Справа № 22 -ц-522/2007р.                                       Головуючий у 1 інст. - Коверзнев В.О.

Доповідач - Шемець Н.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

З квітня 2007 року апеляційний суд Чернігівської області у складі: Головуючого - судді Іваненко Л.В., Суддів -Шемець Н.В., Губар B.C.,

При секретарі - Пац Т.М.,

З участю - ОСОБА_4., ОСОБА_2.,

Адвоката - ОСОБА_3. розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1на рішення Деснянського районного суду М.Чернігова від 18 січня 2007 року в справі за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2про визнання угоди купівлі-продажу автомобіля дійсною, визнання права власності на автомобіль та витребування його з чужого незаконного володіння, -

встановив:

В апеляційній скарзі ОСОБА_1. просить рішення Деснянського районного суду М.Чернігова від 18 січня 2007 року, яким у задоволенні позову відмовлено, скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог.

В обґрунтування апелянт вказує на те, що суд не дав належної оцінки наданим ним по справі доказам, оскільки між ним та відповідачем 8 жовтня 2001 року фактично було укладено договір купівлі-продажу автомобіля, згідно якого ОСОБА_2. передав йому автомобіль, а він його отримав і сплатив гроші відповідачу по справі і це підтверджується розпискою від 08 жовтня 2001 року про отримання ОСОБА_2. коштів за автомобіль та зобов"язанням переоформити цей автомобіль до 31 грудня 2001 року на позивача, довіреністю на право користування і розпорядження автомобілем від 11 жовтня 2001 року, розпискою ОСОБА_2. від 8 жовтня 2001 року про отримання автомобіля в оренду.

Відповідач позов не визнав, стверджував, що 8 жовтня 2001 року він позичив у позивача 2000 доларів США і на підтвердження цього факту видав ОСОБА_1розписки про продаж автомобіля та отримання його в оренду, а також доручення на право користування і розпорядження автомобілем. Суму позики повернув позивачу. Наміру продавати автомобіль не мав.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно наявної у матеріалах справи розписки від 8 жовтня 2001 року (а.с.7), ОСОБА_2. 8 жовтня 2001 року продав належний йому автомобіль Н-100 держномер НОМЕР_1ОСОБА_1і зобов'язувався переоформити його на ОСОБА_1. до 31 грудня 2001 року. Зазначено також, що гроші за проданий автомобіль отримав 8 жовтня 2001 року в присутності ОСОБА_3.Підписана розписка ОСОБА_2, ОСОБА_3та ОСОБА_5.

Із розписки на а.с.8 вбачається, що ОСОБА_2. 8 жовтня 2001 року бере в оренду у ОСОБА_1. належний йому автомобіль Н-100, держномер НОМЕР_1.

Крім того, ОСОБА_2. 11 жовтня 2001 року видав на ім"я ОСОБА_1доручення (а.с.6), яким уповноважив останнього керувати та розпоряджатись автомобілем марки "Хюндай" Н 100,1994 року випуску, номерний знак НОМЕР_1.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1., суд першої інстанції виходив з того, що договір купівлі-продажу автомобіля вартістю 5000 доларів США підлягає укладенню у письмовій формі, так як відповідно до п.2 ч.І ст.44 ЦК УРСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, угоди громадян між собою на суму понад 100 карбованців повинні укладатись у письмовій формі. Істотними умовами такого договору є досягнення домовленості про предмет і ціну предмету договору купівлі-продажу.

Як на доказ укладення угоди купівлі-продажу позивач посилався на вищезазначені розписки від 8 жовтня 2001 року та доручення від 11 жовтня 2001 року. Даючи оцінку цим доказам суд першої інстанції вказав, що у цих розписках відсутня інформація про права та обов"язки сторін, повна інформація про предмет угоди, розписка не підписана покупцем як стороною угоди. Дані про ціну предмета купівлі-продажу взагалі відсутні.

Тому суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач не надав належних доказів про досягнення між сторонами домовленості про ціну та предмет договору купівлі -продажу, а представлена розписка від 8 жовтня 2001 року не відповідає вимогам закону, що пред"являються до двосторонніх угод і тому не знайшов підстав для визнання такої угоди дійсною.

Крім того, суд зазначив у своєму рішенні, що укладення угоди купівлі-продажу автомобіля 8 жовтня 2001 року спростовується нотаріально посвідченим дорученням від 11 жовтня 2001 року на право позивача розпоряджатись автомобілем відповідача, і цю дію ОСОБА_2. вчинив як власник автомобіля, що не оспорено ОСОБА_1.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, оскільки судом всебічно, повно і об"єктивно досліджені надані на підтвердження своїх вимог позивачем докази і дана їм належна оцінка, яка ґрунтується на вірному застосуванні судом правових норм, що регулюють спірні правовідносини. Доводи апеляційної скарги ні в який спосіб не спростовують

висновків суду першої інстанції і не можуть бути підставою для    скасування правильного рішення суду першої інстанції.

Крім того, як пояснив представник позивача в апеляційному суді, угода купівлі-продажу автомобіля була усною домовленістю сторін, а її підтвердженням є розписки та доручення. Апеляційний суд враховує вимоги ст. 44 ЦК УРСР щодо обов"язкової письмової форми угоди громадян між собою, що перевищують визначену законом суму, та обов"язкового підписання угоди обома сторонами, чого в даному випадку не було. Не надано позивачем судам і доказів на підтвердження сплати зазначеної ним суми відповідачу, хоча останній заперечував розмір отриманої суми та той факт, що укладалась саме угода купівлі- продажу. За таких обставин вимоги позивача не можуть бути задоволені.

Враховуючи зазначене,    апеляційний суд вважає, що рішення суду   е першої   інстанції   постановлено      з   додержанням   норм   матеріального      і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст.303,307,308,313-315,317,319 ЦПК України, апеляційний

суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1- відхилити, рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 18 січня 2007 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена до Верховного Суду України в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.