Р І Ш Е Н Н Я    

                                                           ІМЕНЕМ       УКРАЇНИ

01 вересня 2010 року  колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

                                             головуючого, судді  Берзіньш В.С.

                                                                  суддів:  Шестакової Н.В.

                                                                                Куртлушаєва І.Д.

                                                        при секретарі     Жаркіх О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Красногвардійського районного суду АРК  від 10 червня 2010 року,

                                                          В С Т А Н О В И Л А:

           Рішенням Красногвардійського районного суду АРК  від 10 червня 2010 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Постановлено: Стягнути з ОСОБА_3 на користь позивача  матеріальну шкоду у розмірі 1455грн., моральну шкоду у розмірі 300грн., судові витрати у сумі 171грн. і  витрати на правову допомогу  у сумі 150грн.

           В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про  скасування рішення суду з направленням справи на новий розгляд, посилаючись на те, що  визначення матеріальної шкоди  і оцінка  вартості пошкодженого майна  проведена особою, яка не має кваліфікації судового експерта, тому рішення суду не відповідає вимогам матеріального і процесуального права; суд не  пропонував сторонам призначення відповідної експертизи;  стягнення витрат на проведення дослідження  пошкодженого майна і  витрат на правову допомогу  також  є незаконним.

             У письмових запереченнях позивач зазначив, що  ОСОБА_3, який зніс  7 залізобетонних стовпів  та 20м сітки-рабіци, належних  позивачу,  порушив майнові права позивача, тому повинен відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, спричинену  пошкодженням зазначеного майна; рішення суду першої інстанції  постановлено з урахуванням фактичних обставин на підставі діючого законодавства.

             Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши  сторони, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає  задоволенню  з наступних підстав.

            Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з положень ст.ст.1166,1167 ЦК України щодо  підстав  відповідальності за завдану матеріальну та моральну шкоду; суд зазначив, що наявність матеріальної та моральної шкоди доведена; відповідачі не надали доказів того, що розмір  завданої позивачу матеріальної шкоди  внаслідок знесення паркану, є меншим, ніж визначений  оцінщиком ОСОБА_5

             Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.

            За матеріалами справи вбачається, що  між сторонами існує конфлікт стосовно  земельної ділянки;  відповідачі вважають, що позивач порушив їх земельні права, тому  09.01.2009 року  ОСОБА_3 зламав частину паркану, встановленого позивачем, а саме: 7 залізобетонних стовпів  та 20м сітки-рабіци; розмір матеріальної шкоди  визначено оцінщиком ПП «Бріг-Л» у сумі 1155грн.

              Відповідно до  принципів  змагальності і диспозитивности цивільного процесу, встановлених ст.ст.10,11 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень;  суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними

                                                                        -  2  -

 вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. За правилами ч.4 ст.60 ЦПК України доказування не може грунтуватися на припущеннях.

             Як свідчать матеріали справи, апелянт визнає ту обставину, що саме він спричинив матеріальну шкоду позивачу, однак, оспорюючи розмір шкоди, він не надав суду  ніяких доказів, які б спростували  висновки суду.

              У засіданні суду апеляційної інстанції апелянт також визнав, що суд першої інстанції пропонував  у тому числі йому призначити судову експертизу для  встановлення розміру моральної шкоди, однак він з цим не погодився.

              За таких обставин  розмір матеріальної шкоди  визначений правильно.

             Враховуючи те, що  судом прийнятий як доказ розміру шкоди звіт, складений ОСОБА_5, відшкодуванню на користь позивача підлягають також витрати на проведення зазначеного дослідження у сумі 300грн.

              Є обгрунтованими висновки суду першої інстанції щодо  правової підстави і розміру моральної шкоди, приймаючи до уваги те, що  апелянт пошкодив майно, яке належить позивачу. Розмір моральної шкоди визначено судом першої інстанції з урахуванням  фактичних обставин.

               За правилами ст.23 ЦК України  особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема,  у душевних стражданнях, яких фізична особа  зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

               Разом з тим, заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо  необгрунтованого стягнення витрат на правову допомогу.  

    Колегія суддів звертає увагу на те, що питання про розмір компенсації, яка підлягає стягненню на користь позивача  у зв'язку з його витратами на правову допомогу, регулюється положеннями ст.84 ЦПК України щодо граничного розміру  компенсації і положеннями постанови КМУ від 27 квітня 2006 року №590 "Про граничні розмірі компенсації  витрат, пов'язаних з розглядом  цивільних та адміністративних  справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави".

    Зазначена постанова КМУ  встановлює граничній  розмір компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних справ, якщо компенсація сплачується  іншою стороною,  а саме  у розмірі 40% від  мінімальної заробітної плати за годину її роботи.

   Крім того,  визначення розміру  компенсації залежить від  умов договору між  стороною та її представником.

   Між тим, як свідчать матеріали справи,  позивач не укладав із своїм представником договір, тому  надання  у якості доказу  ордеру адвокату, не може розцінюватися як  належне доказування  витрат на правову допомогу.

                На підставі наведеного рішення суду підлягає скасуванню в частині стягнення витрат на правову допомогу з ухваленням нового рішення про відмову в позові.

              Керуючись ст.ст.303,307,308,309 ЦПК України, колегія суддів

                                                        В І Р И Ш И Л А:

             Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Красногвардійського районного суду АРК  від 10 червня 2010 року скасувати в частині стягнення  на користь ОСОБА_2 витрат на правову допомогу у сумі 150грн. Відмовити ОСОБА_2 у стягнення з ОСОБА_3 витрат  на правову допомогу у сумі 150грн.  В іншій частині  рішення Красногвардійського районного суду АРК  від 10 червня 2010 року залишити без змін.

              Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до суду  касаційної інстанції на протязі двадцяти днів.

Судді:  

                      Берзіньш В.С.                      Шестакова Н.В.                       Куртлушаєв І.Д.