Справа № 2-4709/10

                                                                    Р І Ш Е Н Н Я

                                                       І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

   31 серпня 2010 року         Деснянський районний суд м. Києва в складі:

   головуючого судді            Іванченко М.М.,

   при секретарі                                    Дакал В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за  позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Деснянського району м. Києва, Київського міського центру по нарахування та здійсненню соціальних виплат про перерахунок та виплату недоплати щорічної допомоги на оздоровлення,  

ВСТАНОВИВ:

 14.06.2010 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з  позовом  в якому просить суд про перерахунок та виплату недоплати щорічної допомоги на оздоровлення, за 2007 – 2009 роки, основної щомісячної пенсії в розмірі пяти мінімальних заробітних плат за віком, встановленого на рівні прожиткового мінімуму відповідно до Закону України Про прожитковий мінімум, та відповідно до ст.ст. 48, ЗУ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

В судовому засіданні представник позивача – ОСОБА_2 позовні вимоги підтримала та просила суд винести рішення про їхнє задоволення з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача – Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, в судове засідання не з’явився, однак від нього до суду надійшли письмові заперечення та заява з проханням справу слухати за відсутності їхнього представника.

Представник відповідача – Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, в судове засідання не з’явився, однак від нього до суду надійшли письмові заперечення та заява з проханням справу слухати за відсутності їхнього представника.

       Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено наступне.

Позивач перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації по виплаті щорічної одноразової допомоги на оздоровлення згідно ст. 48 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок  Чорнобильської катастрофи  від 28.02.1991 р. № 796-ХІІ. (далі за текстом – Закон №796- ХІІ).  

ОСОБА_1. має статус учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 2-ої категорії, що підтверджується копією посвідчення, наявною в матеріалах справи та не заперечується відповідачем.

У відповідності до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

У відповідності до положень статті 147 Конституції України, Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні. Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Статтею 150 Конституції України визначено повноваження Конституційного Суду України, до яких віднесено, зокрема: вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність); законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України.  З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

За змістом ст. 152 Конституції України врегульоване процедурне питання, у відповідності до якого закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визначаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Суд керується положеннями частини 2 статті 152 Конституції України, у відповідності до якої закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, рішення Конституційного Суду України не мають зворотної сили, а закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Суд приймає до уваги, зокрема, рішення Конституційного Суду України «У справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України «Про чинність Закону України «Про Рахункову палату», офіційного тлумачення положень частини 2 статті 150 Конституції України, а також частини 2 статті 70 Закону України «Про конституційний Суд України» стосовно порядку виконання рішень Конституційного Суду України (справа про порядок виконання рішень конституційного Суду України №15-рп/2000)». Конституційний Суд України, зокрема, зазначає, що органи державної влади, орган Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові та службові особи, громадяни та їх об’єднання, іноземці, особи без громадянства повинні утримуватись від застосування чи використання правових актів або їх положень, визнаних неконституційними. Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Конституційний суд України в мотивувальній частині зазначає, що частина 2 статті 152 Конституції України закріплює принцип, за яким закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. За цим принципом закони, інші правові акти мають юридичну силу до визнання їх неконституційними окремим рішенням органу конституційного контролю.

Прояв зазначеного правового змісту дії рішення Конституційного Суду України у часі був покладений у пункт 3 резолютивної частини цього рішення.

Таким чином, враховуючи особливість юридичних наслідків визнання неконституційним нормативно-правового акту (яка проявляється в тому, що не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність) суд вважає, що рішення Конституційного Суду України зворотної дії у часі не мають і не можуть у зв’язку з цим бути поширеними на правовідносини, які мали місце на час дії відповідної правової норми, до дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про її неконституційність.

Відповідно до ст. 62 Закону № 796-ХІІ роз’яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов’язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб’єктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.

Частиною 1 ст. 67 Закону № 796-ХІІ передбачено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

Отже, Законом України № 796-ХІІ не уповноважено Кабінет Міністрів України зменшувати конкретні суми компенсацій і допомоги, змінювати розмір бази нарахувань пенсій, встановлений законом, а надано право роз’яснення порядку застосування цього Закону.

Суд не бере до уваги доводи представника відповідача про те, що встановлення конкретних (зменшених) сум для обчислення пенсій Кабінетом Міністрів України є виконанням норм Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки вказані дії Кабінету Міністрів України не реалізують встановлені Законом права та гарантії, а змінюють та корегують встановлені цим законом права та гарантії в бік їх зменшення, чим, в свою чергу, порушують його норми, оскільки статтею 71 Закону № 796-ХІІ, де чітко встановлено, що дія положень цього Закону на може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.

Таким чином суд вважає, що здійснення виплати пенсії згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 1 від 01.03.2002 року  за шкоду, заподіяну здоров’ю, особам, віднесеним до категорії 2 згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 26.07.1996 року № 831 не є правомірним, тобто таким, що відповідає нормам законів України та Конституції України, як основного закону держави.

Стосовно позовних вимог щодо перерахунку та виплати недоотриманої щорічної допомоги на оздоровлення, судом встановлено наступне.

Відповідно до вимог ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щорічна допомога на оздоровлення встановлена в таких розмірах:

       - інвалідам 1 та 2 групи – п’ять мінімальних заробітних плат;

       - інвалідам 3 групи, дітям-інвалідам – чотири мінімальні заробітні плати;

       - учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії – п’ять мінімальних заробітних плат;

       - 3 категорії – три мінімальні заробітні плати;

       - кожній дитині, яка втратила внаслідок Чорнобильської катастрофи одного з батьків – три мінімальні заробітні плати;

       - евакуйованим із зони відчуження у 1986 році, включаючи дітей – три мінімальні заробітні плати.

         Однак на підставі ст. 117 Конституції України та ст.ст. 62, 67 Закону Кабінет Міністрів України видав постанову від 12.07.2005 року за № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», якою встановив наступні розміри щорічної допомоги на оздоровлення:

-   інвалідам 1 та 2 групи – 120 грн.;

-   учасникам ліквідації 2 категорії – 100 грн.;

-   інвалідам 3 групи – 90 грн.;

-   учасникам ліквідації 3 категорії, кожній дитині, яка втратила одного з батьків, евакуйованим у 1986 році, включаючи дітей – 75 грн.

        Тобто позивачу, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС , щорічна допомога на оздоровлення за 2009 рік була виплачена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005 року, якою розмір щорічної допомоги на оздоровлення був зменшений у порівнянні з Законом, який регулює дані правовідносини.

      Разом з тим, відповідно до вимог ст. 62 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» роз’яснення порядку застосування цього Закону провадиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рішення якого є обов’язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб’єктами господарювання, незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.            

      В ч. 1 ст. 67 вищевказаного Закону передбачено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.

      Тобто Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» Кабінет Міністрів України не уповноважено зменшувати  конкретні суми компенсацій і допомоги, в тому числі змінювати розмір щорічної допомоги на оздоровлення, визначений ст. 48 даного Закону, а надано право на роз’яснення цього Закону. Суд не бере до уваги доводи відповідачів, викладені в їхніх письмових запереченнях, про те, що встановлення конкретних (зменшених) сум компенсацій і допомоги, допомоги на оздоровлення Кабінетом Міністрів України є виконанням норм Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки вказані дії Кабінету Міністрів України не сприяють реалізації встановлених Законом прав і гарантій, а змінюють та корегують встановлені цим законом права та гарантії в бік їх зменшення, чим порушують норми Закону, оскільки в ст. 71 чітко встановлено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», які приймаються Верховною Радою України.

             Беручи до уваги всі вищевикладені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

             Разом з тим не підлягає задоволенню позов  в частині зобов»язання відповідача в майбутньому не порушувати вимог Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо пенсійного забезпечення позивача, оскільки відповідно  до ч. 2 ст. 15  ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообовязковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, речового майна, пайків або грошової компенсації замість них, тобто звернення до суду зумовлене наявністю вже порушених прав, свобод чи  інтересів, на захист яких звертається особа, у зв’язку з чим визнання будь-якого права на майбутнє є безпідставним та необґрунтованим.  

              Оскільки відповідачі є державними бюджетними установами, суд вважає можливим у відповідності до ст. 82 ЦПК України звільнити його від сплати судових витрат на користь держави.

          Щодо заявленої позивачем  вимоги про стягнення з відповідача на його користь витрати по сплаті на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн, то вона задоволенню не підлягає, оскільки  відповідно до ст. 83 ЦПК України сплачена сума коштів на оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи повертається у разі:

 - внесення коштів у більшому розмірі, ніж це встановлено законодавством:

 - повернення заяви або скарги:

 - відмови у відкритті провадження у справі з підстави, визначеної пунктом 1 ст. 205 цього Кодексу:

 - залишення заяви без розгляду з підстав визначеної пунктом 1,2 і 8 ст. 207 цього Кодексу.

       За викладеним, керуючись ст. 64 Конституції України, ст.ст. 6, 7 Закону України ?55 ро соціальний захист дітей війни від 18.11.2004 року, Рішенням № 6-рп/2007 Конституційного Суду України від 09.07.2007 року, ст.ст. 15,16,257 ЦК України, ст.ст. 3, 8, ч. 2 ст. 15, 79, 82, 213-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 – задовольнити частково .

          Зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації провести перерахунок недоплаченої ОСОБА_1  суми щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 - 2009 роки у розмірі 5 мінімальних заробітних плат відповідно до положень ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням проведених виплат.

Зобов’язати Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат виплатити перерахунок недоплаченої ОСОБА_1 суми щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 - 2009 роки у розмірі 5 мінімальних заробітних плат відповідно до положень ст. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням проведених виплат.

В задоволенні позовних вимог щодо зобов»язання відповідача в майбутньому не порушувати вимог Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також про відшкодування понесених позивачем витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн. – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Деснянський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги.

    Головуючий: