ВИРОК

Іменем   УКРАЇНИ.

Справа номер 1-21/2007р.

05  квітня  2007  року  Славутицький  міський  суд,   Київської області  у  складі головуючого Малишенко Т.О. при секретарі Журавській Л.Ф.

за участі прокурора Котяш А.І., адвоката ОСОБА_1

за участі підсуднихОСОБА_2, його законного представника ОСОБА_3., підсудного ОСОБА_4, його законного представника ОСОБА_5., потерпілої ОСОБА_6., представника КМД Бабич Я.В., представника ССН Парник В.М.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу по звинуваченню:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 уродженця м. Славутича, Київської області, українця, громадянина України, освіта неповна середня, не одруженого, учня 11-в класу ЗОШ № 3 м. Славутича проживаючого у повній сім'ї за адресою АДРЕСА_1, , раніше не судимого,

-           у вчиненні злочину передбаченого ст. 185 ч.2 КК України.

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця м. Славутича, Київської області, українця, громадянина України, освіта неповна середня, не одруженого, учня 11-б вечірнього класу ЗОШ № 2 м. Славутича, проживаючого у повній сім'ї АДРЕСА_2 раніше не судимого,

-           у вчиненні злочину передбаченого ст. 185 ч.2 КК України.

встановив:

ОСОБА_2., і ОСОБА_4 таємно викрали чуже майно (крадіжка) за попередньою змовою групою осіб.

Злочин скоєно при таких обставинах: 24.01.2007 року, приблизно об 11 годині 30 хвилин,ОСОБА_2., і ОСОБА_4,, знаходячись в приміщенні кабінету помічника лікаря епідеміолога санітарно-епідеміологічної станції м. Славутича Київської області, побачивши на одному з столів мобільний телефон "Sony Ericsson Z520", який належить ОСОБА_6., маючи умисел на викрадення чужого майна, вступили в попередню змову між собою про його викрадення. Реалізуючи свій умисел,ОСОБА_2., скориставшись тим, що один з помічників лікаря спілкувався з ОСОБА_4., а той його закривав собою, таємно шляхом вільного доступу викрав мобільний телефон "Sony Ericsson Z520" вартістю 658 гривень 07 копійок, SIM- картку '"Kyivstar" вартістю 18 гривень на загальну суму 676 гривень 07 копійок, чим завдали матеріальної шкоди ОСОБА_6., на зазначену суму. Викраденим у ОСОБА_6., майномОСОБА_2., і ОСОБА_4 розпорядились за своїм розсудом.

Допитаний в якості підсудного ОСОБА_2., свою вину у скоєнні злочину визнав повністю. Суду пояснив, що 24 січня 2007 року, близько 11 години він зустрів

2

ОСОБА_4, який запропонував разом з ним сходити в санітарно-епідеміологічну станцію за довідкою. В СЕС прийшли разом, разом зайшли і до потрібного їм кабінету. В кабінеті, в який зайшли, знаходились два столи - з правого і лівого боку від вхідних дверей. За столом, розташованим з правого боку сиділа молода жінка, яка видавала довідки, а за іншим нікого не було. ОСОБА_4 почав розмову з жінкою, пояснюючи, що йому потрібна довідка. Він же стояв позаду нього і оглядав кабінет. На столі, за яким нікого не було, він побачив мобільний телефон з розкладним корпусом. Саме в цей час відчув поштовх ОСОБА_4 і подивившись на нього, зрозумів, що він вказує на той телефон, який помітив перед цим. По його жесту і погляду він зрозумів, що ОСОБА_4 натякає на те, що можна непомітно вкрасти телефон. Щоб впевнитись, що правильно його зрозумів, він тихенько запитав у нього: "Що?" Той також дуже тихо сказав щоб він забрав телефон. Сам ОСОБА_4 не міг би взяти телефон, його неодмінно помітила б жінка, яка в цей час виписувала довідку. Поки жінка була зайнята, він непомітно взяв зі столу той телефон. Спершу тримав його в руках, а потім почав засовувати в кишеню куртки ОСОБА_4. ОСОБА_4 щось в цьому не сподобалось і він рукою тихенько відштовхнув його. Після цього він підняв низ куртки і викрадений телефон заховав собі в другі штани. Тільки вийшли з приміщення санепідемстанції, ОСОБА_4 сказав показати йому телефон. Він спершу йому відмовив, оскільки ще були поблизу СЕС, а вже пізніше вони роздивились телефон разом. Спершу вони думали його продати, але коли вони трохи пізніше виходили з території лікарні, біля них зупинився мікроавтобус з якого вийшла жінка, яка видавала ОСОБА_4 довідку в СЕС. Ця жінка почала звинувачувати ОСОБА_4 в тому, що він викрав мобільний телефон. Оскільки у ОСОБА_4 телефону не було, він добровільно показав жінці вміст своїх кишень. Він теж трохи підняв куртку і показав що в кишенях штанів телефону немає. В цей час телефон знаходився в кишені куртки. Сам він телефон жінці не віддав, оскільки ще думав його продати. Це він і запропонував ОСОБА_4. ОСОБА_4 на цю пропозицію сказав, що продавати його не можна і треба якось його повернути, оскільки жінка видаючи довідку записала всі його дані в журнал. Коли вони розходились, то телефон він залишив у себе. Наступного дня 25.01.2007 року, після занять в школі він зустрівся з ОСОБА_4, який сказав, що скоріш за все жінка вже написала заяву в міліцію і телефон, щоб уникнути проблем, потрібно повернути. Він віддав ОСОБА_4 телефон і вони вдвох пішли в санепідемстанцію, щоб його повернути. Віддавав його ОСОБА_4, оскільки він побоявся це робити. У скоєному розкаюється, просив суворо не карати.

Допитаний у суді в якості підсудного ОСОБА_4 свою провину в скоєному визнав повністю, суду пояснив, що 24 січня 2007 року, близько 11 години він зустрів ОСОБА_2, якому запропонував піти разом з ним до лікарні, а саме до санепідемстанції за довідкою. ОСОБА_2 погодився і пішов із ним. В СЕС прийшли разом, разом зайшли і до потрібного йому кабінету. В кабінеті знаходились два столи - з правого і лівого боку від вхідних дверей. За столом, розташованим з правого боку сиділа молода жінка, яка і видавала довідки, а за іншим столом нікого не було. ОСОБА_2 стояв позаду нього, ближче до столу, за яким нікого не було. На тому столі він побачив мобільний телефон з розкладним корпусом. Його погляд побачив ОСОБА_2, оскільки він відразу почув його запитання: "Брати?" Розуміючи, що той має на увазі викрадення телефону, він сказав: "Бери", і кивнув головою, як підтвердження цих слів. Поки жінка була зайнята тим, що виписувала довідку, ОСОБА_2 підійшовши ще ближче до столу, непомітно для жінки взяв телефон. Про те навіщо їм телефон вони не розмовляли, мабуть кожен подумав про те, що його можна продати. Спершу ОСОБА_2 тримав його в руках, а потім почав засовувати в кишеню його куртки. Він злякався, що жінка підніме голову і помітить рухи ОСОБА_2, тому рукою тихенько відштовхнув його. Після цього ОСОБА_2 підняв низ куртки і викрадений телефон заховав собі в штани. Тільки вийшли з приміщення санепідемстанції, він попросив ОСОБА_2 дати телефон, але той спершу відмовив, оскільки вони ще були поблизу СЕС, а вже пізніше дав його і вони разом його роздивились. Спершу вони думали його продати, однак коли трохи пізніше виходили з території лікарні, біля них зупинився мікроавтобус з якого вийшла жінка, яка видавала довідку в СЕС. Ця жінка почала звинувачувати його в

3

тому, що він викрав мобільний телефон. Оскільки у нього телефону не було він почав нав'язливо пропонувати їй оглянути кишені його одягу, щоб тим самим відвести увагу від ОСОБА_2, у якого і був викрадений телефон. Попередивши, що повідомить про викрадення мобільного телефону міліцію, жінка поїхала далі. Пізніше ОСОБА_2 запропонував продати телефон, але він оцінивши всі події, сказав йому що продавати мобільний не можна і треба якось його повернути, оскільки жінка видаючи довідку записала всі його дані в журнал. Наступного дня 25.01.2007 року, після закінчення занять ОСОБА_2 в школі, вони зустрілись і пішли в санепідемстанцію, щоб повернути телефон. Віддавав його він, оскільки ОСОБА_2побоявся це робити. На даний час у скоєному розкаюється, просив суворо не карати.

Прокурором було заявлено клопотання, оскільки підсудні провину визнали повністю, то обмежитись дослідженням фактичних обставин справи, інші учасники судового засідання не заперечували проти даного клопотання, то суд ухвалив визнати недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються і вирішив обмежитись дослідженням фактичних обставин справи. При цьому суд з'ясував, чи правильно розуміють підсудні та інші учасники судового розгляду зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності та істинності їх позиції, а також роз'яснює, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини справи в апеляційному порядку.

Оцінивши досліджені по справі докази, суд вважає, що провина підсудних в інкримінованому діянні підтверджується наступними доказами.

Допитана у суді потерпіла ОСОБА_6, пояснила, що 11.03.2006 року в магазині "Лагрос" м. Чернігова вона за 1 100 гривень придбала собі мобільний телефон "Sony Ericsson Z520". 24.01.2007 року, зранку прийшовши на роботу, поклала телефон на своєму робочому місці на стіл. Разом зі нею в кабінеті працює ОСОБА_7, яка в той день знаходилась в кабінеті постійно. Вона ж деякий час працювала в іншому кабінеті і до свого заходила лише інколи. В 11 годин 50 хвилин вона зайшовши в свій кабінет виявила відсутність свого мобільного телефону. ОСОБА_7 на запитання щодо телефону пояснила, що на прийом за довідкою, приблизно об 11 годині 30 хвилин, приходив ОСОБА_4 з невідомим їй хлопцем. Більше нікого з сторонніх в кабінеті не було і сама вона з кабінету не виходила. Тобто підозра відразу впала на ОСОБА_4 і його товариша. З телефону ОСОБА_7 вони зателефонували на її телефон, але він вже не відповідав. Про викрадення телефону вона повідомила в відділ міліції і подала письмову заяву. 25.01.2007 року, в денний час, до приміщення СЕС м. Славутича прийшов ОСОБА_4, який підійшовши до неї в коридорі, протяг свою руку і сказав: "Заберіть свій телефон". Дійсно в руці він тримав її телефон і вона його забрала. На даний час телефон перебуває у неї і функціонує без нарікань. До хлопців претензій немає, просила сувору міру покарання не застосовувати.

З     рапорту чергового Славутицького MB  вбачається, що 24.01.2007 року/а.с.4/ від ОСОБА_6., надійшло повідомлення про зникнення мобільного телефону.

Згідно заяви ОСОБА_6., від 24.01.2007 року вчинено крадіжку її майна /а.с.5/.

Із   ксерокопії   журналу   видачі   довідок   про   епідоточення   СЕС   м.   Славутича, вбачається, що 24.01.2007 року була видана довідка ОСОБА_4./а.с.15/.

З  протоколу  виїмки  мобільного  телефону     від  19.02.2007  року  вбачається  що ОСОБА_6,  надала мобільний телефон, який їй повернуто ОСОБА_4 /а.с.67/.

Згідно   висновків товарознавчої експертизи № И-7192 від 20.02.2007 року, вартість викраденого становить, 676 гривень 07 копійок/а.с.71-74/.

4

Протоколом огляду речового доказу від 21.02.2007 року, мобільний телефоен оглянуто і приєднано до справи в якості речового доказу /а.с.77,78/.

Органи досудового слідства дії підсудних кваліфікували за ч.2 ст. 185 КК України. Проаналізувавши матеріали справи суд вважає, що в судовому засіданні знайшла підтвердження дана кваліфікація, оскільки у суді було встановлено, що підсудні у таємний спосіб, безоплатно, поза волі власника, викрали мобільний телефон, чим спричинили власнику матеріальну шкоду. При цьому у судовому засіданні знайшла підтвердження кваліфікуюча ознака за попередньою змовою групою осіб, оскільки дві особи, заздалегідь, тобто до початку крадіжки, домовились про спільне її вчинення, розподілили між собою функції, один відволікав увагу, а другий викрав мобільного телефона. Тобто підсудні таємно викрали чуже майно (крадіжка) за попередньою змовою групою осіб.

Призначаючи міру покарання підсудним, суд враховує характер і ступінь суспільної небезпеки скоєного, відомості про особу, обставини які обтяжують і пом'якшують покарання.

Обставин, які обтяжують покарання підсудним, судом не встановлено.

Обставини, які пом'якшують відповідальність підсудних, суд вважає, те що вони своїми діями і поясненнями активно сприяли розкриттю злочину, щиро розкаялись у скоєному. Мають неповнолітній вік, тяжких матеріальних наслідків по справі не настало, оскільки мобільний телефон повернуто потерпілій і вона не має матеріальних претензій до підсудних.

Підсудні за місцем проживання ні в чому поганому не були замічені, за місцем навчання характеризуються позитивно.

Законні представники неповнолітніх завірили суд, що мають вплив на поведінку своїх синів і що під час допиту їх синів, на них психічного чи фізичного тиску з боку учасників судового засідання не було.

Представники КМДН і ССН повідомили суд, що підсудні до скоєного злочину на обліку у них не перебували, раніше ні в чому поганому не були замічені.

Санкція ч.2 ст.185 КК України передбачає відповідальність у вигляді обмеження волі і позбавлення волі. Суд вважає, що з урахуванням того, що підсудні неповнолітні, то покарання у вигляді позбавлення волі і обмеження волі для підсудних з урахуванням їх характеристик особи і молодого віку надто суворе. Тому суд прийшов до висновку, що з урахуванням усіх обставин справи, обставин, що пом'якшують покарання підсудних, з урахуванням того, що підсудні відшкодували матеріальну шкоду, потерпіла до них немає матеріальних претензій, у скоєному розкаялись, суд вважає за можливе застосувати більш м'яке покарання ніж передбачено законом, згідно ст. 69 КК України у вигляді громадських робіт.

На підставі наведеного і керуючись ст.ст.321,323,324 КПК України, суд

присудив:

Визнати винним ОСОБА_2 за ст. 185 ч.2 КК України  і  призначити  покарання  більш  м'яке,  ніж передбачено санкцією статті,  з

5

 застосуванням ст. 69 КК України у вигляді громадських робіт на строк 120 годин.

Визнати винним ОСОБА_4 за ст. 185 ч.2 КК України і призначити покарання більш м'яке, ніж передбачено санкцією статті, з застосуванням ст. 69 КК України у вигляді громадських робіт на строк 120 годин.

Міру запобіжного заходу до ОСОБА_2., і ОСОБА_4., до вступу вироку в законну силу залишити підписку про невиїзд з постійного місця проживання.

Речові докази мобільний телефон "Sony Ericsson Z520" і SIM- картку '"Kyivstar", передані на зберігання ОСОБА_6., залишити у неї.

На вирок може бути подана апеляція в апеляційний суд Київської області через Славутицький міський суд протягом 15 діб.