УХВАЛА
ИМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 серпня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в складі:
головуючого, судді Шестакової Н.В.
суддів: Берзіньш В.С.
Куртлушаєва І.Д.
при секретарі Галіч Ю.Є.
розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду у Сакському районі АРК про зобов’язання нарахувати щомісячну доплату до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком та стягнення ненарахованих та невиплачених сум
за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в Сакському районі АРК на постанову Сакського міськрайонного суду АРК від 25 січня 2010 року,
ВСТАНОВИЛА:
Постановою Сакського міськрайонного суду АРК від 25 січня 2010 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Постановлено: Зобов’язати відповідача провести перерахунок та виплатити позивачці невиплачену надбавку до пенсії із розрахунку її підвищення на 30 відсотків від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, за період з 04 листопада 2008 року по 25 січня 2010 року з урахуванням проведених раніше виплат. У задоволенні решти позовних вимог та поновленні строку для звернення до адміністративного суду відмовити.
В апеляційній скарзі Управління Пенсійного фонду України в Сакському районі АРК ставить питання про скасування постанови в частині задоволення позову з ухваленням нового рішення про відмову в позові, посилаючись на те, що забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а не коштів Пенсійного фонду України; останній тільки виконує обов’язки щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії; кошти Пенсійного фонду не можуть використовуватися на мету, не передбачену законом; розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених за цим Законом.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має статус „дитина війни”, тому має право на підвищення пенсії на 30 відсотків, що передбачено ст.6 Закону України «Про соціальний захист прав дітей війни»; відмова відповідача від виплати позивачу суми, пов’язаної з підвищенням пенсії, є незаконною, оскільки Конституційний Суд України у рішенні від 22.05.2008 року по справі 10-рп/2008 визнав неконституційними положення Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік” в частині зупинення на 2008 рік ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”; ст.6 Закону України «Про соціальний захист прав дітей війни» є чинною 2009 році.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.
Як свідчать матеріали справи, позивач має статус „дитина війни” і на підставі ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” має право одержувати щомісячно на підвищення пенсії на 30 відсотків від мінімальної пенсії за віком.
- 2 -
Відповідно до статті 7 вказаного Закону України фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Ч. 2 ст.3 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" також визначає, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені чи скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування положення ч.3 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" стосовно застосування мінімального розміру пенсії за віком, встановленого ч.1 цієї статті, не є перешкодою для застосування даної величини мінімального розміру пенсії за віком для обрахування інших пенсій чи доплат, пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого ч.1 цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.
Аналізуючи правові положення щодо підвищення пенсії особам, які мають статус „діти війни”, колегія суддів вважає, що право позивачки на підвищення пенсії на 30 відсотків Законом України „Про соціальний захист дітей війни” не обмежено і не залежить від фінансових можливостей держави.
Доводи апелянта про відсутність правових підстав для задоволення позову не можуть бути прийняті до уваги, оскільки у рішенні Конституційного Суду України від 22.05.2008 року по справі 10-рп/2008 (п.п.5-7) зазначено, що Держава відповідальна перед людиною за свою законодавчу діяльність, зобов’язана утверджувати та забезпечувати права і свободи людини і громадянина; Закони та інші нормативно-правові акти мають прийматися на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ч.2 ст.8); правові акти можуть бути визнані неконституційними в разі їх невідповідності Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності (ч.1ст.152).
Ухвалюючи рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), Конституційний Суд України також звернув увагу Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України на необхідність додержання положень статей 1, 3, 6, 8, 19, 22, 95, 96 Конституції України щодо прийняття та введення в дію закону про Держбюджет. Ця рекомендація ґрунтувалася на правових позиціях Суду, висловлених у зазначеному Рішенні, відповідно до яких визначено вичерпний перелік правовідносин, які повинні регулюватися законом про Держбюджет – встановлення тільки доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, а тому закон про Держбюджет не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абз.4,5,6,8п.4 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України дійшов висновку, що зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає ст.ст.1,3, ч.2ст.6, ч.2 ст.8, ч.2 ст.19, ст.ст.21,22, п.1ч.2 ст.92, ч.ч.1-3 ст. 95 Конституції України“; при прийнятті оспорюваного Закону всупереч зазначеним правовим позиціям законодавець вийшов за межі правового регулювання бюджетних відносин: зупинив дію окремих положень законів (ст.67 розділу І) і вніс до ряду законодавчих актів зміни і доповнення та визнав деякі з них нечинними (розділ ІІ), хоча Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів. Таким чином, законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх
дію чи скасовувати їх, оскільки з об’єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок – скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони. Конституційний Суд України також виходив з того, що зупинення на 2008 рік оспорюваними положеннями Закону дії окремих норм правових актів (ст.67 розділу І
- 3 -
Закону), внесення до деяких законодавчих актів змін і доповнень та визнання законів такими, що втратили чинність (розділ ІІ Закону), призвело до фактичного скасування чи звуження змісту і обсягу існуючих прав і свобод людини і громадянина, що по суті є їх обмеженням. Отже, визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.
На підставі наведеного зазначеним рішенням Конституційного Суду України визнано такими, що не відповідають Конституції України положення Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів”.
Згідно з частиною 1 статті 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду як джерело права. Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. При розгляді справи „Кечко проти України” Європейський Суд з прав людини зазначив, що в межах свободи дій держави Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату набавок (виплат) з державного бюджету, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у зазначеному рішенні, та положення частини 1 статті 58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно - правових актів, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність, слід мати на увазі, що реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути постановлена у залежність від бюджетних асигнувань. Тобто, посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх обов’язків, не повинні прийматися до уваги.
Крім того, відсутність у ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” зазначення порядку виплати та органу, який здійснює ці виплати, не свідчить про неможливість застосування даної правової норми, приймаючи до уваги те, що ця норма встановлює підвищення пенсії, яка раніше була призначена і порядок виплати якої вже встановлений. Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Постанова Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року "Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян" та частина 2 статті 54 Закону України "Про державний бюджет України на 2009 рік" не визнані неконституційними, однак дане не може являтись підставою для скасування рішення суду, оскільки спір стосується саме реалізації положень статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей
війни", як гарантію соціального захисту позивача. Щодо застосування судом даних положень (частини 2 статті 54 Закону України від 26 грудня 2008 року "Про державний бюджет України на 2009 рік", Постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року "Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян"), то колегія суддів зазначає, що частина 2 статті 54 Закону України "Про державний бюджет України на 2009 рік" не містить вказівки про який-небудь розмір спірної державної соціальної
- 4 -
гарантії на 2009 рік, а пункт 8 Постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року "Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян" суперечить закону. Статтею 71 Закону України "Про державний бюджет України на 2009 рік" Кабінету Міністрів України надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, тобто її дія не поширюється на спірні правовідносини, оскільки розмір соціальних виплат згідно Закону України "Про соціальний захист дітей війни" залежить від розміру мінімальної пенсії за віком.
Крім того, слідує враховувати те, що відповідно до ч. 2 ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, що і відображено у принципі верховенства права. Згідно статті 17 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" мінімальний розмір пенсії є однією з основних державних соціальних гарантій, які не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Відповідно до вимог абзацу 3 статті 2 Закону України від 15 липня 1999 року "Про прожитковий мінімум" прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат, виходячи з вимог Конституції України та законів України.
Вимоги ч.3 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" про встановлення мінімального розміру пенсії за віком абзацом 1 ч.1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не можуть бути легітимною підставою для застосування мінімальної пенсії за віком в розмірі, меншому за розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, оскільки це суперечить вимогам ст.17 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" та ст.2 Закону України "Про прожитковий мінімум".
На підставі наведеного суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що поняття та розмір мінімальної пенсії для виплати підвищення позивачеві, як дитині війни, згідно ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" визначений ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Суд першої інстанції також правомірно виходив з того, що Управління ПФУ, як орган, якому делеговано повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, повинно було діяти у відповідності із вимогами ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" і здійснити позивачу відповідні нарахування (за той період часу, коли дія цієї норми не була зупинена), виходячи із визначеного ч.1 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" розміру мінімальної пенсії за віком.
Доводи відповідача щодо правомірності дій з посиланням на відсутність бюджетних коштів для повної реалізації програми з доплат дітям війни судом не взято до уваги, оскільки питання фінансування цих видатків не виступає предметом
даного спору, проблеми надання бюджетних коштів для виконання задач Управлінням у справі даної категорії виходять за межі заявлених вимог і судом не розглядалися.
Безпідставними є також і посилання апелянта на можливість нецільового використання коштів Пенсійного фонду України, оскільки суд не ухвалював рішення про стягнення виплат з власних джерел фінансування Управління.
- 5 -
На підставі наведеного колегія суддів вважає, що постанова суду відповідає вимогам матеріального і процесуального права; апеляційна скарга не містить доводів, які б спростували висновки суду.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.303,307,308 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Сакському районі АРК відхилити.
Постанову Сакського міськрайонного суду АРК від 25 січня 2010 року залишити без змін.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
Шестакова Н.В. Берзіньш В.С. Куртлушаєв І.Д.