РІШЕННЯ
ИМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 серпня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в складі:
головуючого, судді Шестакової Н.В.
суддів: Берзіньш В.С.
Куртлушаєва І.Д.
при секретарі Галіч Ю.Є.
розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду в Джанкойському районі АРК про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду та визнання дій неправомірними по не нарахуванню та невиплаті підвищення до пенсії дитині війни
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Джанкойського міськрайонного суду АРК від 07 грудня 2009 року,
ВСТАНОВИЛА:
Постановою Джанкойського міськрайонного суду АРК від 07 грудня 2009 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Постановлено: Визнати дії Управління Пенсійного фонду в Джанкойському районі АРК неправомірними і зобов’язати відповідача здійснити нарахування та виплатити підвищення до пенсії позивачу як дитині війни за період з 22.05.2008 року по 29.04.2009 року у розмірі 30% прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб. В інший частині позовні вимоги залишені без задоволення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду в частині відмови в позові з ухваленням нового рішення про задоволення позову, посилаючись на те, що право на перерахунок пенсії у нього виникло у січні 2006 року, тому суд необгрунтовано відмовив у позові про стягнення соціальної допомоги за період з 2006 року до 22 травня 2008 року.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має статус „дитина війни”, тому має право на підвищення пенсії на 30 відсотків, що передбачено ст.6 Закону України «Про соціальний захист прав дітей війни»; відмова відповідача від виплати позивачу суми, пов’язаної з підвищенням пенсії, починаючи з 22 травня 2008 року, є незаконною; за період з 2006 року до 22 травня 2008 року позовні вимоги необгрунтовані.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно порушення прав позивача на одержання соціальних виплат на підставі ст.6 Закону України « Про соціальний захист прав дітей війни».
Як свідчать матеріали справи, позивач має статус „дитина війни” і на підставі ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” має право одержувати щомісячно на підвищення пенсії на 30 відсотків від мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до статті 7 вказаного Закону України фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Ч. 2 ст.3 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" також визначає, що державні соціальні гарантії дітям війни,
- 2 -
встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені чи скасовані іншими нормативно-правовими актами. Аналізуючи правові положення щодо підвищення пенсії особам, які мають статус „діти війни”, колегія суддів вважає, що право позивача на підвищення пенсії на 30 відсотків Законом України „Про соціальний захист дітей війни” не обмежено і не залежить від фінансових можливостей держави.
У рішенні ОСОБА_3 Суду України від 22.05.2008 року по справі 10-рп/2008 (п.п.5-7) зазначено, що Держава відповідальна перед людиною за свою законодавчу діяльність, зобов’язана утверджувати та забезпечувати права і свободи людини і громадянина; Закони та інші нормативно-правові акти мають прийматися на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ч.2 ст.8); правові акти можуть бути визнані неконституційними в разі їх невідповідності Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності (ч.1ст.152).
Ухвалюючи рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), ОСОБА_3 Суд України також звернув увагу Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України на необхідність додержання положень статей 1, 3, 6, 8, 19, 22, 95, 96 Конституції України щодо прийняття та введення в дію закону про Держбюджет. Ця рекомендація ґрунтувалася на правових позиціях Суду, висловлених у зазначеному Рішенні, відповідно до яких визначено вичерпний перелік правовідносин, які повинні регулюватися законом про Держбюджет – встановлення тільки доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, а тому закон про Держбюджет не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абз.4,5,6,8п.4 мотивувальної частини).
ОСОБА_3 Суд України дійшов висновку, що зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового)
правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає ст.ст.1,3, ч.2ст.6, ч.2 ст.8, ч.2 ст.19, ст.ст.21,22, п.1ч.2 ст.92, ч.ч.1-3 ст. 95 Конституції України“; при прийнятті оспорюваного Закону всупереч зазначеним правовим позиціям законодавець вийшов за межі правового регулювання бюджетних відносин: зупинив дію окремих положень законів (ст.67 розділу І) і вніс до ряду законодавчих актів зміни і доповнення та визнав деякі з них нечинними (розділ ІІ), хоча Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів. Таким чином, законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об’єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок – скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони. ОСОБА_3 Суд України також виходив з того, що зупинення на 2008 рік оспорюваними положеннями Закону дії окремих норм правових актів (ст.67 розділу І Закону), внесення до деяких законодавчих актів змін і доповнень та визнання законів такими, що втратили чинність (розділ ІІ Закону), призвело до фактичного скасування чи звуження змісту і обсягу існуючих прав і свобод людини і громадянина, що по суті є їх обмеженням. Отже, визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно закріплених в них прав і свобод людини і громадянина ОСОБА_3 Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.
На підставі наведеного зазначеним рішенням ОСОБА_3 Суду України визнано такими, що не відповідають Конституції України положення Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів”. Постанова Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року "Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян" та частина 2 статті 54 Закону України "Про державний бюджет України на 2009 рік" не визнані неконституційними, однак дане не може являтись підставою для скасування рішення суду, оскільки спір стосується саме реалізації положень статті 6 Закону України "Про соціальний
- 3 -
захист дітей війни", як гарантію соціального захисту позивача. Щодо застосування судом даних положень то колегія суддів зазначає, що частина 2 статті 54 Закону України "Про державний бюджет України на 2009 рік" не містить вказівки про який-небудь розмір спірної державної соціальної гарантії на 2009 рік, а пункт 8 Постанови Кабінету Міністрів України № 530 від 28 травня 2008 року "Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян" суперечить закону. Статтею 71 Закону України "Про державний бюджет України на 2009 рік" Кабінету Міністрів України надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, тобто її дія не поширюється на спірні правовідносини, оскільки розмір соціальних виплат згідно Закону України "Про соціальний захист дітей війни" залежить від розміру мінімальної пенсії за віком. неї і практику Європейського суду як джерело права. Відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. При розгляді справи „Кечко проти України” Європейський Суд з прав людини зазначив, що в межах свободи дій держави Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату набавок (виплат) з державного бюджету, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у зазначеному рішенні, та положення частини 1 статті 58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно - правових актів, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність, слід мати на увазі, що реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути постановлена у залежність від бюджетних асигнувань. Тобто, посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх обов’язків, не повинні прийматися до уваги.
Крім того, відсутність у ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” зазначення порядку виплати та органу, який здійснює ці виплати, не свідчить про неможливість застосування даної правової норми, приймаючи до уваги те, що ця норма встановлює підвищення пенсії, яка раніше була призначена і порядок виплати якої вже встановлений. Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни України мають право на соціальний захист.
Крім того, слідує враховувати те, що відповідно до ч. 2 ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, що і відображено у принципі верховенства права. Згідно статті 17 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" мінімальний розмір пенсії є однією з основних державних соціальних гарантій, які не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Відповідно до вимог абзацу 3 статті 2 Закону України від 15 липня 1999 року "Про прожитковий мінімум" прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат, виходячи з вимог Конституції України та законів України.
Вимоги ч.3 ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" про встановлення мінімального розміру пенсії за віком абзацом 1 ч.1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не можуть бути легітимною підставою для застосування мінімальної пенсії за віком в розмірі, меншому за розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили
- 4 -
працездатність, визначеного законом, оскільки це суперечить вимогам ст.17 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" та ст.2 Закону України "Про прожитковий мінімум". На підставі наведеного суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що поняття та розмір мінімальної пенсії для виплати підвищення позивачеві, як дитині війни, згідно ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" визначений ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Колегія суддів вважає, що право позивача на соціальні виплати, передбачене ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», було порушено саме з 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 відповідно до рішення Конституційного суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007, оскільки неконституційність п.17 ст.17 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» щодо зупинення на 2006 рік дії ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не була встановлена. Наступне внесення змін у Закон України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» (Закон України від 19 січня 2006 року) щодо поетапного запровадження ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в залежності від виконання бюджету в першому півріччі не було реалізовано, оскільки КМУ, на якого покладалися обов’язки щодо визначення умов реалізації ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», на протязі 2006 року ніяких рішень на виконання вимог ст.110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» не приймались.
Обговорюючи період часу, на протязі якого були порушені права позивача на зазначені соціальні виплати, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач подав адміністративний позов 27 квітня 2009 року, тому його позовні вимоги повинні розглядатися у межах одного року відповідно до ч.1 ст.100 КАС України, якщо на застосуванні строку звернення до суду наполягає одна із сторін.
Враховуючи те, що у запереченнях на адміністративний позов (а.с.8) відповідач зазначав на необхідність застосування ст.99 КАС України і позивачем не надано ніяких доказів про наявність поважних причин пропуску строку звернення з адміністративним позовом за період з 07 липня 2007 року до 29.04.2008 року, позовні вимоги підлягають задоволенню у межах строку звернення з адміністративним позовом, тобто починаючи з 29 квітня 2008 року.
Враховуючи наведене, постанова суду підлягає зміні в частині визначення періоду неправомірних дій ПФУ в Джанкойському районі.
На підставі наведеного колегія суддів вважає, що постанова суду відповідає вимогам матеріального і процесуального права; апеляційна скарга позивача не містить доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції. Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.303,307,309 ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Змінити постанову Джанкойського міськрайонного суду АРК від 07 грудня 2009 року в частині визначення початку періоду реалізації прав позивача відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни». Вважати початком цього періоду не 22 травня 2008 року, а 29 квітня 2008 року. В іншій частині постанову Джанкойського міськрайонного суду АРК від 07 грудня 2009 року залишити без змін.
Рішення є остаточним і оскарженню не підлягає.
Судді:
Шестакова Н.В. Берзіньш В.С. Куртлушаєв І.Д.