АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-5475/2010 р. Головуючий у 1-й інстанції: Іжевська Н.Г.
Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 вересня 2010 р. м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого: Савченко О.В.,
суддів: Кочеткової І.В.,
Стрелець Л.Г.,
при секретарі Бабенко Т.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_3
на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 травня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики ,
ВСТАНОВИЛА :
У січні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, який в ході розгляду справи доповнював і уточнював.
Зазначав, що 10.10.2008 року позичив відповідачеві 15 600 грн., що за курсом НБУ складало 3 000 доларів США, які останній зобов’язався повернути до 15 березня 2009 року.
Після неодноразових письмових попереджень і нагадувань відповідач станом на 31 грудня 2009 року повернув 15 000 грн., що за курсом НБУ еквівалентно 1971,9 американських доларів, а від повернення залишку боргу, пені за прострочення виконання грошового зобов’язання і 3% річних відмовляється.
Посилаючись на зазначені обставини, просив суд стягнути з відповідача 600 грн. основного боргу; 3 371 грн. пені за прострочення виконання грошового зобов’язання; 881 грн. інфляційних витрат; 277,82 грн. – 3 % річних; 38,49 грн. – поштових витрат, а разом 5168,3 грн.
Відповідач позов визнав частково. Не заперечував проти стягнення 600 грн. заборгованості за договором позики, в задоволенні решти позовних вимог просив відмовити за їх безпідставністю.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 травня 2010 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики у розмірі 600 грн., пеню за прострочення виконання грошового зобов’язання у розмірі 600 грн., 881 грн. – інфляційних витрат, 227, 81 грн. – 3% річних, а всього 2308,91 грн., а також 171 грн. в рахунок компенсації судових витрат.
В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі про зміну судового рішення і задоволення позову в повному обсязі ОСОБА_3 посилається не те, що суд безпідставно зменшив розмір пені з 3 371 грн. до 600 грн., нарахованої в межах строків позовної давності із суми основного боргу з урахуванням сум, повернутих відповідачем, а також безпідставно відмовив у відшкодуванні поштових витрат. Крім того, при подачі позовної заяви позивачем була зайво сплачено 99 грн. судового збору, проте його заяву про повернення зайво сплачених сум суд першої інстанції безпідставно залишив без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Судом першої інстанції установлено, що між позикодавцем ОСОБА_3 і позичальником ОСОБА_4 10 жовтня 2008 року в простій письмовій формі було укладено договір позики на суму 15 600 грн., відповідно до умов якого позичальник зобов’язався повертати позику частинами по 3120 грн. щомісячно, починаючи з 1 листопада 2008 року, до 15 березня 2009 року. В разі прострочення повернення чергової частини позики позикодавець має право нарахувати пеню у розмірі 0,1% від несплаченої суми за кожен день прострочення (а.с.19-20).
Факт отримання 15 600 грн. за договором позики відповідачем не оспорювався і підтверджується розпискою, доданою до договору позики (а.с.20).
На порушення умов договору після неодноразових письмових попереджень і нагадувань позичальник до 15 березня 2009 року будь-яких коштів на погашення позики позикодавцю не передавав, 6 серпня 2009 року повернув позикодавцю 8 000 грн., 31 грудня 2009 року 7 000 грн., а від повернення залишку боргу 600 грн., пені за прострочення виконання грошового зобов’язання і 3% річних відмовляється (а.с.22-29, 33).
Виходячи зі змісту ст.ст.546, 548, 549 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов’язання.
Крім того, відповідно до вимог ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Неустойкою (пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.
Ухвалюючи рішення про зменшення розміру неустойки за прострочення виконання грошового зобов’язання, суд першої інстанції виходив з того, що нарахована позивачем пеня у розмірі 3 371 грн. майже в 5 разів перевищує суму основного боргу, яка складає 600 грн., а тому на підставі ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки підлягає зменшенню до суми основного боргу – до 600 грн.
Проте суд першої інстанції не врахував положення статті 3, ч.3 ст.509 Цивільного кодексу України, відповідно до яких загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами, на яких має ґрунтуватися зобов’язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість, а також не взяв до уваги приписи ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України, відповідно до яких розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому без належної уваги та оцінки з боку суду залишилась та обставина, що за договором позики позичальник зобов’язався повертати позику частинами по 3120 грн. щомісячно, починаючи з 1 листопада 2008 року, і до 15 березня 2009 року мав повернути всю суму боргу. Проте, протягом 9 місяців – до серпня 2009 року позичальник жодного платежу не вніс, 5 серпня 2009 року повернув 8 000 грн., 31 грудня 2009 року – 7 000 грн., залишок боргу склав 600 грн. Будь-яких заходів для належного виконання грошового зобов’язання відповідач не вживав, на письмові вимоги позичальника сплатити суму боргу і пеню не реагував.
Клопотання про дослідження розміру збитків, яких зазнав позикодавець, відповідач суду не заявляв, на обставини, які мають істотне значення не посилався і доказів про їх наявність не надавав.
За таких обставин достатніх підстав для застосування ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України суд першої інстанції не мав, а тому в зазначеній частині рішення суду першої інстанції відповідно до ст.309 ЦПК України підлягає зміні, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 3 371 грн.
Прострочення відповідача за договором позики з 16.03.2009 року до 18.05.2010 року (дати проголошення рішення суду першої інстанції) складає 430 календарних днів.
Відповідно до п.2 ст.258 Цивільного кодексу України за 365 днів розмір пені, заявлений позивачем, складає 3 371 грн., а саме:
із суми 15 600 грн. (за період з 16.03.2009 р. по 05.08.2009 р.) х 0,1% х 142 дні = 2215,2 грн.
із суми 7600 грн. (за період з 06.08.2009 р. по 20.12.2009 р.) х 0,1% х 146 днів = 1109,6 грн.
із суми 600 грн. (за період з 31.12.2009р. по 01.03.2010 р.) х 0,1% х 77 днів = 46, 2 грн.
Зазначена сума відповідно до ч.2 ст.551, ст.ст.610, 611 Цивільного кодексу України і умов договору позики сторін від 10 жовтня 2008 року підлягає стягненню з відповідача як пеня за прострочення виконання грошового зобов’язання.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив позивачеві у відшкодуванні поштових витрат, не ґрунтуються на законі, а тому в зазначеній частині підстави для скасування судового рішення відсутні.
Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України крім витрат, визначених судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, з відповідача на користь апелянта підлягають стягненню витрати, понесені ним при подачі апеляційної скарги: 120 грн. – витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи і 25 грн. 50 коп. – судовий збір (а.с.59,60), а разом 145 грн. 50 коп.
При подачі позовної заяви при ціні позову 14 999 грн. позивачем 28 січня 2010 року був сплачений судовий збір у розмірі 150 грн. В ході розгляду справи позивач, реалізуючи своє процесуальне право, передбачене ст. 31 ч.2 ЦПК України, зменшив розмір позовних вимог до 5 168 грн. Відповідно до ч.1 п.1 ст.83 ЦПК України сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду у разі зменшення розміру позовних вимог.
Статтею 8 п.6 Декрету Кабінету Міністрів України №7-93 від 21.01.1993 року „Про державне мито” (з наступними змінами і доповненнями) передбачено повернення державного мита (судового збору) за умови, якщо заяву подано до відповідної установи, що справляє мито, протягом року з дня зарахування його до бюджету.
Таким чином, за заявою ОСОБА_3 суд першої інстанції як установа, що справляє мито, відповідно до ч.1 п.1 ст.83 ЦПК України, ст.8 п.6 Декрету КМ України №7-93 від 21.01.1993 року повинна вирішити питання про повернення зайво сплаченої суми судового збору.
В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалось і судом апеляційної інстанції не переглядалось.
Керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 18 травня 2010 року у цій справі змінити, стягнувши з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 пеню у розмірі 3 371 грн.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 145 грн. 50 коп. – компенсації судових витрат, понесених при розгляді справи в апеляційному суді.
Питання про повернення зайво сплаченої ОСОБА_3 суми судового збору передати суду першої інстанції на повторний розгляд в порядку ч.1 п.1 ст.83 ЦПК України, ст.8 п.6 Декрету КМ України №7-93 від 21.01.1993 року.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двадцяти днів з дня проголошення.
Головуючий :
Судді :