ту обставину, що обов'язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії, яка передбачена Законом України "Про соціальний захист дітей війни", покладено саме на органи Пенсійного фонду України; саме ці органи мають можливість відкоригувати конкретний розмір підвищення до пенсії позивачу з урахуванням уже отриманих ним сум такої соціальної допомоги, та з урахуванням відомчих нормативних актів; розрахунок сум, які підлягають виплаті позивачу відповідно до Закону України "Про соціальний захист дітей війни", не відноситься до компетенції суду. Фактично обрахуванням конкретної суми соціальної допомоги суд взяв на себе функції органів Пенсійного фонду України.
Аналогічне розуміння застосування матеріального закону міститься в судовій практиці Вищого адміністративного Суду України по конкретним справам даної категорії.
Виходячи з наведеного, з мотивувальної і резолютивної частини рішення підлягає виключенню зазначення конкретної суми, яка підлягає стягненню з відповідача.
На підставі наведеного колегія суддів вважає, що постанова суду відповідає вимогам матеріального і процесуального права; апеляційні скарги сторін не містить доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.303,307,308 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційні скарги Управління Пенсійного фонду України в м. Керчі АРК і ОСОБА_2 відхилити. Постанову Керченського міського суду АРК від 12 лютого 2010 року по суті залишити без змін. Виключити з мотивувальної та резолютивної частини зазначеної постанови грошове визначення суми до стягнення.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
Шестакова Н.В. Берзіньш В.С. Куртлушаєв І.Д.