Справа № 2-2370/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М       У К Р А Ї Н И

28 липня 2010 року                    Дніпровський районний суд м. Києва в складі

головуючої судді                         Яровенко  Н.О.

при секретарі                                Бондар О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Альфа-Банк» про визнання кредитного договору удаваним та про застосування наслідків удаваного правочину, -  

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до ПАТ «Альфа-Банк» про визнання кредитного договору удаваним та визнання кредитного договору таким, що укладений в національній валюті. У позовній заяві позивач посилається на те, що 09 жовтня 2007 року між позивачем та ПІІ «Тойота-Україна» був укладений договір купівлі-продажу №5858/10/07 від 09.10.2007 року, відповідно до якого ПІІ «Тойота-Україна» зобов’язався передати у власність позивача автомобіль «TOYOTA LAND CRUISER PRADO», а позивач зобов’язався оплатити і прийняти зазначений автомобіль. Відповідно до договору купівлі-продажу ціна договору склала 315700 гривень. 19.09.2006 року позивач, на виконання умов договору купівлі-продажу, вніс на користь ПІІ «Тойота-Україна» плату в розмірі 86135 гривень. Для сплати решти вартості автомобіля, яка становила 229565 гривень та для оплати страхових платежів в сумі 17395 гривень, позивач звернувся до ЗАТ «Альфа-Банк» з метою отримання даних коштів в кредит. 01 листопада 2007 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір №490050992 від 01.11.2007 року, за умовами якого, відповідач надав позивачу цільовий кредит в сумі 48902,98 доларів США, що в гривневому еквіваленті склало 246960 гривень 05 копійок. Зазначені кредитні кошти відповідач надав позивачу для їх цільового використання, а саме, на купівлю автомобіля марки «TOYOTA LAND CRUISER PRADO» та на оплату страхової суми по договору страхування. Зазначений вище договір передбачає, що кредит наданий позивачу в доларах США та розрахунки між позивачем мають здійснюватись в тій самій валюті. Проведення розрахунків між резидентами України по договору купівлі-продажу та договору страхування в доларах США – без індивідуальної ліцензії НБУ, якої не мали, а ні позивач, а ні ПІІ «Тойота-Україна», а ні страховик – було би порушенням підпункту «г» пункту 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», який в свою чергу встановлює, що індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної операції потребують операції з використанням іноземної валюти на території України, як засоби платежу або як застави. Таким чином, відповідач, як агент валютного контролю, не мав права надавати позивачу кредит в іноземній валюті для його використання з метою проведення розрахунків іноземною валютою між резидентами України на території України без індивідуальної ліцензії НБУ. Тому, фактично, відповідач виконав своє зобов’язання по наданню кредиту саме в національній валюті України – гривні.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі та просить суд визнати кредитний договір № 490050992 від 01.11.2007 року укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Альфа-банк» удаваним, застосувати наслідки удаваного правочину та визнати кредитний договір від 01.11.2007 року укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Альфа-банк» таким, що укладений в національній валюті України – гривні та вважати, що кредит був наданий в сумі 246960 грн. 05 коп. на умовах визначених в договорі.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав з підстав викладених в запереченнях на позовну заяву.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача приходить до наступного висновку.

Як вбачається з пояснень та матеріалів справи,     02 листопада 2007 року між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 490050992 про надання відповідачу кредиту у сумі 48902,98 доларів США для купівлі автомобіля TOYOTA LAND CRUISER PRADO із строком повернення кредитних коштів до 01 листопада 2013 року, що підтверджується копією кредитного договору (а.с.7-16).

ОСОБА_1 згідно із пунктам 2.8 Договору зобов»язався щомісячно сплачувати у рахунок погашення кредиту платежі з повернення кредиту та сплатити відсотки за його користування.  

Статтею 192 ч.2 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках та в порядку, встановлених законом.  

    Разом з тим за ст.533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно – правовим актом. Використання іноземної валюти в Україні, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території  України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, визначених законом.

Відповідно до ст. 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснення таких банківських операцій, як розміщення залучених від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Коштами. відповідно до даного закону, є гроші в національній або іноземній валютах чи їх еквівалент.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» №15-93 від 19.02.1993 року  передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Відповідач має банківську ліцензію №62 від 01.12.2001 року, видану НБУ на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та п.5-11 частини другої ст.47 України «Про банки і банківську діяльність».

Як вбачається з письмового дозволу № 62-3 від 03.12.2001 року та додатку до нього відповідач вправі, в тому числі, залучати та розміщувати іноземну валюту на валютному ринку України.  

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Відповідно до пп. "в", "г" ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: - надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; - використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Водночас, відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління НБУ від 14.10.2004 року №483, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк. Виходячи з наведеного укладання кредитного договору й його виконання  в іноземній валюті за кредитним договором  не суперечить чинному законодавству.

Посилання позивача на те, що кредитний договір є удаваним правочином, так як його було вчинено з метою приховання іншого правочину, який сторони вчинили в дійсності, а саме: було здійснено надання кредиту в національній валюті України – гривні не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні.    

Згідно ст.235 ЦК України, удаваним є правочин, що вчинюється з метою приховання іншого правочину, який сторони насправді вчинили. Відповідно до п. 25 постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року, за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.    

    Воля сторін в удаваному правочині спрямована на настання інших цивільно правових наслідків, ніж ті, що передбачені правочином.  

    Позивачем заявлено позов про визнання кредитного договору № 490050992 удаваним  правочином та, як наслідок,  визнання вищезазначеного договору укладеним в національній валюті, однак ст.235 ЦК України передбачає, як наслідок, удаваності правочину, виключно застосування до відносин сторін норм, що регулюють той правочин, який сторони мали на увазі.  

Правочином є дія особи, спрямована на набуття. Зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, правочини  можуть бути односторонніми або багатосторонніми (договори).(ч.1 ст.203 ЦК України.)  

В свою чергу, зміст договору складають умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними. (ст.628 ЦК України.)  

За оспорюваним договором одна сторона – банк передала, інша – прийняла в борг кошти, на умовах, викладених в договорі, тобто стjронами вчинено дію, що призводить до виникнення взаємних прав та обов’язків, що є неможливим за удаваним правочином.

Таким чином  суд зауважує, що в обґрунтування позовних вимог стороною відповідача суду не представлено, а судом не здобуто доказу, тієї обставини, що укладанням кредитного договору № 490050992 від 01.11.2007 року, сторони приховували  укладання іншого виду договору.

    На підставі викладеного, керуючись ст. 203, 235, 628 ЦК України, Законом України «Про Національний банк України», Законом України  «Про банки і банківську діяльність»,  Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і контролю», ст.ст.10, 60, 213, 215 ЦПК України,  суд , -          

в и р і ш и в:

В позові ОСОБА_1 до ПАТ «Альфа-Банк» про визнання кредитного договору удаваним та про застосування наслідків удаваного правочину відмовити.

    До суду може бути подана заява про апеляційне оскарження рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

    Суддя